Туристична характеристика компонентів сільського господарства як об’єкту туристичної діяльності

Сільське господарствоскладається з двох галузей – землеробства і тваринництва. Кожна з них, у свою чергу, поділяється на ряд галузей. Для туризму інтерес складають не скотарство, свинарство, зернове господарство або вирощування технічних культур, а галузі і райони сільськогосподарського виробництва, які привабливі для огляду, дегустації, катання, тобто конкретного використання в практиці турбізнесу. У землеробстві – це садівництво, виноградарство, квітникарство; у тваринництві – бджільництво, рибальство й ін. Інтерес викликають відвідини плантацій, на яких вирощуються плодові або ягідні культури, квіти, виноград, ефіромасляні рослини. Крім того, плантації, сади, виноградники створюють багатобарвний антропогенний ландшафт і дивовижний специфічний мікроклімат, додаючи території особливої привабливості. Такий же (якщо не більший) інтерес викликають ферми, де вирощують екзотичних тварин (слонів, крокодилів, змій, тропічних птахів, страусів та ін.).

У різних країнах, різних районах однієї і тієї ж країни вирощуються різні види рослин і породи сільськогосподарських тварин, тому дубляж турпоїздок виключений. Крім того, одна і та ж плантація винограду, один і той же плодовий сад можуть відвідуватися у різні пори року і виглядати та сприйматися завжди по-різному. У різні пори року можуть бути використані різні заходи, програми туристичних турів.

Найбільший інтерес для туристів становлять підприємства і продукція легкої, харчової промисловості і народних промислів. Слід лише зазначити, що типовими «туристичними» галузями промисловості стали швейна (як туристична, так і спортивна), фарфоро-фаянсова, керамічна, шкіряно-хутряна, парфюмерно-косметична, ювелірна та ряд інших. Найбільш привабливими для туризму галузями харчової промисловості можна назвати виноробну, кондитерську тощо.

Характерною рисою будь-якої зперерахованих галузей є той факт, що в різних частинах країни в кожній галузі виробляються різні види продукції. Це залежить від особливостей вихідної сировини, місцевих традицій виробництва, що склалися, запитів споживача. Наприклад, в різних районах Франції виробляють більше 200 різних сортів сиру, на Закарпатті – більше 50 видів вина, на Прикарпатті – більше 10 видів горілчаних виробів. Тому на туристичному ринку існує більше десятка різних «сирних» гастрономічних маршрутів. У кожному центрі виробництва розрізняються також технологічні особливості, форми організації туристичних заходів і час їх проведення, що такожвельми привабливо для туризму.

Для реклами і розширення ринку збуту більшість великих фірм у різних країнах створюють спеціальні демонстраційні господарства.

Різновидом промислового виробництва визнані народні промисли. Підприємства народних промислів виробляють масову продукцію для реалізації на ринку. Всі стадії виробництва об’єднані в рамках єдиного технологічного процесу, якийскладений і детально розроблений технологами для кожного виду виробу, що виготовляється фабрикою. Самі вироби виготовляються на основі моделі, розробленої художниками – майстрами фабрики, або на основі моделі, запропонованої позаштатним митцем або майстром-ремісником.

Типовими видами промислів в більшості країн є художня обробка металу, дерева, кості і каменя, кераміка, виготовлення іграшок, вишивка, плетіння і ткання. Основна маса продукції має яскраво виражений народний (національний) колорит, тому із задоволенням купується туристами як сувеніри. Знання центрів народних промислів в будь-якій країні стало важливою складовою частиною країнознавчої чи регіонознавчої характеристики.

Художні ремесла дозволяють зберегти самобутність етнографічної матеріальної культури. Ремесло зародилося на ранній стадії розвитку матеріальної культури і було з одного боку, невід’ємною частиною натурального господарства, а з іншою – важливою складовою народної творчості. Ремесла – це архаїчні форми народної декоративно-прикладної творчості. Носіями ремісничих традицій є майстри, які передають свій досвід і секрети творчості своїм нащадкам і учням шляхом виховання і навчання, головним чином, в домашніх умовах. Поступово діти вбирають традиції творчості сім’ї, села, селища. Учнівство за спорідненістю мало місце у всі часи і епохи. Професію, вибрану батьком або матір’ю, продовжують сини або дочки, а пізніше – онуки і правнуки.

Ремісник, майстер може мати учнів або найманих робітників (свого роду підмайстрів), тобто бути власником невеликої майстерні. Продукція, яку виробляє ремісник, має яскраво виражені риси – індивідуальний творчий почерк майстра. Тому всі вироби, продуковані в справжніх художніх майстернях майстрами-ремісниками, називаються художніми творами.

Всі вироби мають особисте тавро майстра або тавро його майстерні і високу вартість на ринку. Деякі з цих виробів, виняткові за своїми якостями, є витворами мистецтва. В даний час ремесла збереглися, в основному, у віддалених сільських районах різних країн.

Виходячи з великого зацікавлення, який виявляють туристи до ремесел, у багатьох країнах створюються майстерні, центри, вулиці, цілі квартали в містах і селищах, де живуть і трудяться ремісники. Художні ремесла складають важливу частину художньої культури в будь-якій країні і представляють величезний інтерес для туризму. Причому туризм може зіграти важливу роль в збереженні і розвитку саме ремісничої народної творчості, включаючи ці об’єкти в маршрути і тури. Особливо слід звернути увагу на організацію зустрічей і бесід з самими майстрами-ремісниками, які, як правило, настільки захоплююче розповідають про свою творчість і показують сам процес народження художнього твору, що такі зустрічі надовго залишаються в пам’яті туристів.