Макроекономіка як наука

Фактично макроекономіка як наука була створена в ХХ ст., тож є доволі молодою. Але своїм корінням сягає кілька століть тому.

Так, серед перших спроб макроекономічного аналізу традиційно виділяють висування Ж.Боденом припущення про зв’язок між кількістю грошей в обігу та рівнем цін на товари, що було зроблене на підставі відомої “революції цін”.

Спроба оцінити національний доход Англії і порівняти його з національним доходом Франції булла здійснена В.Петті в XVII ст. Справжня макроекономіка починається з теорії Дж.Кейнса. Хронологічно – з часів Великої Депресії, точніше, зі спроб її подолання. Тим більше, що криза охопила не лише реальну економіку, – це була фактично криза економічної теорії

Макроекономіка – це наука,яка вивчає національну економіку як єдине ціле з погляду забезпечення умов стійкого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів, мінімізації рівня інфляції і забезпечення рівноваги платіжного балансу.

Макроекономіка (гр. macros – великий) є самостійною системою знань про національне і світове (глобальне) господарство, про використання обмежених ресурсів з метою забезпечення життєвих потреб суспільства. Вона вивчає закони і суперечності розвитку національної економіки, механізм взаємодії різних сфер суспільного відтворення та способи впливу держави на функціонування економічної системи.

Як самостійна галузь економічної науки макроекономіка виникла у другій половині ХХ століття.

Основними проблемами, які досліджує макроекономіка, є: економічне зростання і його темпи; економічний цикл і його причини; рівень зайнятості і проблема безробіття; загальний рівень цін і проблема інфляції; рівень процентної ставки і проблеми грошового обігу; стан державного бюджету, проблеми фінансування бюджетного дефіциту і державного боргу; стан платіжного балансу і проблеми валютного курсу; проблеми макроекономічної політики.

Об’єктом макроекономіки є економічна система – сукупність економічних суб’єктів країни, діяльність яких відбувається в умовах конкретно-історичних виробничих відносин, предметом – причинно-наслідковий механізм функціонування та розвитку національної економіки.

Макроекономіка, як самостійний розділ економічної науки, виконує три основні функції: практичну, пізнавальну та світоглядну

Практична функція полягає у розробці наукових основ управління господарською практикою, проведенні макроекономічного аналізу для пошуку адекватних форм розв’язання економічних суперечностей.

Пізнавальна функція макроекономіки полягає у розкритті сутності економічних явищ і процесів, а також категорій і форм їх вияву, властиві їм внутрішні суперечності. Аналіз поведінки макроекономічних суб’єктів та створення відповідних об’єктам дослідження теоретичних моделей є провідним завданням макроекономіки.

Світоглядна (виховна) функція макроекономіки покликана формувати новий тип економічного і політичного мислення.

Методологія макроекономічних досліджень базується на постановці емпіричної задачі, виявленні реальних фактів, їх узагальненні і визначенні принципів або економічних теорій, які потім стають основою для розробки економічної політики держави.

При аналізі макроекономічних подій використовуються знайомі загальні методи економічної теорії: позитивний та нормативний, аналіз, синтез, індукція, дедукція та інші. Але, окрім них, вживаються специфічні методи. Такими методами передусім є:аґреґування;моделювання;принцип рівноваги.

Макроекономічний аналіз здійснюється на двох рівнях:

1. Ex post (національне рахівництво), яке базується на вивченні фактично досягнутих параметрів з метою своєчасного корегування макроекономічних концепцій.

2. Ex ante (прогностичне моделювання) – прогнозування економічних процесів на майбутнє, моделювання можливих факторів впливу на значення макроекономічних показників.

Усі макроекономічні процеси вивчаються на основі побудови моделей. Макроекономічні моделі – це формалізований опис економічних процесів і явищ з метою виявлення основних взаємозв’язків між ними.

