Природа і причини конфлікту

Керівнику необхідно мати хоча б елементарні уявлення про конфлікти, способи поводження при їхньому виникненні, тим більше, що вони завдають мало приємних хвилин і набагато частіше завдають шкоди здоров’ю учасників конфлікту.

Що ж таке конфлікт? Конфлікт(від лат. conflictus – зіткнення), а) у філософії – категорія, що відбиває стадію (фазу і форму) розвитку категорії “протиріччя”, коли існують у протиріччі протилежності, що перетворюються в крайні протилежності (полярність, антагонізм), досягаючи моменту взаємозаперечення один одного і зняття протиріччя; б) у суспільних науках (історія, політологія, соціологія, психологія) – процес розвитку і дозволу суперечливості цілей, відносин і дій людей, який детермінується об’єктивними і суб’єктивними причинами і протікає в двох діалектично взаємозалежних формах – суперечливих психологічних станів і відкритих суперечливих дій сторін на індивідуальному і груповому рівнях.

У психології конфлікт визначається як “зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одної з одною тенденцій, окремо узятого епізоду у свідомості, у міжособистісних чи взаємодіях чи міжособистісних відносинах індивідів чи груп людей, зв’язане з негативними емоційними переживаннями”. Звідси видно, що основу конфліктних ситуацій у групі між окремими людьми складає зіткнення між протилежно спрямованими інтересами, думками, цілями, різними уявленнями про спосіб їхнього досягнення.

У соціальній психології існують різноманітні типології конфлікту в залежності від тих критеріїв, що беруться за основу. Так, наприклад, конфлікт може бути внутрішньоособистісним (між родинними симпатіями і почуттям службового боргу керівника); міжособистісним (між керівником і його заступником із приводу посади, премії між співробітниками); між особистістю й організацією, у яку вона входить; міжорганізаціями чи групами одного чи різного статусу.

Можливі також класифікації конфліктів по горизонталі (між рядовими співробітниками, що не знаходяться в підпорядкуванні один до одного), по вертикалі (між людьми, що знаходяться в підпорядкуванні один до одного) і змішані, у яких представлені і ті, і інші. Найбільш поширені конфлікти вертикальні і змішані. Вони в середньому складають 70-80% від усіх інших. Вони також найбільш небажані для керівника, тому що в них він як би “зв’язаний по руках і ногах”. Справа в тім, що в цьому випадку кожна дія керівника розглядається всіма співробітниками через призму цього конфлікту.

Припустимо класифікацію також за характером причин, що викликали конфлікт. Перелічити всі причини виникнення конфлікту не здається можливим. Але в цілому він викликається наступними трьома групами причин, обумовленими

• трудовим процесом;

• психологічними особливостями людських взаємин, тобто їхніми симпатіями й антипатіями, культурними, етнічними розходженнями людей, діями керівника, поганою психологічною комунікацією тощо;

• особистісною своєрідністю членів групи, наприклад, невмінням контролювати свій емоційний стан, агресивністю, некомунікабельністю, нетактовністю тощо.

Конфлікти розрізняють і за значенням для організації, а також способу їхнього дозволу. Розрізняють конструктивні і деструктивні конфлікти. Для конструктивних конфліктів характерні розбіжності, що торкаються принципових сторін, проблем життєдіяльності організації і її членів і вирішення яких виводить організацію на новий, більш високий і ефективний, рівень розвитку. Деструктивні конфлікти призводять до негативних, часто руйнівних дій, що іноді переростають у склоку й інші негативні явища, що приводить до різкого зниження ефективності роботи групи чи організації.

Конфлікти, незважаючи на свою специфіку і різноманітність, мають у цілому загальні стадії протікання:

1. стадію потенційного формування суперечливих інтересів, цінностей, норм;

2. стадію переходу потенційного конфлікту в реальний чи стадію усвідомлення учасниками конфлікту своїх вірно чи хибно зрозумілих інтересів;

3. стадію конфліктних дій;

4. стадію зняття чи вирішення конфлікту.

Крім того, кожен конфлікт має також більш-менш чітко виражену структуру. У будь-якому конфлікті присутній об’єкт конфліктної ситуації, зв’язаний або з технологічними й організаційними труднощами, особливостями оплати праці, або зі специфікою ділових і особистих відносин конфліктуючих сторін.

Другим елементом конфлікту виступають цілі, суб’єктивні мотиви його учасників, обумовлені їх поглядами і переконаннями, матеріальними і духовними інтересами.

Далі, конфлікт припускає наявність опонентів, конкретних осіб, що є його учасниками.

Якості конфліктної особистості:

- неадекватна самооцінка своїх можливостей і здібностей, що може бути як завищеною, так і заниженою. І в тому, і в іншому випадку вона може суперечити адекватній оцінці навколишніх – і ґрунт для виникнення конфлікту готова;

- прагнення домінувати будь-що, будь-де – там, де це можливо і неможливо;

- консерватизм мислення, поглядів, переконань, небажання перебороти застарілі традиції;

- зайва принциповість і прямолінійність у висловленнях і судженнях, прагнення будь-що-будь сказати правду в очі;

- певний набір емоційних якостей особистості: тривожність, агресивність, упертість, дратівливість.

І, нарешті, у будь-якому конфлікті важливо відрізнити безпосередній привід зіткнення від справжніх його причин, найчастіше приховуваних..

Керівнику-практику важливо пам’ятати, що поки існують усі перераховані елементи структури конфлікту, він непереборний. Спроба припинити конфліктну ситуацію силовим тиском або домовленостями приводить до наростання, розширення його за рахунок залучення нових осіб, груп чи організацій. Отже, необхідно усунути хоча б один з існуючих елементів структури конфлікту.