Методика польових робіт

Основним фактичним матеріалом сейсморозвідки є первинні сейсмограми. Їх якість забезпечується вибором раціональної методики і техніки польових робіт, правильним вибором системи спостережень пружних хвиль.

Спостереження в сейсморозвідці проводяться вздовж профілів, положення яких залежить від конкретних сейсмогеологічних умов району, чи на площині. При площинній реєстрації коливань звичайно зручніше розташовувати приймачі вздовж профілів, щоб отримати рівномірну мережу спостережень. В своїй більшості, профілі - це прямі або ламані лінії, причому, в залежності від взаємного положення джерел і сейсмоприймачів, існують різні типи профілів. Схема розташування джерел і сейсмоприймачів на профілі (площині), що забезпечує розв’язання певної задачі, називається системою спостережень. Якщо положення джерел і сейсмоприймачів забезпечує неперервність простеження сейсмічної границі, то говорять про неперервне профілювання. Система спостережень, яка складається з одного чи декількох коротких повздовжніх профілів, та призначена для визначення положення сейсмічної границі (оцінка її глибини, кута падіння, азимута падіння) в одній точці, називається сейсмозондуванням.

Відстань між сейсмоприймачами (Dх) залежить від довжини хвилі сейсмічних коливань - середньої швидкості і частоти реєстрованих хвиль, тому що , глибин до відповідних сейсмічних границь і віддалі до джерела. Вони зростають зі збільшенням цих параметрів (крім віддалі від джерела). Звичайно .

Методика методу відбитих хвиль. В більшості районів країни при роботі за методом відбитих хвиль (МВХ) відстань між сейсмоприймачами дорівнює 25 30 м, іноді 40¸50 м. При розвідці малих глибин на високих частотах, особливо у тих випадках, коли спостерігаються великі зміни форми запису вздовж профілю, відстань може бути зменшена до 10¸15 м. При простих сейсмогеологічних умовах допускається збільшення відстані між сейспоприймачами до 75¸100 м. Відстань між найбільш близькими і найбільш віддаленими від джерела сейсмоприймачами називають довжиною годографаL. Цю довжину обирають кратній відстані між сусідніми сейсмоприймачами Dх чи довжині розстановки сейсмоприймачів S, під якою розуміють ділянку профілю, зайнятою сейсмоприймачами при проведенні сейсмічних спостережень. Відстань від джерела до найближчого приймача називають виносом.

Ділянку профілю, розташовану між сусідніми джерелами (пунктами вибуху), називають інтервалом збудження (вибуховим інтервалом)(l). В простих умовах L= l. Вибір величини L визначається, головним чином, глибиною досліджень. У простих умовах відбитих хвиль величина L складає 200¸300 м. Іноді, в складних умовах, ця величина може зростати до 4¸5 км, а зменшуватися до 100¸200 м.

Для усунення низькошвидкісних хвиль-завад (поверхневих хвиль) і випадкових шумів застосовують групування сейсмоприймачів, тобто встановлення на кожній точці прийому ряду приймачів, з’єднаних послідовно, і включених в один канал. Відрізняють лінійні групи (повздовжні і поперечні), коли сейсмоприймачі розташовані по одній лінії, і площинні. Існують різні типи групування: лінійне, площинне. Розміри груп і число приймачів в них визначаються, головним чином, інтенсивністю, напрямком і швидкостями поширення та довжинами хвиль-завад. Кількість приймачів в групі складає 10¸20 на лінійній базі 10¸50 м, або в середньому 15´20 м на площині. Ослаблення випадкових перешкод групою з n-приймачів порядку .

Збудження пружних коливань в сейсморозвідці здійснюється за допомогою вибухів (в шурфах, свердловинах, на поверхні землі) і невибухових джерел. Глибина вибухової свердловини, як правило, повинна бути більше потужності зони малих швидкостей, тобто вибух звичайно відбувається нижче рівня ґрунтових вод.

Вибуховою речовиною (ВР) є тротил. Для вивчення невеликих глибин, як правило, достатньо заряду тротилу масою 100 г. При дослідженні глибин до 10 км маса заряду збільшується до 20 кг і більше. В методі ГСЗ маса заряду досягає сотень і тисяч кг.

