Рівні територіальної розмірності геосистем

Як геосистему можна розглядати і географічну оболонку в цілому, і ландшафтну зону (біом), і невеличку ділянку земної поверхні (наприклад, схил чи його частину). При цьому аналіз геосистем як територіальних об’єктів залежить від їх розміру. Геосистеми неоднакових розмірів відрізняються факторами, які визначають їх виділення з простору та внутрішню територіальну структуру, основними підходами та методами дослідження, характером наукових та практичних завдань, на які ці дослідження спрямовані.

За цими ознаками виділяються різні рівні територіальної розмірності геосистем. Дослідники виділяють чотири таких рівні – планетарний, регіональний, хоричний та топічний. В.Б.Сочава та ін. дослідники виділяють три таких рівні – планетарний, регіональний та локальний (топічний), об’єднуючи хоричний та топічний в один – локальний. З ландшафтно-екологічних позицій здається за доцільне виділяти шість рівнів територіальної розмірності геосистем:

1. Глобальний (планетарний) рівень представлений географічною оболонкою, яка досліджується як територіально недиференційоване ціле. Ці дослідження проводяться загальним землезнавством.

2. Субглобальний рівень визначається двома факторами: кулеподібністю форми Землі та плитовою тектонікою. Ці фактори зумовили формування таких геосистем, як географічні пояси, континенти та субконтиненти (близькі до такої одиниці фізико-географічного районування, як фізико-географічні країни). Субконтиненти – це найменші територіальні одиниці, які відособлені виключно планетарними факторами, а їх подальший поділ цими факторами вже не визначається. Тому ці одиниці слід прийняти за елементарні при дослідженні планетарних закономірностей територіальної диференціації глобальної геосистеми (географічної оболонки).

3. Внутрішня територіальна структура субконтинентів визначається регіональними факторами – макроположенням субконтиненту щодо океанів та гірських систем, морфоструктурами високих порядків, загальною циркуляцією атмосфери тощо. Дія цих факторів зумовлює виділення геосистем регіонального рівня розмірності, якими є одиниці фізико-географічного районування – зони, підзони, провінції, області.

В.Б.Сочава (1978), розглянувши різні таксони фізико-географічного районування, дійшов висновку, що на рівні фізико-географічної області, а не району, як вважають А.Г.Ісаченко та інші ландшафтознавці, змикаються регіональні фактори зональної та азональної причинностей. Подальшу диференціацію області на геосистеми меншого рангу (зокрема на райони) пояснити дією цих факторів неможливо, бо все більшої ваги починають набувати місцеві (хоричні) територіальні особливості. Геосистемою, за критеріями виділення та змістом близькою до фізико-географічної області, є макрогеохора. Вона розглядається як найменша одиниця регіонального рівня і найбільша – хоричного.

В основі відособлення геосистем хоричного рівня лежать суто внутрішні ландшафтно-екологічні фактори, які у сфері взаємодії геокомпонентів трансформують зовнішні до географічної оболонки сигнали (тектонічні рухи, надходження тепла, вологи тощо). До таких факторів належать екзогенні процеси, що створюють різноманітні форми та елементи рельєфу. За цими елементами, в свою чергу, закономірно змінюється величина сонячної радіації, що надходить на земну поверхню, перерозподіляються волога, мінеральні речовини тощо. В результаті в ландшафті зовсім поруч можуть формуватися рослинні угруповання та грунти, характерні для природних зон, які можуть і не мати між собою спільної межі.

Саме на хоричному рівні найвиразніше виявляється дія екологічних факторів та їх залежність від особливостей території, на якій ця дія локалізована. Розміри господарських угідь, зон їх впливу співрозмірні власне з геосистемами хоричного рівня, тому аналіз останніх найбільш ефективний для вирішення більшості конкретних прикладних завдань.

Серед геосистем хоричної розмірності особливу роль відіграє геотоп (фація). По-перше, більшість дослідників визнають його за максимально однорідну в комплексному ландшафтному відношенні одиницю, тобто як таку, внутрішня територіальна структура якої вже не визначається географічними закономірностями. По-друге, геотопи пов’язані між собою різними типами просторових відношень, врахувавши які виділяють різні типи ландшафтних територіальних структур. Елементами всіх цих структур є геотоп. На цій підставі виділяється топічний рівень розмірності, до якого відносяться геосистеми лише одного рангу – геотопи. Ландшафтно-екологічні дослідження на цьому рівні зводяться до виділення геотопів та аналізу їх вертикальних структур.

При аналізі територіальної структури геотопів виділяються одиниці субтопічного рівня. Цей аналіз дуже специфічний, а самі територіальні одиниці за розміром, тривалістю існування, факторами виникнення суттєво відрізняються від геотопів та геосистем вищих рангів, тому серед ландшафтознавців досить поширена думка, що внутрішньотопічна структура не є предметом ландшафтного аналізу.

Ландшафтно-екологічний підхід можна застосувати для аналізу геосистем усіх рівнів розмірностей. Проте на хоричному та топічному рівнях сфера його застосування максимально широка. Більшість концепцій та методів сучасної ландшафтної екології розроблено для аналізу геосистем власне цих рівнів. Досить ефективно їх можна використовувати і при регіональних та субтропічних дослідженнях.