Ринкова інфраструктура, її особливості

Інфраструктура ринкова — сукупність підприємств, установ, організацій, які забезпечують стабільний розвиток і функціонування ринкового механізму регулювання економіки, безперервний рух товарів та послуг у різних сферах суспільного відтворення. Залежно від структури економічної системи умовно розрізняють види ринкової інфраструктури. Відповідно до структури продуктивних сил — інфраструктуру кадрову (організації та навчальні центри з підготовки кадрів різної кваліфікації для роботи на біржах, у банках, страхових компаніях тощо); матеріально-речову (транспортні системи, складські та інші приміщення); наукову (посередницькі структури, які здійснюють купівлю- продаж патентів, ліцензій, "ноу-хау" та інших об'єктів інтелектуальної власності); інформаційну (усі типи бірж, оптові, брокерські, аудиторські організації тощо).

Залежно від структури економічних відносин — техніко-економічну інфраструктуру (підрозділи підприємств та організацій, які займаються налагодженням відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва з іншими підприємствами, організаціями та установами всередині країни і за її межами). Відповідно до структури організаційно-економічних відносин — маркетингові служби, управлінські структури на мікрорівні та ін.

Залежно від структури економічної власності — банківські та страхові компанії, кредитно-ощадні установи тощо. У структурі господарського механізму виокремлюють підрозділи підприємств, установ та організацій, які займаються підготовкою планів, інвестиційних проектів та ін. На макрорівні в регульованій ринковій економіці до структури господарського механізму відносять міністерства, відомства, комітети тощо. Оскільки у власності як соціологічної категорії виділяють юридичний аспект, то до ринкової інфраструктури у цій сфері відносять відповідну правову базу — юридичні закони, норми, правила та ін.

Надзвичайно важливим і складним структурним утворенням ринкової економіки є ринкова інфраструктура. Вона включає такі елементи: аукціони, торгово-промислові палати, біржі, торгові доми, ярмарки, служби маркетингу; комерційно-інформаційні центри, брокерські, страхові, аудиторські, холдингові компанії тощо.

Аукціони — форма продажу у визначений час і у визначеному місці товарів, попередньо виставлених, для ознайомлення. На аукціонах реалізують певні види товарів, які, як правило, користуються підвищеним попитом. Наприклад, головними центрами аукціонної торгівлі хутром є Нью-Йорк, Монреаль, Лондон, Копенгаген, Стокгольм, Санкт-Петербург, Москва.

Особливістю аукціонів є обмежена відповідальність продавця за якість пропонованих товарів.

Отже, аукціон — це продаж реальних товарів на основі конкурсу покупців. Міжнародні аукціони - переважно комерційні організації, які мають приміщення, необхідне обладнання та кваліфіковані кадри. Аукціони організуються також спеціалізованими брокерськими фірмами, які перепродують товари своїх клієнтів за комісійну винагороду.

Торгово-промислові палати — це комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торговельних зв'язків з партнерами зарубіжних країн. Вони є юридичними особами, які діють на принципах повного комерційного розрахунку та самофінансування. Торгово- промислові палати надають цільові інформаційні послуги.

Світова практика знає й таку форму торгово-комерційної діяльності, як торгові доми. Торгові доми — це торговельні фірми, що закуповують товари у виробників або оптовиків своєї країни і перепродують за кордон або закуповують товари за кордоном і перепродують місцевим оптовим та роздрібним торговцям і споживачам у промисловості та інших галузях господарства.

Торгові доми здійснюють операції за свій рахунок, але можуть виконувати також функції комісіонера як для вітчизняних, так і зарубіжних підприємців, торговельних організацій та окремих осіб.

Ярмарки — надзвичайно важливий елемент ринкової інфраструктури. Вони бувають всесвітні, міжнародні, регіональні, місцеві ін. Ярмарки - це торги, ринки товарів, які періодично організовуються в установленому місці. Свого часу вони відігравали важливу роль в економічному житті країн Західної Європи. З розвитком суспільного виробництва, розширенням торговельно- обмінних операцій, посиленням конкуренції з центрів привозу великих партій наявного товару. Ярмарки перетворилися на ярмарки-виставки зразків товарів, які можна замовити.

