Тема 11. Держава в системі макроекономічного регулювання

Державне регулювання доповнює ринковий механізм, що в сукупностістановить єдину систему макроекономічного регулювання народного господарства, яка виступає як переплетення ринкових і державних методів регулювання. Саме в процесі активної взаємодії держава і ринок приводять у відповідність часткові планомірності, властиві окремим господарським одиницям.

Сучасна змішана економіка регулюється в основному через ринкові регулятори. Ринковий механізм об'єднує виробників і споживачів у єдину економічну систему, підпорядковує виробництво суспільним потребам у формі платоспроможного попиту. Ринок сприяє ефективному розподілу ресурсів. Це означає, що він спрямовує ресурси на виробництво тих товарів, які найбільш потрібні суспільству, змушує підприємців застосовувати найбільш ефективні комбінації використання обмежених ресурсів, сприяє розробці та впровадженню нових, найбільш ефективних технологій. І нарешті, ринок виконує велику селективну функцію серед товаровиробників, завдяки чому із товарного виробництва вибувають ті господарські суб'єкти, результати діяльності яких не відповідають умовам ринкової конкуренції.

Проте ринок не є ідеальною формою організації суспільного виробництва.

Як об'єкт макроекономічного регулювання він має певні обмеження, які можна об'єднати в три напрямки:

• ринок не має досконалого механізму, здатного протистояти такому явищу, як економічна нестабільність, що проявляється через затяжний спад виробництва, надмірне безробіття, високий рівень інфляції тощо;

• ринок здатний реагувати лише на індивідуальні потреби людей, які фінансуються окремими суб'єктами згідно з їхньою індивідуальною платоспроможністю. Тому ринок не має механізмів, які здатні забезпечувати людей суспільними благами, тобто товарами та послугами коллективного споживання, потреба в яких не залежить від індивідуальної платоспроможності.

До них належать послуги державного управління, національної армії, міліції, охорони здоров'я, освіти, науки, культури тощо;

• сучасний ринок не є досконало конкурентним, оскільки на ринковівідносини великий вплив можуть справляти монопольні утворення.

Впливаючи на обсяги виробництва і ціни, вони обмежують ефективність ринкової конкуренції і створюють умови для такого розподілу ресурсів, яке враховує не суспільні, а власні інтереси. Ринковий механізм не має надійного імунітету, який здатний протистояти монополізму;

• взаємодія людей через ринковий механізм породжує негативні побічні наслідки, так звані зовнішні ефекти, які не враховуються в процесі ринкових відносин. До них належать надмірна нерівність в доходах, нерівномірний розвиток окремих регіонів, порушення екологічних умов життя населення, відхилення від стандартів якості споживчих товарів тощо.

До головних функцій держави можна віднести такі:

1.Розробка політики соціально-економічного розвитку країни, за допомогою якої визначаються головні цілі, пріоритети та засоби розвитку економіки. Це означає, що держава розробляє стратегію соціально-економічного розвитку: визначає ресурси та передбачає певні заходи, які необхідні для її реалізації; прогнозує економічні, соціальні та міжнародні наслідки від їх впровадження в життя. Державна економічна політика реалізується через економічні прогнози, плани та програми, які в умовах ринкових відносин мають орієнтувальний та рекомендаційний характер.

2.Формування правових засад функціонування економіки. З цією метою держава визначає правовий статус окремих форм власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, регулює відносини між окремими суб'єктами ринку, тобто встановлює «правила гри» на ринку.

3.Захист конкуренції як головного «двигуна» ринкового механізму. З цією метою держава здійснює антимонопольну політику.

4.Перерозподіл доходів та ресурсів. Необхідність в перерозподілі доходів обумовлюється природою ринку, оскільки первинні доходи домогосподарствжорстко пов'язані з результатами їхньої індивідуальної трудової діяльності. Ценеминуче породжує надмірні коливання в особистих доходах, а такожвідсутність доходів у непрацездатних членів суспільства.

Для зменшеннянерівності в доходах держава здійснює їх перерозподіл у формі трансфертнихплатежів, отримання яких відбувається безоплатно. Крім цього, держава можерегулювати індивідуальні доходи шляхом втручання в процеси формуванняпервинних доходів (встановлення мінімальної заробітної плати, застосуванняпрогресивної форми оподаткування первинних доходів).

Вона може впливати нареальні доходи через регулювання цін на товари та послуги першоїнеобхідності тощо.Необхідність в перерозподілі ресурсів обумовлюється двома аспектами.

