Форми організації навчальної роботи на уроках праці в початковій школі

Основною формою організації навчального процесу є урок. Досвід показав, що при урочній формі навчання на уроках праці можна забезпечити всі основні форми проведення занять: фронтальну, ланкову та індивідуальну.

Фронтальна форма проведення уроку найкраще забезпечує формування в учнів знань і умінь з технології обробки різних матеріалів і загальної культури праці. Її особливістю є те, що всі учні одночасно виконують одну і ту ж роботу. Увага вчителя при цьому не розсіюється, йому легше організувати клас до роботи і тримати його під неослабною увагою протягом усього уроку.

На початку уроку вчитель ставить перед класом конкретне завдання, демонструє прийоми його виконання, а потім контролює дії як окремих учнів, так і класу в цілому.

Фронтальну форму особливо доцільно застосовувати при виготовленні простих виробів, які учні можуть виготовляти за один урок, що має для них велике значення.

Ланкова форма проведення занять застосовується за таких умов:

- коли фронтальна неможлива або недоцільна;

- при виготовленні складних трудоміських виробів (виготовлення моделей з технічного конструктора);

- при обмеженій кількості обладнання і матеріалів.

Число ланок залежить від навчальної мети і матеріального забезпечення уроку. При комплектуванні ланок слід враховувати побажання учнів, що позитивно впливає на трудову дисципліну. Спочатку учитель розподіляє обов’язки в ланці, а згодом учні роблять це самостійно. Ланкова форма занять сприяє вихованню в учнів таких якостей, як уміння працювати в колективі і почуття відповідальності за доручену справу, прагнення виконати роботу якісно. Проте ця форма занять потребує від учителя більшого напруження і вправності, ніж при фронтальній формі роботи.

Наприклад, під час виготовлення колективної сюжетної аплікації в ланці з 5 учнів один виготовляє птахів, другий і третій-тварин, четвертий-рослинність, п’ятий-будівлі. Кожен член ланки виконує частину спільного завдання, від його виконання залежить загальний результат роботи всієї групи.

Сьогодні актуальним є застосування ланкової форми проведення занять при створенні колективних проектів, наприклад, з тем «Фабрика іграшок», «Сувеніри з різних матеріалів», «Макетування фортеці», «Створення композиції “Ваза з квітами”» (1 ланка працює в техніці аплікації, 2- мозаїчного торцювання, 3- витинанки, 4- квілінгу)…

Особливістю ланкової форми організації навчально-трудової діяльності учнів початкових класів є можливість дітей вчитися не лише з підручників та в учителів, а й один у одного. Під час ланкової роботи активізується діяльність усіх без винятку її виконавців. Спільні дії справляють позитивний вплив не лише на обсяг, а й на якість роботи. Створюється доброзичлива атмосфера спілкування, де кожен учень почувається комфортно серед друзів. Все це полегшує навчання кожному учню і сильному, і слабкому.

При індивідуальній формі проведення занять кожен учень виконує окреме завдання, підпорядковане єдиній навчально-виховній меті. Наприклад, на уроці з теми «Сувенір», учні можуть виготовляти різні сувеніри, з різних матеріалів за власним вибором. На таких заняттях вчитель не проводить загальний інструктаж або використовує частковий інструктаж щодо виготовлення виробу. Таку форму занять можна застосовувати при перевірці засвоєння учнями вмінь і навичок, найчастіше це в кінці півріччя, розділу та навчального року. У всіх інших випадках її застосовувати недоцільно, тому що дуже важко керувати роботою учнів.

Питання до комплексного кваліфікаційного іспиту

«Педагогіка з окремими методиками»

з дисципліни «Музичне виховання з методикою навчання»

1. Особливості уроку з музики в початкових класах. Види музичної діяльності та їх взаємозв’язок.

2. Позаурочна робота з молодшими вихованцями в сучасній школі.

