Пошуки потоків розсіювання

Потоками розсіювання називають ділянки з підвищеним вмістом рудних елементів, які утворюються на шляхах зносу рудної речовини родовища і його ореола розсіювання в відкладах гідромережі (постійних чи тимчасових водотоків).

Утворення потоків розсіювання в гідромережі залежить головним чином від:

1) кількості рудної речовини, яка поступає в гідромережу, що в свою чергу визначається від розмірів родовища і інтенсивності його вивітрювання і денудації;

2) стійкістю (розчинністю) рудного матеріалу;

3) інтенсивністю розубоженності рудного матеріалу продуктами денудації і водами;

4) інтенсивністю зносу продуктів звітрювання в гідромережу.

Потоки утворюються як у твердій, так і рідкій фазі. Потоки які утворюються в рідкій фазі називаються водними потоками розсіювання, у твердій – механічними.

Важливе значення у співвідношенні між водними і механічними потоками розсіювання має характер і швидкість звітрювання і денудації. На рівнинних ділянках провідна роль в звітрюванні порід належить хімічним і біологічним процесам, тому тут потоки розсіювання утворюються по сольовому типу при виносі речовини у розчинному стані. В зв’язку з цим проведення пошукових робіт в цих умовах повинно комплексуватись з гідрогеохімічними дослідженнями.

Важливий вплив на ефективність пошукових робіт має потужність алохтонних утворень і глибина урізу долин. Якщо потужність пухких утворень більше глибини урізу долини гідромережі, то потік розсіювання природно не утворюється і ефективність пошукових робіт низька. Тому на рівнинних територіях пошуки проводять тільки на тих ділянках, де долини прорізують алохтонний покрив на всю його потужність.

Основні форми знаходження елементів в потоках:

1) механічна, коли елементи знаходяться в складі уламків окислених мінералів;

2) розчини;

3) сорбційна, коли елементи знаходились в розчинному вигляді, а потім були сорбовані твердою фазою, або створили мінеральні новоутворення.

Для гірських районів характерна механічна форма, для рівнинних – розчинна, сольова або сорбційна. Переважну форму знаходження елементів у потоці необхідно враховувати при виборі методики опробування і аналізу проб, а також аналізу даних.

У залежності від детальності досліджень, вирізняють рекогносційні і пошукові роботи. Задачею рекогносційних робіт (масштаб 1:100 000¸1:200 000) є загальна оцінка металоносності певних територій і виділення серед них перспективних ділянок, а пошукових (1:50 000) – виявлення потоків розсіювання і їх загальна оцінка. При добре розвинутій гідромережі, на перспективних ділянках, пошукові роботи проводять в масштабі 1:25 000. Звичайно проводяться дослідження невеликих річок довжиною 20¸25 км, так як в цьому випадку є можливість виявити області зносу рудного матеріалу. Опробування алювіальних відкладів звичайно проводять по двом лініям з обох боків водотоку. Починають відбір з витоків річок більш високих порядків і доводять до верхів’я дрібних річок більш високих порядків. Відбір проб можливо проводити по різним фракціям алювію – від валунів і гальки до муловато-глинистої фракції. Якщо перші, головним чином, дозволяють отримувати інформацію про мінеральний чи породний характер зруденіння, то останні – про розподіл хімічних елементів.

Звичайно починати пошукові роботи слід з опробування тонкозернистих (геохімічних) фракцій, які утворюють більш протяжні потоки, а потім, орієнтуючись на отримані результати, переходити до опробування більш грубозернистих (шліхових) фракцій і валунів більш наближених до корінних рудних тіл.

Інколи опробування цих фракцій проводять одночасно – перших у русловій частині річки, других – в місцях накопичення дрібнозернистих фракцій (місця повільної течії, заводі тощо). При цьому звертають увагу і опробують природні сорбенти хімічних елементів і сполук (мул, детрит, органічні залишки, місця збагачені залізом, марганцем і ін.).

Зображення наслідків досліджень можливо здійснювати або у вигляді поелементних, або у вигляді поліелементних карт, як правило, на розвантаженій геологічній основі. В першому випадку для кожного елемента виносять значення кларків концентрацій або геофонів (гф) кратні трьом або десятикратним нарощуванням концентрацій. Як і при аналізі даних для ореолів, побудова подібних карт передбачає попереднє групування хімічних елементів за їх природними парагенетичними асоціаціями і особливостям міграції (накопичення, вилуговування, мігруючі, немігруючі). У результаті будують зведену карту, на якій потоки розсіювання кожного елемента чи групи елементів зображують у вигляді паралельних ліній різного кольору, який відповідає певному елементу, чи групі елементів. Довжина ліній відповідає довжині потоків розсіювання. Якщо вміст елементів коливається, лінії зображують різної товщини: тонка лінія відповідає вмісту елемента від 3 до 20 гф, середня – від 10 до 100 гф, товста більше 100 гф.

Виділення перспективних ділянок проводять з врахуванням особливостей будови ділянки, умов формування потоків в даній ландшафтній обстановці, відомостей про металогенію, даних інших методів (геофізичних, гідрогеологічних і ін.), типа потоку розсіювання (механічний, сольовий).

Кінцевим результатом пошукових робіт по потокам розсіювання вважається знаходження ореолів які, їх створюють, і корінного рудопроявлення. Якщо по потокам розсіювання ореоли і корінні рудопрояви не знаходяться, потрібно з’ясувати, чи не створені вони техногенною діяльністю людей, або привніс рудного матеріалу і створення потоку зобов’язано сліпим рудним тілам і виносом на поверхню відповідних розчинів. В останньому випадку, літогеохімічні дослідження доповнюються гідрогеохімічними пошуками, геофізичними роботами.

Основні переваги літогеохімічного метода пошуків потоків розсіювання полягають в:

1) підвищеній глибинності;

2) значній об’єктивності і інформативності, в зв’язку з тим, що результати пошуків відображають наявність всіх рудопроявів в басейні водотоку;

3) простота, економічна ефективність порівняно з іншими методами.

Недоліком методу слід вважати:

- залежність ефективності методу від розвитку гідромережі;

- обмеженість застосування методу у районах, де сучасний твердий сток охоплює тільки значну частину території, яка досліджується і формування потоку відбувається за рахунок непродуктивних порід або у районах із неясним стоком.