Маркетинг (від англійського — ринок) — це динамічна система ринкової орієнтації. Як породження ринкової економіки, він є відповідною філософією виробництва, в основу якої покладено принципи та закони товарного виробництва.

Складовими маркетингу є: виробництво продукції на основі знання потреб споживачів, ринкової ситуації та реальних можливостей відповідного виробництва; найбільш повне задоволення потреб покупця з використанням методів цінової та нецінової конкуренції; ефективна реалізація продукції та послуг на конкретних ринках на основі всебічного врахування їх попиту й пропозиції та виробничо-збутових можливостей постачальників; забезпечення довготривалої дієздатності виробничо-комерційних підприємств, фірм та організацій на основі оперативного використання науково-технічних доробок, а також ноу-хау в галузі виробництва товарів.

У більшості підприємств, фірм, асоціацій, акціонерних товариств діють служби маркетингу. Вибір структури маркетингової діяльності залежить від характеру виробництва та обсягу зовнішньоекономічних зв'язків відповідних господарських та комерційно-торговельних формувань.

Основними завданнями маркетингової служби є: комплексне вивчення

ринку; забезпечення стійкої реалізації товарів; ринкова орієнтація виробництва, науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт. Однією з функцій маркетингових служб є сегментування ринку, тобто диференціація покупців залежно від їх потреб та особливостей поведінки.

У розвинутих країнах інфраструктурі ринкових відносин притаманні багатоканальність реалізації продукції, широкий спектр сервісного обслуговування; розмаїття форм регулювання товарно-грошових відносин. До останніх належать біржі.

Біржа — це такий інститут, завдяки якому більш оперативно і з оптимальними наслідками для партнерів укладаються угоди купівлі-продажу товарів, реалізується єдина стратегія комерційної поведінки агентів даної структури. Біржа є організаційною формою ринку, на якому відбуваються вільна торгівля товарами та послугами, цінними паперами, валютою, наймання робочої сили і формування ринкових цін та курсів відповідних активів на основі фактичного співвідношення попиту й пропозиції.

На початку XX ст. сформувалися чотири основних типи бірж: перший — як доступне для всіх зібрання; другий — як замкнене, всебічно регламентоване державою зібрання; третій — як всебічно регламентована державою корпорація; четвертий — як вільна корпорація чи приватний заклад останньої. Всі вони мають свої особливості. Однак їх об'єднує те, що вони вдосконалюють і полегшують ринкові взаємовідносини, регламентують і впорядковують (через писані й неписані правила) найбільш активних агентів ринкової економіки, зв'язують їх між собою, полегшують переливання капіталів, виступають індикаторами ринкової орієнтації.

З практики відомі біржі праці, товарні, фондові біржі.

Біржа праці виконує такі функції: аналізує стан ринку праці; прогнозує попит і пропозицію робочої сили;) веде облік громадян, що звертаються за працевлаштуванням; сприяє працевлаштуванню працездатних; здійснює професійну орієнтацію молоді; виплачує допомогу по безробіттю тощо. Біржа праці виступає певним гарантом конституційного права на працю як державна організація. Поряд з державними біржами праці існують і платні приватні агентства (контори), що є посередниками в галузі праці, а також посередницькі бюро при профспілках, молодіжних, релігійних організаціях тощо. В Україні розвивається безплатна державна система центрів і служб зайнятості.

Товарна біржа — комерційне підприємство, регулярно функціонуючий ринок однорідних товарів з певними характеристиками. Це організація підприємств торгівлі, збуту, обміну, мета якої — укладання відповідних угод, виявлення товарних цін, попиту й пропозиції товарів, вивчення, впорядкування і полегшення товарообороту та обмінних операцій, представництво і захист інтересів членів біржі, вирішення спорів щодо операцій тощо. Свого часу значне місце у світовій торгівлі, особливо зерном, цукром тощо, займала, наприклад, Одеська біржа. Товарні біржі бувають публічні й приватні.

