Історична довідка. Завдяки сприятливим природним умовам на території нинішньої Словаччини люди почали оселятися з найдавніших часів

Завдяки сприятливим природним умовам на території нинішньої Словаччини люди почали оселятися з найдавніших часів. У письмових джерелах згадуються переважно кельти, римляни та німецькі племена. Слов’янські племена прийшли до Карпатської улоговини в V−VI ст. У той час виникла імперія Само − перша держава західних слов’ян. Наприкінці VIII ст. у західній Словаччині виникло князівство Прібіни, а в південній Моравії − князівство Моймір, які згодом об’єдналися в державу Велика Моравія.

Починаючи з ХІ–ХІІ ст. тут будуються численні замки, князівські палаци й церкви, переважно в романському стилі. До наших днів збереглися храм св. Марії поблизу Нітри, замок у Спиші та ін. В XIV–XV ст. в Угорщині запанував готичний стиль. Для забудови міст здебільшого запрошувалися майстри з-за кордону, хоча працювали й місцеві: Штефан з Кошице, Ян з Пряшева та ін. Відомими пам’ятками готики цього періоду є костели в Банській Штявниці, каплиця св. Катерини у Братиславі, Спишський, Нітранський, Тречинський замки. У другій половині XV ст. у стилі Раннього Ренесансу будуються палаци та міські ратуші в містах Спиш, Нітра, Жиліна тощо.

У XIV ст. на словацьких землях розвивається живопис і скульптура. Справжніми центрами мистецтва стали Спиш, Тренчин, Нітра, Кошице та інші міста, де працювали малярі, різьбярі по дереву й каменю, скульптори.

Діяльність короля Карла Роберта, який наділяв словацькими землями своїх родичів з Італії, сприяла розвиткові культурних зв’язків Словаччини з іншими країнами. З тих часів зберігся настінний живопис з алегоричними зображеннями коронації Карла в Спишському соборі (1317 р.).

Починаючи з 1529 р. населення південної частини словацьких земель вперше зіткнулася з османським військом. Після падіння в 1543 р. фортеці Естерг (центр угорської римо-католицької церкви) для завойовників був відкритий шлях до словацьких земель. За часів османського панування угорську шляхту було позбавлено всіх земель і майна, десятки тисяч людей потрапили в рабство. Економіка краю була дезорганізована й майже цілком зруйнована.

Важливим чинником розвитку культурних процесів наступного періоду Словаччини стало входження її (так само як і Чехії) до складу однієї держави − Габсбурзької монархії. Етнічна близькість народів сприяла посиленню впливу чеської культури на формування національної самосвідомості. Так, у словацьких землях поширилася так звана «біблійшина» − чеська мова, якою було перекладено Біблію (відома під назвою Краліцької). Поступово «біблійшина» утвердилася як мова писемності певної частини словаків, нею видавалися навіть королівські розпорядження.

Поширення ідей Реформації сприяло змінам у галузі освіти. Найвідомішими були протестантські школи в Бардієві, Глаговце, Біточі, католицькі − у Тарнаві. У другій половині XVI ст. на території Словаччини налічувалося понад 130 шкіл. Але якщо в районі Братислави, в Малих Карпатах і на Загір’ї школи функціонували майже в кожному населеному пункті, то в інших регіонах їх було значно менше. В подальшому були відкриті єзуїтські школи, гімназії та університети. Так, у 1635 р. був заснований Тарнавський університет, який мав теологічний, філософський та юридичний факультети, у 1657 р. − Кошицький університет.

Вже на початку XVI ст. в королівських містах словацьких земель активно будувалися храми, ратуші, фортифікаційні споруди. В архітектурі, образотворчому мистецтві переважала пізня готика. Європейське визнання здобули майстри кошицької архітектурної та скульптурної шкіл.

Поступово готичний стиль поступається місцем Ренесансу. На зміну архітектурного стилю вплинули італійські майстри, які брали участь у будівництві фортець. Було перебудовано стару фортецю в Комарно, збудовано фортецю Нові Замки. Розпочалося також спорудження костелів, які виконували оборонну функцію, серед них: храми в Битчі, Бетлановце, Стражскі, Маркошевце тощо. Фасади будівель ренесансного стилю утворювали справжні ансамблі, такі як у Банській Бистриці та Банській Штавниці.

Період поінформованого абсолютизму за правління імператора Йосипа II (1765−1790 рр.) мав особливо важливе значення для розвитку Словаччини. Хоча соціальні реформи і релігійна терпимість сприятливо вплинули на Словаччину, введення німецької мови в Угорщині викликало обурення місцевого населення, що, в свою чергу, подіяло й на словаків.

Зростання угорської національної самосвідомості сприяло словацькому національному відродженню, подібний рух відбувався і серед чехів. Такі словацькі письменники, як Ян Коллар і Йозеф Шафарик, відіграли однаково важливу роль як в чеському, так і в словацькому відродженні. Обидва писали класичною чеською мовою. Деякі літератори стали використовувати словацький діалект як літературну мову. Це була реакція на політику Угорщини, яка в 1836 р. оголосила офіційною тільки угорську мову. У 1845 р. словацький літератор і патріот Людовит Штур почав видавати «Словацьку народну газету» − перше періодичне видання словацькою мовою.

Патріотичний підйом і поширення революційних ідей в Угорщині продовжували впливати на словацький патріотичний рух. У ході революції 1848 р. була розроблена програма «Вимоги словацького народу» − перше висловлення політичних вимог словаків. Програма закликала використовувати словацьку мову в школах, судах, органах місцевого самоврядування, а також обирати словацький парламент на основі загального виборчого права. Також засновано культурно-просвітницьке товариство «Матіца словацька».

28 жовтня 1918 p., після розпаду Австро-Угорщини, Словаччина утворила союз із Чехією − державу Чехословаччину. Тоді ж до складу Словаччини увійшла територія нинішньої Закарпатської області України. Під назвою «Підкарпатська Русь (Рутенія)» ці землі залишались у складі Словаччини до 1945 р. (з перервою в 1938−1939 pp., коли зазначену територію окупувала фашистська Угорщина).

7 жовтня 1938 р., перед німецькою анексією Чехословаччини, Словаччина проголосила свою автономію. Того ж року південні райони країни було приєднано до Угорщини. 14 березня 1939 р. країна здобула незалежність, хоча й під німецьким протекторатом. Цей статус протримався до закінчення Другої світової війни, щоправда, утворену державу світ розглядав як маріонетку в руках А. Гітлера. У роки війни відбувся збройний антигітлерівський рух опору. Словацьке національне повстання, що розпочалося 29 серпня 1944 р., охопило 2/3 території країни. Вже з квітня 1945 р. країна повернулася до складу Чехословаччини.

1 січня 1969 р. Словаччина одержала статус соціалістичної республіки у складі федеративної Чехословацької Соціалістичної Республіки (ЧССР), 29 березня 1990 р. − Чехословацької Федеративної Республіки (ЧФР), 20 квітня того ж року − Чеської та Словацької Федеративної Республіки (ЧСФР).

У 1990 р. в Чехословаччині припинив існування комуністичний режим, що панував в країні з 1948 р. В листопаді 1992 р. парламент Чехословаччини прийняв закон про припинення існування федерації. 1 січня 1993 р. Словаччина стала незалежною державою із новою конституцією. Президентом країни став Михал Ковач.