Останнім часом, з метою здешевлення сейсморозвідувальних робіт і зниження шкоди оточуючому середовищу під час буро-вибухових робіт, для збудження сейсмічних коливань застосовують невибухові джерела сейсмічних коливань.

Невибухові джерела бувають двох типів: ударні і вібраційні. В ударних джерелах для збудження коливань використовують енергію вибуху суміші газів чи електродинамічний удар за рахунок електричної енергії, накопиченої в конденсаторах великої ємності. У вібраційних джерелах збудження сейсмічних коливань забезпечує вібратор, який встановлений на поверхні ґрунту і передає йому свої коливання. Вібратори випромінюють квазісинусоїдальні коливання в діапазоні від 10 до 200 Гц.

Слід відзначити, що в сейсморозвідці для послаблення завад, поряд із групуванням сейсмоприймачів, часто застосовують групування джерел. При цьому кількість джерел в групі не перевищує 5-6. Принцип вибору груп джерел такий же самий, як і при групуванні приймачів у випадку слабких джерел (особливо невибухового типу). Для послаблення випадкових шумів використовують багатократне (до 15-25 раз) повторення процесу збудження коливань із накопиченням отриманих сейсмограм в процесі реєстрації коливань.

У залежності від поставлених геологічних задач, типу реєструючих сейсмічних хвиль і сейсмогеологічних умов району застосовують ряд методів і модифікацій сейсморозвідки.

Методи відбитих (МВХ) і заломлених (МЗХ) хвиль є основними. Крім цього, іноді застосовують метод прохідних хвиль (при роботах в шахтах, штольнях, свердловинах – це сейсмокаротаж, вертикальне сейсмічне профілювання, або скорочено ВСП і інші), коли вивчають хвилі, які проходять крізь досліджувані товщі порід. Іноді такий метод називають методом просвічування.

Розрізняють також методи сейсморозвідки, в яких вивчають обмінні, повздовжні і поперчені хвилі. Встановлено, що інтенсивність повздовжніх, обмінних хвиль вища, ніж поперечних. Саме вони, в основному, застосовуються в сейсморозвідці. Але у деяких випадках, зокрема, в інженерній сейсморозвідці і при прогнозуванні геологічного розрізу для збільшення роздільної здатності дослідження і визначення пружних модулів порід використовують поперчені хвилі самостійно чи в комплексні з повздовжніми хвилями.

В залежності від глибини границь, які досліджуються, використовують сейсмічні коливання різних частотних діапазонів (низькочастотні, середньочастотні і високочастотні).

Метод відбитих хвиль застосовують при наявності в розрізі протяжних границь. Діапазон глибин в МВХ досить значний – від 200 до 10000 і більше метрів. Найбільш чіткі відображення реєструються на ділянках, де відсутні заломлені хвилі. Найкращі результати МВХ отримують при кутах нахилу відбиваючих границь 3-15°, але можна вивчати розрізи з більшими кутами нахилу (до 50° і більше). Роботи в МВХ виконуються або за системою неперервного сейсмічного профілювання, або за системою сейсмозондування.

Системи неперервного профілювання в МВХ можуть бути простими, подвійними, через інтервал, з подовженими годографами та інше.

При простому сейсмічному неперервному профілюванні сейсмоприймачі встановлюються в межах вибухового інтервалу по обидва боки від пункту вибуху (рис. 4.6).

Так, при збудженні коливань в точці О₃ спостереження проводяться на ділянках О₂-О₃ і О₃-О₄. Профілювання через інтервал застосовується тоді, коли через поверхневі завади біля джерела відбиті хвилі погано простежуються. Схема спостережень в цьому випадку для джерела, розташованого в точці О_3, приведена на рис. 4.6. Прийом коливань здійснюється в інтервалах О₁-О₂ і О₄-О_5. У випадку неможливості постановки приймачів в деякому інтервалі профілю АВ неперервність простежування відбитих границь забезпечується за допомогою подовжених годографів (рис. 4.6 в).

Рисунок 4.6 – Система простого безперервного (а) і через один інтервал (б) профілювання і подовжених годографів (в):

Г_і – годографи відбитих хвиль; О_і – джерела; R_і – точки відбиття на границі

Вибухові інтервали в МВХ вибираються відносно невеликі, які можна порівняти із глибинами до відбиваючих границь і постійними за довжиною. Особливістю МВХ є проведення досліджень біля джерела, де відсутні заломлені хвилі і де можна використати більш високі частоти, що дозволяє позбавитися, за допомогою фільтрів, від низькочастотних завад.

