Виховання основ гуманізму

Виховання гуманістичних засад особистості почина­ється з перших років її життя. Стосовно дітей раннього ві­ку його зміст полягає у формуванні досвіду спілкування з близькими людьми в процесі спільної з ними предметної та ігрової діяльності. Йдеться про виховання інтересу, добро­зичливого ставлення до співрозмовників, вироблення уста­новки, що в сім'ї всі мають піклуватися один про одного.

Гуманність (лат. — людяний) — увага до людей, праг­нення добрих стосунків з ними, готовність надавати допомогу, ви­являти співчуття і співпереживання.

Світ людей відкривається для дитини реальними взає­минами її найближчих родичів, вихователів дитячого сад­ка, їх ставленням до неї. У спільній діяльності з дітьми дорослий створює ситуації привітності, співчуття, взаємо-участі. У ранньому віці дитина володіє неабиякою здатніс­тю до наслідування, що є передумовою поступового її пере­ходу від споглядання дій дорослих до спільних дій з ними, згодом — до окремих дій дитини і дорослого, а ще через якийсь час — до самостійних дій дитини. Свої побажання батьки, вихователі мають висловлювати ласкавим, спокій­ним тоном, щоб дитина поступово усвідомлювала необхід­ність реагувати на таке ставлення відповідною поведінкою.

Поведінка дорослих визначає сприйняття навколишнього світу і дітей молодшого дошкільного віку. Інтерес, позитивне ставлення до близьких людей 3—4-річні діти повинні виявляти у певних формах спілкування: вітанні, ввічливому звертанні з проханням, висловлюванні подяки, відгукуванні на пропозиції і прохання, допомозі дорослим тощо. У цьому віці важливо розвивати прагнення до спілкування у спільній діяльності, до вияву радості від успіхів, співчуття близьким. Дитина вже має усвідомлювати необхідність утримуватися від бажаної гри, якщо хтось відпочиває; турбуватися про хворого, втішати, допомагати втомленому, готувати подарунки до свята, вітати. Процес розвитку самостійності у молодших дошкільників має від­купатися під уважним поглядом дорослих, готових за необ­хідності допомогти їм, наголошуючи, що вони все роблять добре, заохочуючи до самостійності.

Поступово дітей привчають до ввічливості не лише зі знайомими, а й із незнайомими людьми. Найперше це від­бувається у взаєминах, спільній грі, інших діях з одноліт­ками, під час яких вони опановують елементарні норми поведінки в колективі. Усе це дає змогу дітям молодшого дошкільного віку усвідомлювати моральну цінність правил поведінки, набувати досвіду взаємин з людьми на основі цих правил. Найефективнішою умовою усвідомлення пра­вила є самостійне відкриття його дитиною у проблемно-іг­ровій ситуації, яка моделює реальні життєві відносини.

У дітей середнього дошкільного віку виховують усві­домлене ставлення до обов'язків у сім'ї і дитячому садку, вміння самостійно включатися у корисні справи. Щоб дити­на не сприймала свої обов'язки як тягар, не варто обмежува­ти їх жорсткими правилами. Важливо допомогти їй поба­чити різні способи дій, поведінки. У цей період діти починають усвідомлювати, що сім'я — це найближчі лю­ди, які піклуються один про одного (цікавляться справа­ми, допомагають). Це урізноманітнює і правила поведінки дітей. Вони накладають певні обмеження на дитину (не пе­реривати чужу розмову, не бути надокучливою), а також стимулюють до певної діяльності (бути уважним до того, як почуваються члени сім'ї: коли хтось захворів — допо­могти, подати ліки, щоб полегшити його стан, поділитися ласощами тощо). Вимога дорослого бути ввічливою, тур­ботливою дитиною може не мати ефекту, оскільки дитині бракує досвіду такої поведінки. Тому необхідно пояснити, конкретизувати, мотивувати її («Якщо хочеш бути турбот­ливим, ти можеш, наприклад, привітати зі святом, приготувати подарунок»). Завдяки цьому дитина вчиться пов'язувати правила поведінки зі ставленням до людей (берегти речі, бути акуратним, підтримувати порядок в кімнаті, прибирати свої іграшки, допомагати вихователю в підготовці групи до занять).

Дітям середнього дошкільного віку розповідають, що її дитячому садку є багато груп, у яких усі живуть дружно, не сваряться, бережно користуються іграшками, книжками, діляться ними, допомагають один одному. Як і в сім'ї, тут ( наймолодші діти, про яких старші повинні піклуватися.

