ІХТІОФТІРІОЗ

Іхтіофтіріоз - гостропротікаюче протозойне захворювання коропів, сазанів, карасів, білих амурів, білого й строкатого товстолобиків, великоротого буффало, проточного сома, щук. Характеризується пошкодженням шкіри, плавців, зябер риби.

До 1945 р. загибелі риб від іхтіофтіріозу не спостерігали. Перші випадки захворювання почали реєструвати з 1945 р. у ставках Білорусі, північно-західних і центральних областях європейської частини Росії та в нас в Україні.

Етіологія. Збудник - війчаста інфузорія Ichthyophtirius multifiliis. Тіло округле або яйцеподібне, діаметром до 1 мм, покрите меридіально розташованими війками. Маленький круглий цитостом із короткою глоткою також має війки. Ядерний апарат лежить майже посередині тіла. Макронуклеус підковоподібно зігнутий, поруч із ним погано помітний мікронуклеус. Клітина має багато скорочувальних вакуоль.

Розмножується іхтіофтіріуси влітку, поза організмом риби. Зрілі паразити розривають епітеліальний пухир на тілі риби, спускаються на дно ставка або прикріплюються до різних предметів, і утворюють цисту, усередині якої багаторазово діляться з утворенням великої кількості дочірніх особин - „бродяжок”. Залишаючи цисту „бродяжки” плавають у воді певний час (до двох діб), після чого прикріплюються до тіла риби, і активно проникають в її тканини. Харчуються паразити клітинними елементами хазяїна. Підростаючі іхтіофтіріуси утворюють пустулу за рахунок їх, епітелію, що обростає. Бродяжки, що не знайшли рибу, гинуть.

Епізоотологічні дані. До захворювання сприйнятливі усі вікові групи риб, але найбільш - цьогорічки хоча в окремих випадках відзначають і значну загибель плідників. Оптимальна температура для розвитку паразита 25-260С. Саме із цієї причини найбільш тяжко хворіють риби весною та літом. Ближче до осені число паразитів зменшується. В останні роки відзначають розмноження інфузорій у зимувальних ставках при температурі 4-50С.

Джерелом інвазії є хворі риби й риби старших вікових груп, які є паразитоносіями, а також дикі й смітні риби.

Патогенез. Іхтіофтіріуси здійснюють на рибу механічну і токсичну дію. Бродяжки паразита, закінчивши свій розвиток, руйнують шкіру, викликаючи злущування зябрового епітелію, порушують шкірне й зяброве дихання. Епідерміс розпушений, цитоплазма епітеліальних клітин набрякла, вакуолізована. Довколо іхтіофтіріусів утворюється „зона запустіння” (лізовані клітини). Епідермальні клітини, що оточують трофозоїти, дистрофічно змінені. У ділянках дерми, розташованих під паразитом, виникає дифузна інфільтрація сполучної тканини. У крові хворих риб відзначається зниження натрію й збільшення кальцію. Різко знижується кількість гемоглобіну, зростає ШОЕ, змінюється лейкоцитарна формула вбік збільшення числа нейтрофілів.

Клінічні ознаки й перебіг хвороби. На поверхні тіла хворих риб добре помітні дрібні, сіро-білі пухирці. Усередині кожного пухирця міститься одна, рідше дві інфузорії. При слабких інвазіях риба неспокійна, окремі особини підходять до місць притоку води, перестають реагувати на зовнішні подразники. При сильній інвазії активність риби підсилюється. Шкіра з тіла риби сходить жмутами, часто ушкоджується рогівка очей, відбувається знекровлення зябрової тканина. Риба слабне й гине.

Патологоанатомічні зміни. Печінка у хворої риби зменшена в розмірах, бліда. Ниркова тканина перероджується, спостерігають зміни характерні для зернистої дистрофії.

Діагноз і диференціальний діагноз. Діагноз ставлять на основі клінічних ознак і мікроскопічного дослідження зіскрібків зі шкіри й зябер. Виявлення в полі зору мікроскопа при збільшенні 7X8 більше 10 іхтіофтіріусів указує на виникнення захворювання.

Імунітет. За даними А. Бушкіля (1910) і О.Н. Бауера (1959), інтенсивність повторного зараження риб іхтіофтіріозом є нижча первинного. Припускають наявність постінвазійного імунітету, який зберігається до 8 місяців.

Заходи боротьби й профілактика проводяться згідно «Інструкції про заходи проти захворювання риб іхтіофтіріозом у ставкових, нерестово-виросних господарствах і на рибоводних заводах». Для лікування риб, хворих іхтіофтіріозом у рибницьких господарствах застосовують наступні лікувальні препарати: малахітовий зелений, яскраво-зелений оксалат, фіолетовий „К”. метиленову синь. Доведено успішне застосування розчину малахітового зеленого, яким можна обробляти риб у ваннах, басейнах, безпосередньо в спущених зимувальних або вирощувальних ставках, створюючи концентрацію

0, 1-0,9 г/м3 залежно від прозорості води при експозиції обробки 4 - 5 годин. Рибу обробляють 2- 3 рази через 1-2 доби.

Технічний яскраво-зелений оксалат і технічний фіолетовий «К» проникають під епітелій, і викликають загибель паразита. Навесні рибу обробляють у зимувальних ставках, створюючи в них концентрацію розчину 0,1-0,2 г/м3 води при експозиції від 1 до 2 діб. Обидва препарата нешкідливі, дешевше малахітового зеленого й легко доступні.

В.М. Івасик зі співавторами (1965) рекомендують для боротьби з іхтіофтіріозом внесення „по воді” негашеного вапна для підвищення рН води до 8,5-9,0, що перешкоджає розмноженню паразитів.

З успіхом застосовують ванни з метиленової сині. Для цього беруть 200 мг метиленової сині й розчиняють в 1 л чистої ставкової води, одержуючи розчин у співвідношенні 1 : 5000. Тривалість обробки при температурі до 10°С досягає 7 днів. На цей період у ставках припиняють водообмін.

Можливим є використання ртуті цитрату, що знищує іхтіофтіріуса на всіх стадіях його розвитку. Для ванн рекомендується концентрація розчину 2 мг/л з експозицією 3 години при температурі 8-15°С. При обробці риби в ставку використовують розчини концентрацією 0,1-0,3 мг/л і експозиція 4 доби. При температурі нижче 10°С вміст у воді ртуті нітрату доводять до 0,3 мг/л, при 10-20°С до 0,2-0,25 і при температурі вище 200С до 0,1-0,15 мг/л.

Для оздоровлення риб у господарствах застосовують ряд заходів ветеринарно-санітарного й рибоводного характеру, зокрема, просушування, проморожування й вапнування ложа ставків. Рекомендується ізольоване утримання молоді й плідників, не можна допускати в ставки смітну й малоцінну рибу, порушувати біотехніку вирощування риб у ставках.