Особливості механізму надання та погашення окремих видів кредиту

Кредитування клієнтів здійснюється банками з урахуванням певних особливостей, що притаманні окремим видам позичок. Найсуттєвішими є особливості надання і погашення таких кредитів: під заставу цінних паперів, контокорентного, споживчого й іпотечного.

В умовах ринкової економіки суб'єкти господарської діяльності володіють значною кількістю державних і підприємницьких цінних паперів, які можуть використовуватися для забезпечення банківських кредитів. Позички під заставу цінних паперів— зручна форма кредитних відносин між кредитором і позичальником, бо вони ґрунтуються на відносно нескладній операції прийняття до застави і визначення вартості цінних паперів. Витрати на зберігання такої застави незначні, оскільки цінні папери зберігаються в банку на окремому рахунку «депо». Не є трудомістким й оцінювання їхньої заставної вартості. Воно здійснюється через котирування цінних паперів на фондовому ринку. Одержувачем кредиту може бути будь-яке платоспроможне підприємство, якому на правах власності належать цінні папери зовнішніх емітентів, тобто інших банків, підприємств, органів державної влади.

Перш ніж надати клієнту кредит під заставу цінних паперів, банк повинен з'ясувати:

¾ якість цінних паперів (тобто справжність і платоспроможність їхніх емітентів);

¾ можливість реалізації цінних паперів на вторинному ринку (наприклад, не реалізуються на фондовій біржі цінні папери пайових товариств і акціонерних товариств закритого типу);

¾ котирування цінних паперів на фондовій біржі.

Для одержання позички клієнт надає банку заяву, до якої додає реєстр заставних цінних паперів. У разі позитивного вирішення питання про кредитування між банком і клієнтом укладається кредитна угода й угода про заставу.

Після надання кредиту банк стає власником цінних паперів на термін дії застави. Дивіденди, що надходять за акціями, зараховуються на рахунок клієнта.

Після закінчення строку застави і за відсутності претензій до позичальника банк переоформляє заставні документи і повертає йому цінні папери.

Якщо позичальник неспроможний погасити борг, банк-кредитор може продати цінні папери на фондовій біржі. Одержана сума від реалізації заставних цінних паперів спрямовується на по­гашення кредиту, а якщо виручка переважає суму заборгованості, різниця спрямовується на поточний рахунок клієнта.

При наданні позички її розмір установлюється в певному проценті від заставної вартості цінних паперів. Цей процент визначається ступенем ризику для банку за кожним цінним папером, що є забезпеченням кредиту. Зокрема, обсяг позики, що надається під заставу державних цінних паперів, установлюється в розмірі 90 % від їхньої заставної вартості; під банківські акції, зареєстровані на фондовій біржі, він може коливатися на рівні 70— 80 % вартості акцій, а під котирувані цінні папери підприємницьких структур — на рівні 60—70 % їх заставної ціни.

Надавши позику під цінні папери, банк періодично перевіряє клієнта з метою з'ясування його фінансового стану, а також спостерігає за фінансовим станом емітентів і ринковою вартістю застави.

Крім того, банк повинен впевнитися в тому, що одержані клієнтом кошти використані на виробничі потреби, а не для купівлі нових Цінних паперів. Ця умова спрямована на обмеження біржової спекуляції позичальників і зниження ризику банкрутства клієнтів.

Комерційні банки використовують таку форму економічних відносин з клієнтами, як контокорентний кредит.Він надається в національній або іноземній валюті відповідно до потреб клієнта в обсязі, який не перевищує встановлений ліміт. Для цього клієнту відкривається контокорентний рахунок (поточний рахунок з овердрафтом). На ньому щоденно відбиваються всі платежі клієнта і надходження на його адресу коштів.

Оскільки суми платежів і надходжень, як правило, не збігаються, на поточному рахунку виникає або дебетове, або кредитове сальдо (залишок). Дебетове сальдо (овердрафт) свідчить про нестачу у клієнта власних коштів для забезпечення поточних платежів, і він мусить домовлятися з банком про надання контокорентного кредиту. Кредитове сальдо означає, що клієнт має на поточному рахунку певну суму власних коштів.