У дітей формують навички спільної діяльності в іграх, праці, спілкуванні; їх навчають правил взаємодії (дружно гратися разом, допомагати іншим, ділитися іграшками і справедливо їх розподіляти у спільній грі, помічати непо­рядок у приміщенні, допомагати дорослим прибирати йо­го). До виконання цих правил стимулює метод заохочення («Якщо хочеш цікаво гратися...» або «Щоб до тебе добре ставилися діти і хотіли гратися з тобою...»).

Зміст морального виховання дітей старшого дошкіль­ного віку збагачується знаннями про життя людей, історію сім'ї, роду. Вони починають розуміти, що у кожної люди­ни є батьки, у них — свої батьки (дідусь, бабуся), батько й мати бабусі й дідуся (прадід, прабабуся). Всі ці люди — рід, родина. Дітей підводять до узагальнення, що рід має істо­рію, яку продовжує кожна людина, а від того, наскільки достойно вона живе, залежить честь її роду. Людина по­винна знати якомога більше про своїх предків (як їх звали, де і як вони жили, чим займалися, що доброго зробили для людей, де поховані), берегти пам'ять про них.

Зростаюча самостійність починає виявлятися в стосун­ках дітей та їх ставленні до дорослих. Діти збагачуються уявленнями про моральні аспекти стосунків (у дитячому садку дружно вчаться, граються, працюють, піклуються один про одного, допомагають, говорять правду, добросо­вісно виконують доручення; усі відверті, щирі один до одного; хлопчики оберігають дівчаток — першими віта­ються, виконують важчу роботу, поступаються місцем), вчаться висловлювати ставлення до вчинків однолітків, об'єктивно оцінювати їх і власну поведінку.

У старшій і підготовчій групах дітей ознайомлюють із школою, особливостями перебування в ній. До них прихо­дить розуміння, що навчання у школі потрібне для того, щоб стати освіченою людиною, здобути бажану професію, їм відкриваються деякі правила поведінки школяра («У школі потрібно бути уважним, зосередженим»). Ознайомлення зі школою є високоемоціиною подією їхнього жит­тя, вселяє їм радісне (іноді — тривожне) передчуття май­бутнього. Уважний педагог знайде потрібні слова і дії, щоб кожна дитина по-своєму переконалася, що вступ до школи є кроком у нове життя, яке відкриває нові можливості для неї, водночас неминучими є нові обов'язки, з якими вона повинна справлятися гідно.

Старші дошкільники здатні до таких виявів гуманнос­ті, як інтерес до життя іншої людини, співчування їй, за­хист ображеного від кривдника, грубості, справедливе і турботливе ставлення до оточуючих.

Гуманні почуття виникають на основі зацікавленості добрими стосунками між людьми. Те, до чого діти є байду­жими, не збуджуватиме у них ні прагнення наслідувати, ні гордості за добрі справи. Якщо дитину з егоїстичними на­хилами залучати до добрих вчинків, спонукати до приєм­них для людей, які її оточують, справ і доручень, то у неї виникатимуть і розвиватимуться гуманні почуття, зумов­лені задоволенням від досягнутих результатів.

Інтерес старших дошкільників до життя іншої людини широко і яскраво виявляється в їх доброзичливому і тур­ботливому ставленні до молодших дітей.

Доброзичливість передбачає співчутливе, прихильне ставлення до інших людей, піклування про них. У пове­дінці старших дошкільників вона виявляється у загально­му емоційно-позитивному ставленні до маленьких дітей, турботі про них, відчутті радості і задоволення від взаємо­дії з ними.

Турботливість є діяльною емоційно-вольовою якістю особистості, зміст якої — уважність, чуйність до людей, вболівання за них і їхні справи, увага до їх потреб тощо. Старші дошкільники, виявляючи турботливість про мо­лодших дітей, допомагають їм у всіх справах, готові поді­литися з ними своїми іграшками тощо, підказати, поради­ти, поступитися заради них своїми інтересами.

Доброзичливість, турботливість є свідченням людянос­ті особистості — щирого, доброзичливого, чуйного, уваж­ного ставлення людей. Важливу роль у вихованні людянос­ті відіграє включення дитини у світ людей. Діти повинні усвідомлювати, що взаємини людей є великою цінністю, їх слід підтримувати і збагачувати, поважаючи почуття та ін­тереси інших. Педагог має допомогти дітям побачити зв'язок як доброго в людині (чесність, доброта, чуйність, допомога та ін.), так і негативного, що допомагатиме їм аналізувати і виправляти помилки, коригувати свою поведінку. У розмовах про чесність можна, наприклад, з'ясовувати, чому люди говорять неправду (бояться покарання, хочуть здаватися кращими, ніж вони є насправді, прагнуть отримати те, що не заробили). Очевидно, вони дійдуть висновку, що у правди є такі вороги, як страх, заздрість, жадібність.