На публічних біржах угоди можуть укладати як їх члени, так і підприємці, що не є їх членами. Діяльність цих бірж регулюється законами, та урядовими актами. Приватні біржі організовуються у формі акціонерних компаній та закритих корпорацій. Укладати угоди на таких біржах можуть лише акціонери. Члени біржі, як правило, не отримують дивідендів на

вкладений капітал. їх прибуток утворюється за рахунок винагород, отриманих від клієнтів, тобто біржі виступають у ролі брокерів. Брокери — це особи, які купують та продають товари, грошові номінали або акції від імені інших осіб. Брокерські фірми надають клієнтам і додаткові послуги, в тому числі й у вигляді кредитів, інформації про кон'юнктуру ринку реклами тощо.

Біржа як комерційне підприємство забезпечує брокерів приміщенням, зв'язком, здійснює облік операцій, визначає біржові ціни (котирування), сприяє розрахункам, розробляє типові контракти, веде арбітражне розслідування та розглядає спори.

Економічна роль товарних бірж передусім полягає в тому, що вони сприяють встановленню ринкової рівноваги, відтворювальним процесам, ефективності економіки.

Протягом тривалого часу існування товарних бірж зароблялися й апробовувалися практикою принципи та травила функціонування суб'єктів ринкових відносин, викристалізовувалось біржове законодавство, правове (забезпечення їх діяльності. Одними з перших сформувалися поняття так званих біржових товарів та біржового (контракту. Останній є юридичним зобов'язанням постарити або прийняти товар на певних умовах. До нього належать угоди із стандартними умовами: сума, кількість, днів та засоби поставки товарів, межі щоденних і коливань цін.

Для здійснення операції на біржі повинні бути зафіксовані три змінні чинники: ціна, сума і строки поставок. Останнім часом поширилися так звані ф'ючерсні угоди (домовленості про реалізацію товарів, які будуть вироблені в майбутньому, наприклад угода про умови закупівлі врожаю наступного року). Вони передбачають не кількість товарів, а число контрактів. При укладанні ф'ючерсної угоди узгоджуються лише дві позиції: ціна і термін поставки. Такі угоди можуть здійснюватися лише 8 одного стандартного виду товарів (так званого базового сорту), встановленого даною товарною біржею. Строк поставок за ф'ючерсним контрактом визначається тривалістю позиції. Наприклад, стандартний контракт Лондонської та інших бірж на поставку каучуку можна укладати на кожний наступний місяць, тобто на місячну позицію; цукру, какао, міді, цинку, олова, свинцю — на кожну наступну тримісячну позицію.

Постійне збільшення кількості ф'ючерсних контрактів підвищує роль товарних бірж в економіці. Це проявляється в галузі формування як товарних цін, так і процентних ставок та валютних курсів. Все частіше події на товарних біржах визначають кон'юнктуру всіх інших ринків. Ф'ючерсні операції відкривають також широкі-можливості для спекуляції. Це має місце, коли покупець та продавець певного виду товару укладають угоду не для реалізації купівлі та продажу, а для отримання різниці в ціні на цей товар на час його поставки порівняно з зазначеною в контракті.

Члени товарних бірж отримують можливість найбільш вигідно продавати, купувати або обмінювати товар; користуватися інформацією про кон'юнктуру ринку, яка перманентно змінюється, про стан попиту й пропозиції в розрізі груп товарів; мати відомості про платоспроможність і надійність контрагента по угоді. Співзасновники біржі застраховані від небажаного коливання цін, користуються пільговим кредитуванням для здійснення вже

укладених угод.

