Освітні реформи початку XVIII століття.

9.1.1. Основні напрями шкільних реформ. 1700-ті роки – переломні в історії вітчизняної педагогічної думки. Росія пережила реформи виховання та освіти, які були викликані важливими соціально-економічними змінами: політичне лідерство дворян, закріплення позицій промисловців та купецтва, створення нової армії тощо. Не менш значні зрушення відбулися і в культурі, потужний імпульс яким було надано за царювання Петра І (1689-1725): з’явились перша газета („Відомості”) та музей, відбулося будівництво ретельно спланованого Петербургу, було введено нове літочислення тощо. Об’єктивно відчувалась необхідність у грамотних чиновниках, офіцерах, спеціалістах з технічної галузі, вчених, педагогах. Тобто, необхідно було задовольнити практичні потреби у кваліфікованих фахівцях.

Перетворення на початку XVIII ст. викликали значні зміни в традиціях виховання та навчання. Зменшилась впливовість книжного домашнього виховання (з ранньої практики виховання на Русі). Було покінчено з монополією церковної педагогічної думки. Тобто, раніше відносно єдина православна педагогіка почала розвиватись у двох напрямках: світському та релігійному. Православна педагогічна думка залишалась складовою духовного життя російського народу (особливо у патріархальному устрою життя і виховання селян).

Відбувся стрімкий перехід від старих педагогічних позицій до європейських ідей Відродження та Просвітництва. Цей процес був досить суперечливим і болючим: почалось руйнування попередніх, навіть позитивних педагогічних традицій, грамотність та освіченість запроваджувались не лише шляхом поширення мережі навчальних закладів, а іноді варварськими засобами. Реформи за своїми соціальними та педагогічними наслідками не були однозначними. Суспільство, яке неохоче розлучалось з ідеалами «Домострою», водночас втрачало корінні моральні педагогічні орієнтири. Кращої характеристики епохи не можна дати, ніж це зробив видатний російський письменник та вчений М.М.Карамзін: „У нас були академії. Вищі училища, народні училища. Розумні міністри. Приємні світські люди, герої, прекрасне військо, знаменитий флот – не було гарного виховання, твердих правил і моральності в громадському житті”.

XVIII століття – це епоха виникнення національної шкільної системи.

Адже, наприкінці XVII ст. у Російській імперії, на відміну від Заходу, де вже сформувались відносно розвинені шкільні структури, не мала системи регулярних навчальних закладів. Протягом 1700-х рр. вона була створена і це знаменувало завершення епохи панування староруського виховання та навчання, переважно сімейно-домашнього. З’явилась особлива соціальна група, яка професійно займалась розумовою працею та педагогічною діяльністю.

На початку XVIII ст. Петро І та його однодумці здійснили спробу спрямувати державу європейським шляхом за допомогою реформ. У суспільстві закріпилось усвідомлення необхідності світського державного регулярного виховання та навчання. Були визначені два напрями. Перший переорієнтація існуючих церковних освітніх закладів. Петро І вважав, що наприклад, Слов’яно-греко-латинська академія повинна готувати не лише церковних діячів, а й чиновників, лікарів, офіцерів та ін. в зв’язку з цим, він також переглянув можливості застосування Києво-Могилянської академії для задоволення потреб росіян в освіті. Другий напрям – створення державних світських шкіл.

У першій чверті XVIII ст., в Петровську епоху, уряду було запропоновано декілька шкільних проектів. Один з них – про створення світських навчальних закладів – було розроблено Федором Салтиковим, родичем Петра І.

У „Пропозиціях” Ф.Салтикова (1712р.) пропонувалось запровадити в кожній губернії 1-2 академії в приміщеннях монастирів, вчителями запрошувати досвідчених осіб та іноземців. Проекти академій нагадували західноєвропейські двірцеві школи. Окрім загальноосвітніх дисциплін (граматика, риторика, поетика, філософія, історія, географія, математика, фізика) пропонувалось навчати науково-технічним предметам (механіка, архітектура, фортифікація та ін.). також передбачались уроки танців, фехтування, їзди верхи. Ф.Салтиков навіть пропонував створювати в кожній губернії дві жіночі школи.