Перший стосується необхідності виділення ресурсів на виробництво суспільних благ. Цю проблему вирішує уряд. Він, з одного боку, через податки скорочує доходи і попит приватного сектора економіки на ресурси; з іншого, використовуючи податкові надходження, він перерозподіляє ресурси у виробництво суспільних благ через державні закупки.

Другий аспект випливає із необхідності врахування зовнішніх ефектів ринку.

5.Ще одна важлива функція держави - стабілізація економіки. Як уже зазначалося, ринок не завжди може самостійно протистояти економічній нестабільності. Тому виникає необхідність державного впливу на економічний цикл. В основі стабілізаційної функції держави лежить та обставина, що витрати приватного сектора економіки можуть бути недостатніми для досягнення повної зайнятості або надмірними.

Державне регулювання економіки — це цілеспрямована діяльність держави щодо створення правових, економічних і соціальних передумов, необхідних для найбільш ефективного функціонування ринкового механізму і мінімізації його негативних наслідків.

Державне втручання в економіку може бути ефективним за умов, якщо воно є зваженим, тобто враховує «розподіл функцій» між державою і ринком.

Державне регулювання економіки — це суб'єктивний фактор економіки. Тому його ефективність обумовлена тим, якою мірою держава в процесівиконання своїх регулюючих функцій враховує об'єктивні економічні закони, і,передусім, закони ринку. У цьому розумінні ринкові закони створюютьоб'єктивну межу для втручання держави в економіку.

Іншими словами,ринковий механізм — це сфера державного невтручання. Більше того, державаповинна сприяти розвиткові ринкового механізму, усувати штучні перешкоди найого шляху, які можуть створювати для нього підприємницькі монополії тавладні структури.

Необхідним стає втручання держави в економіку, зумовлене такими обставинами:

• зростанням ролі суспільних товарів, потреба в яких задовольняється спільно (національна оборона, підтримання правопорядку, будівництво мостів, доріг тощо);

• переважанням ринків з недосконалою конкуренцією (монопольних, олігопольних, монопольно конкурентних), регулювання яких потребує державного втручання;

• зовнішніми ефектами від функціонування ринку;

• високою диференціацією в доходах різних верств населення, що за відсутності централізованих перерозподільчих процесів загрожує загостренням соціально-політичної нестабільності;

• періодичними сплесками високого безробіття, боротьба з яким також потребує активності з боку держави;

• доцільністю фінансування з державного бюджету фундаментальних наукових досліджень, роль яких підвищується в умовах сучасного технічного прогресу;

• потребою захисту національних інтересів на світовому ринку (відстоювання інтересів вітчизняних товаровиробників у міжнародних організаціях та угрупованнях країн).

Важливою передумовою, яка визначає ефективність державного регулювання економіки, є врахування в регулюючих діях держави індивідуальних умов конкретної країни. Ці умови характеризуються такими показниками, як частка державного сектора в змішаній економіці, структура економіки, досягнутий технічний рівень виробництва, місце національної економіки в світовому розподілі праці, природні, демографічні, національні та політичні умови.

Зупинимося на проблемах фіскальної і монетарної політики, що виступають головними методами державного регулювання економіки.

Фіскальна політика — це політика, направлена на регулювання сукупного попиту і реального національного доходу за допомогою державних витрат, трансфертних виплат і оподатковування з метою впливу на соціально- економічний розвиток.

Складовими частинами фіскальної політики держави є:

· дискреційна політика, що полягає в свідомому регулюваннядержавою витрат державного бюджету і розмірів оподаткування. Зростання або зниження державних витрат збільшує або зменшує сукупний попит, зайнятість і випуск продукту. Навпаки, зростання або зниження податків зменшує або збільшує прибуток, що веде до зниження або збільшення сукупного попиту, зайнятості і випуску продукції. Проведення дискреційної фіскальної політики передбачає свідоме маніпулювання податками і урядовими витратами з метою досягнення потенційного обсягу національного виробництва й повної зайнятості, контроль над інфляцією і прискорення економічного зростання.

· недискреційна політика (політика автоматичних стабілізаторів), що регулює доходи і витрати незалежно від оперативних дій держави.

Дискреційна фіскальна (бюджетно-податкова) політика передбачає проведення заходів уряду, що спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництва неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

Дискреційна фіскальна політика поділяється на:

- стимулюючу, що збільшує сукупний попит за допомогою зростання державних витрат і зниження податків;

- обмежувальну, що стримує сукупний попит за допомогою зниження державних витрат і підвищення податків.

