РЕСПУБЛІКА ТУРКМЕНИСТАН

Територія: 491,2 тис.кв.кмНаселення:5,23 млн. осіб (2001 р.* Столиця:Ашгабат (540 тис. мшк.* Державний устрій:президентська

республікаГлава держави:президентЗаконодавчий орган:парламент;

представницький орган - Халк

маслахати (Народна рада* Адміністративний поділ:5 велоятів

(областей*, що діляться на

райони (етрапи* Національний склад:туркмени, узбеки,

росіяни, казахи, українці,

азербайджанці, вірмени та інші Мова: туркменськаРелігія:ісламГрошова одиниця:манатСередня тривалість життя:65 роківНароджуваність:2,08%,смертність:0,63%ВВП на душу населення:670 дол. СІЛА

(2001 р.*

13.1. Географічне розташування та історичне минуле Туркменистану

Туркменистан - держава в західній частині Центральної Азії, довжина із півночі на південь - 650 км, із заходу на схід - 1100 км. На півночі межує з Казахстаном, на сході і північному сході - з Узбекистаном, на півдні - з Іраном і на південному сході - з Афганістаном, на заході омивається водами Каспійського моря. Понад 80% території займають пустелі, зокрема близько 350 тис. кв. км має одна з найбільших пустинь світу - Каракуми, гори займають майже 1/5 території (Копетдаг, Великий і Малий Балханм, Кугітангтау, з найвищою точкою країни -г. Айри-Баба (3139 м*. Для зрошення пустинних земель водами Амудар'ї у 1950-60-ті рр. було споруджено Каракумський канал довжиною 1400 км.

Свій родовід туркмени ведуть від Огуз-хана туркмена, що жив п'ять тисяч років тому. Від того часу й до сьогодення на туркменській землі змінили одна одну понад 70 держав, зокрема, такі як Анау, Алтиндепе, Маргіана, Парфія, імперія туркмен-сельджуків, держава куняургенчських туркмен є всесвітньо відомими. Так, принаймні писав перший президент Туркменистану Сапармурад Ніязов (Туркменбаші* у своїй книзі „Рухнама" - „головній книзі туркменського народу, книзі-путівнику", що, на думку Ніязова, „підсумовує історичну діяльність туркмен, розповідає про склад їх розуму, звички, традиції, звичаї, бажання і наміри туркменського народу".

Для Туркменбаші поняття „тюрк" і „туркмен" є ідентичними, не дивно, отже, що усі середньовічні тюркські державні утворення, включно з імперіями турків-сельджуків і Османською, С. Ніязов вважав туркменськими. У „Рухнама" знаходимо таке підтвердження вищезазначеному: „Буквально з перших днів незалежності, - писав С. Ніязов, - мною було сформульовано тезу: Туркменистан і Туреччина - дві держави - одна нація. У нас, дійсно, одна релігія, одні традиції, одна кров. Османська мова, як і її попередники - мови огузів і сельджуків, - це туркменська мова. Турецька мова - це дещо видозмінена туркменська мова...".

Знавці всесвітньої історії зазначають, що перші державні утворення на території сучасного Туркменистану виникли у І тис. до н. є. (держави Маргіана, Парфія, Мідія*. У УІ-ІУ ст. до н. є. туркмени перебували під владою іранських Ахеменідів, Александра Македонського, з III ст. до н. є. - в Парфянському царстві та державі Сасанідів, у У-УПІ ст. н. є. туркменська територія перебувала під владою ефталітів, тюрків, арабів, а в XI ст. її завоювали огузи. У ХІ-ХШ ст. туркменські землі входили до складу держави Сельджуків, а потім Хорезму, у ХШ-ХУ ст. -перебували під владою татаро-монголів, потім - Тимуридів.

