Пам'ять. Процеси нам'яті. Властивості пам'яті.

Пам'ять - це психічний пізнавальний процес, який полягає у фіксації, збереженні та відтворенні попереднього досвіду.

Існують такі процеси п'яті:

- запам'ятовування;

- збереження;

- відтворення;

- забування.

Запам'ятовування - один з головних процесів пам'яті. Основними стосовного нього є утворення й закріплення тимчасових нервових зв'язків. Чим складніший матеріал, тим складніші й ті тимчасові зв'язки, які утворюють підґрунтя запам'ятовування. Запам'ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним.

Мимовільне запам'ятовування здійснюється без спеціально поставленої мети запам'ятати. На мимовільне запам'ятовування впливають яскравість, емоційна забарвленість предметів.
Мимовільному запам'ятовуванню сприяє також наявність інтересу. Усе, що цікавить, запам'ятовується значно легше й утримується в нашій свідомості значно довше ніж нецікаве.
Довільне запам'ятовування відрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспрямований характер, у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам'ятовування.

Умовами успішного запам'ятовування є:

- багаторазове, розумно організоване й систематичне повторення, а не механічне, що визначається лише кількістю повторень;

- розбивка матеріалу на частини, виокремлення в ньому смислових одиниць;

- розуміння тощо.

Збереження - процес пам’яті, що забезпечує утримання результатів запам’ятову­вання протягом тривалого часу. В значній мірі воно залежить від міцності запам’ятання та використання матеріалу в діяльності.

Відтворення - один із головних процесів пом'яті. Воно є показником міцності запам'ятовування і водночас наслідком цього процесу. Засадою для відтворення є активізація раніше утворених тимчасових нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку.

Найпростіша форма відтворення - впізнавання. Впізнавання - це відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів. Впізнавання буває повним і неповним. При повному впізнаванні повторно сприйнятий предмет відразу ототожнюється з раніше відомим, повністю відновлюються всі деталі попереднього ознайомлення з ним. Неповне впізнання характеризується невизначеністю, труднощами співвідношення об'єкта, що сприймається, з тим, що вже мав місце в попередньому досвіді. Складнішою формою відтворення є роздування. Особливість згадування полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється. Згадування може бути актуальним і мимовільним.

Особливою формою довільного відтворення запам'ятованого матеріалу є пригадування. Потреба в пригадуванні виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається згадати те, що необхідно. Від уміння пригадувати залежить ефективність використання набутих знань, розвиток пам'яті як психічного процесу взагалі.

Один із різновидів довільного відтворення в часі та просторі відтворення образів нашого минулого.

Забування - процес, зворотній у запам'ятовуванні і пролягає у згасанні тимчасових нервових зв'язків. Якщо набуті знання протягом тривалого часу не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються. Причиною, яка погіршує запам'ятовування може бути негативна індукція, зумовлена змістом матеріалу. Схожий, складний матеріал попереднього заняття ускладнює утворення нових тимчасових нервових зв'язків, знижує ефективність запам'ятовування.

Негативний вплив раніше запам'ятованого матеріалу на засвоєння нового характеризується як практична (така, що діє наперед) інтерференція. З погляду психології недоцільно після математики вивчати фізику або хімію. Негативний вплив наступної діяльності на зв'язки, вироблені в попередній діяльності має назву ретроактивної (такої, що діє зворотно) інтерференції.

Тимчасовою причиною труднощів відтворення може бути сильний імпульс - бажання пригадати, яке індикує гальмування. Гальмування знімається шляхом переведення думки на інші об'єкти.

Швидше забування та інформація, якій належить другорядна роль змісту діяльності. Протягом набагато тривалішого часу утворюється інформація, що несе в діяльності головне смислове навантаження.

Пам’ять – психічний феномен, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини.

Саме пам'ять робить людину тим, чим вона є. Вона дозволяє їй діяти в навколишньому світі, усвідомлювати власне «Я», вчитися, працювати, кохати, вірити, одним словом - жити.

Пам'ять забезпечує нагромадження вражень про навколишній світ. Вона є основою володіння знаннями, вміннями і навичками та їх наступного використання. Збереження досвіду створює .можливість навчання людини та розвитку її психіки (сприймання.- мови, мислення тощо).

Сенсорна, короткочасна і довготривала види пам’яті пов’язані між собою, що зумовлюється як змістом запам’ятовуваного, так і цілями й засобами діяльності, яку включають в процеси пам’яті. Засвоєна інформація може переходити з одного виду пам’яті в інший, але при цьому необхідна її додаткова обробка: глибше усвідомлення, погодження з досвідом, переструктурування, переведення в словесно-логічну.