Деякі міркування щодо залежності методів монтажу й напруженого стану каркаса будівлі під час експлуатації.

Розрахункові схеми й навантаження багаторазово змінюються не тільки для окремих конструкцій, але й для носійного каркаса (поперечних та поздовжніх рам). Але при розрахунках та конструюванні каркаса приймається лише одна – та що буде виникати під час експлуатації. З точки зору монтажника вона може бути названою як кінцева. Можна стверджувати, що в основу конструювання закладена взагалі невірна методика, що має на увазі включення в роботу всіх конструкцій по одній, однаковій для всіх, розрахунковій схемі.

Під час монтажу каркас будівлі утворюється в послідовності, що залежить від прийнятого методу – вертикальний, горизонтальний, зосереджений тощо. Таким же чином прикладаються й навантаження:

■ від власної ваги – практично завжди при шарнірному приєднанні конструкцій до опор;

■ від самих важких частин технологічного устаткування – на частково замуровані з’єднання окремих конструкцій каркаса;

■ від останньої частини технологічного устаткування – на практично завершені поперечні й поздовжні рами тощо.

Такі навантаження в багатьох випадках складаютьбільшу частину розрахункових, але сприймають їх не всі частини каркасу, а тільки ті, що будуть змонтовані й відповідним чином включені в систему носійного каркаса. Тобто розрахункові схеми каркаса для сприймання різних навантажень будуть різними. Під впливом зусиль, що виникають в цей час, змонтована частина якимось чином деформується. В конструкціях, що змонтовані пізніше, від цих навантажень зусилля вже виникати не будуть, хоча при традиційній методиці розрахунків вони мають включатися в роботу на сприймання всіх навантажень.

Отже, можна сказати, що кожному методу монтажу, тобто кожній послідовності встановлення конструкцій носійного каркаса в проектне становище, будуть відповідать своя розрахункова схема й зовсім різне напружене становище. В момент завершення монтажу й виконання проектних сполучень конструкцій між собою дійсне напружене становище може різко відрізнятися від прийнятого в розрахунках як в менший так і в більший бік. Дуже важливо враховувати цей фактор при суміщених методах монтажу багатоповерхових будинків.

Проектній організації, що виконує проектну розборку ПВР, необхідно виконати контрольні розрахунки за описаними вище принципами й вибирати таку послідовність збирання каркасу, при якій не буде утворюватися перенапруження окремих конструкцій. В такому разі розрахунки каркасу мають виконуватися у відповідності до попередньо завданих методів та послідовності встановлення, а метод, який дозволяє найбільш наблизити напружений стан каркаса до розрахункового необхідно рахувати технологічним для даного будинку. Якщо всі застосовані методи монтажу дають значні відхилення зусиль від проектних, то можливе застосування керування напруженим та деформованим становищем носійних конструкцій. Особливо часто примусове регулювання напруженим становищем використовується для висотних та великопрогонних споруд, тому що в них виникає необхідність створення суворо заданого кінцевого становища (геометричної форми). Для цієї мети використовується суворо визначений порядок встановлення елементів каркасу з одночасним прикладанням тимчасових чи постійних навантажень визначеної величини й напрямку.

Крім основної мети – керування напруженим та деформованим станом каркаса будинку чи споруди, в багатьох випадках такі методи монтажу дозволяють добитися значного економічного ефекту, тому що можливість крупноблочного монтажу дозволяє виключати необхідність використання великої кількості коштовних засобів підмощування.