Обмежувальна політика застосовується для боротьби з інфляцією, а стимулююча — для згладжування циклічності розвитку економіки і забезпечення економічного зростання. Але стимулююча політика може породжувати інфляцію. Фіскальна (податково-бюджетна) політика тісно взаємодіє з грошово-кредитною політикою з метою стабілізації економіки.

Першим інструментом фіскальної політики виступають видатки держбюджету. Оскільки бюджет відбиває циклічність розвитку економіки, товін може бути або дефіцитним або профіцитним.

Другим інструментом фіскальної політики виступає системаоподатковування, тому що система податків багато в чому регулює циклічність коливань економіки. Залежність доходів держави від рівня податків неоднозначна. У довгостроковому періоді вона описується так званою кривою Лаффера (рис. 11.1).

Рис. 11.1. Крива Лаффера

Крива Лаффера описує залежність доходів держави від рівня податків, згідно з якою обсяг податкових надходжень залежить від середньої ставки податку і величини доходу (ВВП). Якщо ставка оподаткування дорівнює 0%, то держава не отримує податків. Підвищення ставки податку від 0% до певного рівня ТА(Y) супроводжується збільшенням податкових надходжень до бюджету, оптимальним вважається рівень 30-40%. Але подальше збільшення податкового навантаження шляхом підвищення сумарної ставки податків пригнічує виробництво і викликає скорочення сукупних доходів і витрат — джерела податків, або податкової бази. Підвищення ставки податку до 100% в довгостроковому періоді супроводжується скороченням податкових надходженьдо бюджету. Сумарна ставка оподаткування на рівні 100% означає, що держава намагається вилучити у економічних агентів весь одержаний ними доход.

За таких умов відкрита приватна економічна діяльність втрачає сенс і в довгостроковому періоді припиняється, економіка стає «тіньовою», а держава залишається без доходів. до бюджету. Сумарна ставка оподаткування на рівні 100% означає, що держава намагається вилучити у економічних агентів весь одержаний ними доход.

За таких умов відкрита приватна економічна діяльність втрачає сенс і в довгостроковому періоді припиняється, економіка стає «тіньовою», а держава залишається без доходів. видатків. Це пов'язано з тим, що збільшення державних витрат є прямим розширенням сукупного попиту, а мультиплікатор державних витрат перевищує податковий мультиплікатор. Така різниця має вирішальне значення для вибору інструментів бюджетно-податкової політики на різних фазах економічного циклу. Якщо фіскальна політика орієнтована на розширення державного сектору, то з метою подолання циклічного спаду мають збільшуватися витрати держави, які створюють сильніший стимулюючий ефект.

А при необхідності стримування інфляційного підйому застосовується збільшення податків, що є відносно м'яким обмежувальним заходом. Коли фіскальна політика спрямована на підтримку приватного сектора, то у фазі циклічного спаду мають скорочуватися податки, а у фазі циклічного підйому — обмежуватись державні витрати, що дає змогу досить швидко знизити рівень інфляції.

Іншим видом фіскальної політики є недискреційна фіскальна політика — це автоматична фіскальна політика, при якій бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки.

Автоматичні (вмонтовані) стабілізатори — це механізми ринкової економіки, що не залежать від держави і згладжують спади і підйоми в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Такими стабілізаторами є податкові надходження і трансфертні платежі.

Розмір податкових надходжень як автоматичний стабілізатор у періоди піднесення збільшується, а в період спаду – зменшується (але знижується більш плавно, ніж одержувані прибутки).

Розмір соціальних виплат при піднесенні скорочується, оскільки зменшується кількість безробітних і малозабезпечених, що зменшує і соціальні виплати держави.

Розглянемо механізм дії автоматичних стабілізаторів економіки (рис. 11.2).

Рис. 11.2. Механізм дії автоматичних стабілізаторів економіки

У фазі циклічного підйому доход зростає, Y2>Y0 і тому податкові відрахування автоматично зростають, податковий мультиплікатор зменшується, а трансфертні платежі з бюджету автоматично знижуються. Це зменшує особисті доходи, скорочує видатки на споживання і сукупний попит в цілому. У підсумку бюджетний надлишок зростає, а надмірне розширення економіки й інфляція стримуються.

У фазі циклічного спаду сукупний доход, навпаки, знижується: У1 < У0.

Через це податкові надходження автоматично скорочуються, податковий мультиплікатор збільшується, а трансферти приватному секторові зростають.

