МЕТОДИКА АНАЛІЗУ КАЗКИ

Казка – один із основних жанрів народної усно-поетичної творчості. Це прозова художня усна розповідь фантастичного, авантюрного чи побутового характеру, що спрямована на вимисел. Терміном казка називають різні усні види художньої прози: розповіді про тварин, чарівні історії. Відзначаються дві суттєві особливості казок - наявність вигадки і своєрідність композиції: зачин, повтори, кінцівка. У казці, як правило, повторюється один основний епізод тричі. Повтори бувають тому, що з'являються все нові і нові персонажі чи вносяться нові деталі. Після третього повтору зазвичай відбувається контрастна подія і наступає розв'язка. Вже в самому слові «казка» міститься стисла вказівка на певні ознаки цього жанру: казка - від слова «казати», тобто розповідається.

Виділяють такі типи казок: про тварин, побутові, чарівні. Казки про тварин виникли на ранній стадії розвитку суспільства, вони несли в собі елементи міфології, і деяким із них надавали магічного значення. З часом вони втратили свій міфологічний і магічний характер та наблизилися до байки, несучи в собі повчання чи мораль. В них стали чітко звучати соціальні мотиви.

Казка розвиває оцінні судження школярів; у процесі аналізу казки вони неодноразово стикаються з питаннями: «Які якості більше всього цінуються в людях? За що карають, а за що нагороджують? Чому деяким персонажам казок навіть сили природи приходять на допомогу, а від деяких вони відвертаються?».

Казки несуть у собі великий потенціал позитивних моральних повчань.

Сильною стороною казок є їх активна і дійова спрямованість на перемогу, на торжество правди, їх щаслива кінцівка, що особливо імпонує світосприйманню дітей.

У початкових класах, відповідно до програми, учні лише практично знайомляться з особливостями казки як жанру фольклору.

Кожний тип казки аналізується і вивчається по-своєму. Але всі вовни мають спільне, що необхідно враховувати під час опрацювання. Методика аналізу казок про тварин суттєво не відрізняється від аналізу реалістичних оповідань. Використовуються ті ж самі методи і прийоми роботи над текстом: відповіді на запитання, постановка запитань учнями, вибіркове читання, складання плану, всі види переказів, словесне і графічне малювання, складання казки за аналогією тощо.

Підготовка до сприймання казки. На цьому етапі уроку необхідно підвести дітей до усвідомлення її образів, а часом і до розкриття моральної ідеї в ній. У переважній більшості казок розгортається боротьба добра із злом, і ця боротьба обов'язково закінчується перемогою добра (правди) над злом (неправдою). Тому не варто учням казати, що казка - це вигадане. Краще нехай учні підходять до казки як до реального оповідання.

Перед читанням казок про тварин варто розкрити поведінку тварин, визначити, чому така думка склалася про ту чи іншу тварину в народі. Така підготовча робота до сприймання допоможе учням краще усвідомити зміст казки.

Казка читається так, як і оповідання, але цей вид творів має свою специфіку. При вивченні казки учні початкової школи повинні зрозуміти змальовані в ній образи. Питання особливостей казки можна розібрати після читання і переказу її. Тоді вчитель може вказати, що в казці фантастичне (видумане), а що дійсне.

Наступний етап уроку – читання (розповідь) казки вчителем. Казка сформувалася як вид усної народної творчості. Її розповідали, а не читали. Розповідь доповнювалась паузами, жестами, мімікою, а головне – безпосереднім звертанням оповідача до слухачів. Тому казку бажано читати особливо застосовуючи прийоми читання-розповіді. Від учителя не вимагається знати казку напам'ять, але, дивлячись у книгу, він має читати текст з інтонацією живої розмовної мови з мімікою, відповідними рухами рук, обличчя, необхідними емоційними паузами. Такий прийом читання-розповіді допомагає краще передати зміст казки, своє ставлення до подій, персонажів, посилити вплив слухача. Обов’язково продумати завдання перед читанням.

Після того, як діти ознайомилися з казкою, вчитель проводить перевірку первинного сприйняття.

Аналіз змісту казкисуттєво не відрізняється від аналізу реалістичних оповідань. Використовуються ті ж самі методи і прийоми роботи над текстом: відповіді на запитання і постановка запитань учнями, вибіркове читання, складання плану, всі види переказів, словесне і графічне малювання, складання казки за аналогією з прочитаним та ін.

Під час бесіди за змістом казки не варто доводити дітям що в ній правдивого, а що вигадка. Учні мають сприймати твір як реальну дійсність, співпереживати з казковими персонажами, що є неодмінною умовою впливу художнього твору на учня. Достатньо звернути увагу школярів на ідейний задум казки, з'ясувати, що схвалюється в ній, а що засуджується, кому співчуваємо, хочемо допомогти, а кому ні, якими зображено позитивних персонажів, а якими – негативних.

