ІСТОРІЯ ПЕДАГОГІКИ ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

Якісне оновлення професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів у сучасній Україні характеризується посиленням уваги до розвитку індивідуальності студентів, створенням умов для формування педагогічного світогляду і стимулювання педагогічної творчості. Усе це актуалізує потребу формування змісту педагогічної освіти, який би розкривав глибинні взаємозв’язки педагогічних явищ, фактів у їхній цілісності та історико-культурній проекції. Осмислення фундаментальних проблем педагогічної науки, власне їх наукова аргументація, конкретизація виховних та освітніх феноменів далекого і близького минулого, систематизація педагогічного знання можливе лише в процесі опанування історії педагогіки – науково-педагогічної галузі, яка інтегрує широкі поняття духовного, культурного життя різних народів у різні періоди цивілізаційного розвитку.

Історія педагогіки є порівняно молодою наукою. Системні, аналітико-узагальнюючі дослідження цього напрямку були започатковані у ХІХ столітті. У витоків даної науки були такі вітчизняні вчені, як: П.Ф.Каптерєв, Л.М.Модзалевський, С.В.Рождественський, К.Д.Ушинський, І.Я.Франко та ін. Серед зарубіжних учених особливо прислужилися становленню історії педагогіки як наукової галузі П.Монро, Ф.Паульсен, Ф.Хофман, К.Шмідт. Сьогодення історії педагогіки як галузі наукового знання позначилося ускладненням і деталізацією категорійного апарату, дослідницьких методик, розширенням змісту фактологічних матеріалів досліджень.

У визначенні поняття історії педагогіки учені А.М.Бойко, М.Б.Євтух, О.В.Сухомлинська та ін.. наголошують, що це – наука про історично зумовлені педагогічні системи, про внесок видатних педагогів, громадських діячів, просвітян у скарбницю світового педагогічного досвіду. Учені О.О.Любар, О.І.Пискунов, Б.М.Ступарик та ін.. визначають історію педагогіки як науку, що вивчає ретроспективне становлення та розвиток теорії і практики освіти, навчання, виховання від найдавніших часів до сьогодення.

Предметом історії педагогіки є процеси виникнення, становлення і розвитку основних педагогічних категорій „навчання”, „виховання”, „освіта”, закономірності розвитку педагогічних систем та концепцій, а також – унікальний досвід освітньої і виховної практики.

Серед завдань історії педагогіки виокремлюють три групи: культурологічні – вивчити закономірності розвитку теорії і практики навчально-виховного процесу у залежності від суспільних відносин, релігії, політичної ідеології, культури у кожній історичній епосі; освітні – системно проаналізувати педагогічну спадщину видатних вітчизняних і зарубіжних мислителів; прогностичні – накреслити шляхи творчого використання педагогічних здобутків минулого в умовах сучасних освітніх закладів.

Освітнє значення історії педагогіки в системі професійної підготовки учителів полягає у розширенні наукового кругозору, формуванні умінь аналізувати, зіставляти і порівнювати педагогічні явища і факти в їх історичній ретроспективі, розвитку критичного педагогічного мислення. Професійне значення даного курсу: забезпечення оволодіння майбутніми учителями кращими здобутками національної та світової педагогіки, вміннями застосовувати їх у педагогічній практиці, здійснювати пошукову діяльність, створення умов для формування педагогічного світогляду. Виховне значення історії педагогіки як навчального предмету полягає в тому, щоб домогтися глибокого усвідомлення того, що формування високих загальнолюдських якостей можливе лише на основі осмислення національних цінностей, родинно-побутових традицій.

Отже, історія педагогіки формує загальну світоглядну й педагогічну культуру людини. Звертання до педагогічних ідей дозволяє більш чітко, глибоко й конкретно виявити особливості взаємодії суспільства й педагогічної науки; проаналізувати механізм відповідей педагогічної науки на виклик часу чи замовлення суспільства; встановити можливості виховання та навчання у закріпленні набутих культурних цінностей.

В основу курсу історії педагогіки покладено соціокультурний підхід, згідно з яким ретроспектива освітніх і виховних систем розглядається як пласт педагогічної культури – складник загальнолюдської культури, що на всіх етапах історичної еволюції відображає потреби суспільного прогресу.