Свої пропозиції щодо навчальних закладів вніс і відомий діяч російського Просвітництва, учасник шкільних реформ Василь Татіщев. Він заснував декілька гірничозаводських шкіл, висловив свої погляди на виховання і навчання в творах, зокрема в „Розмові двох приятелів про користь наук та училищ” (1733). Головною наукою він вважав пізнання людиною себе. В.Татіщев прийшов до висновку про відповідність виховання та навчання віку людини: як удосконалюються на протязі життя знання окремої людини, так збагачуються і знання людства разом з його віком.

Він також пропонував створювати нові та змінювати старі училища. Програма шляхетного виховання, запропонована В.Татіщевим, передбачала викладання світських наук та релігійне виховання. Вчений висував план відкриття таких закладів як академії та університети, гімназії, академії ремесел. Він звертав увагу, що вчитель повинен не лише знати предмет, але й вміти його викладати, та обґрунтував думку про те, що людині необхідно давати знання того, що їй корисно, а не того, що непотрібно і зле. Відповідно до цього науки поділялись, за В.Татіщевим, на потрібні (домоведення, мораль, релігія та ін.), корисні (письмо, красномовність, іноземні мови, математика та ін.), вишукані (поезія, музика, танці тощо), цікаві (астрологія, алхімія) та шкідливі (ворожба, чаклунство тощо).

Гаряче підтримав просвітницькі реформи Петра інший російський діяч Іван Посошков. Але в той же час він був прибічником староруського консерватизму (вимагав виховувати дітей у дусі релігійної покірності, не заперечував фізичних покарань – „ребра крушити”). Разом з цим пропонував більш розширену програму освіти. Ніж у Московській Русі (XVI-XVII ст.), яка включала слов’янську мову, письмо, граматику, арифметику, латину, грецьку мову, ремесла. Книги радив створювати за принципом самовчителя. І.Посошков бачив у майбутньому організацію жіночої освіти, загальної освіти селян: слід так організувати все, щоб і на селі не залишалось неграмотної людини.

Свій проект розвитку освіти запропонував Петру І німецький вчений і філософ Готфрид Лейбніц. Його план мав практичну спрямованість (на першому місці стояли фізико-математичні науки) і відрізнявся пропозицією навчати на основі енциклопедичних програм.

9.1.2. Особливості навчальних закладів нового типу. Отже на початку XVIII ст. в Росії з’вились державні школи різних типів. Це був один з напрямів петровських перетворень. В організації шкіл можна визначити загальні принципи: державність шкіл, поєднання професіоналізму з енциклопедизмом, перевага в навчальних планах математичних, навігаційних та морських наук, примусовість навчання та суворий режим.

Всі школи відрізнялись практичною спрямованістю, але не були вузькопрофесійними. В них не лише готували моряків, будівельників, писарів та ін., але й давали загальну освіту (рідну мову та іноземні, арифметику, філософію, політику). В цілому школи створювались для шляхетних дітей, але становий принцип порушувався і тому в нових навчальних закладах зустрічались і представники інших соціальних груп.

Першим закладом, створеним Петром І, була школа математичних та навігаційних наук у Сухаревій башні (1701) в Москві, директором якої призначили професора Абердинського університету (Англія) Генрі (Андрія Даниловича) Фарварсона. Навчальною діяльністю в школі керував російський просвітній діяч Леонтій Магницький. У програму навчання входили арифметика, геометрія, навігація, астрономія, математична географія. Це зміст освіти в середніх і старших класах. Але перш ніж розпочати вивчення цієї програми, учні повинні були закінчити два початкових класи, в яких вчили читати, писати (на основі громадянського алфавіту) та рахувати. За штатом у школі могли навчатись до 500 людей. Вік учнів – від 12 до 20 років. Приймали до школи хлопчиків „добровольно хотящих учиться. Других же паче со принуждением”. Закінчували навчання згідно підготовленості або на прохання відомств. Готували моряків, інженерів, артилеристів, служилих людей і навіть учителів. Учні отримували „кормові” гроші, жили при школі або на квартирах. За невідвідування школи учням призначався штраф, за втечу – страта.

На зразок навігаційної школи в 1712 р. в Москві було відкрито ще дві школи – інженерна та артилерійська. Всі ці заклади давали середню освіту. У 1715 р. старші класи школи математичних та навігаційних наук були переведені до Петербургу. На їх базі було організовано Морську академію – військово-навчальний заклад, який готував до морської служби.

У 1707р. у Москві при військовому госпіталі було створено хірургічну школу, розраховану на 50 учнів. Також з’явились учительські школи, гарнізонні школи для султанських дітей.