Відповіді на питання до комплексного кваліфікаційного іспиту

«Педагогіка з окремими методиками»

з дисципліни «Музичне виховання з методикою навчання»

1. Особливості уроку з музики в початкових класах. Види музичної діяльності та їх взаємозв’язок

Урок – це урок мистецтва. Гармонійний розвиток особистості неможливий без розуміння та адекватного сприймання творів музичного мистецтва. Головна мета музичного мистецтва – формування музичної культури як важливої і невід’ємної частини їх (дітей) духовної культури.

Музика має сприйматися як живе й захоплююче мистецтво, тому таким же живим і захоплюючим має бути навчання.

Для уроків музики характерна часта зміна видів діяльності, що допомагає підтримувати інтерес і увагу дітей. Вся діяльність має об’єднуватися спільною темою, якій би підпорядковувалися окремі структурні компоненти. У свідомості учнів урок музики теж повинен бути цілісним, об’єднувати його складові елементи в єдине поняття музика, музичне мистецтво. Відповідно до тематичної побудови програми виділяються певні типи уроку музики: комбінований, урок-екскурсія, вікторина, урок введення в тему, урок поглиблення теми, урок узагальнення теми. Окремо слід виділити підсумкові тематичні уроки та заключні уроки - концерти. Особливістю уроку введення в тему є наявність у його змісті пошукової ситуації, в якій учні, розглядаючи музичний матеріал під новим кутом зору, заданий темою, і опираючись на набутий життєвий і музичний досвід, роблять перші узагальнення.

Особливістю уроку поглиблення теми є наявність у його змісті цілісної узагальненої характеристики знань, які розкривають суть теми семестру.

Завданням заключного уроку – концерту є показ рівня музичної культури учнів, досягнутий ними протягом навчального року. Він проводиться в урочистій обстановці, в актовій залі школи.

Викладання музики будується на основі загально-дидактичних принципів. Принципи виховуючого та розвивального навчання, систематичності, природовідповідності, доступності, наочності, активності. Принцип комплексності спрямований на розв’язання взаємопов’язаних навчальних, розвиваючих та виховних завдань, організацію різнопланової діяльності на уроці музики.

Методи музичного виховання.

Крім загальновідомих-словесних, наочних і практичних є специфічні методи:

1) метод музичного узагальнення. Він спрямований на організацію засвоєння учнями теми уроку, має узагальнюючий характер і поєднує усі форми й види занять. Узагальнені знання можна засвоїти за умови опори на музичне сприймання.

2) метод – забігання наперед і повернення назад до пройденого матеріалу. Необхідність цього методу зумовлена тим, що в умовах системи їх не можна розглядати ізольовано. Завдяки забіганню наперед і повернення до вже відомого у свідомості учнів створюється цілісне враження про музичне мистецтво.

3) метод емоційної драматургії – пов'язаний з урахуванням специфічних умов роботи в певному класі. Залежно від умов класу учитель реалізовує на уроці відповідну «режисуру», залишаючись у межах вимог програми щодо опрацювання певної теми.

Основний вид музичної діяльності - слухання музики, який збагачує учнів новими музичними враженнями, робить урок змістовнішим та цікавішим. Головна мета: навчити дітей слухати і емоційно сприймати музичні твори, розширювати уявлення учнів про використання засобів музичної виразності.

Процес слухання музики не можна вважати активним, якщо вона не викликає у дітей співпереживання. Сприйняття музики починається вже з перших хвилин уроку, коли діти крокують і вітаються, і продовжується на всіх видах музичної діяльності. Взаємозв’язок усіх видів музичної діяльності спостерігається протягом цілого уроку.

Хоровий спів. Першочергове завдання хорового співу – навчити співати кожного учня і весь колектив классу, емоційно і виразно виконувати пісенний репертуар. Таке виконання передбачає оволодіння вокально-хоровими навичками. Для створення емоційної творчої атмосфери при виконанні пісень використовуються музично-ритмічні рухи.