Діти мають бачити зв'язок категорій моралі з реальним життям і переконуватися в доцільності одних і шкідливості інших моделей поведінки. Завдяки цьому вони розширюватимуть і поглиблюватимуть свої знання про сутність і особливості людських взаємин, вчитимуться аналізувати їх на основі власного сприйняття. Наприклад, зміст такого асоціативного поняття, як «праця душі», можна розкрити на прикладі подій одного дня із життя дошкільника і най­ближчих йому людей: «Вранці він лагідно привітався з ма­мою і вони після певних приготувань поспішили до дитя­чого садка. По дорозі вони допомогли незнайомій бабусі перейти вулицю. Прощаючись з мамою, хлопчик побажав їй успішного дня. У садочку допоміг дівчинці зібрати кон­структор, був ініціатором прибирання іграшок після за­нять. І все це робив він не з чиєїсь спонуки, а за велінням своєї душі, вважаючи, що саме так він повинен учинити».

Ознайомленню дітей з правилами співжиття в су­спільстві, взаємодії з однолітками, дорослими, сприяють екскурсії, зустрічі з цікавими людьми, етичні бесіди, іні­ційовані педагогом спостереження за поведінкою дорослих і однолітків, ігри на соціальну тематику, читання худож­ньої літератури, перегляд мультфільмів, казок тощо. Для виховання гуманності у дітей використовують:

— заняття-уроки Добра і Краси, матеріалом для яких є уривки з книжок, приклади з життя;

— етичні казки;

— подорожі до країни Милосердя;

— психотехнології (гімнастика почуттів, енергетичні вправи «Жива вода», «Серце на долоні», «Тепло рук друга»);

— ігрові технології «Квітка доброти», «Дзвіночки со­вісті», «Промінчик людяності»;

— ситуації морального вибору (порівняльні, оціню­вальні, проблемні);

— складання родового дерева, розгляд сімейних фото­графій, документів, листів та інших родинних реліквій;

— проективні діагностичні методики (малюнки «Моя сім'я», «Життя», «Добро»);

— театралізовані вправи «Прихід у гості», «Відвідини хворого», «Вітання з днем народження» та ін.

Утвердженню у свідомості дитини гуманістичних по­чуттів сприяє участь дитини у груповій взаємодії. Вживаю­чись у групу однолітків, дошкільник вчиться узгоджувати свої цілі, інтереси з цілями та інтересами групи, поступати­ся «своїм» заради «колективного»; переживати, відповіда­ти не тільки за себе, а й за товаришів.

Група дошкільників за багатьма критеріями відповідає статусу колективу, якому властиві такі ознаки:

— об'єднання дітей у спільній грі, роботі, що вселяє їм радість, виховує у них елементи самоорганізації, уміння взаємодіяти у грі;

— усвідомлення спільних обов'язків, відповідальності за спільні справи;

— спрямування зусиль для досягнення спільної мети;

— наявність думки колективу, яка засуджує негідний вчинок і схвалює все хороше (товаришування, дружбу, взаємодопомогу).

Взаємини у колективі вибудовуються на засадах добро­зичливості, готовності за будь-яких обставин допомогти товаришеві. Ознаки колективізму виявляються в готов­ності виконувати посильні справи, необхідні для окремих дітей і групи загалом, у безпосередній радості не лише за свої успіхи, а й за досягнення товаришів. Діти у колективі організовані, відповідальні за справу, спільні речі.

Розвитку колективістських навичок дітей сприяє гра. Включати їх у колективні ігри вчені (О. Усова) радять пос­тупово — від ігор наодинці до ігор поруч; від ігор поруч до ігор різної взаємодії (ігрових груп); від ігрових груп до іг­рових колективів.

Участь у грі є ефективним засобом формування мораль­ності у дітей. У спілкуванні з однолітками розкривається сутність дитини: моральні уявлення, інтелект, ставлення до навколишньої дійсності. Виявляючи свої знання, вміння, дитина ділиться ними з ровесниками, тобто відбувається обмін соціальним досвідом. У дітей формуються колекти­вістські навички: вони вчаться налагоджувати спілкуван­ня, домовлятися, узгоджувати свої бажання з бажаннями й намірами інших, переконувати у правомірності своїх мірку­вань, рахуватися з інтересами інших тощо.

У 6—7-літніх дітей з'являється потяг до дружби, вони вперше свідомо вибирають товариша. Мотивація цього ви­бору розвивається від несвідомого загального потягу до спільної діяльності (обмін іграшками), від ігрових («подо­бається гратися разом») до ділових мотивів («дружу, бо во­на вміє цікаво розказувати», «гарно будуємо разом»).

