К.А. Гельвецій та його книга „Про людину, її розумові здібності та її виховання”.

К.А.Гельвецій (1715 – 1771) - один з відомих просвітників, які належали до блискучої плеяди французьких матеріалістів-енциклопедистів на чолі з Д.Дідро. Його два знаменитих трактати "Про розум" (1758) та "Про людину, її розумові здібності та її виховання", яка була видана посмертно (1773), дають багатий матеріал для розуміння педагогічних поглядів Гельвеція. Обидві були досить популярними в свій час, хоча доля їх складна.

Першу книгу мислителя "Про розум" піддав прокляттю папа, розкритикував уряд і наказав її знищити через спалення. Проте саме цей твір Гельвеція викликав багаточисельні відгуки й жорстку полеміку у тогочасних філософських творах, періодиці, піснях; витримав за короткий час 50 видань, його було перекладено на всі головні мови Європи в тому числі в кінці XVIII століття – на російську мову. Найбільшу увагу в своїх творах Гельвецій приділяв питанню про роль виховання.

Одним з головних постулатів Гельвеція була його переконаність, що всі люди від природи однакові, а формування особистості залежить від форми правління, державного устрою, виховання, випадку, становища людини в суспільстві, від епохи, в яку вона живе, від її пристрастей, від бажання навчатись тощо. Але найбільш важливим винником він вважав виховання, яке настільки всемогутнє, що може створити "навіть геніїв". Гельвецій писав, що немає "...нічого неможливого для виховання: воно змушує танцювати навіть ведмедя".Разом з тим, змінюючи виховання, стверджував Гельвецій, можна змінити соціальний устрій. "Виховання робить нас тим, чим ми є … чому так мало справжніх патріотів, мало громадян, які б були завжди справедливими? Тому що людей не виховують для того, щоб вони були справедливими, тому що сучасна мораль … є лише зіткнення грубих помилок та забобонів".

Важливою проблемою для Гельвеція було вирішення питання: "чим викликаються відмінності між умами людей, різницею у вихованні чи природженими даними?". Відповідаючи на це питання, Гельвецій передусім доводить, що від природи люди обдаровані однаково й мають однакові розумові здібності та однакові можливості їх удосконалення. Вихователями, на його погляд, є передусім природа і суспільство, а через те, що випадковості, які діють на людину, ніколи не бувають однаковими, не може бути й двох однакових людей.

Сьогодні положення Гельвеція про однакову обдарованість усіх людей та про здібності всіх пізнавати найвищі істини досить суперечливе. Проте співставлення його розміркувань щодо вказаної проблеми дозволяє зробити висновок, що кінцевою метою в нього була спроба довести, що, передусім, причиною розумової нерівності є не соціальне походження, не расова чи національна ознака, й не географічні умов життя того чи іншого народу. Крім того, Гельвецій прагнув підкреслити вагому роль соціальних чинників у формуванні особистості та заперечити думку, що доля людей передбачена зверхприродними силами.

Джерелом усією психічної діяльності людини Гельвецій вважав почуття. Його аргументи були наступні: людина - частина природи, її психіка - наслідок діяльності зовнішніх органів чуття; людська психіка пасивна, вона приходить у рух тільки тоді, коли дістає поштовх зовні; "людина - це машина, яка приходить у рух через почуття.

Гельвецій наголошував, що все в людині є фізичним почуттям, що судження - це також лише порівняння декількох почуттів, тому відмінності в розумі, у мисленні різних людей не залежать від тонкості органів чуття, від організації цих органів, вони обумовлені лише різницею у відчуттях. Разом з тим, підкреслював Гельвецій, різниця в почуттях, їх більша чи менша інтенсивність надзвичайно залежать від інтересу, тому людина практично зможе навчитись усьому, коли запалі в ній відповідний інтерес.

Як бачимо, висновок Гельвеція про те, що "людина - продукт виховання", не суперечив постулату, що "людина - продукт середовища". З одного боку, він наголошував, що виховання - вплив всього навколишнього середовища на формування особистості й підкреслював, що "доброчесності й таланти" є результатом виховання, на яке "закони й форма правління в державі мають могутній вплив"; з іншого, - висловлював переконаність, що на формування людини впливає й положення людини в суспільстві, і коло друзів та знайомих, і оточуючі предмети, і книги, й, нарешті, випадок.