Дослідники вважають, що формування туркменської народності завершилось у XV ст. після злиття осілих тюркомовних огузьких племен (власне туркменів* з іраномовним землеробським населенням північного Хорасану в оазах південного Туркменистану. Щодо північних туркменських племен, що вели напівкочовий спосіб життя, то вони на початку XVI ст. широко розселилися уздовж усього східного узбережжя Каспійського моря, на півострові Мангишлак, у північно-західних окраїнах Хорезмської оази, навколо Сарикамиського озера та в пустелі Каракум. Нерідко одна частина родини кочувала з худобою, а інша жила осіло, обробляючи землю й оберігаючи посіви злакових. Причому землеробством, як і в казахів, найчастіше займалися бідніші члени роду, а заможні родичі - власники великих стад худоби - доручали їм за частку врожаю обробляти свої поля.

Суспільний лад туркменів у ХУІ-ХУПІ ст. визначається як патріархально-феодальний з елементами патріархального рабства. Феодальні відносини були краще розвинуті в осілих землеробських племен на півдні, але вони практично не мали міст, досконалого ремесла, і в економічному розвитку відставали від своїх сусідів - корінних мешканців Ірану, Бухари і Хіви. Це було головною причиною політичної роздробленості туркменської народності, що призвела до захоплення

півдня Туркменистану сефевідським Іраном, а решти країни - бухарськими і хівинськими ханами (до складу Хівинського і Бухарського ханств територія Туркменистану увійшла в ХУІ-ХУІІ ст*.

Серйозна загроза над самим існуванням туркменського народу нависла у 1740 р., коли самопроголошений шах Ірану Надір Афшар (1688-1747 рр.* напав на Хівинське і Бухарське ханства. Полководці завойовника винищували і виводили в рабство жителів краю, грабували майно і худобу. Хіва й Бухара змушені були визнати васальну залежність від Надір-шаха, але частина туркмен, що відмовилася підкоритися, переселилася на Мангишлак та в прикаспійські степи і продовжила боротьбу. У 1747 р. Надір-шах був убитий змовниками, а його держава швидко розпалася. Це дало змогу туркменським племенам, що тимчасово перейшли на північ, повернутися на батьківщину.

Останні в історії туркмен завойовники прийшли з півночі в кінці 1860-х-середині 1880-х рр., коли туркменська територія була анексована Росією. Остаточний удар по всьому політичному, економічному й соціальному укладу життя туркмен нанесла Геоктепінська війна 1879-1881 рр., внаслідок якої Росія утворила на туркменській території Закаспійську область, ввела своє правління, розгорнула релігійну пропаганду й стала насаджувати власну культурну політику. Після приходу до влади в Росії більшовиків в Туркменистані у листопаді-грудні 1917р. було проголошено радянську владу, у квітні 1918 р. створено Туркестанську АСРР у складі РСФРР, а в жовтні 1924 р. - Туркменську СРР.

Перебування Туркменистану у складі Російської імперії і СРСР коштувало туркменському народові великих людських жертв. Так, у Першій світовій війні загинуло понад 80 тис. туркмен, понад 900 тис. осіб стали жертвами розкуркулення в 1917-1930-х рр., тоді ж у пошуках кращого життя країну покинуло понад 4 млн. мешканців. Точні статистичні відомості щодо тих туркменів, яких було оголошено ворогами народу, розстріляно і заслано за звинуваченнями у націоналізмі та участі в русі басмачів у 1930-1937 рр., встановити не вдалося. На фронтах Другої світової війни загинуло 740 тис. туркменів, усім їм в добу незалежності присвоєно звання Героя Туркменистану (посмертно*.

Декларацію про державний суверенітет Туркменистану Верховна рада республіки ухвалила 22 серпня 1990 р. Конституційний закон країни „Про незалежність і основи державного устрою Туркменистану", який підтверджував волю туркменського народу до утворення незалежної держави, висловлену ним на всенародному референдумі 26 жовтня 1991 р., туркменський парламент ухвалив 27 жовтня 1991 р.