Методика гравіметричних досліджень

В залежності від заданих задач розрізняють регіональну (оглядову), пошукову й детальну (розвідувальну) гравіметричні зйомки. Перед регіональною зйомкою ставиться задача вивчення аномалій сили тяжіння великих регіонів для вивчення будови земної кори. Відстані між пунктами спостережень при цьому можуть змінюватися від 1 до 10 км. Пошукова зйомка має на меті виявлення локальних структур, перспективних для пошуків корисних копалин. Відстань між пунктами спостережень - менше 1 км. Детальна зйомка має своїм призначенням розвідку окремих дрібних структур і родовищ. Відстань між точками - менше 100 м.

За своїм характером гравіметрична зйомка розділяється на маршрутну (профільну) і площинну.

Профільна зйомка виконується по окремих профілях, що задаються навхрест передбачуваного простягання геологічних структур. Вона застосовується при рекогносцирувальних і рідше — пошукових роботах.

Основним видом зйомок є площинна, при якій весь район рівномірно покривається мережею спостережень. Вибір щільності точок спостережень залежить від масштабу зйомки, характеру поля сили тяжіння, очікуваних розмірів і глибини залягання об'єктів, що досліджуються. Оптимальним вважається крок спостережень у 1,5÷3 рази менший передбачуваної глибини залягання і 1,5÷2 рази менший очікуваних розмірів шуканого геологічного об'єкту.

При зйомці з гравіметрами вимірюють відносні значення сили тяжіння послідовно у всіх пунктах відносно однієї вихідної, опорної точки району досліджень, прив'язаної до пунктів загальнодержавної опорної мережі, у яких відомі абсолютні значення сили тяжіння. На території колишнього СРСР розбита мережа опорних пунктів I і II класів. Пункти I класу розташовані один від одного на відстані 200÷500 км. Створення опорної мережі I класу роблять з похибкою 1·10^-6÷15·10^-6 м/с². Відстані між пунктами II класу складає100÷300 км.

Який би тип приладу не використовувався для вимірювання різниці сили тяжіння і як би ретельно не усували зміщення нуль-пункту приладу, у будь-яких серіях вимірів накопичуються похибки. У зв'язку з цим вимірювання сили тяжіння на великій території повинні виконуватися по ряду замкнутих ходів, що перетинаються. Якщо в цю мережу включити кілька пунктів з відомими абсолютними значеннями сили тяжіння, то визначення різниці сили тяжіння між цими пунктами в поділках шкали приладів дозволить визначити ціну поділки цієї шкали.

У зв'язку з цим при гравіметричній зйомці великих площ спочатку розбивається мережа польових опорних точок, прив`язаних до опорних точок регіональної мережі країни, а потім уже виконуються рядові спостереження у всіх точках району.

Абсолютні значення сили тяжіння у кожній точці можуть бути визначені шляхом алгебраїчного підсумовування абсолютного значення сили тяжіння у вихідній (опорній) точці і відносному значенню сили тяжіння в даній точці. Відстань між точками робочої опорної мережі обирають такою, щоб оператор при проведенні рядових рейсів мав можливість брати відліки на опорних пунктах через кожні 2÷4 години. В залежності від масштабу зйомки відстань ця коливається від 1 до 20 км. Пункти опорної мережі повинні розташовуватися рівномірно на площі, мати зручні під'їзди і бути добре зорієнтованими. Спостереження в точках опорної мережі виконуються з підвищеною точністю (~ у 2 рази вище, ніж у точках рядової мережі за рахунок більш чутливих і точних гравіметрів чи багаторазових спостережень) замкнутими рейсами, що включають 1-2 вихідні точки державної мережі. Бажано, щоб опорна мережа включала й всі магістральні профілі рядової мережі. Усі рядові рейси повинні починатися і закінчуватися на точках опорної мережі. Цим враховується сповзання нуль-пункту. Рядові спостереження проводять або за методикою однократних спостережень, або з повторенням частини точок при зворотному ході. При методиці однократних спостережень рейс починають з опорної точки, потім проводять вимірювання в рядових точках і до вечора — на тій же опорній точці. Протягом дня повинні бути взяті 2-3 відліки на опорних точках. При зйомці з повторенням щодня починають виміри на одній і той самій опорній точці. Повторенням охоплюється приблизно третина точок. Контрольними і повторними спостереженнями звичайно охоплюється від 10 до 30 % рядових точок.

Індивідуальні особливості приладу оцінюються шляхом його систематичних перевірок. Вони включають визначення ціни розподілу, температурного коефіцієнта і зсуву нуль-пункту.