Для підготовки фахівців з іноземних мов на Покровці у Москві було відкрито особливий заклад, яким керував (1705р.) пастор Ернст Глюк. У школі Глюка дітей бояр, служивих та купців навчали грецькій, італійській. Латинській, французькій, німецькій, шведській мовам. На їх вивчення відводилось три чверті навчального часу. Залишок часу відводилось на викладання філософії, історії, геометрії, географії. В школі навчалось біля 50 учнів. Навчання було безкоштовним. Сам Е.Глюк розробив навчальні посібники з російської граматики, географії, лютеранський катехізис, молитовник у віршах. також в школі використовували „Світ чуттєвих речей в малюнках” Я.Коменського. Школа Глюка проіснувала 10 років. це був заклад підвищеного рівня і після його закриття в 1715 р. в Москві залишився лише один подібний заклад – Слов’яно-греко-латинська академія, в якій у 1716 р. нараховувалось до 400 учнів.

У 1714 р. наказами про введення обов’язкової навчальної повинності для шляхетних та дяківських дітей, було розпочато створення світських елементарних шкіл з математичним нахилом (цифірні школи). В цих школах навчали арифметиці і частково геометрії. Учням навіть забороняли одружуватись, доки вони не вивчать цифри. Вчителями цих шкіл в кожний повіт було направлено по два випускники Московської навігаційної школи та Морської академії. В 1716 р. цифірні школи з’явились в 12 містах, до 1722 р. – в 42. Але створені як заклади для шляхти цифірні школи поступово занепадали. Багато хто з дворян не бажали віддавати туди своїх дітей, їх забирали силою. Значна частина дітей духовенства (можливо учні цифірних шкіл) йшли до церковних. Тому навчатись в відкритих школах було нікому. в 1744 р. деякі цифірні школи були поєднані з полковими гарнізонними школами. Інші поєднались з архієрейськими школами.

Реформування у підготовці духовенства було визначено „Духовним регламентом” (1721), який склав радник царя з питань освіти та виховання Феофан Прокопович. В цьому документі пропонувалась нова програма підготовки духовенства, де нижчим ступенем освіти призначалися навчальні заклади для дітей духовенства при будинках архієреїв, і носили назву архієрейських шкіл. Їх відрізняло від інших поєднання світської програми з релігійною. Навчали в цих школах початкам релігії, письму, читанню, арифметиці, геометрії. Сини священників зобов’язані були відвідувати ці школи, але їх батьки не приймали світського характеру програми і неохоче віддавали туди нащадків.

„Духовним регламентом” також передбачалось створення академій з семінаріумами – середніх навчальних закладів з 8-річним строком навчання. Вони відкривались як закриті заклади: семінаристам не дозволялось бачити рідних, доки не звикнуть у семінаріумі. Взагалі ці заклади за змістом освіти мали характер загальноосвітніх гуманітарних шкіл. У програму входили не лише богословські науки, але й світські: політика, окремі розділи математики та фізика.

Ф.Прокопович вважав, що духовна освіта має бути доступною для представників різних соціально-культурних прошарків.

Великого значення він надавав чіткій регламентації навчального режиму, вважав необхідними суворі випробування кандидатів на викладацькі вакансії.

Ф.Прокопович дбав не лише про організацію та зміст навчання, але й про здоров’я та дозвілля вихованців. У зв’язку з цим вказував: „На кожний день дві години визначити на гуляння семінаристам, а саме: після обіду, і після вечері, і тоді б не вільно нікому вчитися і навіть книжки в руках мати. А гуляння було б з іграми чесними і тіло рухливими… Бо це і для здоров’я корисне і нудьгу відганяє”.

Крім того, студентам пропонувалось двічі на рік або більше влаштовувати диспути, комедії, риторські вправи тощо. Плани Ф.Прокоповича були частково реалізовані у діяльності деяких архієрейських шкіл і семінарій. Однак, у повному обсязі, на жаль, практично втілені не були.

Загальна кількість духовних навчальних закладів (архієрейських шкіл та семінаріумів), відкритих у 1721-1725рр., не перевищувала 50.

У навчальних закладах, які з’явились на початку XVIII ст., навчання проводилось російською мовою. Була удосконалена російська азбука. використовувались навчальні посібники зарубіжних та вітчизняних авторів. Частіше, ніж інші, використовували „Тримовний буквар” Ф. Полікарпова (1701р.), „Перове учение отрокам” Ф.Прокоповича, „Арифметику” Л.Магницького.