Наслідком цього є збільшення бюджетного дефіциту, але одночасно зростають сукупний попит і обсяг виробництва, що обмежує глибину спаду.

При проведенні фіскальної політики виникає і низка проблем.

1. Часовий лаг розпізнавання. Він відноситься до того проміжку часу, котрий проходить між початком спаду чи інфляції і тим моментом, коли приходить усвідомлення того факту, що вони мають місце. Економіка може вже мати чотири чи навіть шестимісячний спад чи інфляцію, перш ніж цей факт проявиться у відповідній статистиці і буде усвідомлений.

2. Адміністративна затримка. Колеса демократичного уряду часто крутяться досить повільно. Звичайно проходить значний проміжок часу від того моменту, коли визнається необхідність вживання фіскальних заходів, до того моменту, коли заходи будуть насправді вжиті. Скажімо, Верховна Рада України вимагає так багато часу для коректування фіскальної політики, що економічна ситуація в цей час повністю цілком змінюється і передбачені заходи стають досить часто вже недоцільними.

Слід також мати на увазі, що фіскальна політика формується на політичній арені, і це значною мірою ускладнює її використання для цілей стабілізації економіки.

3. Функціональне запізнювання. При проведенні фіскальної політики має місце часовий лаг між тим моментом, коли парламент приймає рішення про фіскальні заходи, і часом, коли ці заходи почнуть впливати на виробництво, зайнятість чи рівень цін. Через виникнення проблем подібного роду дискреційна фіскальна політика орієнтується, в основному, на зміни податків.

4. Пристрасть до стимулюючих заходів. Дефіцити держбюджету мають тенденцію бути політично привабливими, а бюджетні надлишки сприймаються в політичному плані дуже болісно. Чому? Скорочення податків дуже популярні в політичному плані. Так само популярні прирости державних витрат, особливо якщо виборчі округи конкретних політиків одержують від цього виграш.

Збільшення ж податків звичайно турбує виборців, а державні витрати, щоскорочуються, можуть виявитися політично ризикованими. Наприклад, для народного депутата шахтарського округу голосування за збільшення податків і проти вугільних субсидій буде рівносильною політичному самогубству.

6. Ефект витиснення. Сутність ефекту витиснення полягає в тому, що стимулююча (дефіцитна) фіскальна політика буде у тенденції вести до росту процентних ставок і скорочення інвестиційних витрат, таким чином послабляючи або повністю підриваючи стимулюючий ефект фіскальної політики.

Сукупність заходів, за допомогою яких здійснюється вплив на стан кредиту і грошового обігу з метою регулювання господарської кон’юнктури, має назву грошово-кредитної, або монетарної політики.

Цілі грошово-кредитної політики можна розділити на кінцеві:(економічне зростання, повна зайнятість, стабільність цін, життєздатнийплатіжний баланс) та проміжні (процентна ставка, грошова маса, валютнийкурс). Використання проміжних цілей дозволяє узгодити кінцеві цілі зінструментами грошово-кредитної політики. Конкретний вибір проміжногоцільового орієнтиру визначається тим, наскільки стало він пов'язаний зкінцевими цілями грошово-кредитної політики у конкретній економічнійситуації.

Рис. 11.3. Важелі грошово-кредитної політики

Існує два види грошово - кредитної політики:

1. Політика, що спрямована на обмеження пропозиції грошей для зниження сукупних витрат і стримування інфляційного тиску в економіці, має назву стримуючої монетарної політики або політики дорогих грошей;

2. Політика, що спрямована на збільшення пропозиції грошей для стимулювання сукупних витрат і зайнятості має назву стимулюючої монетарної політики або політики дешевих грошей.

Рис. 11.4. Передатний механізм грошово-кредитної політики

Грошово-кредитна політика проводиться Центральним банком країни (в Україні – Національним банком України) за допомогою певних кредитно-грошових інструментів прямого та не прямого впливу, які направлені на регулювання грошової маси.

До прямих інструментів грошово-кредитної політики належать: ліміти кредитування для окремих банків; пряме регулювання процентної ставки; ліміти на обсяг чи вартість кредитів, що надаються окремим галузям.

До непрямих інструментів регулювання пропозиції грошей належать:

1. Операції на відкритому ринку цінних паперів;

2. Зміна облікової процентної ставки;

3. Зміна вимог до рівня обов'язкових резервів депозитних інститутів.

Прямі інструменти грошово-кредитної політики традиційно використовуються в країнах, що розвиваються, інструменти непрямого регулювання застосовуються насамперед в індустріально розвинутих країнах.