Контокорентний рахунок відкривається клієнтам, з якими банк має тривалі й міцні відносини і які відчувають регулярну потребу в банківському кредиті. Цей рахунок насамперед застосовується для підприємств з високою кредитною репутацією.

Контокорентний кредит використовується тільки для фінансування поточного виробництва й обігу і не спрямовується на фінансування інвестицій. Процес кредитування оформляється кредитною угодою між банком і клієнтом. Наявність дебетового сальдо на контокорентному рахунку означає, що банк видав клієнту кредит.

За користування контокорентним кредитом банк стягує з клієнта плату, яка складається з процентів, нарахованих на дебетові залишки контокорентного рахунку, і комісійних платежів (оборотної комісії).

Плата за користування контокорентним кредитом є найбільшою у банківській практиці, оскільки цей кредит пов'язаний з підвищеним ризиком для банку і є дуже зручним для клієнта. Він забезпечує останньому можливості оперативно користуватися правом залучення банківських коштів для врівноваження зобов'язань і вимог.

Кожному клієнту банк встановлює ліміт кредитування за контокорентним рахунком, який обмежує розмір дебетового сальдо, що може виникнути на певну дату.

Можуть виникати ситуації, коли встановленого банком ліміту недостатньо для покриття від'ємного сальдо між вимогами і зобов'язаннями клієнта. У цьому разі банк без укладання додаткової кредитної угоди може дозволити своїм найнадійнішим клієнтам невелике короткострокове збільшення ліміту кредитування.

Якщо від'ємне сальдо (овердрафт) за контокорентним рахунком часто перевищує ліміт, то банк з'ясовує причини відхилень і за необхідності укладає з позичальником нову кредитну угоду.

Користування контокорентним кредитом не виключає можливості оформлення клієнтам у банку інших кредитів, якщо очікується тимчасове збільшення потреби в позичкових коштах порівняно з установленим лімітом за контокорентним рахунком.

Контокорентний кредит надається, як правило, під забезпечення, але клієнтам, які мають бездоганну репутацію, він може надаватися і без забезпечення, тобто у вигляді бланкового. У цьому разі банк може вимагати від позичальника виконання спеціальних умов. Зокрема, це може бути відмова клієнта від продажу певного виду майна, яке може слугувати заставою за кредитом.

В угоді на використання клієнтом контокорентного кредиту банк має право для захисту своїх інтересів передбачати право закриття контокорентного рахунку без попередження клієнта. Тому контокорентний кредит належить до позичок до запитання. Його погашення здійснюється шляхом спрямування на рахунок поточних надходжень коштів на користь клієнта.

Споживчі кредитиє одним із видів банківських кредитів. Вони надаються тільки в національній валюті фізичним особам — громадянам України. Найбільшого поширення кредитування споживчих потреб населення набуло в установах Ощадного банку України. Установи цього банку надають населенню короткострокові й довгострокові споживчі кредити.

Короткострокові кредити надаються громадянам на строк до одного року на такі споживчі цілі:

¾ придбання товарів широкого вжитку і тривалого користування і транспортних засобів;

¾ нагальні потреби (лікування, навчання, весілля, народження дитини, непередбачені обставини тощо).

Об'єктами довгострокового кредитування є:

а) будівництво:

¾ індивідуальних житлових будинків з надвірними будівлями;

¾ будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом, і будинків дачного типу та благоустрій садових ділянок;

¾ надвірних будівель для утримання худоби та зберігання сільгосппродуктів, літніх кухонь, теплиць, майстерень, накриттів тощо;

¾ гаражів;

б) купівля:

¾ індивідуальних житлових будинків з надвірними будівлями;

¾ квартир у житлових будинках;

¾ будинків дачного типу та будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом;

¾ гаражів;

в) реконструкція та капітальний ремонт:

¾ індивідуальних житлових будинків, приєднання їх до інженерних мереж, придбання обладнання для інженерного благоустрою будинку;

¾ квартир;

¾ будинків дачного типу і будинків у сільській місцевості, що
не є основним житлом;

г) поточні потреби (придбання товарів тривалого користування, меблів, транспортних засобів, побутової техніки та ін.).

