Тема 3. Ринок праці. Безробіття

Основним компонентом національної економіки і найважливішим об’єктом макроекономічного аналізу є ринок праці. Ринок праці можна розглядати в двох аспектах: як економічну категорію та як економічне явище.

Ринок праці як економічна категорія являє систему соціально- економічних відносин між найманими працівниками та роботодавцями з приводу купівлі-продажу робочої сили.

Ринок праці як економічне явище являє собою систему економічних механізмів та суспільних інститутів, які здійснюють регулювання відповідних соціально-економічних відносин між продавцями та покупцями на ринку праці.

Виходячи з цих визначень, можна зробити висновок, що об’єктом купівлі-продажу на ринку праці є робоча сила (або трудові послуги чибезпосередньо праця).

Суб’єктами ринку праці є продавці робочої сили – наймані робітники – та її покупці – роботодавці. Важливу роль на ринку праці відіграють також профспілки, союзи підприємців та держава.

Ринок праці виконує наступні функції:

Ø розподільчу – розподіл працівників за професіями, кваліфікацією, галузями та регіонами;

Ø інформаційну – надання суб’єктам ринку інформації щодо пропозиції робочих місць, якості та наявності вільної робочої сили, рівня заробітної плати, умов найму тощо;

Ø врівноважуючу – встановлення рівноваги між попитом та пропозицією праці в межах країни в цілому, або в межах окремих галузей, регіонів, спеціальностей тощо;

Ø стимулюючу – конкуренція на ринку праці сприяє підвищенню якості та ефективному використанню робочої сили;

Ø соціальну – сучасний ринок праці передбачає наявність механізмів підвищення рівня зайнятості та захисту безробітних.

Ринок праці формують пропозиція та попит на робочу силу. Основним чинником, що визначає попит та пропозицію на ринку праці є заробітна плата, яка виступає ціною робочої сили, тобто є ціновим чинником попиту і пропозиції робочої сили. Окрім рівня заробітної плати попит ринку праці визначається наступними чинниками:

Ø динамікою попиту на товари і послуги та обсягів національного виробництва;

Ø технологіями виробництва продуктивністю праці;

Ø можливістю взаємозаміни факторів виробництва.

Пропозиція робочої сили, окрім рівня заробітної плати визначається такими чинниками, як:

Ø чисельність населення, його статево-вікова структура та територіальний розподіл;

Ø кваліфікаційний рівень та рівень освіченості населення;

Ø рівень добробуту в суспільстві;

Ø ступінь та інструменти державного регулювання ринку праці; впливовість профспілок;

Ø традиції, культура, звички, релігія, основні мотиви до праці в суспільстві тощо.

Основними параметрами ринку праці є пропозиція праці, попит на працю, ціна праці, чисельність зайнятих.

Пропозиція праці (LS) – це чисельність населення, яке бажає пра- цювати при різних ставках заробітної плати. Пропозиція праці залежить від таких чинників:

Ø чисельності населення;

Ø чисельності трудових ресурсів країни;

Ø частки працездатного населення в загальній його чисельності;

Ø середнього обсягу відпрацьованих годин одним робітником за рік;

Ø якості застосованої праці (рівень освіти, кваліфікація працівників, продуктивність їх праці);

Ø міграційних процесів.

Попит на працю (LD) – потреба підприємців у певному ресурсі при різних ставках заробітної плати, що визначається кількістю вільних робочих місць і залежить від таких чинників:

Ø масштабів національної економіки;

Ø її структури, тобто частки трудомістких галузей в економіці;

Ø ринкової кон’юнктури (співвідношення попиту і пропозиції на товарному ринку).

При ставці заробітної плати (W/P)0 (рис. 3.1.) ринок праці знаходиться в рівновазі на рівні повної зайнятості робочої сили (Lf). Якщо ставка заробітної плати буде встановлена на рівні (W/P)1, то обсяг пропозиції праці L1 перевищить обсяг попиту на працю, і кількість найнятих робітників відповідатиме L1.