Петровські реформи освіти та виховання задовольняли не всіх. Але незадоволення придушувалось жорстоко. Нові навчальні заклади брали на себе не лише функції навчання, але й виховання. Виникнення в петровську епоху нових типів було важливим етапом в організації національної системи освіти. Саме тоді було закладено фундамент для будівництва шкільної справи по-новому.

Вінцем просвітницько-культурних звершень царя-реформатора було заснування в 1725 р. в Петербурзі Академії наук. Цей заклад призначався для підготовки вітчизняних наукових кадрів. Адже відсутність російських вчених, викладачів відчувалась дуже гостро. Проте на початку існування академії складно назвати її осередком вітчизняної науки та освіти: з 16 академіків один був французом, троє – швейцарцями, 12 – німцями. Пройшло немало років доки було підготовлено перших російських вчених і викладачів.

У другій чверті XVIII ст. реформування Петром І загальмувало. Після смерті царя занепали цифірні школи, морська академія, інженерні та артилерійські училища. Але частина закладів, створених за часів Петра, успішно розвивались. Наприклад, поширилась мережа семінарі умів: до 1764 р. нараховувалось до 26 таких шкіл з 6 тис. учнів.

Зявилися навчальні заклади нового типу. При Академії наук в Петербурзі були організовані академічні університет та гімназія (1725 р.). У 1731 р. в Петербурзі було відкрито перший середній навчальний заклад закритого типу для заможних – Корпус кадетів. В ньому готували не лише офіцерів, але й громадянських чиновників. Іншим шляхетним навчальним закладом був заснований у 1759 р. в Петербурзі Пажеський корпус.

Найбільш значною подією першої половини (середини) XVIII ст. в розвитку освіти стало відкриття в 1755 р. Московського університету та університетських гімназій. Засновниками університету були І.І.Шувалов та М.В.Ломоносов. Перший займався підбором професорів, бюджетом, створення бібліотеки. Інтелектуальним батьком університету був М.Ломоносов.

Номінально університет проголошувався безстановим, але фактично призначався для дітей дворян. За статутом цей заклад мав за мету готувати освічених людей з природних росіян. Спочатку в ньому було три факультети: юридичний, філософський, медичний. Він мав право автономії, викладання предметів відбувалось російською мовою, деяких – латиною або німецькою. Багато викладачів були іноземцями. Перші студенти були учнями духовних семінарій. Шляхетні батьки не наважувались віддавати своїх дітей до безстанового закладу. Гімназій при університеті були двох типів: для шляхти та різночинців, окрім кріпаків. Таким чином скасувалась доступність до університету всіх верств населення. Також при університеті були друкарня, в якій видавались журнали, газета „Московські відомості”, книжкова крамниця, а у 1779 р. була відкрита перша в Росії учительська семінарія.

Отже, у другій чверті XVIII ст. вся система освіти мала яскраво виражений становий характер. Головним завданням держави була організація навчання дворян. Інші верстви, особливо кріпаки, опинилися поза увагою уряду. Але представники дворянства не були задоволені повинністю, введеною Петром І, віддавати дітей до регулярних навчальних закладів. У 1737 р. було видано закон, який звільняв дворян від цього обов’язку і дозволяв виховувати дітей вдома. Таким чином закладено було основи для майбутнього інституту гувернерства в Російській імперії.

Запитання і завдання для самоконтролю.

1. Схарактеризуйте освітні реформи Петра І та визначте їхній вплив на розвиток вітчизняної освіти.

2. Проаналізуйте шкільні проекти Ф.Салтикова, В.Татіщева, І.Посошкова й порівняйте їх.

Завдання для самостійної творчої роботи.

1. Заповнити таблицю „Особливості в організації навчально-виховних закладів, заснованих на початку XVIII ст.”

Література

1. Антология педагогической мысли России XVIII в., М.: - 1985. –с.

2. Дружинский А.Н. История образования и педагогической мысли. М.: - 2003. – 400с.

3. История педагогики и образования /Под ред. А.И.Пискунова. М., 2001. – 235 с.