Під впливом часу і економічної конкуренції середі товарних бірж виробилася чітка спеціалізація: щодо кольорових металів — Лондонська, Нью- Йоркська; натурального каучуку — Нью-Йоркська, Лондонська, Амстердамська, Сінгапурська, Куала-Лумпурська; зерна — Вінніпезька, Чікагська, Лондонська, Ліверпульська, Роттердамська, Антверпенська, Міланська; цукру — Лондонська, Гамбурзька.

Фондова біржа — це організований і регулярно функціонуючий ринок, на якому відбувається купівля-продаж цінних паперів. На ній продаються та купуються акції, облігації акціонерних компаній та облігації державних позик. Виступаючи найважливішим елементом розвинутої ринкової економіки, ринку капіталів, фондова біржа створює можливості для мобілізації фінансових ресурсів, їх спрямування на довгострокові інвестиції, фінансування перспективних програм.

Фондові біржі мають організаційно-правову форму приватних акціонерних товариств (у США, Англії, Японії) або державних інститутів (у ФРН, Франції). На сучасних фондових біржах (Нью-Йоркській, Лондонській, Токійській, Паризькій, Франкфуртській, Базельській, Міланській, Сингапурській, Тайванській) діють цивілізовані правила та принципи, які зумовлюють певні гарантії страховим компаніям, окремим акціонерам.

Розпродаж акцій — це вільний маневр бірж, диверсифікація фінансових надходжень і можливість нагромаджувати значний обсяг інвестицій. Акція — це цінний, папір, який засвідчує внесок певної частки в капітал акціонерного товариства. Вона дає право на отримання І частини прибутку в формі дивіденда.

Фондова біржа у формі акціонерного товариства являє собою об'єднання капіталів, створене шляхом випуску акцій, які є документом «на пред'явника», котируються і можуть вільно переходити від однієї особи до іншої.

Акціонерне товариство утворюється на основі статуту, розробленого її засновниками й узаконеного державними правовими актами. Статутом передбачена максимальна сума (статутний капітал), на яку можуть випускатися акції, та їх номінальна вартість.

Акціонерні товариства-біржі виконують роль барометра економічного життя. Біржові операції мають на меті не тільки індивідуальне збагачення власників акцій (ідеться про власників контрольного пакета), а й виживання цього структурного різновиду ринку. При жорсткій конкуренції між фондовими біржами власники акцій виявляються «приреченими» на спільність економічної долі.

Для створення фондової біржі необхідні щонайменше три суб'єкти: той, хто випускає цінні папери; хто їх купує; хто об'єднує продавця і покупця акцій (брокерська компанія).

Брокерські фірми — це посередники між продавцями й покупцями цінних паперів на біржі. Вони всебічно вивчають кон'юнктуру ринку, можливості закупівлі і збуту акцій. Схема операцій, здійснюваних брокерами, така: заява інвестора про готовність придбати акції —оцінка брокером кон'юнктури ринку — завершення операції. Процес пошуку інвестора називається рингом.

Щоб бути членом біржі, треба засвідчити свою дієздатність. Так, вартість місця на Нью-Йоркській біржі у різні роки була такою, тис. дол.: у 1929 р.- 625;

1942 р.- 17; 1987 р. - 1100; 1988 р.- 665.

Незважаючи на те що нині в США діють 16 фондових бірж, Нью- Йоркська тримає першість не тільки в Сполучених Штатах (3/4 операцій з акціями), а й у світі.? Саме на цій біржі котируються цінні папери 1600 найбільш авторитетних компаній.

Компанії, які бажають продавати свої цінні папери через біржу, повинні:

- отримувати річний доход не менше 2,5 млн. дол. (у тому числі не менше

2 млн. за кожний з двох останніх років) або сумарний доход за три останні роки більше 6,5 млн. дол. (при прибутковості за всі роки);

- володіти реальними активами щонайменше на 18 млн. дол.; мати не менше 2000 акціонерів (по 100 акцій у кожного, як мінімум).