Питання методології історико-педагогічних досліджень неодноразово піднімалися у вітчизняній науці, зокрема, в зв’язку зі змінами в умовах сьогодення соціальних цінностей та орієнтацій. Найбільш перспективним у сучасних підходах до цього питання виглядає науковий нейтралітет, тобто дистанціювання від різного виду політичних уподобань, ідеологічних нашарувань, упередженості з метою максимальної об’єктивності та результативності наукових пошуків.

Методологічну основу історії педагогіки становлять принципи органічної єдності історичного й логічного у вивченні педагогічних явищ, узагальнення педагогічної практики та обґрунтування педагогічної теорії у гармонійній єдності, наукового розуміння процесу пізнання як активної діяльності, положення про людину як найвищу цінність, гармонію національного і загальнолюдського, соціальну зумовленість освіти й виховання, їх природо- і культуровідповідність.

Як соціальна наука історія педагогіки пов’язана з історією культури. Методологічно вагомий зв’язок з історією філософії, історією та історіографією, основами державного права.

Основними методами досліджень в історії педагогіки виступають: конкретно-історичний, порівняльно-історичний, типологізація, ретроспективний аналіз педагогічних явищ, фактів, подій, класифікація фактичного матеріалу й теоретичне узагальнення його показників, статистична кореляція.

Джерельну базу історико-педагогічних досліджень становлять: пам’ятки давньої писемності, манускрипти, рукописи, зразки народного фольклору педагогічної спрямованості; архівні документи, офіційні нормативні, статистичні матеріали конкретних держав у минулому; твори художньої літератури, мистецтва в аспекті ретроспективи освітніх технологій; педагогічна, навчальна, методична література минулого; педагогічна преса; епістолярна і мемуарна спадщина, спадщина зарубіжних та вітчизняних педагогів, матеріали етнографічних та археологічних досліджень, навчальна та монографічна література з історії педагогіки.

Запитання і завдання для самоконтролю.

1. Визначити предмет і завдання історії педагогіки.

2.Конкретизувати структуру курсу та його джерела, зв’язок з іншими наукам

Література до курсу „Історія педагогіки”

1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія: Підручник. – К.: Лебідь, 1998. – 560с.

2. Антология педагогической мысли России ХVІІІ в. – М.: Педагогика, 1987. – 479 с.

3. Антология педагогической мысли России второй половины ХІХ – начала ХХ ст. / Сост. П.А.Лебедев. – М.: Педагогика, 1990. – 608 с.

4. Аскоченский А. Киев с древнейшим его училищем Академиею. – К.: Унив. тип, 1856. – Ч.1. – 370 с., ч. 2. – 566 с.

5. Багалій Д.І. Історія Слобідської України.– Харків: Основа, 1990.– 256 с.

6. Багалей Д.И. Опыт истории Харьковского университета (по неизданным материалам). – Т.1. (1802 – 1815) – Харьков, 1893 – 1898. – 1204столб.; Т.2. (1815 – 1835) – Харьков, 1904. – 1136столб.

7. Багалђй Д.И., Миллеръ Д.П. Опытъ исторіи г. Харькова за 250 лђтъ его существованія. – Х., 1905. – Т.1. – 568 с.

8. Багалей Д.И., Сумцов Н.Ф., Бузескул В.П. Краткий очерк истории Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805-1905). Х.: Тип. Ун-та, 1906. – 329 с.

9. Бойко А.М. 20 видатних українських педагогів: Наук.- метод. посіб. / Бардінова В.Д., Бойко А.М., Борщ Ж.В. та ін. / За ред. А.М.Бойко. – Полтава: АСМІ, 2002. – 451 с.

10. Борисенко В.Й. Боротьба демократичних сил за народну освіту на Україні в 60 – 90-х рр.. ХІХ ст. – К.: Наукова думка, 1988. – 155 с.

11. Вессель Н.Х. Очерки об общем образовании и системе народного образования в России в ХIХ веке.– М.: Изд-во МП РСФСР, 1959.– 320 с.

12. Використання спадщини повернутих і забутих діячів науки та культури в навчальному процесі педагогічного вузу та школи. – Ровно: Ровенський ДПІ ім. Д.З.Мануїльського, 1991. – 256 с.

