Міжнародно-правове регулювання закупівель

Державна закупівля є важливою складовою діяльності з лібералізації торгівлі у світі. 15 квітня 1994 р. одночасно, але офіційно незалежно від багато­сторонніх торговельних переговорів у межах Уругвайського раунду Генераль­ної угоди про тарифи і торгівлю, було підписано угоду про державну закупівлю (GPA) 22 урядами, головним чином між Сполученими Штатами Америки і країнами — членами ЄС. Нині учасниками угоди GPA є 38 країн.

Зазначена угода набула чинності 1 січня 1996 р. і відкрила ринок державних закупівель у багатьох секторах країн — учасниць Угоди. Основні її принципи передбачають здійснення державної закупівлі в умовах дотримання правил національного режиму і відсутності дискримінації. Це означає рівноправне ставлення до вітчизняних та іноземних постачальників і відсутність диск­римінаційних положень у будь-яких законах, постановах, процедурах або захо­дах щодо державної закупівлі. Для країн, що бажають вступити до складу Світової організації торгівлі ці політичні заходи також мають велике значення.

Відносини з Європейським Союзом — ще одна важлива сфера. З ним певною мірою співпрацюють усі країни Центральної та Східної Європи. 15 країн — членів ЄС створили єдиний ринок з вільним рухом товарів, послуг, фінансових і людських ресурсів. За підрахунками загальна вартість контрактів із державних закупівель у межах ЄС перевищує 750 млрд. дол. США на рік.

У межах ЄС та COT створено всеохоплюючу детальну регулятивну базу для державних закупівель, вартість яких перевищує певні порогові показники. Усі країни-члени повинні вносити ці директиви і положення у власне національне законодавство. Принципи і правила GPA за суттю не відрізняють­ся від принципів і правил, встановлених у Директивах щодо закупівлі в межах ЄС і, завдяки нещодавно внесеним до них змінам і доповненням (жовтень 1997 р. і лютий 1998 p.), мають відповідати вимогам Директив.

Державна закупівля в країнах ЄС.У 1951 р.було укладено Паризьку угоду про Європейське об'єднання вугілля і сталі. Цей рік можна вважати почат­ком створення нинішнього Європейського Союзу.

У 1957 р. підписано Римські угоди і створено дві організації: Європейське економічне співтовариство (далі — ЄЕС) та Європейське співтовариство атом­ної енергії (Євратом). Подібно до Паризької угоди ці угоди були спрямовані на створення автономних організацій, уповноважених формувати нову структуру незалежно від країн-учасниць.

Угода про Європейський Союз (ЄС), погоджена у Маастрихті 1992 p., запо­чаткувала створення потужного інтернаціонального угруповання держав, фор­мальною юридичною підставою для якого було ЄЕС (після змін, внесених у Договір про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії 1957 р.

Маастрихтським договором, значні зміни були внесені також Амстердамським договором 1997 р. та Ніццьким договором 2000 p.).

За Маастрихтським договором у межах ЄС сформувався єдиний економіч­ний простір, що об'єднав 15 країн. З травня 2004 р. до складу ЄС ввійшли ще 10 країн: Кіпр, Латвія, Литва, Естонія, Чехія, Словаччина, Словенія, Польща, Угорщина і Мальта. Отже, нині 25 країн є членами Євросоюзу. Територія його збільшилася майже на чверть, а населення — на одну п'яту. Це об'єднання, яке за загальноприйнятою класифікацією належить до регіональних інтеграційних угруповань держав, має величезний сумарний внутрішній валовий продукт.

Мета ЄС полягає у створенні спільного ринку та економічного і грошово-кредитного союзу. Крім того, діяльність для досягнення цієї мети охоплює усу­нення торговельних обмежень, наприклад, митних зборів і кількісних обме­жень, скасування перешкод для вільного руху товарів, людей, послуг і капіталу між країнами-членами і систему захисту конкуренції від викривлень.

Створення єдиного ринку і забезпечення його належного функціонування — одне з основних завдань ЄС. Його можна досягти лише у разі конкурування усіх компаній в однакових умовах за контракти, що присуджуються як державним, так і приватним організаціям. На державну закупівлю припадає основна частка економічної діяльності: державні контракти становлять 10-15 % валового внутрішнього продукту ЄС.

Перші правила державної закупівлі містилися у Римській угоді, але вони були надто загальні й неточні для вільного застосування закупівельними організаціями. Тому Комісія ЄС разом з країнами-членами розробила дирек­тиви щодо державної закупівлі для втілення у життя Римської угоди — забез­печення більш прозорих, точних правил, яких мають дотримуватися органи державної влади і підприємства з надання комунальних послуг (водо- та енер­гопостачання, транспорту і послуг зв'язку).

Першу директиву щодо державних закупівель було ухвалено в 1970 р. По­чинаючи з 1993 p., введено в дію шість різних директив, що створюють базу для державної закупівлі в межах ЄС.

Директиви щодо державної закупівлі:

1) Директива Ради 93/36/ЄЕС (про державну закупівлю товарів);

2) Директива Ради 93/37/ЄЕС (про державну закупівлю робіт);

3) Директива Ради 92/50/ЄЕС (про державну закупівлю послуг);

4) Директива Ради 89/665/ЄЕС (про засоби суспільно-правового захисту);

5) Директива Ради 93/38/ЄЕС (щодо підприємств з надання комунальних
послуг);

6) Директива Ради 92/13/ЄЕС (про засоби судового захисту підприємств з
надання комунальних послуг).