Існує суттєва відмінність між інструментами прямого та непрямого монетарного регулювання. Інструменти прямого впливу є ефективними лише в короткостроковому плані як засіб запобігання надмірній кредитній емісії.

Використання їх пов'язане з видатками у сфері розподілу ресурсів: зменшенням конкуренції між банками, викривленням структури їхніх кредитних портфелів, зменшенням посередницької ролі банків в економічній системі тощо.

Ефективність застосування непрямих інструментів регулювання пов'язана з розвитком грошового ринку. їхнє використання дає можливість банкам вільно розподіляти кредити відповідно до ринкової ситуації.

Розглянемо більш детально непрямі інструменти грошово-кредитної політики, що коригують розмір грошової маси, впливаючи або на грошову базу, або на грошовий мультиплікатор.

1. Операції на відкритому ринку — це купівля центральним банком державних цінних паперів на фінансових ринках і продаж їх комерційним банкам, фірмам та населенню, спрямована на зміну розміру або структури резервів комерційних банків і, таким чином, на регулювання пропозиції грошей. Операції центрального банку на відкритому ринку прямо впливають на обсяг грошової бази, оскільки змінюють обсяг банківських резервів.

Купівля цінних паперів збільшує пропозицію грошей за рахунок збільшення резервів комерційних банків. Додатково створені банківські резерви становлять основу подальшої кредитної мультиплікації грошей, а отже, визначають розширення грошової маси.

Продаж цінних паперів вилучає ліквідні кошти з економіки. Якщо операції з купівлі або продажу цінних паперів здійснюються з небанківським сектором, то зміни в пропозиції грошей відбуваються безпосередньо, за рахунок зміни кількості депозитних грошей.

Операції у формі угоди аутрайт (остаточної купівлі цінних паперів з негайною оплатою) спрямовані на остаточну зміну обсягу грошової маси в економіці. Пропозиція грошей змінюється на величину, що дорівнює добуткові грошового мультиплікатора і обсягу купівлі/продажу цінних паперів.

Операції на відкритому ринку бувають також динамічними і захисними. Динамічні операції спрямовані на зміну банківських резервів з метою впливу на розвиток економічної системи. Захисні операції направлені на компенсацію небажаних змін у структурі банківських резервів, динаміці грошового мультиплікатора тощо.

Використання операцій на відкритому ринку цінних паперів має певні переваги порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики:

− ініціатива з проведення операцій належить центральному банкові;

− операції з цінними паперами забезпечують центральному банкові гнучкість щодо обсягів і часу його втручання у грошовий ринок;

− комерційні банки здійснюють угоди з цінними паперами добровільно, їхній доход визначається ринковою кон'юнктурою.

Тому операції на відкритому ринку є основним інструментом грошово- кредитної політики. Проведення центральним банком операцій на відкритому ринку цінних паперів можливе лише за умови, що державний борг фінансується за рахунок емісії державних цінних паперів.

2. Другим інструментом монетарної політики є облікова процентна ставка — це ставка процента, під яку центральний банк кредитує комерційні банки. Ринок, на якому центральний банк надає позики комерційним банкам під оголошену облікову ставку, має назву дисконтне вікно. Специфіка кредитів, які надаються через «дисконтне вікно», полягає в тому, що вони, як правило, надаються комерційним банкам для рефінансування їхньої діяльності.

Позики центрального банку відіграють захисну роль у короткостроковому плані — вони надаються передусім для підтримки обов'язкових резервів комерційних банків на необхідному рівні (так звані адаптаційні позики) та підтримки ліквідності комерційних банків в умовах банківської кризи (центральний банк є кредитором в останній інстанції). Грошово - кредитна політика також може бути гнучкою, жорсткою і проміжною. Гнучка грошово-кредитна політика — це політика центрального банку, за якої проміжною ціллю є фіксація або підтримка процентних ставок на певному рівні. Пропозиція грошей у моделі грошового ринку в цьому випадкухарактеризується горизонтальною кривою (рис. 11.5).

Рис. 11.5. Гнучка грошово-кредитна політика

За гнучкої грошово-кредитної політики підвищення попиту на гроші супроводжується зростанням пропозиції грошей. І навпаки, скорочення попиту на гроші веде до зменшення пропозиції грошей, оскільки центральний банк регулює пропозицію грошей таким чином, щоб підтримати номінальну процентну ставку на фіксованому рівні.

