ЧАСТЬ 1. УРОКИ ОБЩЕНИЯ С РЕБЕНКОМ

До числа допоміжних немедикаментозних засобів лікування відносяться фізіотерапія, дієтотерапія, лікувальна фізкультура, трудотерапія, санаторно-курортне оздоровлення.

Фізіотерапія

Це найбільш поширений і ефективний метод відновного лікування, побудований на застосуванні лікувальних властивостей різноманітних фізичних факторів як природних, так і штучних. Що стосується природних лікувальних засобів, то це широко відомі такі оздоровлювальні фактори, як сонце, повітря і вода. Разом з тим, можливості їх застосування в умовах лікарень, реабілітаційних центрів дуже обмежені і це зумовило поширення штучних методів.

Усі штучні фізичні фактори прийнято поділяти за видом енергії, що використовується та за характером її впливу на організм людини. Звідси, основними розділами фізіотерапії є: електролікування, світло- та теплолікування, механотерапія, нарешті, бальнеотерапія. Коротко розглянемо сутність цих засобів.

Електролікування пов’язане з використанням лікувальних властивостей різного виду і напруги електричного струму. Це, зокрема:

- гальванізація - дія на певну ділянку тіла постійним струмом незмінної величини;

- ампліпульс – лікування з використанням синусоїдних модульованих струменів;

- електрофорез - при цьому поєднується дія на ділянку тіла імпульсів електричного струму і певних лікарських препаратів, які, будучи накладені в розчині на електрод, за допомогою струму вводяться через шкіру в організм.

Прикладами світлолікування можуть бути ультрафіолетове кварцювання та солюкс. Зокрема, солюкс (від “sol”- сонце і “lux” - світло) - це прогрівання певних ділянок тіла за допомогою рефлектора зі звичайною лампою накалювання або лампою синього світла.

Теплове лікування побудоване на застосуванні тепла різних нагрітих матеріалів, зокрема, солі, парафіну, грязей тощо.

Типовим представником механотерапії є масаж - це метод лікування, що уявляє собою використання певної сукупності прийомів дозованої механічної дії на різні ділянки тіла, які здійснюються руками або спеціальними приладами.

Бальнеотерапія - метод лікування, побудований на використанні оздоровлювальних властивостей води. Вода не тільки загартовує організм, але виконує своєрідний масаж тіла. Рухи у воді добре розвивають м’язи, тренують кровоносну і дихальну системи. Вода є добрим розчинником і тому під час процедур до неї можуть додавати різні лікарські засоби: морську сіль, екстракт хвої, препарати брому тощо. Розрізняють пасивні і активні водні процедури. До пасивних відносяться лікувальні ванни та душі, активні - це морські купання, плавання та ігри в басейні. В останньому випадку поєднується дія двох оздоровлювальних факторів - водних процедур та фізичних вправ.

Лікувальна фізкультура (ЛФК)

Це поширений метод відновного лікування, що побудований на використанні оздоровлювального впливу на організм засобів фізичної культури та спорту.

Рухи, фізичні вправи є не тільки ефективним засобом, що підвищує загальний тонус організму, стимулює процес одужання, але і могутнім способом реабілітації, відновлення спотворених і навіть втрачених функцій організму. Вірно підмічено, що ніякі ліки не здатні замінити оздоровлюючого впливу руху, а користь цілеспрямованих фізичних вправ перевищує ефект застосування будь-яких хвалених пігулок.

Основний засіб лікувальної фізкультури - фізичні вправи. Їх основні і важливі характеристики - це природність, фізіологічність, активна участь самих хворих. При організації занять керуються слідуючими основними принципами: безперервність, поступовість, різнобічність, індивідуальність підходу до хворих. Так, заняття мають бути регулярними, включати в комплекси різні види вправ і навантаження на організм має поступово зростати як на протязі однієї процедури, так і всього курсу оздоровлення. Комплекс вправ підбирається індивідуально з урахуванням стану здоров’я та тренованості організму хворого.

Спеціалістами розроблена єдина система рухових режимів, які можуть призначатися хворим. А саме:

- І а) суворий постільний режим, при цьому важкохворий має лежати в ліжку на спині, фізичне навантаження недопустиме, дозволяються лише необхідні незначні рухи руками.

- І б) постільний режим, при цьому хворому дозволяється обережно, часто з сторонньою допомогою, повертатися на бік і здійснювати необхідні рухи в суглобах кінцівок.

- ІІ режим - палатний: хворому дозволяється сидіти, обережно вставати з ліжка і потроху ходити по палаті. Тут же в палаті можуть проводитись індивідуальні сеанси ЛФК з малим навантаженням на організм.

- ІІІ режим - щадящий: хворий може ходити по коридорах лікарні, забезпечує самообслуговування, відвідує лікувальні кабінети, залучається до занять ЛФК в залі з помірним фізичним навантаженням.

- IV режим - щадяще-тренуючий: денне перебування в ліжку не бажане, рекомендується більше рухатися, хворі залучаються до групових занять ЛФК з помірним та значним фізичним навантаженням, дозволяються дозовані прогулянки по парку.