При аналізі чарівних казок специфічним буде тільки з'ясування спрямованості чарівних сил: кому вони допомагають, як це характеризує казкових персонажів. Далі аналіз казки здійснюється так, як і оповідання.

До читанок для початкових класів включено значну кількість побутових казок.

Наступний етап уроку творча робота на основі тексту казки.

Одним із найпоширеніших видів творчої роботи під час опрацювання казки є читання в особах

У практиці роботи школи досить часті недоліки в опрацюванні з дітьми казки. Частина вчителів чомусь вважають, що після першого прочитання казки можна переходити до читання в особах. Це помилкова думка. До читання в особах потрібна підготовка. Дитина має вчитатися в казку, сприйняти зором слова і привести їх у звукову вимову, надати своєму голосу певних відтінків відповідно до характеристики персонажів. Читання в особах не можна починати, доки діти не усвідомлять змісту казки, не зрозуміють характерів дійових осіб, не проймуться певними почуттями до них, не визначають свого ставлення до них, тобто після аналізу тексту. Щоб читання в особах було успішним, необхідно відпрацьовувати роль і місце кожної дійової особи в казці, мовні засоби, визначати тон читання кожної репліки, щоб голосом передати своє ставлення до зображуваного.

У процесі читання і аналізу казок учителю необхідно працювати над розвитком навички свідомого і виразного читання.

Відзначаючи особливості того чи іншого казкового персонажа, учні голосом мають передати своє ставлення до нього. Важливу роль при цьому відіграє робота і над лексичним значенням слів і виразів.

Народну казку найкраще переказувати близько до тексту, що дає можливість збагатити мовлення дітей лексикою, певним зворотом, лінгвістичними конструкціями.

Опрацьовуючи казки, варто звернути увагу на їх структуру - своєрідний зачин, кінцівку. Більшість із них має зачин: «Жили собі дід та баба» («Лисичка»), «Було це чи не було» («Кіт і пес»), «Були собі дід та баба» («Кривенька качечка»), «Був собі чоловік». («Калиточка») тощо.

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів:

У 2 класіучень/учениця:

- усвідомлює елементарні жанрові особливості народної казки, наявність у змісті вигадки, фантазії; розповідає про особливості побудови: традиційний зачин, кінцівка, повтори;

- визначає, правильно називає героїв казок про тварин, на основі спостережень за поведінкою, вчинками персонажів у казках, розповідає про домінуючі риси їхніх характерів, передає це голосом під час читання, інсценування; висловлює елементарні узагальнені оцінні судження: лисиця – хитра; вовк – злий; заєць – боягуз та ін.; пояснює, що літературна казка – це авторський твір.

У 2 класі учні ознайомлюються з казками Івана Франка «Лисичка і Журавель», Марійки Підгірянки «Безкінечні казочки», Ліни Костенко «Бузиновий цар», Олександра Олеся «Бабусина пригода», Всеволода Нестайка «Суд у цирку», Юрія Ярмиша «Зайчаткова казочка». з українськими народними казками «Рукавичка», «Лисиця та Їжак», «Цап і баран», «Півник і двоє мишенят», з російською народною казкою «Лисичка», білоруською народною казкою «Легкий хліб», болгарською народною казкою «Виноградар і змія», чеською народною казкою «Собаки, коти та миші», англійською народною казкою «Сорочаче гніздо».

У 3 класіучень/учениця:

- усвідомлює, називає основні ознаки героїко-фантастичних казок: зачаровані, незвичайні предмети, істоти, дивовижні перетворення, надзвичайна сила героїв та ін.;

- правильно називає, визначає героїв чарівних казок; пояснює, якими рисами наділені позитивні і негативні герої; висловлює свою оцінку поведінки, вчинків персонажів; робить висновок, що добро у таких казках перемагає зло( з допомогою вчителя).

У 3 класі учні ознайомлюються з казками Валентина Бичка «Казка-вигадка», Анатолія Дімарова «Для чого людині серце», Вадима Скомаровського «Чому в морі вода солона», Юрія Ярмиша «Місто дружних майстрів», Наталі Забіли «У дитячому театрі», з українськими народними казками «Кирило Кожум’яка», «Кривенька качечка».

У 4 класіучень/учениця:

- практично розрізняє народну соціально - побутову казку; називає місце події у казках, героїв; пояснює їхні вчинки, мотиви поведінки; відмінність соціально - побутових казок від казок про тварин та героїко-фантастичних ( на конкретних прикладах);

- розрізняє фольклорну та літературну казку; пояснює спільне та відмінне у цих казках; правильно називає прізвища найвідоміших письменників - казкарів та їхні твори.

У 4 класі учні ознайомлюються з казками Валентина Бичка «Казка, друзі – це на сміх», Івана Франка «Лисичка-кума», Лесі Українки «Біда навчить», Михайла Слабошпицького «Хлопчик Валь», Всеволода Нестайка «Жевжик», Юрія Ярмиша «Як Солов’ятко вскочило у біду».