Старшому дошкільному вікові властиве моральне мотивування вибору друга («він добрий», «справедливий», «вона завжди всім допомагає, її всі люблять» та ін.). У цей пері од діти починають виявляти почуття взаємної відповідальності, турботи одне про одного, про спільні інтереси, ініціативу в наданні допомоги. Одночасно з вибірковими стосунками дружби між дітьми, які виховуються разом, існують і стосунки товаришування — відповідальності за спільну справу, уваги одне до одного, чуйності, єдності інтересів.

Взаємодія у колективі благотворно впливає на формування відповідальності. У дітей середнього і старшого дошкільного віку вона виявляється як почуття обов'язку перед педагогом і однолітками, усвідомлення значущості своєї праці, старанне виконання своїх обов'язків, від результатів яких залежить успіх спільної справи. Відповідальна дитина своєчасно береться за справу, намагається долати труднощі, використовує для цього найраціональніші прийоми, доводить справу до кінця, виправляє допуще­ні помилки. Досягнувши важливого для групи результату, дитина відчуває задоволення від виконаної справи, добро­го ставлення до себе однолітків, педагогів.

Співжиття у колективі позитивно позначається на фор­муванні у старших дошкільників такої моральної риси, як правдивість, психологічною основою якої є намагання бу­ти сприйнятим дорослими і однолітками. Безпідставно сподіватися, що дитина може бути абсолютно правдивою чи навпаки. Неправда у дітей є ситуативним явищем. Досвідченим вихователям добре відомі факти несвідомої неправди, коли дитина не розуміє, що каже (це може бути наслідком помилок пам'яті, неточних образів уяви, недос­татнього словникового запасу, мовленнєвого розвитку то­що). Свідому неправду спричинює, як правило, страх перед покаранням, бажання поліпшити стосунки з дорослими або товаришами, прагнення зайняти вигіднішу позицію, мати вищий статус. Дитина, якій батьки, педагоги зацікавлено пояснюватимуть значущість різних аспектів гідної пове­дінки і в стосунках з нею самі будуть такими, завжди нама­гатиметься бути чесною.

Чесна дитина не просто говорить правду, а діє під впли­вом внутрішньої потреби чинити так, а не інакше. Щоб ви­ховати цю моральну якість, необхідно допомогти їй усвідо­мити різницю в наслідках від чесних і нечесних учинків, підтримувати її поведінку відповідно до моральних вимог чесності, щоб це стало нормою її життя.

У дошкільному віці формується й така складна мораль­на якість, як справедливість — правильне, об'єктивне, неупереджене ставлення до людей; дії, вчинки, відносини, які відповідають моральним і правовим нормам. Дошкіль­нята болісно реагують на несправедливість з боку дорослих щодо них і їхніх ровесників. Часто це породжує демонс­тративно-деструктивну поведінку, несправедливе ставлен­ня до інших, що є підставою для педагогічного аналізу її причин.

Розвиваючи у дитини вміння справедливо оцінювати ситуації, своїх товаришів, себе, дії дорослих, педагог може вдаватися до аналізу конкретних вчинків, які відобража­ють справедливе чи несправедливе ставлення до оточую­чих, використання літературних творів, побудованих на протиставленні добра і зла, тощо.

Неабияке значення у розвитку моральності дошкіль­нят мають акції милосердя. Турбота про малюків, допомо­га людям похилого віку, природоохоронна діяльність — усе це позитивно впливає на формування гуманістичної спрямованості їх мислення, світовідчуття і дій.

Не можна виключити із процесу формування мораль­ної свідомості, моральної практики такого чинника, як ре­лігійна мораль — сукупність освячених будь-якою релігі­єю правил, норм, приписів і оцінок, що визначають обов'язки людей перед Богом, одне перед одним, суспільс­твом. Формуючи матеріалістичні знання про світ, приро­ду, людину, педагоги мають виявляти максимум делікат­ності, уникаючи ймовірних проблем зі сфери свободи совісті, виявляючи конфесійну толерантність, прищеплю­ючи навички відповідної поведінки дітям. Водночас за сприятливих для цього обставин вони можуть опиратися і на норми релігійної моралі, багато з яких (виявляти мило­сердя, співчутливість, не вбивати, не красти, жити пра­цею, шанувати батьків та ін.) набули загальнолюдського змісту і, безперечно, можуть прислужитися моральному здоров'ю особистості.

Вдумливо налагоджене, цілеспрямоване моральне ви­ховання дітей у сім'ї, дитячому садку є передумовою фор­мування їх моральної активності — готовності до належної поведінки, вміння бачити необхідність своїх дій відповід­но до моральних норм, домагатися утвердження їх у пове­дінці однолітків. Така поведінка дошкільників свідчить про формування основ морального самовдосконалення осо­бистості.