В складних сейсмогеологічних умовах часто спостерігається інтерференція (накладання) сейсмічних хвиль, що суттєво знижує ефективність застосування сейсморозвідки МВХ. В цих умовах, для розділення різних хвиль в зонах інтерференції, може застосовуватися метод регульованого направленого прийому (РНП). Суть методу полягає в спільному застосуванні різночасового підсумовування записів сейсмічних коливань в декількох точках спостереження і високочастотної фільтрації. Підсумовування відбувається на малих базах (звичайно 9¸11 трас), що дозволяє вважати фронти хвиль, що приходять, плоскими. Сейсмічні записи підсумовуються із різними часовими зсувами. При цьому, максимальні амплітуди сумарних сигналів мають місце при співпаданні лінії підсумовування із фронтом хвилі при запису. За положенням максимуму розростання амплітуди хвилі визначається її позірна швидкість. В результаті аналізу сейсмічних записів за методом РНП знаходять позірні швидкості всіх хвиль, зареєстрованих на сейсмограмах. В подальшому ці дані використовуються для побудови відбиваючих границь на розрізах.

В районах з високим рівнем випадкових коливань і багатократновідбитих хвиль застосовуються методика багатократного профілювання (МБП), яка забезпечує багатократне простеження відбиваючих границь, тобто отримання надлишкової інформації про розріз. Багатократне профілювання є достатньо універсальним засобом отримання сейсмічних даних. На основі цієї методики реалізуються сейсмічні методи плоского і керованого плоского фронту (МПФ і КПФ), методи РНП і спільної середньої точки (ССТ), метод сейсмічної міграції тощо.

Принцип методу СГТ полягає у тому, що сейсмічні хвилі отримані при різних положеннях джерела і приймача і відбиті від однієї і тієї ж точки В (спільна глибинна точка) границі R, представляються у вигляді сумарного запису (рис. 4.7), який відноситься до спільної точки всіх трас О₀, розташованої посередині між джерелом і відповідними точками прийому коливань.

Перед підсумовуванням сигналів, які відносяться до спільної глибинної точки, їх суміщують за часом (рис. 4.7), за рахунок введення кінематичних поправок, які враховують різницю часів приходу відбитої хвилі у будь-якій точці прийому коливань джерела, тобто, t_к=t_x-t₀. При цьому отримується часовий розріз СГТ. Все це має місце для горизонтальних границь. У випадку похилих границь сумарні сигнали відбиваються в різних, хоча і близько розташованих точках границі. При цьому “спільна” точка немов би “розмивається” вздовж границі і до того ж пересувається в сторону її підйому (сейсмічний знос). З цієї причини метод СГТ точніше називати методом “спільної середньої точки” (ССТ).

При підсумовуванні сигналів за методом СГТ (ССТ) для знаходження кінематичних поправок використовується певне значення швидкості поширення сейсмічних хвиль в середовищі. Це дозволяє підкреслювати корисні відбиті хвилі і послаблювати хвилі-завади (кратно-відбиті, заломлені і інші). В процесі підсумовування сигналів з різних сейсмограм за методом СГТ (ССТ) послаблюються також випадкові коливання . Здійснюючі сумування сигналів за методом СГТ (ССТ) при різних значеннях швидкості можна визначити з достатньою точністю ефективну швидкість поширення сейсмічних хвиль у середовищі.

Рисунок 4.7 – Схема спостережень методом спільної глибинної точки (СГТ)

У складних районах, з крутими кутами падіння границь, блоковою структурою, криволінійними границями, зонами виклинювання, часові розрізи за методом ЗГТ значно спотворюються і не відображають реальну будову геологічного розрізу. За таких умов має застосовуватися метод сейсмічних міграційних перетворень, який дозволяє перетворювати первинні сейсмічні записи чи часові розрізи СГТ в сейсмічні зображення – розрізи середовища в масштабі часу чи глибини. При цьому, у порівнянні з методом СГТ додатково послаблюється вплив дифрагованих хвиль, враховується сейсмічний знос, тобто зміщення точок прийому коливань відбитих хвиль по відношенню до точок границь, де утворилися ці хвилі, знижується рівень випадкових і низькошвидкісних перешкод, розшифровуються зони інтерференції тощо.

