Коефіцієнт дифузії та його залежність від температури та ступеню полімерізації розплаву

Пам’ятаючи вказане ми можемо виділити 3 ситуаційні моделі і 3 види коефіцієнтів дифузії:

1) Коефіцієнт слідової (tracer) дифузії (або самодифузії), в якому перенесена маса і потік заряду, який пов’язаний з дифузіє достатньо малі і можуть бути безпечно проігноровані. Там можливо немає значного ухилу концентрації. Ця ситуація характерна для дифузії радіоактивних ізотопів, коли ми не спостерігаємо суттєвої зміни концентрацій і хімічного потенціалу. Ця ситуація є найпростішою, і саме її ми вивчали досі. Ряд дослідників (П.Хендерсон, 1982) виділяють окремо коефіцієнт ізотопної дифузії і коефіцієнт власної дифузії хоча чисельно вони майже не відрізняються. Коефіцієнт ізотопної дифузії застосовується тоді коли в системі існують виключно ізотопні градієнти (Fe55 в системі 55Fe2SiO4-56Fe2SiO4). Коефіцієнт власної дифузії застосовують при відсутності і хімічних і ізотопних градієнтів, тобто відсутності результуючого потоку маси через заданий перетин.

2) Коефіцієнт хімічної дифузії застосовується в неідеальних ситуаціях, де слід вивчати скоріше хімічний потенціал ніж концентрацію. В такому випадку, закони Фіка можуть бути переписані у вигляді:

3.) Коефіцієнт перехресної дифузії (interdiffusion) застосовується в тих ситуаціях, у яких градієнт концентрації настільки великий, що дифузія, задля підтримання електричної нейтральності і постійного об’єму, повинна супроводжуватись дифузією інших речовин у протилежному напрямку. Тобто дифузія однієї речовини пов’язана з дифузією всіх інших речовин. Наприклад, при вивченні дифузії Mg в олівіні (приклад 5.6), слід розглядати також зустрічну дифузію Fe.