Різниця між L1 і Lf визначить безробіття очікування, яке може зникнути тільки при умові, що ставка заробітної плати знову дорівнюватиме рівноважній (W/P)0.

Рис. 3.1. Класичний ринок праці

Представники кейнсіанського напрямку в економічній теорії заперечують можливість добровільного безробіття і вважають, що безробіття має вимушений характер, обумовлений недостатністю сукупних витрат, тобто сукупного попиту, що призводить до спаду в економіці (рецесії).

Отже, в кейнсіанській моделі як вимушене (рис. 3.2) розглядається тільки циклічне безробіття. Негнучка заробітна плата не може автоматично зрівноважити попит на працю і пропозицію праці. Для зниження безробіття необхідна експансійна фіскальна політика. У країні з високою часткою зовнішньої торгівлі підвищення заробітної плати в порівнянні з країнами-партнерами призводить до безробіття, тому що підвищуються витрати на виробництво вітчизняної продукції, а імпортна продукція стає відносно дешевшою.

LS має L-подібну форму. Нижче точки повної зайнятості лінія майже горизонтальна, що пояснюється нееластичністю заробітної плати до пониження.

Рис. 3.2. Кейнсіанська модель ринку праці

Отже, одним із головних чинників пропозиції на ринку праці є чисельність населення. Все населення країни можна поділити на дві групи: інституціональне та неінституціональне населення

Рис. 3.3. Класифікація населення за рівнем економічної активності

Інституціональне населення об’єднує осіб, що не досягли працездатного віку (в Україні – 16 років), та тих, що вийшли на пенсію за віком (жінки у віці 55 років і старші, чоловіки – 60 років і старші) або на пільгових умовах, знаходяться в тривалій ізоляції, інваліди І та ІІ груп та інші групи населення, що різних причин не можуть працювати.

Працездатні та дієздатні особи, тобто ті, що не увійшли до складу інституціонального населення, формують неінституціональне населення, яке, в свою чергу, також можна розбити на дві групи: економічно активне та економічно неактивне.

Рис. 3.4. Класифікація населення за рівнем економічної активності

Економічно неактивне населення об’єднує осіб, які не відносяться до групи інституціонального та не працюють, не шукають роботу, не готові до неї приступити. Економічно активне населення включає осіб, що бажають працювати, як тих, хто має роботу (зайнятих), так і тих, що зараз роботи не мають, але шукають її та готові до неї приступити (безробітних).

За методологією МОП, зайнятими є особи у віці 15-70 років, які:

Ø працювали впродовж обстежуваного тижня хоча б одну годину за наймом за винагороду в грошовому чи натуральному вигляді, індивідуально (самостійно), в окремих громадян або на власному (сімейному) підприємстві;

Ø працювали безкоштовно на підприємстві, у бізнесі, що належить будь-кому з членів домогосподарства, або в особистому селянському господарстві з метою реалізації продукції, виробленої внаслідок цієї діяльності;

Ø особи, які були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально мали робоче місце, власне підприємство (бізнес), але не працювали впродовж певного періоду з обставин, які від них особисто не залежать.

Щодо визначення статусу безробітного, то слід зазначити, що з цього питання в Україні вирізняють два підходи. Так, за визначенням МОП, безробітною є особа у віці 15-70 років, яка:

Ø не працює за грошову винагороду;

Ø докладає активних зусиль задля пошуку роботи: шукає роботу за наймом або докладає зусиль до організації власної справи; впродовж найближчих двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за наймом або на власному підприємстві з метою отримання оплати або доходу.

До категорії безробітних за методологією МОТ також відносять осіб, які мають приступити до роботи протягом найближчих двох тижнів; знайшли роботу, чекають відповіді; зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу; навчаються за направленням служби зайнятості.

Відповідно Закону України «Про зайнятість» безробітними вважаються особи, що відповідають усім наступним характеристиками:

Ø знаходяться у працездатному віці (жінки у віці 16-55 років, чоловіки – 16-60 років);

Ø з причин, які від них не залежать, не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність підходящої роботи;

Ø дійсно шукають роботу та готові до неї приступити;

Ø зареєстровані у державній службі зайнятості.