Макроекономічні моделі можуть бути представлені у вигляді функцій, графіків, схем і таблиць, які дозволяють зрозуміти взаємозалежності між макроекономічними величинами, причинно-наслідкові зв’язки між економічними явищами.

Моделі включають два види показників: екзогенні і ендогенні.

Екзогенні величини – це показники, що задаються ззовні моделі і є автономними (незалежними).

Ендогенні величини – це показники, що формуються всередині моделі. Модель дозволяє показати, як зміна екзогенних величин (зовнішній імпульс) впливає на зміну ендогенних.

Результати макроекономічного моделювання значною мірою залежать від періоду, який охоплює модель. Тому в макроекономіці розрізняють два періоди: короткостроковий і довгостроковий.

Короткостроковий період – це проміжок часу, упродовж якого ринкові регулятори не здатні адекватно відреагувати на збурення сукупного попиту і (або) сукупної пропозиції і відновити в економіці повну зайнятість.

Довгостроковий період – це проміжок часу, упродовж якого ринкові регулятори спроможні адекватно відреагувати на збурення сукупного попиту і (або) сукупної пропозиції і завдяки цьому відновити в економіці повну зайнятість.

Економіка як цілісна система передбачає наявність рівноваги у всіх ринкових процесах, що характеризують її функціонування. Ілюстрацією рівноваги може бути схема економічного кругообігу.

Економічний кругообіг – циркуляція товарів, ресурсів і доходів між макросуб’єктами та макроринками.

Рис. 1.1. Економічний кругообіг товарів,послуг

Характеристика моделі:

1. У простій моделі беруть участь два макросуб’єкти: домашні господарства та фірми. Така економіка називається приватною, тому що відсутній державний сектор, та закритою, оскільки відсутній зовнішньоекономічний сектор.

2. З макроринків у простій моделі представлені лише товарний і ресурсний, які утворюють реальний сектор економіки, оскільки відсутній фінансовий ринок.

3. На рис. 1.1 показано циркуляцію реальних потоків, які охоплюють рух товарів і ресурсів (за часовою стрілкою). Грошовий потік відображає рух доходів і витрат (проти часової стрілки). Рівновага економіки проявляється в тому, що кількісно реальний потік дорівнює грошовому.

4. Повна модель економічного кругообігу враховує роль держави, яка з реального потоку бере частину товарів і ресурсів, а з грошового – податки, повертаючи до реального потоку послуги державних установ, трансферти та субсидії. Закордонний сектор забирає від реального потоку даної країни експортні товари і додає імпортні, а до грошового потоку додає кошти, виручені від експорту і забирає кошти, витрачені на оплату імпорту.

Рис. 1.2. Економічний кругообіг товарів,послуг з включенням державного сектору

Рис. 1.3. Економічний кругообіг товарів та послуг для відкритої економіки

Основною проблемою макроекономіки є досягнення і підтримання стійкої рівноваги між макроекономічними об’єктами.

Розрізняють такі види ринкової рівноваги:

1. Часткова (мікроекономічна) рівновага – збалансованість індивідуальних та галузевих ринків товарів або товарних груп, наприклад, ринок нафти, ринок зерна, ринок комп’ютерів.

2. Загальна економічна рівновага – рівновага, що встановлюється на певний момент часу. Ця рівновага як цілісна взаємопов’язана система утворена всіма ринковими процесами на базі вільної конкуренції. Вона є сумою рівноважних станів окремих товарних ринків.

3. Реальна макроекономічна рівновага – рівновага, що встановлюється на ринку за умов недосконалої конкуренції та впливу зовнішніх чинників. Ця рівновага враховує те, що в сучасних умовах на більшості галузевих ринків переважає недосконала конкуренція, яка ускладнює дію ринкового механізму врівноваження попиту і пропозиції.

До найпростіших моделей макрорівноваги належать:

1. Модель рівноваги товарного ринку, або модель Сея:

AS=AD,

де, AS – сукупна (агрегована) пропозиція;

AD – сукупний (агрегований) попит.

