ТЕМА 1. ВИХОВАННЯ У ПЕРВІСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

1.1. Концепції ґенези первісного виховання. Звернення до проблеми витоків виховання зумовлене логікою розвитку наукового знання і дозволяє усвідомити характер виховання в досить віддалених соціально-історичних реаліях. У педагогічній науці існує декілька концепцій визначення витоків виховання. До традиційних належать еволюційно-біологічна теорія (Ш. Летурно, Дж. Симпсон, А. Еспінас) та психологічна теорія (П. Монро). Перша теорія передбачає визначення виховання як інстинктивного прагнення людини до продовження роду з притаманною навіть вищим тваринам турботою про потомство. Головною рушійною силою виховання прибічники теорії визначали принцип природного відбору.

П. Монро пояснював витоки виховання з виявом у дітей підсвідомого інстинкту до наслідування дорослих. Таким чином, визначався певний елемент стихійності у вихованні.

В історії педагогіки чинні також релігійно-ідеалістична (К.Шмідт), соціологічна або трудова (К.Маркс, Ф.Енгельс), соціокультурна (А.М.Бойко, О.В.Сухомлинська та ін.) концепції походження виховання. Зокрема, К.Шмідт обстоював твердження про те, що у вихованні передусім виявляється творча дія Святого Духа. У християнстві священною вважається Трійця: Бог – Отець, Бог – Син, Бог – Дух Святий. За Біблією, у момент вигнання Адама і Єви з Едему (Раю) Бог – Отець через Святого Духа наділив перших людей здатністю до виховання дітей. Соціологи К.Маркс, Ф.Енгельс вважали, що причиною виникнення виховання була спільна трудова діяльність первісних людей, у процесі якої старше покоління передавало дітям трудовий досвід. Новітня соціокультурна концепція виховання розглядає його як результат накопичення досвіду соціальної, виробничої, мистецької та професійної культури. Головним завданням виховання стає інтеріоризація цих надбань особистістю для оптимальної соціалізації в суспільстві.

Запитання і завдання для самоконтролю:

1. Які теорії походження виховання обґрунтовано ученими?

2. Що лежить в основі їх поділу?

Література

1. Кон И. Ребенок и общество (историко-этнографическая перспектива). – М.: Педагогика, 1988. – С.12 – 46.

1.2. Становлення виховання як особливої форми діяльності людини. Виникнення сім’ї і родинного виховання. Історики вважають, що виникнення виховання як особливого виду діяльності пов’язане з появою людини сучасного фізичного типу. Це період 35 – 40 тис. років тому, період появи людини сучасного фізичного типу. Виховання первісної людини розумілося як фізичне, розумове й морально-емоційне дорослішання; воно було безсистемним, стихійним.

Безумовно, про характер виховання дітей у ту первісну епоху достовірних відомостей нема. Етнографічні паралелі за принципом аналогії дозволяють лише умовно реконструювати деякі важливі для історії педагогіки культурні явища епохи. Зводилося таке виховання до передачі досвіду старшим поколінням молодшому, основним способом виховного впливу був колективний, основною формою – щоденна праця, яка постійно еволюціонувала. Вважають, що виховання виникло не тільки внаслідок розвитку матеріальних зв'язків у первісному суспільстві, а передусім через необхідність задоволення потреби людей у спілкуванні. Вирішальну роль у вихованні мали дорослі, оскільки саме вони передавали дітям досвід виготовлення й користування знаряддями праці.

В глибинах народної пам’яті зафіксовано багатовікові традиції та звичаї, і зокрема – педагогічного змісту, у формі різних видів усної народної творчості: пісень, казок, прислів’їв, загадок тощо. Ці форми пам’яті народу належать до найдавніших пластів культури, в них відображено погляди на виховання, його практика.

У межах євроазіатського регіону первісні люди з’явилися у ранньому палеоліті – біля 700 тис. тому. Цей регіон охоплював Крим, Кавказ, Середню Азію, пізніше – Придністров’я, Сибір. Генезис господарчої діяльності сприяв поліпшенню загальних умов життя первісних людей. Це сприяло збільшенню чисельності народжуваних дітей, подовженню періоду переходу їх у категорію дорослих. Розширення емпіричного досвіду виховання зумовило потребу у його збереженні та продовженні. Внаслідок цього дітей стали ширше залучати до праці. У сумісній трудовій діяльності прискорювалися процеси розвитку дітей. Життєвий досвід дорослі передавали у таких видах праці, як підтримування багаття, приготування їжі, збирання їстівних плодів, рибальство тощо. Діти через працю засвоювали не лише практичні навички, але й норми спілкування, долучалися до традицій поведінки дорослих. Виховання було однаковим для всіх, його мета – підготовка до повсякденного життя. Ґрунтувалося воно на наслідуванні прикладу дорослих та слухняності. Ймовірно, що на першій стадії розвитку первісних людей виховання ще не відокремлювалося від сумісного життя дітей і дорослих.

Виховання у первісних спільнотах керувалося принципом необхідності, було рівним для всіх і передбачало формування в усіх дітей і підлітків навичок добування засобів для існування. Єдиним орієнтиром диференціації виховання були стать і вік дитини. Зміна характеру полювання, виникнення потреби у теплому постійному житлі, ускладнення засобів праці, виникнення спільнот рибалок і землеробів-скотарів – усе це сприяло еволюціонуванню виховних традицій. Історична епоха, що почалася біля 35 тис. років тому, завершилася близько 5 тисячоліття до н.е. в епоху нового кам’яного століття. У цей період склалася материнська родова організація – матріархат. Усвідомлення суспільної значимості материнства у визначенні кровних зв’язків зумовило визнання пріоритету жінки у вихованні дітей. Так, у більшості народів у народному фольклорі збереглися зразки обрядів охорони породіль і захисту дітей. В епоху матріархату виховання відбувалося у процесі щоденного спілкування, основними засобами були: суворе дотримання правил поведінки (засвоювалися через численні табу), навіювання та ритуальні обряди і магія.