13. Вища школа Української РСР за 50 років. [Іст.нарис] У 2-х ч. (1917 – 1967рр.) Керівник авт. Колективу, відп. ред. вид. В.І. Пітов. ч.1. – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1967. – 395с.; ч.2. – 1968. – 539с.

14. Галузинський В.М. Євтух М.Б. Основи педагогіки і психології вищої школи в Україні. – К.: Педагогіка, 1995. – 168с.

15. Грищенко М.С. Нариси з історії школи в УСРР (1917-1965) /За ред.Д.Литвинова. – К.: Рад. школа, 1966. – 260с.

16. Гуманистическая мысль, школа и педагогика эпохи позднего Средневековья и начала Нового времени (Исследования и материалы): Сб. науч. тр. /Под ред. К.И. Салимовой, В.Г. Безрогова.– М.: Изд-во АПН СССР, 1990.– 200 с.

17. Демковъ М.И. Исторія русской педагогіи.– М.: Тип. Имп. Московскаго Ун-та, 1909.– Ч. III: Новая русская педагогія (XIX векъ).– 532 с.

18. Джуринский А.Н. История образования и педагогической мысли: Учеб.для студ.высш.учеб.заведений.- М.: ВЛАДОС, 2004. – 400 с.

19. Джуринский А.Н. Развитие образования в современном мире. – М.: ВЛАДОС, 1999. – 200 с.

20. Драгоманов М.П. Народні школи на Україні, серед життя і письменства в Росії.– Б.м.: Громада, 1877.– 152 с. (тит. л. франц.)

21. Дровозюк Л.М. Земства і народні школи на Правобережній Україні у 1904–1920 рр.– Вінниця: УНІВЕРСУМ, 1997.– 48 с.

22. Духнович О.В. Народная педагогия в пользу училищ и учителей сельских.– Львов: Тип. Ин-та Ставропиг., 1857.– Ч. 1: Педагогия общая.– 91 с.

23. Егоров С.Ф. Теория образования в педагогике России начала ХХ в.: Историко-педагогический очерк.– М.: Педагогика, 1987.– 152 с.

24. Жураковский Г.Е. Очерки по истории античной педагогики.– М.: Изд-во АПН РСФСР, 1963.– 510 с.

25. З історії школи і педагогічної думки на Україні: Зб. статей / О.Г.Дзеверін. – К.: Радянська школа, 1963. – 222 с.

26. Золотухіна С.Т. Виховуюче навчання: (Спецкурс з історії педагогіки) /Харк. гуманіт. ін-т “Нар. укр. акад.”. – Харків: ХГІ “НУА”, 1994.– 168 с.

27. История педагогики и образования. От зарождения воспитания в первобытном обществе до конца ХХ в.: Учебное пособие для пед. учебных заведений / Под. ред. А.И.Пискунова. – 2-е изд., испр. и дополн. – М.: Сфера, 2001. – 512 с.

28. Історія педагогіки / За ред. М.С.Гриценка. – К.: Вища школа, 1973.- 448 с.

29. Історія української школи і педагогіки: Хрестоматія / Упоряд. О.О.Любар / За ред. В.Г.Кременя. – К.: Знання, КООО, 2003. – 766 с.

30. Я.А. Коменский, Д. Локк, Ж.-Ж. Руссо, И.Г. Песталоцци. Педагогическое наследие: Сборник /Сост. В.М. Кларин, А.Н. Джуринский.– М.: Педагогика, 1987.– 412 с.

31. Константинов Н.А., Струминский В.А. Очерки по истории начального образования в России.– 2-е изд., испр. и доп.– М.: Изд-во МП РСФСР, 1953.– 270 с.

32. Курило В.С. Освіта і педагогічна думка Східноукраїнського регіону у ХХст. – Луганськ: ЛДПУ, 2000. – 459с.

33. Латышина Д.И. История педагогики (История образования и педагогической мысли): Учебн. пособие. – М.: Гардарики, 2002. – 603с.

34. Левківський М.В., Микитюк О.М. Історія педагогіки: НГавч.посібник. – Харків: ОВС, 2002. – 240 с.

35. Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Г. Історія української школи і педагогіки: Навч. посібник. – К.: Знання, КОО, 2003. – 450 с.

36. Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половина ХІХ – ХХ ст..): Хрестоматія / Упоряд.: Л.Д.Березівська та ін. – К.: Науковий світ, 2003. – 418 с.

37. Мединський Є.М. Братські школи України і Білорусії в XVI–XVII ст. Пер. з рос. вид., перероб. і доп. автором.– К.: Радянська школа, 1958.– 210 с.

38. Медынский Е.Н. История русской педагогики с древнейших времен до Великой Октябрьской социалистической революции: Учебное пособие для студ. пед. вузов.– 2-е изд., испр., доп.– М.: Учпедгиз, 1938.– 512 с.

39. Микитюк О.М. Становлення та розвиток науково-дослідної роботи у вищих педагогічних закладах України (історико-педагогічний аспект)/ Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. – Харків “ОВС”, 2001. – 256с.

40. Народна освіта і педагогічна наука в Українській РСР 1917-1967 / Редкол.: Бондар А.Г. (відп. ред.) та ін. – К.: Радянська школа, 1967. – 483с.

41. Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР: 2 пол. / Под. ред. А.И.Пискунова. – М.: Педагогика, 1976. – 600 с.

42. Педагогічна Харківщина: Довідник /Під ред. В.І. Лозової, І.Ф. Прокопенка.– Харків: ХДПУ, Вид-во Круглова, 1997.– 159 с.

43. Прокопенко И.Ф. Подготовка учительских кадров в Харькове в советский период: концептуальные подходы, практический опыт: (1917-1991). – Х.: ХГПИ, 1992. – 92с.

44. Прокопенко І.Ф. Рідний край: Навч. посібник з народознавства, 2-ге вид., випр. і доп.– Харків: ХДПУ, 1999.– 526 с.

45. Прокопенко И.Ф., Кочат Д.А. История становления и развития народного образования на территории Харьковщины в дооктябрьский период (конец ХІХ – начало ХХ вв.): Учебное пособие по спецкурсу для студ. пед. спец.– Харьков: ХГПИ, 1990.– 92 с.

46. Развитие экспериментальных учебно-воспитательных учреждений в СССР и за рубежом: Сб. науч. тр. АПН СССР, НИИ общей педагогики /Под ред. А.И. Пискунова.– М., 1977 (вып. дан. 1978).– 89 с.

47. Розвиток народної освіти і педагогічної науки на Харківщині.– Харків: ХДПІ, 1992.– 333 с.

48. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні (Х – початок ХХ ст.): Нариси / Редкол.: М.Д.Ярмаченко, Н.П.Калениченко, С.У.Гончаренко та ін. – К.: Радянська школа, 1991. – 384 с.

49. Розвиток народної освіти і педагогічної науки в Українській РСР 1917-1957. – К.: Рад. школа, 1957. – 448с.

50. Сірополко С. Історія освіти в Україні / Підготував Ю. Вільчинський. – 2-е вид. – Львів: Афіша, 2001. – 664 с.

51. Сковорода Г.С. Повне зібрання творів. У 2-х т. [Ред. Колегія: чл.-кор. АН УРСР В.І.Шинкарук (голова) та ін. – К.: Наукова думка, 1973. – Т.1. – 531с.; Т.2. – 574с.

52. Сухомлинська О.В. Історико-педагогічний процес: нові підходи до загальних проблем. – К.: А.П.Н., 2003. – 68 с.

53. Сухомлинська О.В. Нариси з історії українського шкільництва (1905–1933): Навч. посібник.– К.: Заповіт, 1996.– 304 с.

a. Українська педагогіка в персоналіях: У двох книгах/ за ред. О.ВСухомлинської. – К.: Либідь, 2005. – Кн. 1. – 622 с.; Кн. 2. – 550 с.

54. Хижняк З.І. Києво-Могилянська академія: Історичний нарис. –К.: Знання, 1991. –78 с.

55. Хрестоматія з історії вітчизняної педагогіки /За заг. ред. С.А. Литвинова.– К.: Радянська школа, 1961.– 652 с.

56. Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. Сост. и автор вводных статей чл.-кор. АПН СССР, проф. А.И. Пискунов. –М.: Просвещение, 1971. –560 с.