В основі міграційних перетворень покладено принцип відновлення (зворотного продовження) хвильових фронтів в середовищі за значеннями хвильового поля, яке спостерігається, на поверхні. Цей процес описується за допомогою хвильового рівняння.

Параметри схем спостереження МБП: величина бази спостережень, положення джерела відносно бази прийому коливань, мінімальне (x_min – винесення джерела) і максимальне (x_max) віддалення приймачів від джерела, кратність простеження границь – визначається, головним чином, сейсмологічними умовами. База прийому коливань збільшується при необхідності зменшення високошвидкісних перешкод. Кратність простеження границь збільшується при необхідності ослаблення випадкових коливань. Вона визначається за формулою:

,

де l – відстань між точками збудження ( вибуховий інтервал), L довжина годографа.

У залежності від положення джерела по відношенню до бази прийому коливань системи спостережень МБП розділяються на симетричні (джерело знаходиться в середині бази спостережень), флангові (джерела знаходяться на крайніх точках спостережень), флангові з винесеними точками збудження. Симетричні схеми застосовуються, в основному, при вивченні слабких відбиваючих границь (коли необхідно послаблення випадкових перешкод), а флангові – при необхідності придушення багатократних хвиль та інших високошвидкісних завад.

Наведені вище профільні системи спостережень ефективні за умов коли геологічні структури витягнуті в деякому напрямку, а основні розвідувальні профілі розташовані вхрест їх простягання. В районах, де ці умови не виконуються (складна будова, різні структурні плани за глибиною, наявність “бічних” хвиль тощо), профільні системи не дають необхідного ефекту і можуть привести до серйозних помилок в структурних побудовах. В таких випадках необхідно застосовувати площинну реєстрацію сейсмічних хвиль, системи спостережень для яких зараз інтенсивно розвиваються. Перехід до площинної реєстрації дозволяє значно збільшити ефекти послаблення кратно-відбитих і поверхневих хвиль, а також випадкових шумів порівняно з профільними системами спостережень.

Метод заломлених хвиль Цей метод застосовується в умовах, коли швидкість в шарах, що залягають нижче, вища, ніж у вищезалягаючих шарах.

Реєстрацію заломлених хвиль здійснюють на деякій відстані від джерела (починаючи від початкової точки годографа заломленої хвилі). Ця відстань тим більша, чим глибше знаходиться заломлююча границя - x_поч=2htgi. Таким чином, в міру віддалення від джерела коливань виявляється можливою реєстрація заломлених хвиль від все більш глибоких горизонтів. Так, із раніше наведеного виразу для розмірів мертвої зони, випливає, що .

Звичайно метод заломлених хвиль використовується при вивченні глибин до 1,5¸2 км. При одному положенні джерела часто одночасно досліджується декілька заломлюючих границь. При цьому і вивчається серія годографів заломлених хвиль, що відповідають різним границям (при одному тому ж положенні джерела). Годографи заломлених хвиль від різних границь, звичайно перетинаються між собою, що утворює відповідні труднощі в простеженні відповідних хвиль в зонах їх інтерференції. В зв’язку з цим особлива увага приділяється тим ділянкам запису, де дана хвиля спостерігається першою, тобто реєструється в області перших вступів. Метод перших вступів заломлених хвиль широко використовується при інженерно-геологічних дослідженнях.

Однак, не всі заломлені хвилі реєструються в області перших вступів. Тому, заломлені хвилі намагаються прослідкувати і в області наступних вступів поза зонами їх інтерференції з наступним простеженням (кореляцією) заломлених хвиль подібно відбитим хвилям. Цей метод є подальшим розвитком методу перших вступів заломлених хвиль і носить назву кореляційного методу заломлених хвиль (КМЗХ).

Системи спостережень в КМЗХ будуються так, щоб найближчий до джерела сейсмоприймач знаходився на відстані близькій до глибини залягання заломлюючої границі. Відрізок профілю, на якому при даному положенні джерела можна проводити спостереження, називається зоною простеження заломлених хвиль. А відрізок профілю, на якому фактично проводять спостереження, називається інтервалом простеження заломлених хвиль.

