ДИФІЛОБОТРІОЗИ

Дифілоботріози - інвазійні захворювання людини і м’ясоїдних тварин (собак, котів, лисиць, песців), збудниками яких є дорослі стадії стьожкових червів - стьожаків - Pseudophyllidae із родини Diphyllobothriidae.

Розрізняють кілька видів стьожаків: D. latum - стьожак широкий, паразитує в кишечнику людини і м’ясоїдних тварин, а личинкова стадія (плероцеркоїд) - у рибі; стьожак чайок - D. dendriticum, D. ditremum й ін. Найбільш широкого розповсюдження набув стьожак широкий, а на півночі - D. dentriticum і D. ditremum.

Опис збудника. Стьожак широкий досягає довжини 0,5-10 м і 0,5-1,5 см ширини, білого або кремового кольору. Голівка (сколекс) невелика, видовжено-овальна, із двома щілиноподібними ботріями, за допомогою яких цестода прикріплюється до стінки кишечнику. Стробіла складається з безлічі члеників, вони короткі і широкі. У кожному членику знаходиться по 1-2 статевих комплекси.

Статеві отвори розташовані посередині вентральної поверхні. У кожному членику є три статеві отвори: матки, вагіни і цируса (чоловічий статевий отвір). Цестоди виділяють яйця овальної форми із кришечкою на одному кінці.

В яйці знаходиться зародок - корацидій, озброєний шістьма гаками. Плероцеркоїд - личинка видовженої форми, тіло нерозчленоване, білого або кремового кольору довжиною 6-60 мм і шириною 1-3 мм. На головному кінці є дві щілиноподібні ботрії.

Розвитокзбудника відбувається за участю проміжного і додаткового хазяїнів.

Заражені дифілоботріозом людина або м’ясоїдні тварини (собака, кішка, лисиця, песець) з фекаліями виділяють у зовнішнє середовище яйця. Потрапивши у воду, вони розвиваються, і через 8-10 днів з яйця виходить личинка - корацидій.

Личинка вкрита війками, за допомогою яких вільно плаває у воді. Термін розвитку яєць у воді залежить від температурного режиму. При

17- 20°С яйця дозрівають за півтора тижня. Зниження температури води подовжує термін розвитку яєць.

Корацидіїв заковтують циклопи (Cyclops strenuus) або діаптомуси (Diaptomus gracilis) - проміжні хазяїни гельмінта, і в порожнині їх тіла корацидій через 20-25 днів перетворюється в личинкову стадію - процеркоїд. Заражених рачків поїдає риба. Рачки в кишечнику риби перетравлюються, а личинки мігрують у м'язи, стінки кишечнику, очеревину, у жирову тканину, печінку, гонади, де вони ростуть і незабаром перетворюються в наступну стадію - плероцеркоїд. Це вже інвазійна личинка, здатна викликати зараження людини.

Людина або тварина (дефінітивні хазяїни) заражаються при поїданні риби, інвазованої плероцеркоїдами стьожака. За 2-3 тижні плероцеркоїд у кишечнику дефінітивного хазяїна розвивається у статевозрілого гельмінта. Так відбувається кругообіг цього паразита.

Рис. 12 Цикл розвитку стьожака широкого (Diphyllobothrium latum)

Установлено, що дефінітивним хазяїном стьожака D. dendriticum, крім людини, є рибоїдні птахи - чайки, тому існують природні вогнища цього гельмінтозу.

Епізоотологія. Дифілоботріози - природно-вогнищеві хвороби. Поширені у зонах із наявністю великих рік, озер, водойм. Носіями плероцеркоїдів є багато видів риби. У щуки, окуня, йоржа поселяються плероцеркоїди D. latum. Плероцеркоїди D. ditremum частіше паразитують на стінках шлунка у ряпушки і корюшки, рідше - в пеляді й омуля. Заражену рибу виявляють при вилові як у літню пору, так і узимку, хоча встановлено, що в літню пору інвазовану рибу виявляють більше. Екстенсивність інвазії в окремих водоймах у таких видів риби, як щука, йорж, сиги, може досягати 80-90%, а іноді й більше, при інтенсивності - десятки і сотні плероцеркоїдів у внутрішніх органах. Екстенсивність інвазії в риби, особливо щук, з віком збільшується. Хижа риба може заражатися при поїданні дрібної риби, інвазованої плероцеркоїдами стьожаків. Дрібна риба в кишечнику щук перетравлюється, а плероцеркоїди мігрують у різні органи і перетворюються в процеркоїдів. Личинки поселяються в різних органах риби: м'язах, у стінці кишечнику, очеревині, печінці, жировій тканині і досить часто в ікрі, особливо у щук. Яйця гельмінтів від хворих людей, тварин і чайок у літню пору у великій кількості потрапляють у водойми і при сприятливих температурних умовах швидко розвиваються. У цей час у водоймах інтенсивно розвиваються ракоподібні - проміжні хазяїни стьожаків. Риба, особливо молодь, інтенсивно харчується зоопланктоном і заражається. В осінній час зі зниженням температури води умови для розвитку інвазії стають менш сприятливими. А в зимовий час, коли водойми вкриваються льодом, і ракоподібні припиняють свій розвиток, зараження дифілоботріозом не відбувається.

