ВИСНОВКИ. Людство вступає в 21 ст. збагачене величезним історичним досвідом, сповнене почуттям оптимізму і віри у високі ідеали справедливості та гуманізму

Людство вступає в 21 ст. збагачене величезним історичним досвідом, сповнене почуттям оптимізму і віри у високі ідеали справедливості та гуманізму. Воно спирається на здобутки цивілізації, досягнення усіх наук, зокрема й ті, що пов'язані з вивченням історії, збереженням історичної пам'яті, а серед галузей історичної науки чільне місце належить архівознавству – комплексній системі знань, що вивчає історію архівної справи, її теорію і технології, пов'язані з принципами збирання, колекціонування, зберігання та використання архівних документів. Як навчальна дисципліна архівознавство має своїм завданням сприяти не лише підготовці істориків-архівістів, знавців архівної справи, але й знайомити з основами архівного будівництва, системою архівних установ, структурою НАФ, його інформаційними можливостями та правовими засадами використання документів майбутніх фахівців у галузі права, державного будівництва, філології, культурології тощо.

Архівознавство як спеціальна галузь історичної науки і наукова система тісно пов'язана з іншими дисциплінами – джерелознавством, археографією, документознав-ством, державно-правовим і культурним будівництвом, має власну теорію і методологію, зумовлену особливостями предмета, об'єктів і методів дослідження, свій категоріально-понятійний апарат. Особливості архівознавства, його роль і місце в системі знань і практичної діяльності пов'язані з тим, що його основний об'єкт – архівна справа з усіма її компонентами, з одного боку, сягає у сферу історії, історичної пам'яті, а з другого – невіддільна від державно-політичного, культурно-духовного, соціально-економічного життя суспільства, є явищем не тільки національним, внутрідержавним, але й міжнародно-світовим. Інтегративні процеси, якими дедалі більше характеризується сучасний світ, зачепили архівну галузь, перетворивши її на сферу міжнародного співробітництва. Ось чому архівознавство досліджує і вивчає тенденції розвитку архівної справи як на регіональному (країнознавчому), так і на міжнародному рівні. Саме ж архівознавство набуває історіософського характеру, вторгається в усі сфери суспільного життя, насамперед духовного.

Україна має давню архівну традицію, національну архівознавчу школу, які в умовах державної незалежності дістали новий імпульс для дальшого розвитку. Періодизація архівної справи в Україні невіддільна від світових тенденцій її розвитку, від історії національної державності і культури: вона увібрала не тільки національні витоки, пов'язані з княжою добою, з козацько-гетьманським періодом української історії, але й з перебуванням українських земель у складі інших держав, з набутками української діаспори. Розірвавши з тоталітарним минулим радянської доби, архівна система України реформується в руслі загальних тенденцій демократизації та децентралізації, інтеграції у світовий архівний простір. Це висуває перед архівознав-цями важливі теоретико-методологічні і прикладні проблеми, пов'язані з осмисленням зарубіжної архівістики і сучасної архівної практики. Належить прискорити реформування архівної системи, перебудову діяльності архівів та їх управлінських органів у відповідності з новими умовами, комп’ютеризацію і створення єдиної інформаційної системи вітчизняної архівної галузі. Дальше зміцнення матеріально-технічної бази усіх ланок системи архівних установ, забезпечення їх кваліфікованими кадрами, новітніми інформаційними системами і технологіями є першочерговими серед болючих проблем галузі.

Великий обсяг робіт належить виконати спільними зусиллями науковців, архівних працівників, спеціалістів-управлінців щодо оновлення нормативно-інструктивного апарату, а також теоретичних і методичних розробок, пов'язаних з принципами формування НАФ, критеріями цінності документів, технологіями їх зберігання.

– 217 –

НАФ – одне з найбільших багатств українського народу, складова частина вітчизняної і світової спадщини – вперше взято під державну опіку і захист, а його комплектування і зберігання віднесено до пріоритетних завдань державної політики. НАФ – це сукупність документів, що відображають культурно-духовне, матеріально-господарське і державно-політичне життя українського народу і зберігаються в архівних установах державної, колективної чи приватної форм власності як в Україні, так і за рубежем.

Значний пласт архівних документів перебуває за межами України. Він відбиває історію і культуру українського народу і складає зарубіжну архівну україніку. Держава прагне повернути на підставі міжнародних угод архівні пам'ятки в Україну, використовувати інформаційні можливості зарубіжних архівів в інтересах України, її історії і культури.

Серед вузлових питань прикладного архівознавства важливе місце займає удосконалення організації і управління діяльністю архівних установ. До них відносяться пошук нових методів відбору і реєстрації документів, їх класифікації, обліку і зберігання, забезпечення схоронності, створення сприятливих умов для використання інформаційних ресурсів. Вивчення архівознавства, особливо теорії і практики архівної справи, дозволяє майбутнім архівістам опанувати найновішими знаннями щодо організації роботи архівних установ, складання програм їхньої діяльності, вирішення науково-організаційних, господарсько-економічних, технічних та управлінських питань. Особливого значення за сучасних умов набувають автоматизовані інформаційні системи і шляхи їх впровадження в архівну галузь.

Сучасне розуміння національної архівної спадщини полягає в тому, що до її структури відносять не лише НАФ, але й науково-довідкові та науково-інформаційні системи. Освоєння цих систем є запорукою підвищення ефективності використання архівної спадщини в інтересах зміцнення Української держави, національно-культурного і духовного відродження українського народу.