9.2. Педагогічні погляди і діяльність Ф.Прокоповича (1681-1736)

9.2.1. Етична філософська концепція Ф.Прокоповича. Єлизар (Феофан) Прокопович – видатний учений-енциклопедист, просвітитель, педагог, письменник і державний діяч – намагався поєднати національні та європейські тенденції у становленні вітчизняної освіти і культури загалом. Його філософсько-педагогічні погляди формувались в стінах Києво-Могилянської академії, в якій він спочатку виховувався, викладав послідовно піїтику, риторику, філософію (в її межах – фізику, арифметику, геометрію, логіку) і богослов’я. Як і Петро Могила, Феофан Прокопович намагався поєднати національні і європейські тенденції у становленні вітчизняної освіти і культури. Науковий доробок ученого представлено у різних галузях знань: математика, фізика, геометрія, богослов’я, поетика та багато інших.

Дослідники-біографісти Ф.Прокоповича у спадщині просвітянина виділяють київський і петербурзький періоди.

У трактатах з логіки, натурфілософії або фізики, математики, теології, етики і риторики, написаних упродовж київського періоду, Ф.Прокопович висловлював переконливість у безмежних пізнавальних можливостях людського розуму, засуджував сліпий фанатизм та аскетизм, вважаючи, що Бог дає життя людині для радості. У філософській концепції Ф.Прокоповича визначальне місце посідає етика. В „Етиці” учений розкрив механізм і сенс людської діяльності. Мету етики він сформулював так: „… Навчити правил доброї поведінки», які допоможуть людині стати щасливою”. Тому ці правила слід прищеплювати дитині змалку. Взагалі, для Ф.Прокоповича властивий розгляд усіх теоретичних пізнавальних і практичних універсалій науки через призму моральності, добра. Це чітко простежується у визначенні мети освіти: формування в людини досвіду творчої самодіяльності, спрямованої на добро.

Ф.Прокопович, засуджуючи сліпий фанатизм та ідеали аскетизму з придушенням природних людських почуттів і відмовою від земних радощів, уважав, що сама природа наділила людину пристрастями. І тому характер цих пристрастей не залежить від людини. Завдання етики – „навчати правил доброї поведінки, а не добре поводитися”. Таким чином. Учений розрізняв науку про норми поведінки і саме поняття поведінки. Це було властиво для всіх наукових розробок Ф.Прокоповича. він на категорійному рівні визначав теорію як певний спосіб діяти чи чинити, як суму багатьох понять. Практику тлумачив як саме виконання справи, яке керується теоретичними правилами. Особливо виразним цей підхід є простежується в розумінні поняття „освіченість” та інших. Йому відповідних. Наголошуючи на тому, що пізнавальні й практичні функції науки мають бути моральними, сутнісно пов’язаними з добром, учений аналізував освіту як цілісний морально-ціннісний засіб організації людської діяльності, як творчість, спрямовану на добро. Таким чином, ідеї, сформульовані Феофаном Прокоповичем у курсі етики, сприяли поступовому подоланню залежності педагогічної теорії від теології й теософії, поповнили педагогіку раціональним науковим матеріалом.

9.2.2. Дидактичні розробки Ф.Прокоповича для курсів риторики. Науковою оригінальністю інноватикою відрізняються праці «Риторика» та „Про риторичне мистецтво”. „Риторика” складається з десяти книжок. Ф.Прокопович у цих працях акцентував увагу на таких формах навчальної діяльності, як практичні вправи, самостійні пошуки прикладів, що підтверджують правило. Учений також поширив у педагогічну практику такі дидактичні методи: вигадування сюжетів, наслідування стилю, вправи з історіографії та ін. Як оратор, Ф.Прокопович давав рекомендації для вчителів використовувати живе, емоційне слово, образні вислови з метою унаочнення процесу викладання. На його думку, вчитель, користуючись знаннями закономірностей людської психіки, повинен впливати на почуття слухачів, торкатись невидимих струн серця кожної людини. Розповідь має давати вичерпне образне уявлення про предмет, хвилювати, захоплювати. А це стає можливим лише за умови, коли сам промовець захоплений предметом розповіді.

Блискуче володіння ораторським красномовством демонстрував Ф.Прокопович у риторичному класі, фактичне функціонування якого в Києво-Могилянській академії підтверджують архівні документи. Студенти із захопленням відвідували риторичний клас, бо Ф.Прокопович був блискучим оратором і цікавою освіченою з різних галузей знань особистістю.

