Загальні принципи

Кислі грунти поширені головним чином в Поліссі, Лісостепу і в регіонах Карпат, Передкарпаття та Закар­паття (близько 11 млн га, в тому числі 4,4 млн га ріллі з рН менше 5,6 одиниць). Солонцеві комплекси поширені головним чином в Степу та Лісостепу (4,1 млн га, в тому числі 2,0 млн га орних земель).

Нормування та оцінка агроекологічного стану даних ґрунтів оцінюється за такими основ­ними критеріями:

1) кислотність ґрунтового розчину (рН_вод і рН_сол);

2) коефіцієнт рН- буферної ємності;

3) гідролітична кислотність;

4) ступінь насиченості колоїдного комплексу грунту основами (кальцієм, маг­нієм і натрієм);

5) показники вапняного (рН—0,5 рСа) і солонцевого (рNа—0,5рСа) потенціалів;

6) вмістом рухомих форм алюмінію.

На основі результатів оцінки агроекологічного стану прий­маються рішення і розробляється комплекс заходів з призупиненню подальшого розвитку деградаційних процесів та покращення стану.

На підставі названих критеріїв встановлюються також категорії кис­лих і солонцевих грунтівза ступенем їхпіддатності вторинному підкисленню і підлуженню (рис. 15.1 і 15.2), згідно яких кислі грунти і солонцеві комплекси поділя­ються на: 1 практично не піддатні; 2 - слабопіддатні; 3 - середньопіддатні: 4 - сильнопіддатні: 5 - практично нестійкі щодо підкислення чи підлужений.

За цими ж критеріями встановлюється і ступінь піддатності ґрунтів меліораціям (див. табл..), що важливо при прогнозуванні ефективності агрохімічних меліорацій (вапнування чи гіпсування).

Показник піддатності піддатності вторинному підкисленню і підлуженню є дуже важливим в умовах застосування гідролітично кислих і лужних форм міндобрив, розбалансованого живлення тощо. Його величина визначає ступінь небезпеки застосування цих агротехнічних заходів.

Практика хімічної меліорації і землеробства свідчить, що саме на нестійких грунтах з дуже вразливим кислотно-лужним середовищем з низькою рН-буферністю) найчастіше виникають кризові агроеко­логічні ситуації.

Картосхеми категорій стійкості земель щодо вторинного підкис­лення і підлуження дозволяють виділити найвразливіші щодо кислот­ного і лужного «навантаження» (під впливом мінеральних добрив, кислотних і лужних дощів тощо) території, на яких виникнення кри­зових ситуацій найбільш імовірне.

На землях, що схильні до підкисленн, підлуження або осолонцювання чи мають ознаки прояву цих процесів застосовують три категорії природоохоронних заходів: профілактичні, оперативні та перспективні (В.В. Медведєв та ін., 1995)

Рис. 15.1. Стійкість ґрунтів щодо підкислення

Рис. 15.2. Стійкість ґрунтів щодо підлуження (В.В. Медведєв та ін., 1995)

Таблиця 15.5.

Категорії солонцевих комплексів за їх екологічною оцінкою і піддатливістю меліорації (В.В. Медведєв та ін., 1995)

Приклад____________________________________________________________ Вапнування кислих піщаних і навіть супіщаних ґрунтів Полісся дуже швидко змінює реакцію грунту із кислого середовища в нейтральне і навіть в слабо лужне. Це створює не­сприятливі умови для вирощування таких основних для Полісся куль­тур як картопля, люпин, жито, льон і інші, що адаптовані до кислого середовища грунту.

Профілактичні заходи:

1) контроль за зміною рН і визначення рівня схильності грунтів до зміни рН;

2) виявлення і усунення причин, які призводять до підкислення і підлу­ження (невідрегульоване внесення мінеральних і органічних добрив, часті кислотні дощі, порушення сівозміни тощо);

3) жорсткий режим раціонального землекористування, землеробської культури, дотримання технологій окультурення і відтворення ро­дючості грунтів.

Оперативні заходи:

1) хімічні меліорації для нейтралізації лужної реакції грунту, впливу кислих добрив;

2) збалансування співвідношення основних елементів живлення (N, Р, К і Са) в ґрунтовому розчині при внесенні мінеральних і органіч­них добрив та меліорантів;

3) вилучення із сівозміни культур, які не переносять кислотне чи луж­не ґрунтове середовище, і перехід на адаптивну технологію ви­рощування сільгоспкультур.

Перспективні заходи:

1) зміна характеру використання кислих і солонцевих земель в напрям­ку спеціалізації їх для вирощування кормових культур, корисних чагарникових і лісових насаджень;

2) перехід промислових підприємств на нові екологічно безпечні тех­нології і усунення кислотних промислових викидів в атмосферу, в зрошувальні води тощо;

3) виробництво і застосування нових видів і форм мінеральних добрив, яким властивий побічний меліоративний ефект (наприклад, вуглеамонійних солей);

4) виробництво і застосування ефективних хімічних меліорантів, які вільні від забруднюючих домішок і характеризуються високою розчинністю;

5) створення нових культурних видів і сортів рослин, які переносять кисле і лужне середовище, легко адаптуються і дають високі та якісні врожаї.

Серед перерахованих заходів відтворення родючості кислих, лужних і засолених грунтів важливе місце займають хімічні меліорації, які дозволяють привести деградований грунт у нормальний стан досить швидко і іноді є єдиним способом підвищення його продуктивності. Тому нижче розглянемо основні принципи їх застосування.