Формувальні глини, їх класифікація

Формувальні глини – гірські породи, які складаються більш ніж на 50% з дрібнодисперсних часток розміром менше 22 мкм і містять водні алюмосилікати (Al₂O₃ + SiO₂).

Глини мають зв’язуючу здатність у вологому і сухому стані, є основним зв’язуючим матеріалом у формових і стержневих сумішах. Частки глини щільно прилягають одна до одної, не утворюючи зазорів. Тому глина має високу міцність і пластичність, але знижує газопроникність і податливість суміші.

Класифікація формувальних глин по ГОСТ 3226-77:

1. За мінералогічним складом:

1.1. Бентонітова – Б.

1.2. Каолінова і каоліно-гідрослюдиста – К.

1.3. Полімінеральна – П.

Найчастіше застосовують каолінові та бентонітові глини. Бентонітові глини Al₂O₃^.4SiO₂^.nH₂O мають дуже високу зв’язуючу здатність, t_пл = 1250 – 1300^оС. Каолінові глини Al₂O₃^.2SiO₂^.2H₂O мають t_пл = 1750 – 1787^оС.

2. За межею міцності при стисканні у вологому стані:

3. За межею міцності при стисканні у сухому стані:

4. За вмістом шкідливих домішок:

При маркуванні глини вказують: вид глини, групу і підгрупу за межею міцності, групу за вмістом шкідливих домішок. Наприклад: БП1Т₂, КС3Т₁, ПМ2Т₂.

Зв’язуюча здатність глини тим вище, чим більше в ній так званих колоїдних часток розміром менше 0,1 мкм. Бентоніт містить велику кількість таких часток.

Переваги бентоніту порівняно з іншими глинами:

1) витрати в сумішах у 2-3 рази менше;

2) менше води у складі суміші, тому краще газопроникність;

3) велика текучість суміші і краща заповнюваність опок і стержневих ящиків;

4) вище чистота поверхні відливок;

5) зменшення у 2 рази витрат кріпильників у стержневих сумішах.