Термін користування довгостроковим кредитом установлюється залежно від об'єкта кредитування, розміру позички та фінансового стану позичальника. При цьому термін користування кредитом, одержаним на будівництво та купівлю житла, не повинен перевищувати 10 років, а за іншими видами кредитів — 5 років.

Розміри споживчих кредитів обмежуються:

¾ граничними розмірами, установленими Ощадним банком для конкретного виду кредиту;

¾ платоспроможністю (кредитоспроможністю) позичальника;

¾ вартістю заставленого майна та цінних паперів, що можуть бути надані позичальником як забезпечення повернення боргу.

Кредити під заставу нових товарів не повинні перевищувати 60 % їх оцінної вартості; старих товарів — 30; цінних паперів, емітованих Ощадним банком, — 90; житлових будинків та квар­тир — 60; виробничих приміщень — 40; товарів в обороті або переробленні та легкових автомобілів — 50 %.

Особливістю кредитування громадян на вищеозначені цілі є встановлення установою банку граничних строків освоєння кредитів. Так, на будівництво індивідуальних будинків строк освоєння позички має бути не більшим двох років з дня її отримання; на будівництво садово-дачних будиночків і будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом, — не більшим одного року; на реконструкцію і капітальний ремонт будівель — не більшим шести місяців; на купівлю житла і гаражів — не більшим двох місяців.

Обов'язковою умовою надання довгострокового споживчого кредиту є страхування об'єктів кредитування на користь банку протягом усього періоду користування позикою.

Видача кредиту здійснюється у безготівковій формі шляхом:

оплати розрахункових документів за матеріали, конструкції, обладнання, надані послуги, виконані роботи;

¾ зарахування коштів на поточний рахунок позичальника (при будівництві власними силами) на підставі розрахунку готовності об'єкта кредитування;

¾ перерахування коштів на поточний рахунок продавця квартири, житлового будинку чи гаража.

В окремих випадках позичка може надаватися готівкою з правом контролю за цільовим використанням коштів.

Для отримання кредиту позичальник подає до установи банку такі документи:

¾ заяву;

¾ паспорт;

¾ довідку про присвоєння ідентифікаційного коду;

¾ анкету позичальника;

¾ довідки з місця постійної роботи і про доходи;

¾ документи, що підтверджують право власності на майно позичальника;

¾ письмовий розрахунок погашення кредиту (економічне обґрунтування).

У разі отримання довгострокового кредиту, крім зазначених документів, позичальник додатково подає залежно від об'єкта кредитування такі довідки: про відведення земельної ділянки під будівництво; про власність на будинок; про балансову вартість квартири; про право власності на квартиру; про членство позичальника в садівницькому товаристві та ін.

Кредитування здійснюється на підставі укладення між установою банку і позичальником кредитної угоди й угоди про заставу.

Погашення кредиту здійснюється у строки, передбачені кредитним договором щомісячно, рівними частинами, починаючи з наступного місяця після його одержання, але не пізніше 30 днів з дня підписання кредитної угоди.

Довгостроковий кредит починають погашати після закінчення встановленого терміну його освоєння.

Однією з форм споживчого кредитування є кредитна картка. Вона являє собою пластинку з ідентифікатором власника (володаря), виготовлену з матеріалу, який важко підробити. Картки емітуються банками і видаються клієнтам, як правило, безоплатно або за невелику щорічну плату. Умовою їх одержання є платоспроможність клієнта. По кожній картці встановлюється ліміт кредитування.