Рівновага на ринку праці визначається точкою перетину кривих попиту і пропозиції праці. Оптимальною для економіки є ситуація, коли встановлена рівновага відповідає повній зайнятості.

Співпадання попиту і пропозиції на ринку праці мають своїм результатом зайнятість.

Зайнятість – сукупність економічних соціальних, правових, релігійних, національних відносин, що виникають між суб’єктами ринку праці у процесі забезпечення населення робочими місцями та безпосередньої їх діяльності задля одержання доходу.

Розрізняють поняття ефективної та фактичної зайнятості.

Ефективна зайнятість виникає за умови такого розподілу трудових ресурсів, за якого забезпечується найбільший можливий обсяг національного виробництва.

Фактична зайнятість відповідає існуючому розподілу трудових ресурсів, об’єднує прояви як ефективного, так і неефективного розподілу робочої сили.

Фактична зайнятість практично ніколи не дорівнює ефективній, що пояснюється, в першу чергу, недосконалістю конкуренції на ринку ресурсів.

Рівень зайнятості (Lˆ ) визначається за формулою:

де R – чисельність економічно активного населення (робочої сили);

L - чисельність зайнятих;

F - чисельність безробітних.

Існує декілька форм прояву зайнятості: самозайнятість; робота за наймом; стандартна повна зайнятість; неповні форми зайнятості, до яких відносять: часткову зайнятість, тимчасову зайнятість, випадкову зайнятість.

Відповідно до класифікації МОП до категорії самозайнятих відносять: підприємців; людей вільних професій; членів виробничих кооперативів; неоплачуваних робітників сімейних підприємств.

Стандартна повна зайнятість передбачає регулярну роботу лише в одного підприємця, роботу у виробничому приміщенні роботодавця та стандартнее навантаження робітника протягом робочого дня, тижня, року.

Часткова зайнятість також є регулярною, але, на відміну від повної, передбачає роботу протягом неповного робочого дня або тижня.

Тимчасова зайнятість має місце тоді, коли в трудовому договорі визначається термін його закінчення. Найчастіше тимчасова зайнятість має місце при виконанні сезонних робіт.

Випадкова зайнятість не передбачає наявності оплачуваної роботи протягом певного терміну, йдеться про виконання окремих робіт, потреба в яких виникає нерегулярно.

Однією з функцій ринку праці є врівноваження попиту та пропозиції робочої сили. Однак, на практиці практично ніколи не встановлюється точна якісна та кількісна тотожність між наявними трудовими ресурсами та потребоюв них. Диспропорції на ринку праці можуть набувати наступних форм: залишаються незайняті робочі місця з причини неможливості знайти робітника необхідної кваліфікації, соціального статусу, досвіду роботи тощо; частина економічно активного населення не може знайти роботу відповідно до власних вимог оплати праці, графіку роботи, службових обов’язків тощо. В результаті виникає проблема безробіття.

Безробіття – соціально-економічне явище, що проявляється у відставанні попиту на робочу силу від її пропозиції, тобто у незайнятості частини економічно активного населення.

Для аналізу безробіття використовують наступні показники:

1. Рівень безробіття, який у загальному вигляді розраховується за формулою:

де R – чисельність економічно активного населення (робочої сили);

L - чисельність зайнятих;

F - чисельність безробітних.

Причому сьогодні органи державної статистики розраховують рівень безробіття за двома підходами:

Відповідно до методології МОП рівень безробіття визначається як відсоткове відношення кількості безробітних віком 15–70 років до економічно активного населення (робочої сили) зазначеного віку.

Відповідно до законодавства України рівень зареєстрованого безробіття визначається як відсоткове відношення кількості безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, до середньорічної кількості населення працездатного віку (жінки у віці 16-55 років, чоловіки – 16-60 років).

