Форми прояву та багаторівневість асиметрій глобального розвитку

Як форму прояву нерівномірного і нерівноважного розвитку асиметрію мож­на представити такою структурою:

1) органічна первинна асиметрія (ядро нерівноважного розвитку);

2) асиметричні шоки і флуктуації (первинні асиметрії), що виникають як реакція на «поштовхи» / впливи, спричинені надзвичайними подіями, найчастіше випадкового (ймовірнісного) характеру. Первинна асиметрія проявляється у резуль­таті випадкових асиметричних шоків і флуктуацій. Імовірність появи асиметрій зростає зі збільшенням нелінійності й нерівноважності оточуючого середовища та концентрації дисбалансів у ньому. Детермінантами дисбалансів можуть виступати як екзо-, так і ендогенні чинники. В теорії нерівноважного розвитку їх поділяють на два типи – позитивні (сприяють виникненню нових необхідних елементів) і нега­тивні (сприяють видаленню зайвих елементів системи). Крім того, варто зазначити, що асиметрії виникають навіть унаслідок малих флуктуацій, коли система знахо­диться у нерівноважному стані. При цьому мірою нерівноважності системи є так званий «поріг чутливості / адаптивності системи до шоків і флуктуацій». Зокрема, нерівноважність низька (навіть за умови сильного впливу), коли поріг високий, а система адаптивна; і, навпаки, нерівноважність висока навіть за слабкого впливу, коли поріг низький, а в системі не розвинений адаптаційний синдром. Ось чому в нерівноважних системах дуже часто найменший вплив асиметричних шоків і флуктуацій викликає великі збурення;

3) асиметричні ефекти (вторинні ефекти) – відхилення, що виникають під впливом дезорганізуючих чинників як результуючий вплив мультиваріантного роз­витку, що супроводжуються порушенням структурно-функціональної цілісності геопростору;

4) модифікована асиметрія (асиметрія вищого порядку) – так звані тре­тинні ефекти/відхилення, що стають формами прояву незрілості системи та детер­мінантами її нерівноваги.

У своїй сукупності ці дефініції є багатовимірною системою відображення глибинних аспектів нерівноважності глобального розвитку, у вимірах якого асимет­рії еволюціонують по спіралі (як за висхідною, так і за низхідною траєкторією), на кожному витку якої світова економіка, як складна система, проходить чотири зони розвитку дисипативних систем та їх структур (рис. 6.3.1):

1) найближчу зону прогресивного розвитку;

2) актуальну зону прогресивного розвитку;

3) найближчу зону регресивного розвитку;

4) актуальну зону регресивного розвитку.

Відповідно у процесі розвитку світової економіки як нерівноважної системи об’єктивно існуючі первинні асиметрії (ядро нерівноважного розвитку) під впливом асиметричних шоків і флуктуацій можуть або поглиблювати асиметричні ефекти, що супроводжуються порушенням структурно-функціональної цілісності геопростору, або ж частково їх вирівнювати. При цьому світова економіка щоразу проходить у своєму розвитку і етап самоорганізації (коли в оновленому варіанті виникає вперше сама та її нестійкі структури, коли інкорпоруються у неї нові елементи), і етап роз­паду (коли розсіюється сама, а старі її структури руйнуються, щоб змінитися на нові).

Рис. 6.3.1. Графічна інтерпретація нерівноважного розвитку світової економіки під впливом асиметрій і дисбалансів ^*

_____________________

^* Розроблено і побудовано автором.

Примітки:

_∆А, _∆А₃ – асиметричні шоки і флуктуації;

_∆А₁ – асиметричні вторинні ефекти;

_∆А₂ – асиметричні третинні ефекти вищого порядку.

У площині відповідних узагальнень розміщуються і критеріальні визначення основних форм прояву асиметрій глобального розвитку (рис. 6.3.2).

По-перше, світова економіка, як багаторівнева і гетерогенна за складом, проте ієрархічно і функціонально структурована складна система, перманентно піддається асиметричним шокам і модифікованим асиметричним ефектам вищого порядку. Пе­ре­дусім нерівномірність ресурсного забезпечення і непропорційність перерозподілу світового доходу, підсилені неоднорідністю геопростору стають причиною того, що основні над­доходи (геоекономічну ренту) отримують світові полюси економічного і технологіч­ного розвитку. Відтак, соціально-економічний розрив між країнами – гло­бальними лідерами і країнами-аутсайдерами прогресує, відображаючи розриви у ге­неруванні та освоєнні технологічних інновацій у сучасному інформаційному середо­вищі. Адже концентрація інформаційних ресурсів та інтелектуального капіталу в не­великій групі постіндустріальних країн, з одного боку, продукує ефект використання світової технологічної ренти, а з іншого – консервує свого роду технологічний «коло­ніалізм» аутсайдерів глобального розвитку.

По-друге, нерівновага світової економіки посилюється і в результаті пору­шен­ня функціонально-ієрархічної рівноваги геопростору в наслідок різного роду міжсистемних трансформацій у політичній, соціальній, духовній і, в т.ч. економіч­ній сфері. Перш за все ідеться про трансформації у сфері людського суспільства з урахуванням неоднорідності «людського соціуму». Адже людський соціум – особ­лива домінанта геопростору, що характеризується індивідуалізмом і гетерогенністю взаємозв’язків, конфліктом інтересів, що виникають у результаті ірраціональності в поведінці окремих індивідів чи соціальних груп та мультиваріантністю в прийнятті ними різного роду рішень.