Людина або м’ ясоїдна тварина може заразитися в будь-який час року якщо з’їсть рибу, інвазовану плероцеркоїдами стьожака. У північних і східних районах СНД людина заражається при вживанні в їжу сирої або погано пров’яленої риби, а також сирої ікри. Часто в домашніх умовах рибу цілком присмажують на вертелі протягом 10-15 хв.; виявляється, що такий термін недостатній, і плероцеркоїди можуть залишатися живими, особливо в м’ язах спини. При вживанні такої риби людина може заразитися. Крім того, у північних районах Росії часто вживають у їжу морожену рибу, приготовлену у вигляді строганини. Варто мати на увазі, що при температурі -8 - -10°С плероцеркоїди не гинуть, їх убиває заморожування риби при температурі понад -20°С. Заморожування при температурі -10 - -12°С і витримування риби протягом двох місяців також сприяє загибелі плероцеркоїдів.

Клінічні ознаки і патогенез.Стьожак широкий у кишечнику людини може паразитувати до 25 років, у лисиці - декілька місяців. Гельмінти закупорюють просвіт кишечнику, тим самим порушують процес травлення їжі і прохідності харчових мас, виділяють токсини, що уражують центральну нервову систему. Гельмінт знижує у хворого вміст вітаміну B12, усмоктуючи його усією поверхнею тіла, у результаті чого розвивається анемічний стан. Хвора людина або тварина втрачають вагу, стають збудженими. Відзначаються болі в животі, нудота, порушення акту дефекації, втрата апетиту. Паразитуючи в рибі, личинкові стадії гельмінта викликають зміни в органах і м’язовій тканині. Порушується еластичність м'язових волокон, змінюється їхня структура, відбувається розростання сполучної тканини.

Діагноз. Медичні працівники досліджують фекалії людини методом товстого мазка із целофановою покривною пластинкою по Като і при виявленні яєць стьожака встановлюють діагноз та призначають лікування фенасалом. Ветеринарні працівники проводять копрологічні дослідження м’ ясоїдних тварин і при виявленні яєць стьожака проводять лікування хворих тварин. Усі види риб, що живуть у прісноводних водоймах і сприйнятливі до зараження плероцеркоїдами стьожаків, повинні піддаватися гельмінтологічному дослідженню. Проводять розтин риби. Методом простого огляду, а також за допомогою лупи ретельно переглядають внутрішні органи на наявність у них плероцеркоїдів. Компресорним методом досліджують шматочки м’язів і окремі внутрішні органи: кишечник, печінку, жирову тканину. У такий спосіб виявляють види риб, заражених плероцеркоїдами стьожаків, у кожній водоймі.

Заходи боротьби і профілактики. Для лікування тварин застосовують ареколін, філіксан, камалу. Оскільки єдиним джерелом зараження людини і м'ясоїдних тварин дифілоботріозом є прісноводні риби, то рибу, що виловлюють із неблагополучних водойм, не допускають у їжу як у свіжому вигляді, так і в малопросоленому чи слабопров’яленому. Не дозволяється також згодовувати сиру рибу, виловлену в неблагополучних водоймах, собакам, кішкам і хутровим звірам. Знешкоджують рибу шляхом засолення, заморожування при температурі -10 —12°С із наступним витримуванням протягом двох місяців, а також при температурі понад -18°С. В’ялення риби протягом

2- 3 тижнів вбиває плероцеркоїди стьожаків. Риба, яку використовують для харчування, підлягає ретельному прожарюванню або проварюванню не менше 20-25 хв.

Необхідно проводити широку просвітницьку роботу серед населення, особливо серед персоналу, зайнятого рибним промислом, про недопущення вживання в їжу свіжої сирої риби, ікри щук, а також про запобігання забруднення водойм стічними водами тваринницьких приміщень екскрементами м’ясоїдних тварин і людини, каналізаційними водами. Не допускати собак і кішок у місця, де проводиться вилов риби і її обробка, не згодовувати тваринам сирі відходи, тому що вони найчастіше служать джерелом зараження. Періодично проводити обстеження населення і м’ ясоїдних тварин на зараженість дифілоботріозом і усіх виявлених хворих піддавати лікуванню. Проводити роз’ яснювальну роботу серед школярів про небезпеку цього захворювання і привчати їх до санітарної культури в побуті і на водоймах. Необхідно видавати популярні листівки і плакати з питань профілактики дифілоботріозу.