Тривалість безробіття – середній термін, протягом якого особиперебувають у статусі безробітних.

Існує декілька видів безробіття, які можна класифікувати за різними ознаками:

І. За співвідношенням кількості безробітних та кількості робочих місць:

Ø абсолютне – має місце, коли в цілому в національній економіці пропозиція робочої сили перевищує попит на неї;

Ø відносне – має місце, коли в межах національної економіки попит і пропозиція праці врівноважені, але в одних галузях або регіонах має місце надлишок робочої сили, а в інших – нестача.

ІІ. За залежністю від волі працівників:

Ø добровільне – виникає, якщо працівник звільняється за власним бажанням з причин низької заробітної плати, незадовільних умов роботи тощо;

Ø вимушене – виникає не з бажання працівника, ініціатором звільнення виступає адміністрація фірм.

ІІІ. За відкритістю прояву:

Ø відкрите – проявляється як наявність економічно активного населення, яке не має роботи, яка б приносила їм дохід;

Ø приховане – проявляється як неповне використання робочої сили, в свою чергу поділяється на види:

Ø вимушена неповна зайнятість – коли робітник працює неповний робочий день, тиждень або місяць, рік (якщо з ініціативи адміністрації надаються відпустки за рахунок робітника);

Ø кваліфікаційне безробіття – коли робітник виконує функції, які не відповідають його рівню майстерності, розряду, спеціальності;

Ø функціональне безробіття – коли працівник присутній на роботі, але не виконує своїх службових обов’язків з причини відсутності роботи.

ІV. За тривалістю: тимчасове, тривале та сезонне безробіття.

V. За причиною виникнення: фрикційне, структурне та циклічне безробіття.

Фрикційне безробіття, на відміну від структурного та циклічного, пов’язане не з відсутністю робочих місць для робітників певної кваліфікації та досвіду роботи. Основною його причиною є намагання робітника знайти кращі для себе умови роботи (більш високу заробітну плату, більш зручний графікроботи, кращий клімат в робочому колективі тощо). Фрикційне безробіття об’єднує також осіб, що шукають роботу вперше, та осіб, що втратили роботу внаслідок закриття або зменшення масштабів діяльності фірм (якщо такі зміни викликані чинниками випадкового характеру).

Головною ознакою фрикційного безробіття є його нетривалість.

У межах фрикційного безробіття виділяють безробіття очікувань та спекулятивне безробіття. Безробіття очікувань має місце, якщо особа припиняє чинні трудові відносини заради нових з більш високою оплатою праці, до яких можна приступити лише через певний час. Спекулятивне безробіття виникає, якщо за умов зниження реальної заробітної плати працівники тимчасово відмовляються від роботи, сподіваючись на підвищення рівня оплати праці в майбутньому.

Структурне безробіття пов’язане із галузевими та територіальними зрушеннями в економіці: за одними видами діяльності обсяги виробництва знижуються, за іншими, навпаки – зростають, одні галузі зникають, інші – з’являються, одні регіони розвиваються випереджальними темпами порівняно з іншими.

Циклічне безробіття пов’язане з циклічними коливаннями економіки, воно виникає в період економічного спаду, продовжує своє існування в період депресії та зменшується на фазах пожвавлення та підйому. Відставання сукупного попиту від сукупної пропозиції зумовлює економічний спад, який проявляється у зменшенні обсягів виробництва та банкрутстві фірм, що, в свою чергу, приводить до зменшення потреби у трудових ресурсах, тобто до вивільнення працівників. Тому циклічне безробіття часто називають безробіттям, пов’язаним із дефіцитом попиту.