У вирішенні злободенного для того часу питання про переваги сімейного чи громадського виховання Гельвецій однозначно відстоював переваги громадського. Проте він різко критикував існуючу систему освіти й виховання. Оскільки він цілком звільнився від релігійного впливу й був супротивником церкви й релігії, Гельвецій стверджував, що церква, в руках якої протягом століть знаходилась справа виховання, лише постійно псувала характери людей, оскільки її так звані "моральні" настанови - аморальні й лицемірні, а існуюче виховання глибоко суперечливе, бо ним одночасно опікуються й духовні, й світські інституції. "Горе націям, які довіряють попам виховання своїх громадян", виголошував мислитель. Окрім засилля духовенства у народній освіті, Гельвецій критикував такі його хиби, як схоластика, неосвіченість та неуцтво вчителів, засилля латини, формалізм, муштра, зубріння, нехтування фізичним вихованням тощо. На його погляд, тогочасне виховання не виконувало своєї головної функції - виховання освічених і доброчесних громадян, патріотів, здатних усвідомлювати необхідність поєднання особистого блага з національним. У цьому плані Гельвецій високо оцінював розумове виховання, завданням якого вважав підготовку високоосвічених громадян, здатних "прославитись у науках та мистецтвах і принести користь Вітчизні". У досягненні цієї мети Гельвецій приділяв велику увагу активним методам навчання, стимулюванню дитячого досвіду, інтересу, розвитку пам'яті, уяви, уваги, логічного мислення. В зв'язку з цим вимагав використання у шкільному навчанні методів живого спостереження, індукції, наочності, послідовності та ясності у викладенні матеріалу.

Гельвецій надавав великого значення моральному вихованню, вважаючи його головним завданням підготовку громадян і патріотів. Передусім, він відкидав мораль як абсолютне й незмінне поняття, детально обґрунтував думку, що в будь-яку епоху, у будь-якого народу мораль має відносний характер і визначається суспільними інтересами По-друге, вважаючи моральне виховання найбільш важливим складником виховання взагалі, він характеризував його як найбільш забуте в суспільстві.

В зв'язку з цим Гельвецій велику увагу приділяв аналізу тих суперечностей, які, на його погляд, гальмують правильне моральне виховання. Насамперед, це велика відстань між лицемірними моральними сентенціями дорослих та аморальними вчинками вихователів. Тому, на думку Гельвеція щоб виховати для суспільства моральну людину, треба не лише дати їй поняття сутності світської моралі, але й зробити принципи моралі доступними й наочними для дітей, що найкраще забезпечується моральним прикладом вихователів та вправами у вихованні моральних якостей.

Цікавою є й думка Гельвеція про те, що для щастя людині потрібно здоров'я. Тому необхідно ввести в школу фізичне виховання, яке зробить кожну людину "міцнішою, здоровішою, а звідси і щасливішою, взагалі кориснішою своїй Батьківщині, здатною до різних посад, до яких її мов покликати громадський інтерес".

До вчителя Гельвецій пред'являв досить високі вимоги, вважаючи, що вчитель або вихователь повинен бути високоосвіченим і високоморальним, вимогливим і справедливим, у широкому аспекті володіти педагогічними знаннями й постійно вдосконалювати методи навчання. Проте наголошував, що в суспільстві матеріальне становище та соціальний статус учителя повинен бути дуже високим.

Дві головних риси педагогічної системи К.А.Гельвеція дають право вважати його виразником найбільш передових педагогічних поглядів епохи: послідовний демократизм його теорії та її суспільно-політична спрямованість. Деякі положення його теорії, як бачимо, суперечливі, деякі - перебільшені, але сама загостреність вказаних питань була досить значущим стимулом і каталізатором розвитку педагогічно думки не лише у ХVIII столітті, на але й у наступні часи.

Запитання і завдання для самоконтролю.

1. Схарактеризувати позицію К.А.Гельвеція у визначенні ролі виховання у формуванні особистості.

2. Навести аргументи К.А.Гельвеція щодо переваг громадського виховання над сімейним.

3. Визначити чинники різкої критики К.А.Гельвецієм існуючої системи виховання.

4. Розкрити напрями морального виховання, виокремлені мислителем.

Завдання для самостійної творчої роботи.

1. Виокремити провідні педагогічні ідеї, сформульовані К.А.Гельвецієм у праці "Про людину, її розумові здібності і її виховання".

2. Схарактеризувати етичне вчення К.А.Гельвеція.

3. Порівняти погляди К.А.Гельвеція та Д.Дідро на виховання як чинника формування особистості.

Література.

1. К.А.Гельвецій. О человеке, его умственных способностях и его воспитании // Хрестоматия по истории педагогики. Том І. - Москва, 1936.

2. А.Н.Джуринский. История педагогики. – М., 1999. – 431с.

3. История педагогики и образования. От зарождения воспитания в первобытном обществе до конца ХХ в. / Под редакцией академика РАО А.И.Пискунова. – М., 2001. – 350с.

4. Очерки истории школы и педагогики за рубежом. Часть І. – Москва, 1988. -203 с.