Найголовніші екологічні закони, правила і принципи

Існує близько 250 законів, закономірностей, принципів і правил, якими користується сучасна екологія. Сучасному спеціалісту, в якій би галузі він не працював, потрібно знати основні закони і правила екології, щоб використовувати їх у своїй повсякденній практиці. Назвемо декілька екологічних законів, правил і принципів.

· Закон константності живої речовини в біосфері (В.Вернадський): кількість живої речовини (біомаса всіх організмів) біосфери для конкретної екологічної епохи є сталою.

· Закон мінімуму(Ю.Лібіх): біотичний потенціал (життєздатність, продуктивність організму, популяції, виду) лімітується тим з екологічних чинників середовища, який перебуває в мінімумі, хоча інші умови сприятливі.

· Закон необоротної еволюції(Л.Долло): еволюція незворотна; організм (популяція, вид) не може повернутися до попереднього стану.

· Закон послідовності проходження фаз розвитку: для природної екосистеми фази розвитку можуть проходити лише в еволюційно закріпленому порядку, як правило, - від простого до складного.

· Закон фізико-хімічної єдності живої речовини(В.Вернадський): вся жива речовина Землі фізико-хімічно єдина. Шкідливе для однієї частини живої речовини не може бути байдужим до іншої. Будь-які фізичні агенти, смертельні для одних організмів, шкодять і іншим.

· Американський еколог Б.Коммонер (1974) дуже вдало сформулював свої чотири “закони”, які, по суті, об’єднують у собі по кілька найважливіших закономірностей і екологічних особливостей природи. Ці “закони” є скоріше екологічними аксіомами:

· все пов’язано з усім;

· все повинно кудись діватися;

· ніщо не дається задарма;

· природа знає краще.

Перша аксіома (“все пов’язано з усім”) підтверджує всезагальність зв’язків об’єктів і явищ у природі та в людському суспільстві. І природа, і суспільство перебувають в єдиній мережі системних взаємозв’язків.

Друга аксіома (“все повинно кудись діватися”) свідчить про закони збереження в природі. На відміну від людського виробництва, в природі не буває сміття. В біосфері завжди спостерігається кількісний баланс швидкостей синтезу живої речовини та її розкладання, що свідчить про високий ступінь замкненості колообігу речовини у біосфері. Діяльність же людини породила нагромадження в природі дедалі більшої кількості ксонобіотиків - чужорідних хімічному обігу живих істот синтетичних сполук. Ці сполуки стійкі, є сильними токсикантами і нагромаджуються у величезних кількостях, становлячи дедалі більшу загрозу для людства.

Третя аксіома (“ніщо не дається задарма” або ж - “за будь-які втручання і збитки природі треба платити”, або ж “природа за все віддячить”) вказує на те, якою ціною дістається людству науково-технічний прогрес. В економіці природі, як і в економіці людини, не існує безкоштовних ресурсів, Все, що було взято людиною з природи, мусить бути їй повернуто, компенсовано. Невиконання цього закону неминуче призводить до екологічної кризи.

Четверта аксіома (“природа знає краще”) свідчить про незрівнянні переваги природних конструкцій над людськими. Все, створене природою, пройшло надзвичайно жорсткий конкурс на місце в біосфері впродовж тисяч і мільйонів років природного добору і адаптації. При цьому головним критерієм добору була включеність у глобальний біотичний колообіг, збільшення його ефективності, заповнення всіх екологічних ніш, виключення “мертвих зон” в мережі природних взаємозв’язків.

Останнім часом формулюють ще один закон обмеженості ресурсів. Він стверджує, що згідно з законом константності кількості живої речовини на планеті, збільшення чисельності і маси одних організмів у глобальному масштабі може відбуватися лише за рахунок зменшення кількості й маси інших організмів. Саме суперечливість між швидкостями розмноження багатьох організмів і обмеженістю ресурсів харчування є своєрідним регулятором, що запобігає “біологічному вибуху” космічного масштабу. Маса продуктів для живлення всіх форм життя на Землі (зокрема й для людини) обмежена і вичерпна, тому виживання цивілізації можливе лише за умов реалізації обґрунтованих і жорстко контрольованих самообмежень.

■ Правило екологічної ніші: порожньою екологічна ніша не буває, вона обов’язково завжди заповнюється природним шляхом.

■ Принцип збалансованості природокористування: розвиток і розміщення об’єктів матеріального виробництва на певній території мають здійснюватися відповідно до її екологічної витривалості до техногенних навантажень.

Відомий еколог Д.Чирас визначив чотири основні загальні принципи, на підставі яких функціонує і розвивається природа:

■ рециклічності, або повторного багаторазового використання найважливіших речовин;

■ постійного відновлення ресурсів;

■ консервативного споживання, коли живі істоти споживають лише необхідне і в такій кількості, яка їм потрібна;

■ популяційного контролю - природа не допускає вибухоподібного зростання популяцій, регулюючи кількість особин того чи іншого виду створенням відповідних умов для його існування та розмноження.

Визначені і кілька природоохоронних правил і законів, серед яких наведемо:

■ закон шагреневої шкіри: глобальний початковий природно-ресурсний потенціал безперервно виснажується у процесі розвитку людства, і це потребує від людства науково-технічного вдосконалення природокористування;

■ закон неусуненості відходів: відходи, що утворюються у будь-якому господарстві, цілком усунути (ліквідувати) неможливо, вони можуть бути лише переведені з однієї фізико-хімічної форми в іншу, або переміщені в просторі; це відповідає закону збереження маси та енергії (сумарна кількість відходів у вигляді речовин, енергії та ін. фактично постійна, оскільки у виробничих циклах змінюється лише місце їх виникнення і фізико-хімічна або біологічна форма);

■ правило економіко-екологічного сприйняття, сформульоване Дж.Стайкосом у 1970 р., показує, що проблеми довкілля сприймаються в чотири етапи: 1) ні розмови, ні дії; 2) розмови, але бездіяльність; 3) розмови і початок діяльності; 4) припинення розмов, рішучі природоохоронні дії. Це відповідає таким фазам еколого-економічних відносин: 1) економічний розвиток за цілковитого ігнорування екологічних законів; 2) виникнення екологічних обмежень у природокористуванні; 3) розвиток суспільства з переважним дотриманням екологічного імперативу; 4) максимальна екологізація всіх сфер людської діяльності заради виживання;

■ принцип віддаленості події: явища, віддалені від нас у часі і просторі, психологічно здаються менш істотними, не надто важливими; прихильники цього принципу наражають себе на велику небезпеку.