Урахування векселів

До вексельних кредитів комерційних банків належать операції і з урахування та переврахування векселів, а також надання позик під забезпечення векселями.

Операція врахування (дисконту) векселів полягає у купівлі банком векселя за іменним індосаментом у векселедержателя до настання строку платежу. При цьому банк стає повноправним власником векселя з усіма правами й обов'язками згідно з вексельним правом, а векселедержатель отримує суму векселя, зменшену на величину банківської процентної ставки, яка ще називається дисконтом, а також накладних витрат на здійснення операції. За економічним змістом дана операція являє собою трансформацію комерційного кредиту у кредит банківський, адже купівля банком векселя рівнозначна кредитуванню векселедержателя на строк, що залишився до погашення векселя. Цей кредит називається обліковим кредитом. Його особливістю є те, що повернення кредиту здійснює не позичальник, а зобов'язана за векселем особа. Тому подібні кредити називають позиками, що самоліквідуються.

Для отримання облікового кредиту векселедержатель подає в банк заяву разом з пакетом фінансових документів, що характеризують його платоспроможність. Працівники банку з'ясовують суму векселів, що будуть надані для врахування, перевіряють кредитоспроможність потенційного позичальника за звичайною процедурою, після чого вирішується питання про можливість надання позики. У разі позитивного рішення клієнту відкривається ліміт кредитування, який залежить від вартості вексельного портфеля клієнта, але не може перевищувати загальної кредитоспроможності останнього. Оскільки врахування векселів, поданих клієнтом, здійснюється виключно в межах установленого ліміту, працівники банку провадять облік заборгованості (обліго^[9]) клієнта, вираховуючи вільний залишок заборгованості. При врахуванні векселів ліміт кредитування зменшується, а при погашенні векселів — зростає.

Векселі до врахування надаються в банк при реєстрах. Реєстри складаються позичальником-векселедержателем і містять інформацію про векселі, що передаються банкові, а саме: номер векселя, вексельну суму, назву і реквізити векселедавця (акцептанта), індосантів, аваліста, дату і місце платежу, складання векселя (зразок наведено на рис. 5.5). Векселі з погашенням у місцезнаходженні банку заносяться в окремий реєстр від іногородніх векселів. Працівник банку звіряє записи в реєстрі з реквізитами наданих векселів і при виявленні помилок у реєстрах повертає їх для переоформлення. Крім оригіналів векселів, клієнт подає в банк дві ксерокопії кожного векселя з лицьового та зворотного боку. Прийняття векселів оформляється квитанцією, яка видається позичальнику. Після цього реєстри векселів нумеруються і записуються у Відомість реєстрів, поданих до врахування векселів (рис. 5.6). На векселях, поданих банкові для врахування, позичальник повинен проставити бланковий індосамент, залишивши перед підписом достатньо місця для штампу комерційного банку, яким буде перетворено бланковий індосамент в іменний.

Перед укладанням договору на врахування векселів ці векселі повинні пройти перевірку юридичної та економічної надійності.

Юридична надійність векселяполягає у правильності запо­внення реквізитів векселя згідно з Положенням про переказний і простий вексель, відсутності виправлень, прострочення терміну платежу, чинності повноважень осіб, що підписали вексель, справжності цих підписів, наявності безперервного ряду індосаментів, повноті сплати суми державного мита.

Економічна надійність векселяполягає у впевненості в оплаті векселя. Для цього в банку провадиться аналіз кредитоспроможності не лише клієнтів, а й боржника за векселем та індосантів. При врахуванні банки віддають перевагу комерційним векселям, хоч можуть бути враховані й деякі фінансові векселі, наприклад акцептовані відомими банками. Аналіз економічної надійності векселя направлений на виявлення «дружніх» і «бронзових» векселів та їх заміни. При цьому особлива увага звертається на вивчення взаємовідносин між учасниками вексельної операції. Сумнівною, наприклад, буде реальність товарних поставок між підприємствами, що працюють у несуміжних галузях економіки, так само підозріло банки ставляться до векселів, виписаних на круглі суми (наприклад 1000 грн) або ж векселів споріднених осіб.

Векселі, що подаються до врахування, повинні мати не менше двох підписів: векселедавця та першого векселедержателя. Більша кількість передавальних підписів засвідчує вищу надійність векселя. Допускається наявність на векселі безоборотних передавальних написів (за винятком напису позичальника) за умови, що, крім них, наявні, як мінімум, два підписи.

Що стосується строків вексельних зобов'язань, то банки надають перевагу короткостроковим векселям (як правило, строком до 90 днів), оскільки вони менше залежать від змін у платоспроможності клієнта і загальної економічної кон'юнктури. З цієї причини банки часто відмовляються враховувати векселі зі строком за поданням.

Банки не приймають до врахування векселі, подані юридичними особами, векселі яких хоч би раз були опротестовані, а за менш строгими правилами кредитної політики — опротестовувались протягом останніх шести місяців.

Як зазначалось вище, векселі, що при перевірці виявили невідповідність вимогам банку, викреслюються з реєстру і повертаються клієнту. Всі інші векселі передаються керівництву банку і за наявності вільного залишку кредиту дається дозвіл на їх врахування. Рішення керівництва заноситься у Відомість реєстрів поданих до врахування векселів, а також робиться дозвільний напис на кожному реєстрі із зазначенням кількості і суми векселів, що приймаються до врахування, а також суми процентів і строку кредитування. Підписується Акт прийняття-передавання векселів.