Культура організації життя первісних людей спиралася на найдавніші форми релігійних уявлень та вірувань, а саме: тотемізму, магії, анімізму. Тотем – божество у вигляді рослини чи тварини – був об’єктом поклоніння для всіх членів родової громади. Дітей виховували через перекази чисельних легенд і міфів про хоронителів роду – тотемів, вчили обрядів, що супроводжували свята на честь тотему. Тому часу властиве виховання в дусі віри магічним діям знахарів, волхвів, ворожбитів, які через прикмети, табу – заборони, амулети – обереги прагнули впливати на життєві події (боротьба з ворогами, вдале полювання, лікування хвороб, розв’язання проблем спілкування у сім’ї). Так, наприклад, у туземців Австралії мати дитини, що вчилася повзати і ходити, смажила на вогні багатоніжку, брала дитину за ручку і, легенько б’ючи по руці смаженою багатоніжкою, примовляла: „Будь щиросердним, не бажай чужого, не бери чужого, будь щиросердним...”.

Усвідомлення необхідності турботи про фізичний розвиток дітей яскраво ілюструють різноманітні ритуали та обрядові дійства, ціла низка атрибутів магії (застороги, іграшки-талісмани, ритуальна імітація, наслідування поведінки тварин-тотемів та ін.). Період дорослішання був коротким. Общинне виховання здійснювали старійшини роду через настанови, ігри, імітаційні дії тощо. Норми моралі передавали „з вуст у вуста”.

На зміну матріархату прийшов патріархат. Він передував виникненню держав і моногамної сім'ї та родинного виховання.

У віці 10 – 15 років підлітки проходили ритуал посвяти в дорослі, який відбувався як ініціація – процедура посвяти в дорослі, випробування фізичних, розумових, оцінка моральності, передача таємних знань, що були недоступні тим, хто не належав до роду чи був ще не готовий. У хлопчиків ініціація була більш складною і тривалою. Ініціація проходила у вигляді релігійного обряду, супроводжувалася ритуальними піснеспівами і танцями, магічними дійствами. Знання, що набувалися у процесі ініціації, за характером були езотеричними. У віці 10 – 12 років діти вже набували найпростіших умінь та знань і до 13 років уже включалися в життя общини як повноправні дорослі.

Поступове ускладнення господарчих і соціальних зв’язків у суспільстві сприяло виникненню сім’ї та домашньо-сімейного виховання. Дівчатка виховувалися матір’ю, її сестрами, іншими жінками. Хлопчики – переважно чоловіками, родичами з боку матері. З 5 років хлопчики перебували під опікою общини. Згодом ініціації ускладнилися.

Колективна освітня традиція на завершальному етапі первісного ладу зумовила виникнення своєрідних общинних центрів підготовки до ініціації хлопців і дівчат – „будинків молоді”. „Будинки молоді” були прообразами сучасних шкіл. В них у процесі спільних ігор та праці формувалися перші навички та вміння, засвоювалися обряди. За патріархату „будинки молоді” існували для дівчат і хлопчиків окремо. Вихованням хлопчиків повністю опікувалися старшини й жреці. Програма навчання в „будинках молоді” орієнтувалася на формування практичних умінь та навичок майбутньої діяльності: полювання, рибальство, землеробство – для хлопчиків, ведення домашнього господарства, домашні ремесла для дівчаток. Здійснювалася також фізична і ритуальна підготовка як форма соціально-морального виховання. У практиці проведення ініціацій були започатковані елементи навчальної діяльності: під час навчання танців використовували запам’ятовування, повторення. Для фіксації пам’яті застосовували больові впливи – покарання: удар, щипок, укол тощо. Щодо покарання як методу формування поведінки у первісному суспільстві дітям давали свободу, а за непослух карали гуманно. Наприклад, якщо дитина порушила заборону бігати, за її присутності палицею били по її сліду на піску. Ініціації зумовили і поступове виділення категорії осіб, які здійснювали виховання.

Посилення розподілу праці, виокремлення різних ремесел спричинило виникнення спеціалізованого навчання, яке поступово набувало соціального значення. На базі „будинків молоді” стали виникати своєрідні закриті школи для підготовки майбутніх жерців, лікарів, воїнів та ін. Вдосконалювалися і прийоми педагогічної діяльності.

Запитання і завдання для самоконтролю.

1. Порівняйте традиції сімейного виховання, що склалися у первісному світі, і сучасні традиції виховання дітей.

2. Що складало програму ініціації?

3. Хто виконував роль учителя у первісному світі?

Завдання для самостійної творчої роботи.

1. Доберіть та опишіть традиції сімейного виховання дітей, що сформувалися у часи первісного ладу і збереглися до сьогодні.

Література

1. Кон И. Ребенок и общество (историко-этнографическая перспектива). – М.: Педагогика, 1988. – С.12 – 46.

2. Хофман Ф. Мудрость воспитания. Очерк первый. Пер. с нем. – М.: Педагогика, 1979. – 160 с.