Визначення ціни поділки, звичайно, проводиться на спеціальних полігонах, що включають 5÷7 пунктів з перепадом значень сили тяжіння 1,2·10^-6÷2·10^-6 м/с² від пункту до пункту (загальний перепад 0,8·10^-6 ÷1·10^-6 м/с²). Виконують кілька рейсів і визначають ціну поділки: . Еталонування роблять на початку, наприкінці сезону і після кожного ремонту апаратури. Температурний коефіцієнт визначається при термостатування, шляхом нагрівання й охолодження приладу в робочому діапазоні температур. При цьому знаходять виправлення на температуру. Зсув нуль-пункту оцінюють шляхом повторних визначень показань приладу в різний час на точках з відомими значеннями g (на опорних точках).

Для забезпечення високої точності проведення робіт необхідна висока точність супутніх гравіметричним дослідженням топогеодезичних робіт, за допомогою яких встановлюються географічні координати пунктів спостережень, їхнє перевищення над рівнем моря, а також геометрія навколишньої місцевості. Так, похибка в оцінці координат пункту спостережень тільки на 100 м і по висоті на 1 м дає похибку в оцінці нормального значення сили тяжіння порядку 8·10^-7 м/с². В результаті гравіметричної зйомки у кожному пункті розраховується аномалія сили тяжіння:

,

де g₀, γ₀ - спостережене і нормальне значення сили тяжіння на вихідному чи опорному пункті; Δg_н - збільшення сили тяжіння в даному пункті стосовно опорного; - редукції сили тяжіння ( - редукція Фая, - редукція Буге, - топопоправка).

Основним підсумковим матеріалом гравіметричних зйомок є гравітаційні карти ізоаномал сили тяжіння та графіки Δg за профілями. Ізолінії на карті ізоаномал будують через 2-3σ, де σ - середньоквадратична похибка рядової мережі спостережень: , де D- різниця значень основних і повторних вимірювань, m - загальна кількість усіх спостережень, n - число повторних спостережень. При розфарбуванні карт для позитивних значень Dg використовують оранжево-коричневі тони, для негативних - зелені.

Варіометричні і градієнтометричні зйомки проводять при детальному геологічному картуванні і при пошуках локальних рудних тіл, зон тріщинуватості, контактів порід тощо. Пункти спостережень при цьому необхідно розташовувати на рівній місцевості у віддаленні від глибоких ярів і височин.

В останні роки також досить успішно виконуються гравіметричні зйомки за допомогою приладів, установлених на кораблях, підводних човнах і літаках. З цією метою застосовуються як маятникові прилади, так і статичні гравіметри. При цьому маятникові вимірювання використовуються в якості опорних. На мілководних ділянках (2÷3 м) ці дослідження проводяться звичайними гравіметрами, установлюваними на спеціальні штативи. При вивченні шельфу (до глибин 200÷300 м) користуються спеціальними донними гравіметрами. На глибоководних ділянках виміри проводяться спеціальними (надводними і підводними) гравіметрами. При обчисленні аномалій за результатами морських і повітряних гравіметричних зйомок вводять велику кількість поправок. Досягнута зараз точність подібних зйомок складає 1·10^-5 ÷10^-5 м/с² на підводному човні і 2·10^-5 ÷3·10^-5 м/с² на борті звичайного корабля.

Велике значення для кореляції по густині розрізів свердловин, визначення густини розбурених тіл, обчислення гірського тиску й акустичної жорсткості гірських порід, мають гравіметричні спостереження в свердловинах. Вони виконуються спеціальними свердловинними гравіметрами.

Найбільш докладну інформацію про аномальне гравітаційне поле території одержують, використовуючи варіометричну зйомку за допомогою варіометрів і градієнтометрів. Особливо ефективна варіометрична зйомка (варіометрія) при пошуках і розвідці невеликих, неглибоко залягаючих об'єктів. Варіометричну зйомку звичайно, виконують по системі рівнобіжних профілів. Відстані між профілями і відстані між точками на профілі вибирають з таким розрахунком, щоб для вимірів даної точності зміни шуканої величини між сусідніми точками можна було б вважати лінійними. Практично крок зйомки з варіометром може бути меншим 10 м. Прилад установлюють на спеціально вирівняній площадці радіусом не менш 2 м. У зоні 50 м виконують спеціальне геометричне нівелювання для введення так званої топографічної поправки. Врахування впливу рельєфу місцевості за межами 50-метрової зони виконується за допомогою великомасштабних гіпсометричних карт. Відповідні поправки називаються картографічними. Результати варіометричних зйомок представляють у вигляді карт векторів і кривизн, карт ізоаномал похідних W_xz і W_yx, кривих градієнтів кривизн.