- V режим - тренуючий: хворий веде активне життя, здатний займатися лікувальною фізкультурою з великим навантаженням; дозволяються спортивні ігри, ходіння з елементами бігу і поступовим збільшенням навантаження.

В процесі занять здійснюється як загальне, так і спеціальне тренування хворих. Загальне - з метою оздоровлення, укріплення організму в цілому та розвитку адаптаційних здатностей до навантажень, що поступово збільшуються. Спеціальне тренування переслідує цілеспрямовану мету щодо відновлення, нормалізації та розвитку функцій конкретних уражених органів.

Основними формами застосування фізкультури як засобу реабілітації інвалідів є лікувальна гімнастика, дозоване ходіння, спортивні ігри.

Лікувальна гімнастика (від грец. „gimnazo” – упражняю, треную) – це засіб оздоровлення, побудований на виконанні спеціально підібраних фізичних вправ. Фахівцями ЛФК розроблені комплекси лікувальної гімнастики, які призначаються хворим з різними видами патології. Це можуть бути гімнастичні вправи без предметів або з певними снарядами (палка, скакалка, м’яч), також із застосуванням спеціальних тренажерів (шведська дробина, апарат „Здоров’я” тощо). До різновидів оздоровчої гімнастики відносять аеробіку та шейпінг, що здійснюються під ретельним медичним контролем, з модифікаціями комплексів.

Найбільш доступним і природним методом ЛФК є призначення хворим лікувального ходіння. Така процедура дозволяє тренувати переважну більшість м’язів тіла, кровоносну та дихальну системи. Піші прогулянки доцільно здійснювати у затишних, красивих куточках природи (парк, берег річки тощо). При цьому користь рухів посилюється завдяки благотворному впливу на організм свіжого повітря, позитивним емоціям від спілкування з природою. Дозування лікувального ходіння (темп, час, відстань, рельєф місцевості) визначається лікуючим лікарем з врахуванням стану, тренованості та можливостей хворого. При позитивній динаміці навантаження поступово збільшують, включаючи у програму елементи бігу. Спочатку здійснюють короткочасні пробіжки „підтюпцем”, а з часом збільшують періоди контрольованого спортивного бігу.

Одужуючим хворим, яким приписаний тренуючий руховий режим, призначають спортивні ігри, різні елементи спорту. Це, зокрема, ігри в теніс, волейбол, водне поло тощо. При цьому дещо спрощуються правила ігр, зменшуються спортивні майданчики, встановлюються додаткові перерви тощо.

Дослідження спеціалістів, накопичений досвід підтверджують клінічну доцільність та високу ефективність реабілітаційних заходів фізкультурно-спортивного напрямку.

Санаторно-курортне лікування

На завершальному етапі реабілітаційного процесу велике значення має оздоровлення інвалідів в курортних умовах. Курорт – це місцевість багата на певні природні цілющі засоби (особливий клімат, мінеральна вода, лікувальна грязь тощо). Зрозуміло, що саме в таких куточках природи зводяться і діють спеціальні лікувальні заклади – санаторії, які в основу оздоровчого процесу кладуть використання природних цілющіх факторів.

Необхідність санаторно-курортного лікування визначається лікарсько-консультаційною комісією того лікувального закладу, який здійснює медичне обслуговування інваліда. До послуг хворих в нашій країні функціонує декілька сотень санаторіїв різного профілю, які відомчо переважно належать профспілкам як взагалі, так і окремих галузей промисловості, міністерствам оборони та внутрішніх справ, також системам охорони здоров’я та соціального захисту населення. Працюючі інваліди одержують путівки на лікування за місцем трудової зайнятості, колишні військовослужбовці переважно через військомати, хворі на туберкульоз та деякі інші види патології – через управління охорони здоров’я, непрацюючі інваліди – через управління праці та соціального захисту населення.

Міністерству праці та соціальної політики України належить п’ять санаторіїв різного профілю, що діють в Алушті, пригороді Києва, Миргороді, Одесі та Трускавці. Питання надання путівок до цих оздоровниць регламентує „Інструкція про порядок обліку, зберігання, розподілу та видачі путівок до санаторно-курортних та інших лікувально-оздоровчих установ в органах соціального захисту населення” від 25.12.1997 р. Розглянемо деякі положення цієї Інструкції.

Путівки до санаторіїв, пансіонатів та будинків відпочинку видаються інвалідам та іншим пенсіонерам, які перебувають на пенсійному обліку в установах соцзахисту, відповідно до медичних рекомендацій з урахуванням пільг, встановлених чинним законодавством для конкретної категорії осіб. Так, інваліди війни забезпечуються путівками на лікування позачергово щороку. Пенсіонери, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, забезпечуються путівками один раз на два роки і мають переважне право на їх одержання. Інваліди внаслідок політичних репресій, ветерани праці, інваліди від трудового каліцтва та профзахворювання, інваліди з дитинства мають переважне право на одержання путівок. Всі інші пенсіонери забезпечуються путівками в порядку черги на загальних підставах, але не раніше, ніж один раз на два календарні роки.

