Прийоми звукового аналізу

1. Підкреслене вимовляння одного зі звуків у слові. У деяких випадках виді­лення звука може здійснюватися силою голосу, в інших — протяжністю вимови, наприклад: с-с-син, с-и-и-ин, си-н-н-н. До цього прийому прилягає також прийом домовляння учнями звука до роз­початого учителем слова. Наприклад, показуючи дітям предметний малюнок їжака, учитель каже «їжа...», а учні додають — к.

2. Упізнавання й виділення зі слів вірша, скоромовки, потішки найчастіше вживаного звука.

3. Виділення звука зі слова на основі словесного опису та спостереження за його артикуляцією. «Сьогодні,— каже вчитель,— ми будемо вивчати такий звук, який утворюється губами. Губи міцно стискаються, і струмінь повітря розриває цю перешкоду. Який це звук, голосний чи приголосний? Упізнайте такий звук у слові «дуб». Зрозуміло, що такий прийом корисно застосовувати при вивченні звуків, артикуляція яких добре піддається спостере­женням: [о], [у], [б], [а], [м], [с]. До цього прийому доцільно вдаватися і під час опрацювання звуків, що є парними за дзвінкістю або глухістю до вивчених раніше.

4. Зіставлення слів, які розрізняються одним звуком. Ці звуки можуть сто­яти на початку слів (рак — мак), у середині (коза — коса), у кінці (сом — сон).

5. Упізнавання певного звука в названих учителем словах, визначення його позиції (на початку, у середині, у кінці).

6. Показником осмисленого ставлення учня до фонетичної структури слів є самостійний добір їх із певним звуком. Доречними під час самостійного добору учнями слів із заданим звуком будуть завдання лексичного характеру: «Подумайте, у назвах яких птахів вимовляється звук [с]?». (Соловей, синиця, сойка, сорока, плиска, стриж).

Як бачимо, згадані прийоми передбачають частковий звуковий аналіз слів, тобто виділення тільки окремих звуків зі слова. Тому в процесі навчання грамо­ти застосування їх має в основному підготовчий характер.