Рослини, які містять глікозиди: віка, конюшина, льон звичайний.

Глікозиди - складні ефіроподібні органічні речовини рослинного походження , які складаються із глікону- цукристої частини і аглікону - органічної речовини.

Під впливом ферментів глікозиди в рослинах чи шкт гідролізуються із утворенням глікону і аглікону.

Цукриста частина є джерелом енергії, а аглікон проявляє специфічну дію.Глікон являється провідником аглікону, сприяє швидкому його всмоктуванню.

Глікозиди діляться на 4 групи:

1.Глікозиди із азатмістким агліконом, при розщепленні яких утворюється синильна кислота (цианглікозиди) - сорго, вика, конюшина, льон, люцерна;

2.Глікозиди із азот- і сірковмістним агліконом (тіолгікозиди), які під впливом ферментів утворюють єфірні олії - рапс, гірчиця польова, редька дика;

3.Глікозиди з безазотистим агліконом, діють переважно на серцево- судинну систему - конвалія, наперстянка;

4.Сапонін-глікозиди, володіють гемолітичними і піноутворюючими властивостями - бобові, лютикові, пасльонові.

Віка ярова (мишачий горошок) — однорічна трав'яниста рослина висотою до 60 див. Стебло розгалужене, листя вузьке, квітки великі, блідо- фіолетові. Плід — боб. Широко культивується як кормова культура, частіше в суміші із злаковими травами. Зелена рослина, але особливо насіння, містять глікозиди Віцин і віціанин, при гідролізі яких утворюється синильна кислота. Глікозиди накопичуються не завжди, а тільки за певних кліматичних умов.

Конюшина лугова (червона)— за несприятливих для розвитку умов (заморожування, сильна засуха і ін.), в молодих рослинах до зав'язування плодів накопичуються ціаногенні глікозиди.

Льон звичайний (посівний)— однорічна рослина висотою до 100 див. Стебло прямої, на кінці волотисто-гіллястий; листя дрібне, ланцетове. Квітки п'ятірні, блакитні; плід — коробочка, що містить блискуче плоске насіння. Культивується в Лісостепі і Поліссі як технічна культура.

Зелені рослини до і після цвітіння, а також плодова коробочка і насіння містять глікозид линамарин, який під впливом ферменту линазьі у присутності води гидролизуется з утворенням синильної кислоти.

Лядвенец рогатий— багаторічна трав'яниста рослина висотою до 40 див. Стебло густооблиственньш, листя трійчасте з невеликими прилистниками, квітки яскраво-жовті, зібрані в зонтиковьіе головки. Росте в лісових, лісостепових і степових зонах, в гірських районах. Відноситься до кращих кормових трав, проте в період цвітіння накопичуються ціаногенні глікозиди, які можуть зберігатися і в сіні.

Манник водяний (високий, лепех) — Сіусегіа ациаїіса сем. мятликовьіх — Роасеає — багаторічна трав'яниста рослина висотою до 200 см з повзучим кореневищем. Стебла прямі, товсті, при підставі гладкі; листя лентовиднолинейньїе тонкозаостренньїе, з верхньої поверхні шорсткі. Суцвіття — багатоколоскова мітелка. Росте по берегах озер, річок і в струмках Європейської частини СРСР, в Сибіру і на Кавказі. Ціаногенні глікозиди накопичуються в молодих рослинах, особливо в отаві.

Сорго— багаторічні або однорічні кущисті трав'янисті рослини. Листя широколінійне, суцвіття — пірамідально-яйцевидна багатоколоскова мітелка; колоски ланцетові.

ЕТІОЛОГІЯ. Отруєння с.г тварин ціаногенними рослинами реєструють у всіх країнах світу. Інтоксикації зазнають в.р.х., коні, вівці, свині та свійська птиця.

Найбільш чутливі до отруєння жуйні тварини. Коні хворіють рідше , оскільки вони довго пережовують корм , а сірка , що є у слині , нейтралізує синильну кислоту.

Отруєння виникає при поїданні сорго, вики ярової, конюшини, льону, люцерни, проса. Отруєння буває після поїдання зеленої маси рослин, які містять нітроглікозиди , а також після згодовування силосу, сінажу та сіна, приготовлених з цих рослин.

Синильна кислота утворюється із нітроглікозидів під впливом ферментів рослин при зігріванні в купах та мацерації в рубці. Під час сінокосіння ціаногенні речовини нагромаджуються при повільному висушуванні , а при швидкому – кількість їх зменшується і через 2 місяці їх не знаходять. У силосованих кормах синильна кислота зберігається понад два роки. У запліснявілій траві її буває до 165 мг в 1 кг. Смертельна доза синильної кислоти для великих тварин 0,4 – 0,5 г, овець – 0,1 г. Отже при вмісті 25 мг синильної кислоти в 1 кг суданської трави отруєння корів настає при поїданні 16-20 кг корму.