Впевнена інтерпретація результатів методу заломлених хвиль можлива лише при наявності двох зустрічних годографів, які відповідають тій самій ділянці заломлюючої границі і отриманих при розташуванні джерел з обох сторін від цієї ділянки (рис. 4.8а). Тут О₁ і О₂ – джерела коливань, а N₁ і N₂ – інтервал, на якому є впевнена заломлююча границя, якій відповідають відрізки зустрічних годографів Г₂ і Г₁ – С₁А₂ і А₁С₂.

Рисунок 4.8 – Системи зустрічних (а) й наганяючих (б) годографів заломлених хвиль

У випадку, коли зустрічні годографи заломлених хвиль взаємно не перетинаються, достовірність оцінки належності годографів до цієї чи іншої границі і їх ув’язка різко знижується. В цих випадках застосовують наганяючи системи спостережень, які дозволяють спостерігати так звані наганяючи годографи Г₁ і Г₂, які отримані на одній ділянці профілю при вибухах в двох пунктах О₁ і О₂ розташованих на деякій віддалі один від одного, по один бік від досліджуваної границі (рис. 4.8б). Оскільки форма годографа залежить тільки від форми заломлюючої границі і швидкостей і не залежить від положення джерела (при відсутності рефракції), то це може бути підставою для оцінки належності наганяючих годографів до даної границі. Для цього паралельно пересувають один наганяючий годограф по вертикалі до рівня другого. Якщо годографи співпадають, то разом вони відповідають одній і тій же границі. В цих умовах можна здійснити багатократне простеження заломлюючих границь з урахуванням відповідних часових зсувів. При цьому досягаються практично такі ж самі ефекти, що і в методі СЗТ для відбитих хвиль.

Для неперервного простеження заломлюючих границь вздовж профілю застосовують системи спостережень, які забезпечують неперервне профілювання через один, два, три і більше інтервалів, а також системи багатократного профілювання. Системи спостережень, які забезпечують неперервне простеження заломлених хвиль від згаданих границь, називають повними кореляційними системами.

Метод заломлених хвиль дозволяє розв’язувати задачі структурної геології, простежувати границі поділів відносно неглибокозалягаючих границь, виявляти і простежувати диз’юнктивні порушення, картувати поверхню кристалічного фундаменту тощо. Метод заломлених хвиль широко застосовується також при глибинному зондуванні земної кори (ГСЗ), за допомогою якого проводиться вивчення земної кори на всю її потужність, а також верхньої мантії. Для успішного вирішення задач із застосуванням ГСЗ необхідна наявність витриманих сейсмічних границь, які відповідають границям поділу всередині земної кори, фіксуючих зміну складу і фізичних властивостей порід – поверхня консолідованої кори, яка фіксується швидкістю повздовжніх хвиль 5,6¸6,1 км/с, поверхня Мохоровичича в основі земної кори – 8,1¸8,2 км/с і в деяких районах – поверхня Конрада зі швидкістю 6,7¸7,1 км/с.

Різновидом сейсмічних досліджень є сейсмоакустичний метод, заснований на використанні коливань звукових і ультразвукових частот. Висока частота коливання обумовлює високу розділову здатність методу при малій глибинності. Сейсмоакустичним методом можна досліджувати монолітність порід при інженерно-геологічних дослідженнях, вивчати наявність рудних об’єктів у визначеному просторі гірських порід. З цією метою використовують методи акустичного просвічування і відбиття. Крім того, метод отримав широке застосування при неперервному зондуванні поверхні морського дна і в акустичному каротажі.

Для вивчення сейсмічних хвильових полів у внутрішніх точках середовищі і експериментального визначення швидкостей поширення сейсмічних хвиль в геологічних середовищах застосовують сейсмічні методи дослідження у свердловинах. До них відноситься вертикальне сейсмічне профілювання (ВСП), яке відрізняється від наземних спостережень тим, що реєстрація коливань здійснюється сейсмоприймачами, розташованими вздовж свердловини. При цьому реєструються як перші вступи, тобто прямі хвилі від джерела, розташованого на поверхні землі (або у неглибокій вибуховій свердловині), так і наступні вступи, які належать відбитим, кратновідбитим та іншим хвилям. Цим забезпечується найбільш точне визначення швидкостей поширення сейсмічних хвиль у середовищі по всьому профілю свердловини, а також вивчення структури спостережених хвильових полів. Реєстрація тільки перших вступів дозволяє визначити швидкості поширення прямих хвиль. Ці дослідження, які використовувались, головним чином, на попередніх етапах сейсмічної розвідки, отримали назву сейсмокаротажу.