Сучасний постіндустріальний світ розкрив обмеженість матеріалістичних те­орій і концепцій економічного розвитку. Не відкидаючи постулату – «вільні ринки і стабільні політичні системи – безумовні умови економічного зростання», важливо звернути увагу на те, що коли мова заходить, наприклад, про розвиток країн Азій­сько-Тихоокеанського регіону, то не меншу значимість тут відіграють культурно-історичні і сімейні традиції, професійна етика і релігія.

У продовження зазначених думок варто звернути увагу на ще один аспект. Історія не дає переконливих аргументів щодо повної уніфікації ні геополітичного, ні геоекономічного, ні соціального простору. Цю гетерогенність геопростору аме­риканський соціолог П. Сорокін пояснював особливостями різнопорядковості люд­ського соціуму і теоретичною конструкцією соціальної стратифікації, яка окрім майнової нерівності проявляється у нерівномірному розподілі прав і привілей, відповідальності і обов’язків, наявності чи відсутності соціальних цінностей, влади чи впливу серед членів того чи іншого суспільства). Модифікована соціальна стратифікація на національному рівні проявляється через такі форми як економічна та політична, а на міжнародному – через геополітичну і геоекономічну маргіналіза­цію (наприклад, центр – напівпериферія – периферія).

По-третє, світова економіка, як складна система багатовимірного глобального простору, еволюціонує за принципами циклічної просторово-часової моделі розвит­ку. І саме в контексті часового виміру кожен цикл (економічний, технологічний, інституційних перетворень, соціальний і політичний, цивілізаційний) характеризу­ється з одного боку, інваріантністю – періодичним зростанням та падінням ділової активності, а з іншого боку – асинхронністю (неспівпаданням у часі, що є наслідком різної часової тривалості кожного циклу). Водночас існує ще одна пересторога – усі цикли взаємозалежні і взаємозв’язані між собою різними за тривалістю (а отже, асинхронними в часі) фазами (амплітудами) коливань ділової активності, що під­силюються часовими лагами адаптації системи до циклічних змін і асиміляцією нововведень між галузями, країнами, регіонами і т.д. І якщо на першу характерис­тику світова економіка може прогнозовано реагувати, то саме друга і третя, засвід­чують мультиваріантність, а отже і непередбачуваність та не лінійність економіч­них, технологічних, інституційних, соціальних, політичних і цивілізаційних змін у просторі і часі, а також обмежені можливості різних складових системи щодо своєчасної адаптації до цих змін.

Саме на цих ключових концептах акцентувала увагу К. Перес, відомий у світовій науці дослідник довгострокових процесів глобального економічного роз­витку. Розкриваючи системний взаємозв’язок фінансових криз і технологічних ре­волюцій, що зумовлюють волатильний характер глобального економічного розвит­ку, вона довела, що будь-які зміни в технологіях можуть сповна реалізуватися лише шляхом інтерактивних соціальних, політичних та адекватних інституційних змін. Відповідно, такого роду зміни зачіпають як управління і організацію системи на мікрорівні, так і всю систему соціального і політичного регулювання на макрорівні. Проте країни і регіони асиметричні, як у прийнятті рішень щодо таких змін, так і в їх здатності й адекватності здійснювати необхідні інституційні перетворення (на це впливають як соціальні і політичні фактори, так і конкретні історичні обставини, конфлікт соціальних і політичних інтересів тощо).

Таким чином, у геоекономічному просторі постійно виникають нові асимет­рії, які практично неможливо врахувати на початковому етапі аналізу і проведення прогнозних розрахунків. У результаті в масштабах світової економіки накопичу­ються надмірні кількісні і вартісні диспропорції, структурні і циклічні дисбаланси, що виходять за допустимі межі і стають, як правило, причинами глобальної неста­більності. При цьому нестача компенсаторних заходів на глобальному рівні стає причиною наростаючих збурень, які зазвичай у зростаючому темпі посилюються і дедалі частіше завершуються структурними і системними кризами глобального масштабу.

[1] Шиш­ков Ю. Глобализация – враг или союзник развивающихся стран? / Юрий Витальевич Шишков // Мировая эко­но­ми­ка и международные отношения. – 2003. ть – № 4. – С. 3-14. – С. 5.

[2] Білорус О. Імперативи стратегії розвитку України в умовах глобалізації / Олег Григорович Білорус // Політична думка. – 2001. – № 4. С. 68-83. – С. 70.

[3] Базилевич В. Д., Ильин В. В. Метафизика экономики / В. Д. Базилевич, В. В. Ильин. – 2-е изд., изспр. И доп. – К.: Знання; М.: Рібари, 2010. – 925 с. – С. 847.

[4] Неклесса А. И. Трансмутации истории / Александр Иванович Неклесса // Вопросы филосо­фии. – 2001. – № 3. – С. 58-71. – С. 59.

[5] Базилевич В. Д., Ильин В. В. Метафизика экономики / В. Д. Базилевич, В. В. Ильин. – 2-е изд., изспр. И доп. – К.: Знання; М.: Рібари, 2010. – 925 с. – С. 835.

[6] Базилевич В. Д., Ильин В. В. Метафизика экономики / В. Д. Базилевич, В. В. Ильин. – 2-е изд., изспр. И доп. – К.: Знання; М.: Рібари, 2010. – 925 с. – С. 834, 835.

[7] Human Development Report / Published for the United Nations Development Programme (UNDP). – New York – Oxford: Oxford University Press, 1999. – 167 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://hdr.undp.org/en/media/HDR_1999_EN.pdf