ПАТОГЕНЕЗ. Утворившись у рослинних кормах або у шлунково-кишковому каналі, синильна кислота швидко всмоктується у кров і легко проникає через клітинні мембрани всіх органів у цитоплазму , де блокує дихальний фермент – цитохромоксидазу, внаслідок чого тканини дуже мало або зовсім не споживають кисню.

Настає кисневе голодування мозку , що призводить до порушення усіх життєво важливих центрів. Кисень, не спожитий тканинами, нагромаджується і венозній крові і вона набуває світло-червоного кольору. Смерть настає від зупинки дихання.

СИМПТОМИ. Отруєння може перебігати блискавично та гостро, що залежить від дози синильної кислоти. Перші симптоми появляються через 15-30 хв. і дуже рідко – через 1 годину. У тварин , незалежно від виду, відмічається сильне збудження, вони видають різні звуки, падають у нападах судом, б’ють кінцівками , очні яблука випнуті назовні, тварини гарячково хапають зубами землю і швидко протягом кількох хвилин, гинуть від асфіксії.

При гострій формі перші симптоми у в.р.х. появляються через 30-60 хв після поїдання ціаногенного корму. Спочатку спостерігається хитка хода, посилене та напружене дихання, посилена салівація, блювання чи позиви до нього, атонія рубця, нерідко профузний пронос. Усі видимі слизові оболонки мають яскраво-червоний колір. Щоб полегшити дихання корови витягують шию , піднімають голову догори. Пізніше дихання стає повільнішим, проявляється окремими судорожними, часто переривчатими вдихами з довгими паузами (диспноетична стадія). Тварина раптово падає на землю , у неї з’являються напади сильних судом ( конвульсивна стадія).У подальшому зменшується частотаскорочень серця , знижується кров’яний тиск, розвивається синюшність слизових оболонок ( асфіксична стадія).Виникає коматозний стан , і дуже часто смерть настає протягом двох годин.

У свиней симптоми отруєння починається з безпричинного збудження , а потім розвиваються симптоми , подібні до прояву отруєння у в.р.х.. Іноді у хворих свиней спостерігають позу “сидячої собаки “, яку вони приймають з тим, щоб полегшити дихання. Перед смертю при коматозному стані температура тіла сильно знижується.

ПАТОЛОГО - АНАТОМІЧНІ ЗМІНИ. Труп помітно здутий. Пінисті, нерідко жовтого або зеленого кольору виділення з носових ходів та ротової порожнини. Вміст передшлунків з характерним запахом гіркого мигдалю( краще відчувається при підігріванні ). При блискавичному перебігу слизові оболонки шлунка та кишок гіперемовані , часто темно червоного кольору з синюшним відтінком. При гострому перебігу відмічається різної інтенсивності геморагічне запалення слизової оболонки та підслизового шару рубця і сичуга у жуйних та шлунка у тварин інших видів. Слизова оболонка сичуга легко відшаровується і знімається , а тонкого відділу кишечнику – потовщена і гіперемійована, у нирках – застій крові, інколи печінка має жовтуватий відтінок. Судини брижі та головного мозку наповнені кров’ю. В початковій стадії отруєння та у тварин які щойно загинули , кров у венах світло-червоного кольору. Легені також світло – червоні з ознаками гострого набряку.

ДІАГНОЗ. Ставлять на основі комплексних досліджень. Важливе значення має детальний анамнез, аналіз клінічних симптомів захворювання, і результатів розтину ( запах мигдалю, світло-червона кров у венах). Але остаточне підтвердження діагнозу дає хімічне дослідження кормів та хімусу на вміст синильної кислоти.

Після загибелі тварин пат матеріал слід зразу ж відбирати і відправляти в лабораторію , оскільки синильна кислота у трупному матеріалі може швидко розкластися з утворенням аміаку та мурашиної кислоти.

Завжди необхідно виключати інфекційні захворювання , і насамперед - блискавичну форму сибірки.

ЛІКУВАННЯ. З метою знешкодження синильної кислоти у шлунково-кишковому каналі всередину дають окислювачі: 1%- ний розчин перекису водню – 800-1000 мл дорослим тваринам або розчин калію перманганату ( 1 : 1000 ) – 500-1000мл. Для нейтралізації синильної кислоти , яка всмокталась у кров , внутрішньовенно вводять один з найбільш ефективних антидотів – 10%-ний розчин натрію тіосульфату в дозі 1-2 мл на 1 кг маси тварини , який переводить токсичну синильну кислоту в нетоксичні роданисті сполуки.

Висока лікувальна ефективність досягається внутрішньовенним введенням 40%-ного розчину глюкози в дозі 1 мл на 1 кг маси тварини. Глюкоза вступає у взаємодію з синильною кислотою і утворює нетоксичні ціаногідрини. Крім того, вона стимулює дихання та функцію серцево-судинної системи.

Добрий результат дає поєднання внутрішньовенного введення хромосмону чи метиленового синього з наступною ін’єкцією натрію тіосульфату.

Крім специфічних антидотів, рекомендується призначити розчин лобеліну гідро хлориду або цититону, кофеїну бензоат натрію, кардіаміну, які збуджують дихання та серцеву діяльність.