Музично-ритмічні рухи – основний засіб розвитку відчуття ритму, природної музикальності, уяви, емоційного відгуку на музику. Слуханням музики, музичною грамотою, музичною творчістю, вчитель активно використовує плески долонями, ритмічні вправи для засвоєння ритмічного малюнку пісенного репертуару та для пластичного інтонування при слуханні музики.

Гра на дитячих музичних інструментах розвиває музичні здібності, приносить учням радість творчості, робить процес вивчення музичної грамоти до кінця осмисленим і доповнює будь-який етап уроку музики.

Отже всі види музичної діяльності тісно взаємодіють і взаємопов’язані.

Відмінності уроку музики специфічно впливають і на загальні моменти, і на проведення його окремих елементів. Так, жоден шкільний урок не має стільки видів діяльності (форм роботи): хоровий спів, слухання музики, музично-ритмічні рухи, гра на музичних інструментах, музична творчість, теоретичне вивчення музики, кожен з яких потребує певної методики його засвоєння.

Особливістю музичних видів діяльності є, переважно, колективна форма роботи.

Взаємозв’язок усіх видів роботи повинен бути таким, щоб не можливо було говорити про «розділи» уроку. Урок музики – цілісний процес, що йде на одному диханні. Урок музики має свою дидактичну структуру:

15) повідомлення теми, мети, мотивація;

16) перевірка, оцінювання і корекція знань, умінь, навичок;

17) відтворення і корекція опорних знань учнів;

18) сприймання та осмислення нових знань;

19) підсумки уроку.

Структура уроку музики:

І. Організаційна частина.

1. Марш.

2. Музичне привітання.

II. Основна частина.

1. Музична грамота.

2. Вокально-хорова робота:

а) розспівка;

20) розучування пісні.

3. Гра на музичних інструментах, музикування.

4. Музично-ритмічні рухи.

5. Слухання музики.

III. Заключна частина

1. Підсумок.

2. Д/3.

2. Позаурочна робота з молодшими вихованцями в сучасній школі

Музичне виховання на уроках музики слід органічно поєднувати з проведенням позакласної роботи з музики. Вона проводиться як у масових формах (музичні вечори, шкільні свята, календарні фольклорні свята, фестивалі, цикли лекцій-концертів, музичні клуби, організоване відвідування спектаклів, концертів, перегляд музичних телепередач, слухання музичних записів та перегляд відеофільмів), так і в формі гурткової роботи.

Це можуть бути хор, фольклорний ансамбль, оркестр дитячих музичних інструментів, ансамбль народних інструментів (сопілкарів, бандуристів, кобзарів), хореографічні колективи, музично-творчий гурток, дитячий оперний театр тощо.

Органічне злиття урочного музичного виховання з позакласною роботою дає можливість виявити не тільки загальні, а й індивідуальні здібності та інтереси молодших школярів.

Ознайомлення з музичними поняттями в умовах позакласної (гурткової) роботи проводиться повніше, конкретніше і ширше, ніж на уроках музики.

Одним із завдань гуртків є пропаганда музичного мистецтва на більш високому рівні, ніж на уроках.

Музичні гуртки повинні спілкуватися між собою.

Керівникам позакласної роботи доцільно доповнювати програми музичним матеріалом залежно від традицій, народних звичаї даного регіону, поєднувати музичні заняття із сприйманням творів інших видів мистецтва. Роботу гуртків доцільно будувати відповідно до розвитку музичних даних і вікових особливостей школярів. У процесі проведення позакласної роботи з музичного виховання у дітей розвиваються музичні здібності, пам'ять, емоційність, формуються потреба в самостійній художньо-творчій праці та музично- естетичні інтереси, уподобання.

1.Музичне виховання не слід відокремлювати одним уроком на тиждень. Чудовим доповненням є позакласна музична робота. Вона повинна бути пов’язаною з роботою груп подовженого дня. Участь у позакласній роботі відкриває перед школярами можливості займатися тим, що їм подобається, а вчитель має можливість формувати самостійну та творчу активність.