9.2.3. Просвітницька діяльність Ф Прокоповича у Петербурзі. У 1707 і 1710 рр. Ф.Прокопович виголошував риторичні промови-проповіді перед Петром І, який приїздив до Києва. Цар побачив у мислителі людину, яка б могла стати сподвижником у проведенні культурних освітніх і релігійних реформ. Ф.Прокопович був змушений підкоритися волі царя, і з 1716 р. почався петербурзький період його життя.

Просвітитель реорганізував Слов’яно-греко-латинську академію в Москві, став на її чолі. Він зібрав велику бібліотеку, колекції астрономічних, фізичних і навігаційних приладів, художніх полотен.

У Петербурзі Ф.Прокопович став головою так званої „вченої дружини” Петра І. Дослідник О.Брекнер зазначав, що Ф.Прокопович фактично визначав політику нової церкви, синоду, духовного життя в Росії у першу половину XVIII ст.

Просвітитель підготував буквар „Перше учення отрокам” (1723). у передмові якого зазначалось, що книжка ця буде корисною і хлопчикам, і дівчатам. цей посібник витримав 12 видань лише протягом перших п’яти років. У змісті букваря подавалися тлумачення заповідей, пояснювалися норми моралі, людські вади (корисливість, неуцтво, ледарство) і чесноти (потяг до знань, працьовитість, сміливість). Книга розроблена відповідно до принципів наочності, доступності й систематичності знань. Наслідуючи Я.А.Коменського, Феофан Прокопович обстоював тезу про те, що навчальна література і книжки, розраховані на широкий загал читачів, доцільно писати простою і доступною мовою, давати істинні та зрозумілі тлумачення предметів і явищ.

На власні кошти Ф.Прокопович у 1721 р. у своєму будинку в Петербурзі відкрив школу. Діяла вона за розробленою вченим інструкцією, в якій визначалася послідовність навчальних занять і відпочинку, конкретизувалися правила нагляду за школярами, їхні права та обов’язки. Школа була кращою на той час за рівнем забезпечення обладнанням, організацією, санітарно-гігієнічними нормами. Програму навчання складали слов’янська, російська, грецька і латинська мови, риторика, логіка, римська історія, арифметика, географія, геометрія, вітчизняна історія, малювання, музика. За 15 років у ній здобули освіту 160 осіб.

Велику роль у розвитку та поширенні освяти, організації навчального процесу, визначенні змісту освіти відіграв „Духовний регламент” Ф.Прокоповича, затверджений у 1721 році, який сучасники оцінили як „гімн освіті”. „Коли нема світла вчення, не може бути добра церкви поведінка, і не може бути безладдя й багатьох вартих сміху марновірств”. Аргументуючи свою думку. вчений закликав проаналізувати історичні факти й переконатись. що все найгірше в століттях відбулось „у темні, а не в світлі від вчення часи”. З цього Ф.Прокопович робив висновок, що „вчення добре і ґрунтовне є підставою всякої користі, як Батьківщини, так і церкви, як корінь, і насіння, і основа”.

Як відомо, відповідно до вимог „Духовного регламенту” Ф.Прокоповича була побудована система навчання в колегіумах Лівобережної і Слобідської України.

Загалом, просвітньо-педагогічні, філософські, етичні та політичні погляди Ф.Прокоповича потребують ретельного вивчення і переосмислення, незаангажованої оцінки. Оскільки цей мислитель і державний діяч здійснив спробу реалізувати принцип європеїзму в національній освіті, не нівелюючи історико-культурних досягнень народу. Для сучасної української культури, науки, освіти такий досвід є надзвичайно цінним.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Якими подіями знаменна біографія Ф.Прокоповича?

2. Які твори написав Ф.Прокопович?

3. Які дидактичні принципи розробляв Ф.Прокопович?

4. Роботу яких освітніх закладів реформував Ф.Прокопович?

Завдання для самостійної творчої роботи.

1. Доведіть, що саме етика склала основу просвітньо-педагогічної та філософської спадщини Ф.Прокоповича.

Література

1. Прокопович Ф. Духовний регламент/ Історія української школи і педагогіки: Хрестоматія/ Упоряди. О.О.Любар. – К.: Знання, 2003. – С114 – 122.

2. Прокопович Ф. Етика/Філософські твори: В 3 т. – К.: Наука, 1979. – Т.2. С.111 – 121.

3. Розвиток освіти і педагогічної думки на Україні (XIX- початок XXст.): Нариси/Редкол.: М.Д.Ярмаченко. – К.: Радянська школа, 1991. – 384 с.