При вибуху, біля гирла свердловини можна знайти середню швидкість приходу хвилі до сейсмоприймача, розташованого на глибині h, за часом першого вступу прямої хвилі на сейсмограмі: . Якщо сейсмоприймач пересувати вздовж профілю свердловини від гирла до забою і вимірювати час прибуття хвилі до приймача від фіксованого джерела, то отримаємо вертикальний годограф сейсмокаротажу, за яким можна визначити середню швидкість для будь-якої глибини h_n за допомогою простого виразу

,

де t_n – час прибуття прямої хвилі в точку h_n.

Поряд із цим, як за вертикальним годографом, так і за годографом прямої хвилі можна оцінити й інтервальні V_інт, а для потужних шарів (100 м і більше) шарові V_шр швидкості, тобто швидкості усередненні на досить великих інтервалах:

,

де h_i+1 і h₁ – глибини кінців інтервалу; t_i+1і t_i - час прибуття прямої хвилі в точках h_i+1 і h_i.

Для підвищення точності обчислень інтервальних швидкостей вертикальний годограф розбивається на лінійні ділянки. Для визначення шарових швидкостей необхідно, щоб усьому шару відповідала лінійна ділянка годографу достатньо великої протяжності (не менш 4¸5 точок). На криволінійних ділянках вертикального годографу по його кутовому коефіцієнту, тобто за кутом нахилу дотичної, в кожній його точці визначається інтервальна швидкість на невеликих інтервалах (порядку 2¸3 точок годографу):

,

де h_і і t_і – координати точок вертикального годографу. Значення V_iнт відносяться до відповідних точок спостереження в свердловині.

Це дозволяє побудувати графік інтервальних швидкостей по всьому розрізу свердловини. Слід відзначити, що точність таких графіків значно нижча, ніж графіків інтервальних швидкостей побудованих на лінійних відрізках вертикального годографу.

Види сейсморозвідувальних робіт. В залежності від задач, які поставлені перед сейсморозвідувальними роботами і їх детальності, розрізняють рекогносцирувальні маршрутні, рекогносцирувальні площинні (пошукові) і детальні площинні зйомки. Ці види зйомок відрізняються щільністю мережі і системами спостережень. Незалежно від виду зйомок напрямок основних профілів завжди обирається вхрест простяганню структур. В розрізі повинні бути присутні границі поділу порід з різними фізичними властивостями, які відображають геологічну будову району. З цими границями звичайно пов’язані відбиваючі і заломлюючі границі, які повинні простежуватися безперервно. Ділянки робіт мають бути доступними для проїзду автомашин з обладнанням.

Рекогносцирувальну маршрутну зйомку застосовують для розв’язання регіональних задач по вивченню сейсмічного розрізу відповідної території, виявленню перспективних ділянок для подальшої розвідки. Спостереження проводять за лінійними маршрутами, іноді методом сейсмозондування. Застосовуються як методи відбитих, так і заломлених хвиль. На цій стадії розвідки перевага надається методу заломлених хвиль, тому що він дозволяє оцінити ефективні і граничні швидкості для різних інтервалів розрізу і пов’язати їх з геологічними границями.

Пошукові, або рекогносційні площинні роботи застосовують для пошуків окремих структур, тектонічних зон, родовищ. Роботи проводяться по профілям, віддаленим на 2¸10 км один від одного, але в 2¸3 рази менших розміру пошукових структур. Основні розвідувальні профілі розташовуються вхрест простягання структур. Щільність мережі профілів та їх взаємне розташування визначається в кожному конкретному випадку формою і розмірами структур.

Детальні площинні роботи виконуються для детального вивчення особливостей геологічної будови конкретних структур, при пошукових роботах і підготовки їх до буріння. Щільність мережі профілів при цьому досягає 1¸1,5 км на 1 км² площі структури. Системи спостережень при детальних і пошукових роботах звичайно обирають однаковими. При пошукових і особливо при детальних зйомках, крім пошукових профілів оброблюються також зв’язуючи профілі, які забезпечують ув’язку відбиваючих (заломлюючих) границь на всій площі робіт. Останнім часом на основі площинної реєстрації коливань розвивається ще більш детальна об’ємна сейсморозвідка.