Власника кредитної картки обслуговує банк, який її видав, і торговельна організація. Для останньої кредитна картка слугує гарантією відкриття покупцеві кредиту в банку. Обслуговування клієнта за допомогою кредитної картки здійснюється за такою схемою. Торговельні організації передають у банк, який видав кредитну картку, рахунки за товари, продані власнику карток. Банк їх сплачує, тобто перераховує кошти на поточний рахунок торговельної організації. За цю послугу стягується плата у вигляді комісії від вартості сплачених рахунків. Паралельно торговельна організація щомісячно передає власнику картки рахунки за куплені протягом місяця товари. Протягом певного строку (звичайно 25 діб) рахунки можуть бути сплачені безпроцентне, а пізніше — конвертуються в позичку. Отже, виникають зобов'язання власника кредитної карточки перед банком. Позичка повинна періодично погашатися клієнтом, тому що при непогашенні боргу вичерпується ліміт кредитування. Цей ліміт може бути збільшеним або скороченим залежно від регулярності погашення клієнтом заборгованості банку.

Від операцій з кредитними картками банк отримує дохід, який складається з:

¾ комісії, яка стягується з торговельної організації при сплаті рахунків за відпущені власнику кредитної картки товари;

¾ щорічної плати клієнтів за кредитні картки (якщо вона стягується);

¾ процентів за кредит, що надається власникам карток у межах ліміту кредитування.

Іпотечний кредит— довгострокові позички, що надаються банками під заставу нерухомості — землі і будівель виробничого й житлового призначення. В основу цього кредиту покладена іпотека, що в перекладі з грецької мови означає застава, причому не будь-якого майна, а саме нерухомого (здебільшого будівель і землі).

Іпотека може бути встановлена на нерухоме майно, яке заставодавець має право продавати або відчужувати в інший спосіб. До об'єктів іпотеки належать:

¾ підприємства, будівлі, споруди та інше нерухоме майно, що використовується у підприємницькій діяльності;

¾ житлові будинки і квартири;

¾ дачі, садові будинки, гаражі й інші споруди споживчого призначення;

¾ земельні ділянки.

Об'єкт (предмет) іпотеки має належати заставодавцю на правах власності або повного господарського розпорядження.

Застава нерухомого майна передбачає укладення угоди про іпотеку у вигляді заставної.

Угода про іпотеку підлягає державній реєстрації. Вона здійснюється на підставі заяви заставодержателя з додатком до неї заставної. Відомості про державну реєстрацію іпотеки вносяться в заставну. Реєстраційний запис про іпотеку погашається за заявою держателя заставної або за рішенням суду про припинення іпотеки.

Заставодержатель має право передати свої права стосовно заставної іншій особі. Відступлення прав за заставною здійснюється заставодержателем шляхом передавального напису на заставній на користь нового заставодержателя, який повинен бути нотаріально засвідченим.

Про перевідступлення прав за заставною Заставодержатель повинен в письмовій формі повідомити боржника за кредитним договором, який забезпечений іпотекою, на підставі чого він стає зобов'язаним виконувати свій договір перед новим заставодержателем.

Заставодавець за згодою заставодержателя має право передати предмет (об'єкт) іпотеки іншій особі у власність або господарське користування (розпорядження). У цьому разі іпотека зберігає свою силу, тільки всі зобов'язання за договором іпотеки переходять до особи, яка придбала право на предмет іпотеки. Задоволення вимог заставодержателя з вартості заставного майна у разі невиконання заставодавцем забезпеченого іпотекою зобов'язання (кредитної угоди) здійснюється за рішенням суду. Особливо це стосується тих випадків, коли об'єктом іпотеки є підприємство в цілому, житловий будинок, квартира.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється шляхом продажу заставного майна з публічних торгів, що проводяться спеціалізованими організаціями. Вибір організації, якій доручається продаж з публічних торгів предмета іпотеки, здійснюється судовим виконавцем. Він установлює і строки проведення таких торгів.