У дореволюційній Росії, в тому числі й на території України, щоб вступити у біржове товариство (корпорацію членів біржі), необхідно було пройти через процедуру виборів. Члени товариства сплачували вступний внесок (на Калашниковській біржі, наприклад, він становив 300 крб. для купців,

1100 крб. для промисловців) і щорічно вносили в касу біржі певну суму. Центром торгівлі закордонними векселями, валютою, цінними паперами була Санкт-Петербурзька біржа; Московська біржа була лідером у сфері обігу з державними позиками.

За своїми статутами російські біржі були закладами відкритого типу. Відвідати біржу з метою укладення угоди не заборонялося нікому, але категорично заборонялося навіть входити до біржі особам, колись засудженим за економічні та інші проступки, боржника та банкрутам і тим, чиї справи були передані в кредиторське управління. Ті, хто бажав взяти участь у біржовій торгівлі, повинні були мати право вести торгівлю таї дотримуватися Положення про державний промисловий податок.

Купівля-продаж цінних паперів, облігацій, акцій на фондовій біржі здійснюється через відпрацьований тривалою практикою механізм. Залежно від попиту й пропозиції на них встановлюється біржовий курс. Бюлетені зареєстрованих біржових курсів (котирувань) публікуються в пресі. Наприклад, газета «Уолл-стріт джорнел», містить спеціальний розділ «С», під назвою

«Гроші та інвестиції».

Біржовий курс цінних паперів визначається: прибутковістю фірми та доходами, що передбачаються; розмірами банківського процента (позичкового процента), а також ціною на золото, окремі товари й нерухомість, які є альтернативою залучення тимчасово вільних коштів; варіантами ліквідності, тобто можливістю перетворити придбані цінні папери в гроші; політичним становищем у найважливіших регіонах світу; тіньовими операціями, таємними домовленостями, які іноді укладаються з метою отримання спекулятивного прибутку від різниці між біржовими курсами.

Незважаючи на те що іноді має місце суттєвий відрив біржових курсів цінних паперів від представленої ними реальної вартості, в кінцевому рахунку вони відображають реальну ситуацію в економіці країни чи регіону.

Найбільш узагальнюючим показником динаміки курсу цінних паперів є індекс Доу—Джонса. У 1884 р. Доу за допомогою винайденого ним індексу

розрахував серію курсів акцій двох промислових фірм та десяти залізничних компаній США. Пізніше разом із своїм партнером Е. Джонсом він почав регулярно публікувати цей індекс у газеті «Уолл-стріт джорнел». 1928 р. ндекс був модернізований. Нині індекс Доу—Джонса враховується по З0 великих промислових компаніях, 20 транспортних компаніях 15 фірмах паливно- енергетичної та комунальної інфраструктури.

Індекс Доу—Джонса є показником «здоров'я» економіки не тільки США, а й значної частини світу, у зв'язку з діяльністю численних транснаціональних корпорацій.

До середини 20-х років індекс Доу—Джонса перевищував (нечасто) 100. Потім він пішов угору. В середині 1929 р. він уже позначався цифрою 469,5. Однак велика депресія призвела до біржового краху: в жовтні 1929 р. індекс знизився до 230,1. Ще на початку 50-х років він дорівнював 200. Але потім почалося його стабільне зростання. 80-ті роки знаменувалися біржовим бумом. В середині жовтня 1987 р. індекс досяг позначки 2722. Під час біржового потрясіння у жовтні 1987 р, курс акцій за один день знизився на 22,6 %, індекс становив усього 1733. Знецінення акцій на біржах усього світу в сумі склало 2 трлн дол.

Страхова компанія — комерційна, фінансово-кредитна організація, що ставить за мету отримання прибутку від здійснення страхових операцій. Страхові компанії здійснюють систему заходів, спрямованих на повне або часткове відшкодування застрахованим фірмам збитків, яких вони зазнали за непередбачених обставин: внаслідок стихійного лиха, аварії, невиконання зобов'язань збанкрутілими контрагентами тощо. Вони прагнуть залучити якомога більше клієнтів (фізичних і юридичних осіб), між якими й розподіляють суми відшкодування і збитків. По суті такі компанії нівелюють та зменшують подібні труднощі й ускладнення, що можуть трапитися в кожного з клієнтів. Страхові компанії нейтралізують економічний ризик фізичних та юридичних осіб, покривають непередбачені збитки.