Інваліди та інші пенсіонери, які потребують санаторно-курортного лікування подають в органи соцзахисту за місцем пенсійного обліку заяву та медичну довідку лікувальної установи за формою № 070 у. Заява на одержання путівки реєструється в журналі обліку заявників. При цьому враховуються пільги інваліда щодо черговості на одержання путівки (забезпечення позачергове, першочергове, переважне та в порядку звичайної черги). Постановка заявника на облік здійснюється не раніше шести місяців з часу попереднього повернення із санаторію.

По надходженню черги і наявності показаної інваліду путівки йому надсилається про це письмове повідомлення з проханням одержати путівку на протязі трьох днів. Путівка видається згідно з письмовим розпорядженням керівника міського (районного) управління соцзахисту. При одержанні путівки заявник повинен пред’явити паспорт, пенсійне посвідчення, трудову книжку. Одержавши путівку, пенсіонер звертається в лікувально-профілактичну установу за місцем обліку для оформлення санаторно-курортної карти.

Щорічно біля 20 тисяч пенсіонерів проходять курси реабілітаційного лікування та оздоровлення тільки в санаторіях системи соцзахисту. На жаль, це невелика частка всіх тих інвалідів, які конче потребують такого лікування.

Трудова терапія

Це активний лікувальний метод відновлення порушених трудових навичок або вироблення нових професійних здатностей за допомогою спеціально підібраних видів трудової діяльності.

Праця є доцільною діяльністю людини, що має велике соціальне і біологічне значення. Включення в посильну трудову діяльність допомагає інваліду усвідомлювати себе не як утриманця, а як суспільно-корисну особистість. Праця - могутній фактор активізації життєвих сил організму, відновлення порушених функцій, вироблення адаптаційно-компенсаторних механізмів.

Різноманітність існуючих видів трудової діяльності дозволяє спеціалістам підбирати для хронічно-хворих та інвалідів конкретні види доступної праці з врахуванням як стану здоров’я, порушення окремих функцій організму, так і особливостей їх професійної підготовки, трудових нахилів та можливостей.

Залучення до трудотерапії відбувається на етапі відновного лікування хворих, їх підготовки до наступної професійної діяльності. Таку роботу здійснюють за рекомендаціями лікарів-реабілітологів відділення трудової терапії, трудові майстерні, підсобні господарства великих лікарень, реабілітаційних центрів, будинків-інтернатів тощо.

Для практичного застосування спеціалісти рекомендують поділяти існуючі види фізичної праці на п’ять основних категорій:

- І категорія - підсобні роботи - це господарська діяльність по самообслуговуванню реабілітаційного центру або будинку-інтернату (прибирання сміття, земляні роботи тощо). Рекомендуються хворим, які не мають будь-яких професійних навичок.

- ІІ категорія - прості ручні роботи - це види ручної праці, які не потребують спеціальної підготовки, можливо, з застосуванням простих механізмів (складальні, упаковочні операції, робота на городі тощо).

- ІІІ категорія - ручна праця - це вже більш кваліфікована робота, яка включає різні операції, застосування більш складних механізмів (шиття, фарбування, збірка деталей у готові вироби тощо).

- IV категорія - кваліфікована станочна робота - це трудова діяльність, наприклад, токаря, тесляра, ткача.

- V категорія - творчі види робітничої праці - коли необхідні не тільки певна професійна підготовка, але і творчий підхід до роботи. Це, наприклад, праця закрійника одягу, наладчика приладів, художньо-оформлювальні роботи.

Хворим та інвалідам, в залежності від їх стану, можуть призначатися різні режими праці, а саме:

1 - палатний трудовий режим - коли хворий може виконувати прості види ручної праці безпосередньо в палаті лікарні або реабілітаційного центру;

2 - навчальний режим - призначається на період засвоєння хворим навичок рекомендованого виду праці;

3 - режим скороченого робочого дня - коли за медичними показаннями хворому призначають відносно короткий термін праці на протязі дня (1-3 години);

4 - режим повного робочого дня з певними обмеженнями щодо окремих видів та умов праці;

5 - режим повного робочого дня без суттєвих обмежень але з врахуванням лікарських рекомендацій.

На практиці широко застосовуються три види трудової терапії:

Загальноукріплююча трудотерапія - є засобом підвищення життєвого тонусу організму, стимуляції діяльності органів і систем, благотворного впливу не тільки на фізичне тіло, але і на психічну сферу хворого. Залучення до такої праці вводить організм в активний діяльний стан, відволікає від хворобливих переживань, мобілізує волю і поліпшує емоційний стан.

Відновна трудотерапія - цілеспрямовано застосовується для активізації певних ослаблених функцій організму, відновлення загальних трудових здатностей інваліда.

Професійна трудотерапія - здійснюється на заключному етапі реабілітації і переслідує мету відновлення здатностей до конкретної професійної діяльності, якою інвалід займався раніше. Якщо це виявляється неможливим, то здійснюється вироблення нових доступних професійних навичок.

Трудова терапія є доцільним та ефективним лікувальним заходом, який тісно пов’язаний з реалізацією завдань не тільки медичної, але і трудової, професійної реабілітації.

ЧАСТЬ 1. УРОКИ ОБЩЕНИЯ С РЕБЕНКОМ