Виділяють також інституціональне безробіття, яке зумовлене діяльністю державних інститутів на ринку праці. Зокрема причинами інституціонального безробіття є наступні:

Ø високі соціальні виплати у зв’язку з безробіттям, з одного боку, сприяють зниженню пропозиції праці (люди відмовляються працювати, обираючи життя за рахунок соціальних виплат), з іншого, дозволяють більш довгий час шукати гідну роботу, що сприяє підвищенню рівня безробіття;

Ø висока мінімальна заробітна плата викликає збільшення витрат виробництва, зменшення сукупної пропозиції, зниження обсягів виробництва і, як наслідок, збільшення безробіття;

Ø недостатньо якісна робота служб зайнятості, коли безробітні не отримують належної інформації про наявні вакантні місця;

Ø високі прогресивні ставки оподаткування доходів зменшують стимули підвищення зайнятості працівників, адже за таких умов, чим вищі доходи, тим більша їх частка вилучається державою і менша залишається робітникові. Тобто додаткова зайнятість приносить все менший дохід.

Виділяють і інші види безробіття, зокрема: технологічне (пов’язане з тим, що впровадження нової автоматизованої техніки дозволяє значно скоротити потребу в живій робочий силі); регіональне (безробіття, що має місце в окремих регіонах країни); молодіжне (серед молоді) тощо.

Природний рівень безробіття не є сталою величиною; він є різним для різних країн та періодів часу.

З розвитком економіки величина природного рівня безробіття зазвичай підвищується. Це відбувається через декілька причин. По-перше, підвищується частка жінок і молоді у загальній кількості зайнятості, а серед них питома вага безробітних завжди вище. По-друге, посилюється рівень соціального захисту безробітних, зокрема підвищується розмір виплат з безробіття, внаслідок чого проблема пошуку роботи перестає бути для людини такою гострою, як раніше, що сприяє продовженню тривалості фрикційного безробіття.

Перевищення фактичного безробіття над природним становить циклічне безробіття.

Рис. 3.5. Класифікація безробіття

Саме воно має значні негативні наслідки які умовно можна поділити на дві групи: економічні та соціальні наслідки.

Економічні негативні наслідки безробіття:

1. Недовиробництво ВВП. Американським дослідником Артуром Оукеном було доведено, що існує взаємозв'язок між рівнем безробіття і падінням обсягу ВВП. За А. Оукеном, збільшення циклічного безробіття на 1 % призводить до скорочення реального ВВП на 2,5 %;

2. Зменшення податкових надходжень до державного бюджету;

3. Збільшення державних витрат на утримання безробітних.

Соціальні негативні наслідки безробіття:

1. Зниження рівня життя населення;

2. Декваліфікація робочої сили;

3. Підрив стереотипів трудової поведінки, коли людина втрачає мотиви і прагнення повернутися на ринок праці.

4. Зростання показників "соціальної патології" (психічні захворювання, злочинність, самогубства і вбивства, хвороби і т.п.);

5. Негативні зміни демографічної ситуації (зниження народжуваності, підвищення смертності, зменшення кількості шлюбів та зростання кількості розлучень);

6. Підвищення соціальної та політичної нестабільності;

Оскільки в умовах ринкової економіки не існує і об'єктивно не може існувати механізму, який би забезпечував повну зайнятість і попереджав безробіття, виникає потреба в цілеспрямованому державному регулюванні ринку праці.

Методи державного впливу на рівень зайнятості можна розбити на дві групи: активні та пасивні.

Активні пов’язані із допомогою держави в забезпеченні безробітних робочими місцями, а саме:

Ø створення та підтримка функціонування служб зайнятості;

Ø перепідготовка і підвищення кваліфікації;

Ø сприяння в пошуку роботи, зокрема надання інформації про вільні робочі місця;

Ø сприяння в заповненню вакансій підприємствами;

Ø стимулювання створення нових робочих місць, зокрема надання пільг суб’єктам малого підприємництва;

Ø надання допомоги при відкритті власної справи;

Ø організація суспільних робіт;

Ø сприяння мобільності робочої сили.

Пасивні пов’язані з наданням допомоги особам на час їх безробіття, серед яких слід виділити такі:

Ø виплати вихідної допомоги і допомоги по безробіттю;

Ø стипендії на період перепідготовки і підвищення кваліфікації;

Ø неоплачувані відпустки;

Ø дострокове оформлення пенсій по віку.