Сума, яка підлягає утриманню на користь банку, складається з процентної ставки (дисконту), а для іногородніх векселів — також з порто(поштових витрат) і дамно(комісії за інкасування іногород­ніх векселів). Нарахування суми дисконту здійснюється за такою формулою:

де D — сума дисконту;

і — процентна ставка;

S — номінальна сума векселя;

t — строк у днях від дня врахування до дня платежу за векселем;

n — кількість днів року.

Приклад.Вексель на суму 25 000 грн враховано у банку за 60 днів до дня платежу за ставкою 15% річних. Сума дисконту становитиме:

D = (25 000 • 60 • 15) / (100 • 365) = 616,44 грн.

Власнику векселя буде сплачено:

25000 - 616,44 = 24383,56 грн.

Розрахунок суми, яка належить до сплати пред'явнику векселя, може здійснюватися за формулою:

,

де Р — сума, що виплачується подавцю за врахований вексель;

S — номінальна сума векселя;

і — процентна ставка, за якою нараховуються відсотки на номінальну суму векселя;

а — дисконтна ставка, за якою розраховується дисконт і проценти, що утримуються на користь банку;

v — процентна ставка, за якою нараховується комісія;

g — процентна ставка, за якою нараховується дамно;

р — сума порто;

п — кількість днів року;

д¹ — кількість днів від дня врахування до дня платежу за векселем;

д² — кількість днів від дня, з якого нараховуються проценти на номінальну суму векселя, до дня платежу за векселем.

Особливістю дисконтного кредиту є те, що проценти стягуються банком у момент видачі позики, однак зараховуються на його дохідний рахунок після отримання платежу за векселем. Конкретний розмір облікової ставки встановлюється банком за узгодженням з клієнтом. При цьому слід враховувати, що фактична ставка банківського відсотка при дисконтуванні суми векселя буде вищою за номінальну ставку процента. Зокрема, у нашому прикладі фактична процентна ставка становитиме:

(616,44-100-365) / (24383,56-60) =15,38 %.

Надання облікового кредиту відбувається після підписання Договору про врахування векселів,в якому зазначаються суб'єкти угоди, їхні права та обов'язки, основні параметри угоди. Договір врахування може бути укладений на користь третьої особи, якщо кредиторська заборгованість подавця векселя такій особі підтверджена документально.

Прийняті до врахування векселі реєструються у спеціальній Книзі обліку врахованих векселів,яка щороку відкривається банком. На лицьовому боці векселя в правому куті або збоку проставляється штемпель банку «Враховано»,всередині якого проставляється порядковий номер векселя, що ведеться з початку року, а в правому верхньому куті — строк і місце платежу. На векселях з місцем платежу в інших місцях зверху додатково ставиться штемпель«Іногородній». Крім цього, порядковий номер векселя з книги врахованих векселів проставляється банком і в реєстрах навпроти запису кожного векселя. Бланковий індосамент, з яким вексель було подано в банк для врахування, переводиться в іменний на користь банку шляхом проставлення банківського штемпеля. Це робиться для того, щоб ускладнити використання векселя сторонніми особами на випадок його крадіжки або втрати. Після цього векселі здаються на зберігання в касу (місцеві векселі групуються за строками платежу, іногородні — за місцем платежу), а клієнт отримує кошти шляхом зарахування на поточний рахунок у строк, установлений у договорі про врахування, або шляхом оплати кредиторської заборгованості за умови подання документів, що підтверджують наявність такої заборгованості.

Невраховані векселі повертаються представнику клієнта під розписку.

Операції банків з векселями мають документарний характер, а тому вимагають строгого обліку та контролю. Основними документами, котрі відображають операції банку з урахування векселів, є згадувана вище книга врахованих векселів, а також книга обліго вексельних позичальників і термінова відомість урахованих векселів.

Книга обліку врахованих векселів(рис. 5.7) призначена для обліку хронології операцій із врахування векселів. У ній документуються усі облікові операції банку: в дебет вносяться записи про враховані векселі (кожного окремо або за загальною сумою реєстру), а в кредит — про оплачені, перевраховані, опротестовані, передані на інкасо чи в депо. Різниця дебетового і кредитового підсумків показує залишок векселів у портфелі банку на певний момент.

Книга обліго вексельних позичальників(рис. 5.8) дає змогу стежити за станом заборгованості кожного позичальника в результаті обороту векселів і не допускати перевищення клієнтом ліміту заборгованості. Цей документ призначений для ведення систематичних записів операцій врахування. Оскільки відповідальність за векселем несуть як пред'явник, так і боржник (векселедавець для простого векселя чи акцептант для переказного), банки ведуть облік за кожним позичальником у розрізі двох рахунків: як пред'явника і як платника. Такий підхід дає змогу виявити розмір реальної заборгованості позичальника перед банком, тобто його заборгованості не лише як особи, що подала векселі до врахування, а й як боржника, свідоцтвом боргу якого є векселі, що враховані банком від інших клієнтів.

Термінова відомість урахованих векселів(рис. 5.9) призначена для обліку строків настання платежів і своєчасного отримання платежу за врахованими векселями. Цей документ має особливе значення, оскільки подання векселя для платежу в строк за умови неплатежу призводить до втрати зобов'язанням сили вексельного права. Відомість складається у двох примірниках на кожне число. у нього вносяться дані про усі векселі, строк платежу за якими припадає на цю дату разом з відміткою про порядковий номер векселя, найменування векселедавців, пред'явників та суми кожного векселя. Один примірник відомості після звірки її даних з даними векселів залишається в касі банку, а другий примірник видається працівникові, котрий здійснює операцію врахування.