Організовуючи позакласну роботу слід пам’ ятати :

- Позакласна робота повинна виховувати морально-естетичні та музичні смаки та інтереси;

- Використання методів повинно сприяти пробудженню художніх інтересів, розвитку художньої уяви, музичних, творчих здібностей;

- Слід виховувати в учнів бажання пропагувати музичну культуру.

Хорові гуртки:

молодші школярі I –IV класи;

підлітки V – VIII класи.

Можлива організація двох хорів – підлітків: V – VI, VII – VIII класів.

Велике значення має створення шкільного хору, який поєднує всі колективи.
Організація хорового колективу починається з прийому бажаючих. Вчитель музики звичайно запрошує тих, хто може успішно займатися співами, але і не відказує тим, хто сам бажає співати.
Новим гуртівцям пропонують заспівати будь-який твір без музичного супроводу. Виконання пісні без музичного супроводу позволяє оцінити якість голосу та слухові дані. Потім можна запропонувати заспівати пісню, або частину її від різних звуків, проплескати ритмічний малюнок.
Якщо школярі, особливо молодші, соромляться – краще прослуховувати їх невеличкими групами.
Кількість учнів у хорі повинна бути не менше 25–30 учнів та не більше 70 – 80 – в середньому 40 – 50. З молодшими школярами слід займатися 45 хвилин два рази на тиждень, а з підлітками – дві академічні години на тиждень з перервою. Кожне заняття слід планувати, робити його цікавим.
Для успішного розвитку музичних здібностей та формування співацьких навичок вчителю слід знати особливості голосового механізму у дітей, слідкувати за індивідуальними змінами голосу кожного співака.

Період мутації не повинен бути причиною для зупинки занять у хорі – можна давати завдання відповідно до можливостей учнів.

У хоровій практиці використовуються різні вправи – це спеціальні, які потрібні для удосконалення звучання голосу, розспівки, які налаштовують співацький апарат і в основному повторюються на кожному занятті, при цьому доповнюючись, та розспівки, які пов’язані з вивченим репертуаром, тобто будуються на його матеріалі.

У репертуарі повинні бути пісні сучасних композиторів, народні, твори класиків та зарубіжних авторів. Розучувати твори можна по-різному, але в будь-якому випадку стосовно принципу єдності художнього та технічного, використовують різні методи, стимулюють інтереси та співацьку активність школярів. Наприклад, в молодшому хорі допомагають ігрові ситуації, емоційна атмосфера.

Необхідно залучати дітей до участі в аналізі виконаного твору на заняттях, концертах, відзначати досягнуті успіхи та недоліки.

Гуртки навчання гри на інструменті (фортепіано, баян).

Індивідуальна форма роботи вчителя з учнем складає умови для оволодіння навичками гри на інструменті, активного розвитку музичних здібностей, виховання музичного смаку. Вчитель будує процес навчання, орієнтуючись на можливості учня, його смаки, особливості. Однак, дуже часто мета занять зводиться до технічного оволодіння певного репертуару, певних навичок, при цьому не звертається увага на розвиток слуху, творчої уваги. І тому у дітей зникає бажання займатися такою роботою. Отже, дуже важливо приділяти увагу музично-творчому розвитку– при цьому читати з листа, імпровізувати, підбирати на слух, навіть тих естрадних пісень, які далекі від взірця музичного смаку, однак підвести учнів до розуміння, що дана мелодія шаблонна і не цікава.
Дуже корисно пропонувати учням творчі завдання – заповнити пропущенні такти, написати кінець нескладної пісні, зіграти мотив зі своїми змінами, скласти варіації – при цьому формується самостійність та потрібність у творчості.

Слід з перших уроків грати в ансамблі не тільки з вчителем, а і з учнями, які грають на різних інструментах. Відчуваючи себе учасниками колективу, діти відчувають відповідальність, стають самостійними.

Вчителю слід піклуватися про концертні виступи, участь у шкільних святах, тематичних вечорах, оглядах художньої самодіяльності. Формуюча музична діяльність сприяє розвитку позитивних якостей учнів, стимулює інтерес до занять у гуртках.