Аудиторська фірма — це незалежна висококваліфікована організація, яка на замовлення контролює й аналізує фінансову діяльність підприємств і організацій різних форм власності, їхні річні бухгалтерські звіти та баланси.

Аудиторські фірми підтверджують або спростовують дотримання підприємствами й організаціями діючих норм господарського права у сфері фінансово-кредитних відносин. Свої послуги вони здійснюють за вказівкою державних органів або на замовлення підприємств таї організацій. Аудиторським фірмам надаються для контролю й аналізу всі потрібні документи бухгалтерської звітності. За результатами перевірки, якщо вони виявилися позитивними, господарським суб'єктам видається свідоцтво про достовірність їхнього продекларованого фінансового стану.

Такий контроль здійснюється з метою зменшення! економічного ризику при укладанні відповідних фінансових угод з даними суб'єктами або при підозрі на можливе банкрутство чи приховування тіньових операцій, тобто таких, що функціонують поза правовими нормами, за межами державних законів, на так званому «чорному ринку».

Холдингова компанія — акціонерна компанія, капітал якої використовується переважно для придбання контрольних пакетів акцій інших

компаній з метою встановлення контролю за їхньою діяльністю й отримання доходів. За своєю структурою і характером діяльності холдингова компанія виконує, як правило, лише фінансові операції. Вона тримає контрольні пакети акцій інших фірм і діє через свої філії. Найбільш поширені так звані чисті холдингові компанії, але є й змішані, які поєднують контрольно-фінансові функції з безпосереднім управлінням підприємствами.

Холдингова діяльність — це різновид підприємництва, що потребує значних інвестицій і здійснюється, як правило, на основі об'єднання капіталів кількох фізичних чи юридичних осіб.

Функціонування і дієздатність усіх елементів ринкової інфраструктури є важливою і необхідною умовою реальної ринкової трансформації економіки України. Розвиток цієї інфраструктури вимагає відповідного законодавства, юридичних гарантій, дійового механізму й матеріально-фінансового забезпечення.

Функції ринку. Основними функціями ринку в економічно розвинутих системах є: відтворення матеріальних передумов для дії об'єктивних економічних законів загального характеру; забезпечення еквівалентності економічних відносин, пріоритету економічних інтересів господарюючих суб'єктів; блокування господарської і регіональної автаркії, інтернаціоналізація суспільного виробництва, розвиток інтеграційних процесів у міждержавних відносинах; утворення економічних передумов для демократизації господарського життя; утвердження ефективного господарювання; вимір людської праці, визнання першочергового значення професійності і компетентності; стимулювання структурних змін в економіці, диверсифікація виробництва; встановлення об'єктивно необхідної рівноваги, пропорційності в економіці; розвиток конкурентних засад.

Якщо йдеться про роль ринку в загальному плані, то мається на увазі його функція забезпечення відповідності виробничих відносин характеру й рівню розвитку продуктивних сил. Іманентно властиві ринку методи впливу на економіку, форми організації господарювання зумовлюють орієнтацію суспільного виробництва на відтворення передумов і можливостей для дії об'єктивних економічних законів суспільного розвитку.

Ринок генерує еквівалентні, тобто економічно рівноправні, відносини в усіх галузях виробництва, на всіх рівнях господарського життя, культивує знання, професійність, компетентність, творче ставлення до роботи. Принцип

«від кожного — за здібностями, кожному — за працею» здійснюється лише в середовищі, де панують закони товарного виробництва.