Положення наведених вище угод та директив забороняють будь-яку диск­римінацію або обмеження щодо усіх контрактів, незалежно від їх вартості, і за­стосовуються безпосередньо до державної закупівлі, навіть якщо не посила­ються на неї спеціально.

Директиви мають на меті не погодження усіх національних правил держав­ної закупівлі, а уніфікацію процедур, яких мають дотримуватися країни-члени, якщо очікувана вартість закупівель перевищує порогові показники. Директиви застосовуються до окремих державних контрактів, тоді як загальні принципи, закладені у Римській угоді, — до всіх контрактів, незалежно від їх вартості.

Крім того, законодавство ЄС передбачає, що державні підприємства та ус­танови, відповідальні за водо- та енергопостачання, транспорт і телезв'язок, повинні керуватися такими принципами:

відсутність дискримінації;

прозорість процедур здійснення закупівель. Якщо вартість предмета за­купівлі перевищує встановлені директивами порогові показники, повідомлен­ня про закупівлю розміщується у Додатку до Офіційного журналу ЄС (OJ) з бази даних із закупівлі TED (щоденні пропозиції в електронному форматі);

інформування про вибрану процедуру присудження контракту;

відповідність технічним вимогам. Європейські стандарти, якщо такі є, повинні мати пріоритет перед іншими міжнародними або вітчизняними стандартами;

прозорість процедур добору підрядників і присудження контрактів через використання завчасно сформульованих об'єктивних критеріїв.

Адаптація українського законодавства до права ЄС.Стаття 51 Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС від 14 червня 1994 р. та рішен­ня Міжвідомчої координаційної ради з питань адаптації українського законодав­ства до законодавства ЄС (далі — МКР) від 5 листопада 1999 р. і 14 квітня 2000 р. визначають пріоритетні галузі адаптації, серед яких — і державні закупівлі.

Слід зазначити, що процес адаптації не є тотожним уніфікації. Адаптація повинна здійснюватися з урахуванням особливостей українського суспільства. З огляду на ці фактори, Центр порівняльного права при Міністерстві юстиції України визначив перелік актів законодавства Європейського Союзу (http://www.clc.org.Ua/ukr-whitebook.html) з метою приведення у відповідність до них українського законодавства та створення правової бази для інтеграції України в ЄС.

Принципи організації закупівель Світового банку.Різні міжнародні організації, наприклад фонди сприяння розвитку, Світовий банк тощо, можуть вимагати використання власних правил закупівлі при фінансуванні проекту або наданні позики на фінансування проекту розвитку. Ці правила здебільшого відповідають принципам європейських директив стосовно закупівлі. У дирек­тивах вказано, що вони не застосовуються до державних контрактів, які керу­ються різними процедурними правилами і присуджуються згідно зі спеціаль­ною процедурою міжнародної організації. Світовий банк та Європейський банк реконструкції і розвитку, що відіграють важливу роль у підтриманні роз­витку та економічного зростання через забезпечення фінансування і впровад­ження ноу-хау для країн з перехідною економікою, користуються процедурами і детальними правилами, а також керівними принципами для здійснення за­купівлі в межах проектів і програм, що фінансуються цими організаціями.

В основу вимог Світового банку покладено чотири ключові принципи:

1) необхідність економії та ефективності;

2) створення для всіх учасників торгів, як з розвинутих країн, так і країн, що розвиваються, можливості конкуренції;

3) заохочення розвитку національних ринків державних закупівель;

забезпечення прозорості у процесі закупівлі.

У більшості випадків ці потреби й інтереси можуть найкраще реалізовуватися через належним чином організовані міжнародні конкурентні торги (далі — МКТ), що передбачають преференційні умови для вітчизняних товарів і залучення віт­чизняних підрядників для виконання робіт згідно зі встановленими умовами.

Якщо МКТ, з погляду Світового банку, не є найекономічнішим та найефек­тивнішим методом закупівлі, можуть застосовуватися інші методи закупівель, визначені у відповідній Угоді про позику.

Типовий закон про закупівлю товарів, будівельних робіт і послуг UNCITRAL. UNCITRAL (ЮНСІТРАЛ) — Комісія ООН з права міжнародної торгівлі. Типовий Закон ЮНСІТРАЛ, прийнятий у 1994 p., спрямований на на­дання допомоги країнам у реформуванні й удосконаленні своїх законів щодо процедур закупівлі. Закон містить процедури, призначені для досягнення цілей конкуренції, прозорості, справедливості та об'єктивності у процесі закупівлі, а отже, вищого рівня економії та ефективності закупівлі.

Основними цілями його є: 1) максимальна економічність та ефективність за­купівлі; 2) сприяння і заохочення участі у процедурах закупівлі постачальників і підрядників, незалежно від їх національної належності, що сприяє розвитку міжнародної торгівлі; 3) сприяння конкуренції серед постачальників і підряд­ників при постачанні товарів, будівельних робіт або закупівлі послуг; 4) забезпе­чення справедливого і рівноправного ставлення до всіх постачальників і підряд­ників; 5) сприяння чесності, справедливості та довіри громадськості до процесу закупівлі; 6) досягнення прозорості процедур, пов'язаних із закупівлею.