Жорстка грошово-кредитна політика спрямована на фіксацію або підтримку стабільного обсягу грошової маси в економіці. У моделі грошового ринку їй відповідає вертикальна крива пропозиції грошей (рис. 11.6). За жорсткої грошово-кредитної політики зростання попиту на гроші призводить до зростання процентної ставки, а зниження попиту на гроші спричиняє падіння процентної ставки, оскільки центральний банк підтримує пропозицію грошей на певному рівні.

Рис. 11.6. Жорстка грошово-кредитна політика

Проміжному типу грошово-кредитної політики відповідає така модель пропозиції грошей: при зміні попиту на гроші пропозиція грошей змінюється, але в обсязі, недостатньому для підтримки процентних ставок на фіксованому рівні. Тобто зростання попиту на гроші супроводжується зростанням і пропозиції грошей, і ставки процента.

Грошово-кредитна політика має певний зовнішній лаг — час від прийняття рішення про зміну агрегатів грошово-кредитної політики до отримання результату від його здійснення, оскільки вплив її на розмір ВВП пов'язаний зі змінами процентної ставки та інвестиційної активності в економіці.

Сучасне розуміння механізму грошової трансмісії містить широкий діапазон каналів впливу грошово-кредитної політики на економічну систему. Найважливіші з них: ефект відсоткових ставок, ефект валютного курсу, ефект багатства.

1. Ефект процентних ставок. Зміна процентних ставок впливає на всі планові компоненти витрат: як інвестиційні (планові інвестиції фірм, інвестиції в житлове будівництво), так і неінвестиційні (купівля в кредит споживчих товарів довготривалого користування, капітальні вкладення держави —державні закупки). Збільшення цих витрат приводить до підвищення інвестиційного та споживчого попиту і, отже, до зростання сукупного попиту і сукупної пропозиції в економіці.

2. Ефект валютного курсу. Зміна пропозиції грошей і короткострокових процентних ставок впливають на динаміку обмінного курсу національної валюти: зростання пропозиції грошей і відповідне падіння процентних ставок зменшують попит на національні гроші з боку нерезидентів. В результаті цього відбувається падіння валютного курсу національних грошей. Зниження валютного курсу сприяє зростанню експорту і зменшенню імпорту, що збільшує попит з боку чистого експорту і стимулює зростання реального обсягу виробництва.

3. Ефект багатства. Цей ефект пов'язаний з впливом процентної ставки на ціну таких фінансових активів, як акції та облігації. Зменшення ставки процента збільшує курсову вартість цінних паперів. Наслідком цього є: а) зростання багатства власників цінних паперів, що підвищує автономнее споживання; б) зростання курсової вартості акцій полегшує фірмам фінансування інвестиційних проектів, оскільки збільшується співвідношення вартості фірми на фондовому ринку порівняно з вартістю купівлі її капіталу наринку продукції. Це підвищує інвестиційні витрати. В кінцевому підсумку зростання споживчого та інвестиційного попиту приводить до зростання реального обсягу виробництва.

Складність проведення грошово-кредитної політики пов'язана з багатьма труднощами практичного характеру. До їх числа відносяться:

а) тимчасові лаги фіскальної і монетарної політики;

б) недосконалість економічної інформації;

в) мінливість економічних чекань;

г) неоднозначність історичних аналогій.

Порівняно з іншими видами державного регулювання економіки монетарна політика має такі переваги:

• оперативність і гнучкість монетарного впливу на економіку, оскільки лаг монетарної політики становить від 0,5 до 1,5 року. Це менше, ніж при фіскальній політиці;

• автономність центрального банку та порівняно незначний політичний тиск на монетарну владу з боку парламенту і уряду.

До недоліків монетарної політики належать такі:

1. В умовах глибокої депресії і соціального песимізму зниження норми обов’язкових резервів може не призвести до розширення грошової пропозиції, оскільки банки прагнуть підтримувати високу ліквідність, не поспішаючи збільшувати обсяги кредитування (циклічна асиметрія).

2. Збільшення грошової пропозиції при експансії призводить до уповільнення швидкості обігу грошей, чим послаблюється ефект політики дешевих грошей. Навпаки, при рестрикційній політиці швидкість обігу грошей може прискоритися, емітуючи збільшення грошової маси М1 і протидіючи монетарним заходам.

3. Залежність між процентною ставкою та інвестиційними витратам нелінійна, тому для впливу монетарних заходів на зміну інвестицій процентна ставка має змінюватися в широких межах.