2. Модель національних рахунків.Вона констатує, що обсяг загальних національних витрат дорівнює національному доходу країни:

AE = Ni,

де, AE – сукупні витрати;

Ni – національний дохід.

3. Модель рівноваги заощаджень та інвестицій. Якщо частина отриманого доходу не споживається, а заощаджується, то закон Сея і рівновага товарного ринку не порушуються при умові, що заощадження у повному обсязі будуть надані підприємницькому сектору у формі інвестицій. Посередником у цьому процесі може бути банківська система. Рівновага заощаджень та інвестицій встановлюється завдяки коливанням процентної ставки як ціни ресурсів фінансового ринку.

S=I,

де, S – національні заощадження;

I – сукупні інвестиції.

Рис. 1.4. Економічний кругообіг грошових та матеріальних потоків

4. Модель рівноваги грошових та матеріальних потоків. Ця модель ґрунтується на основному рівнянні монетаризму:

M*V = P*Y,

де, M – середньорічна маса грошей, що перебувають в обігу;

V – швидкість обігу грошей, що визначається як кількість оборотів грошової одиниці протягом року;

Y – реальний ВВП;

P – загальний рівень цін, розрахований як дефлятор ВВП.

Економіка ринкового типу розвивається нерівномірно, періоди зростання змінюються спадами. Коливання економіки, що мають систематичний характер, називаються економічними циклами. У процесі циклічних коливань змінюється ринкова кон’юнктура, тобто співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції.

Економічні цикли мають такі характеристики:

1) тривалість циклу:

• столітні цикли;

• довгі хвилі, або цикли Кондратьєва (40-60 років);

• будівельні цикли, або цикли Кузнєца (17-18 років);

• великі цикли ділової активності, або цикли Жуглара (8-10 років);

• малі цикли ділової активності, або цикли Кітчена (3-4 роки);

• сезонні короткострокові коливання ділової активності та короткострокові галузеві коливання;

2) фази циклу (рис. 1.5). Сучасне моделювання економічного циклу виділяє дві його фази та дві поворотні точки. Основною фазою є зростання економіки, яке за певних умов перетворюється у перегрівання економіки, після чого наступає падіння виробництва.

Рис. 1.5. Фази економічного циклу

Якщо падіння триває менше 6 місяців, воно називається рецесією.Падіння тривалістю від 6 до 12 місяців називається спадом, понад 12 місяців – депресією;

3) амплітуда циклічних коливань означає швидкість піднесення та глибину спадів упродовж ділового циклу.

4) макроекономічні показники на різних фазах циклу мають неоднаковий напрям дії. За цим критерієм розрізняють:

• проциклічні показники – зменшуються в умовах спаду та збільшуються на фазі піднесення, наприклад, реальний обсяг ВВП, рівень зайнятості;

• антициклічні (контрциклічні) – збільшуються при спаді та зменшуються при піднесенні, наприклад, обсяг товарно-матеріальних запасів в економіці;

• ациклічні показники – їх рівень не залежить від циклічних коливань, наприклад, урожайність зернових у сільському господарстві;

5) упродовж ділового циклу змінюються співвідношення попиту та пропозиції товарів, сукупних доходів і витрат економіки. За таких умов виникає макроекономічна нестабільність.

6) для згладжування циклічних коливань за кейнсіанською теорією залежно від фази ділового циклу вживаються відповідні заходи короткострокового антициклічного регулювання економіки:

• на фазі циклічного спаду застосовується антикризове регулювання, яке в макроекономіці отримало назву стимулюючої (експансійної) економічної політики;

• для ліквідації макроекономічної нестабільності при економічному бумі держава використовує антиінфляційне регулювання, яке називається стримуючою або рестрикційною (від слова рестрикція, що означає жорсткі заходи) економічною політикою.