Нормальна економіка, закономірності поділу праці, ринково-конкурентне середовище в цілому не сприймають політики територіальної та господарської автаркії. Ринкова економіка та закони її функціонування в кінцевому підсумку об'єднують території і народи, інтенсифікують суспільний та міжнародний поділ праці, вертикальні та горизонтальні зв'язки між рівноправними партнерами. Іншими словами, закони та принципи, за якими діє ринкова економіка, виконують інтеграційну роль, сприяють формуванню єдиного економічного простору.

Ринок є економічною складовою демократизації господарського життя;

робить непотрібною вагому частину адміністративної влади, відторгає

командно-розподільчі її засади; культивує гуманізацію господарського життя.

Ринок, який ґрунтується на правових засадах, є економічною

«технологією», за допомогою якої створюються! умови для ефективного господарювання, динамізму виробництва. Такі конкретні прояви ефективності, як продуктивність праці, якість роботи, економічність виробництва, науково- технічний прогрес, значною мірою зумовлюються ринково-конкурентним середовищем.

Ринок є «вимірювальним пристроєм» людської праці. Вся гама якостей, які несе в собі енергія людської праці, в кінцевому підсумку знаходить свій вираз у формі числа (вартість товару, ціна товару) в ринковому середовищі. Елементами товарності є не лише матеріальні речі, предмети і послуги, а й результати інтелектуальної праці — ідеї, управлінські рішення, винаходи, результати мистецької діяльності тощо. Невідтворювальна унікальність

«подарунків природи» (землі, повітря, води та ін.) також є конституючим елементом товарності і тому також має свою цінову оцінку.

Крім того, ринок стабілізує грошовий обіг, підтримує авторитет національних грошових одиниць; створює дійовий механізм мотивації праці; підтримує «здоров'я» сфери споживання; стимулює різні форми бізнесу; стверджує повагу до писаних і неписаних правил людського співіснування.

Цивілізований ринок генерує таке середовище, в якому особа реалізує інтереси інших через себе. Центральна фігура ринку — споживач — виступає і як індивідуум, і як член трудового колективу, і як член певної (соціальної групи, і разом з тим як член єдиного суспільства.

Водночас у сучасному ринковому середовищі існують і так звані тіньові відносини і зв'язки. Вони знаходять свій вираз у тих організаційних формах та структурах, які діють в обхід законодавства, регулюючого ринкові відносини. їх стале існування і розповсюдженість в усіх країнах ринкової економіки ґрунтуються на об'єктивних суперечностях самого товарного виробництва і обміну. Особливого розмаху тіньові відносини і зв'язки набувають в умовах та сферах екстремального стану (кризові ситуації в економіці, політиці і самій державності, кредитні та інші дефіцити, значна різниця в цінах, у тому числі особливо на робочу силу, в різних частинах світового господарства тощо). Все це дає змо-отримати величезні прибутки, а тіньовим структурам — сховати їх від оподаткування та ін.

Тіньові відносини і зв'язки є немовби тінню офіційного ринку, ринкового законодавства тощо, які, отримуючи певну самостійність руху, паразитують на суперечностях товарного виробництва і обігу. Проте самостійність існування тіньової економіки надто обмежена. Якщо підрив нею об'єктивних законів товарного виробництва і обігу сягає певної межі, то починає пробуксовувати ринкове господарство, тінню якого вона є, і це впливає на неї саму, різко скорочуючи її можливості. Звідси об'єктивною межею тіньової економіки є нормальне функціонування ринку.

Конкретні організації та прояви тіньової економіки, існуючи як загальні форми, не є стабільними і довговічними щодо певних її учасників. Розвиток соціально орієнтованого ринкового господарства, в якому поєднується ринкова система і державне регулювання при зростанні ролі колективів власників та їх організаційних структур, інфраструктури ринку, суспільних організацій тощо,

долає суперечності ринкової економіки, а разом з тим і сам рух його тіні. Суперечливість сучасного ринку розв'язується не через його відкидання, а шляхом використання для всебічного розвитку продуктивних сил і багатства суспільства.