Вибір вентиляційних установок, місць їх розташування і схем вентиляції

Вибір вентиляційних установок перш за все повинен засновуватись на певних масштабах забруднення кар’єру. Чим більший об’єм зон забруднення, тим більш міцнішим повинні бути застосовані засоби вентиляції. Для цього орієнтовно можна використовувати дані табл. 17.1 про витрату повітря і міцність вентиляційних установок.

Для вентиляції окремих робочих місць (місцева вентиляція) при задовільному загальному стані атмосфери в кар’єрі можна використовувати рухомі вентилятори відповідної потужності. При значних об’ємах місцевих забруднень слід використовувати мобільні установки типу УМП і АІ-20КВ.

Місце розташування вентиляторної установки залежить від схеми вентиляції кар’єру, напряму вітру, форми кар’єру, ступеню і характеру забруднення (рециркуляційне, інверсійне, в об’ємі всього кар’єру або його частини), числа разом працюючих вентиляторних установок.

Вентиляторні установки можуть бути стаціонарними і пересувними. В кар’єрі бажано застосовувати пересувні установки, тому що їх роботу можна пов’язати з напрямом вітру, а установку розташувати в районі виділення основних робіт, де ефективність її використання буде максимальним. Число пересувних установок для кар’єру зазвичай менше, ніж стаціонарних. Останні можна застосувати лише при невеликих розмірах кар’єру.

Місце розташування вентиляторної установки повинне забезпечувати найбільш повний ровиток струменя. При цьому повинні використовуватись струмені, дальнобійність і витрата повітря в яких максимальні, а енергія, яка втрачаєтся струменем поза кар’єром, мінімальна.

Втрати енергії струменя поза карєром відповідають мінімальним швидкостям, з якими струмінь виходить із нього. Однак ці швидкості не повинні бути нижче тієї, при якій забезпечується достатньо ефекивний винос шкідливостей (приблизно 0,5 м/с).

При виборі місця розташування вентиляторних установок необхідно мати на увазі, що внаслідок високих швидкостей руху повітря на початкових ділянках, в результаті створених струменів контакту з твердими поверхнями може виникати значне пилоутворення. Тому установки повинні розташовуватись так, щоб на ділянках контакту струменя з поверхні кар’єру швидкості руху на їх осях не перевищувала 2,5 – 3,0 м/с для запобігання підйому пилу.

При забрудненні всього кар’єру або значної частини необхідна його загальнообмінна вентиляція.

Кількісним критерієм, який дозволяє оцінити, який із способів вентиляції повинен бути застосований в конкретній ситуації, може бути відношення максимального продовження разового порушення природного повітрообміну в карєрі роботи технологічного обладнання з моменту порушення повітрообміну до моменту допустимого накопичення шкідливостей в робочих зонах:

, (17.3)

Допустимий час роботи технологічного обладнання в умовах повітрообміну в кар’єрі може визначатись за формулою

, (17.4)

де - обєм зони забруднення;

- ПДК шкідливостей;

- концентрація шкідливостей в атмосфері кар’єру в момент порушення природного повітрообміну;

- сумарна інтенсивність потрапляння шкідливостей в атмосферу кар’єру (кількість за одиницю часу).

Формула (17.4) має ті ж особливості, що і формула (17.1).

С.С. Філатов вважає, що при ≤1 достатньо застосувати тільки місцеву вентиляцію, при якій оздоровлення атмосфери в місцях її забруднення може бути забезпечено середнім вмістом шкідливостей в атмосфері кар’єру. При >1 необхідно застосувати загальнообмінну вентиляцію.

Загальні положення про схеми місцевої і обмінної вентиляції кар’єрів роглянуті раніше. Їх потрібно враховувати як при оперативній організації ветниляції, так і при її проектуванні. В табл. 17.1 приведені типові схеми штучної вентиляції кар’єрів, які запропоновані С. С. Філатовим.

При виборі схем вентиляції слідує враховувати напрям і швидкість вітру на поверхні. Бажано, щоб вентиляторні установки працювали за напрямом вітру або під невеликим кутами до нього. Однак це не завжди можливо, але в любому випадку кут між напрямками вітру і вентиляційного струменя не повинен перевищувати 120⁰.