Писемність і освіта

Літературні й археологічні джерела засвідчують про існування у східних слов'ян писемності ще до прийняття християнства. Болгарський письменник Храбр у праці «О письменах» говорить про два види письма— примітивні піктографічні знаки (риски і зарубки) та грецьке й латинське письмо, що не передавало багатьох слов'янських звуків. Писемність у дохристиянські часи була поширена у зовніш­ньополітичній, економічній і торговельній сферах суспільного життя, а також у язичницькому культі.

Проникнення християнства на Русь зумовило виникнення у східних слов'ян письма, якого потребувала держава і церква.

Це письмо називалось «кирилиця», воно прийшло на Русь разом із писцями і богослужебними книгами із Болгарії. По­ступово воно витіснило стару писемність. Пам'ятки давньоруського письма можна побачити на різних предметах та виробах — пряслицях, горщиках, корчагах, голо­сниках, ливарних формочках та інших предметах домашнього вжитку. Вони свід­чать, що писемність була поширена серед простого люду.

Важливими писемними пам'ятками є знайдені у Новгороді, Звенигороді та ін­ших містах берестяні грамоти — переписка городян про господарські справи.

Оригінальними пам'ятками давньоруського письма є графіті XI—XIV ст., що містяться на стінах Софійського собору, Кирилівської церкви, Видубицького монастиря, Успенського собору Печерського монастиря, церкви Спаса на Берестові та Золотих воріт.

Цікавими пам'ятками є стилі (залізні, бронзові і кістяні писала) для письма на воскових дощечках, бересті і штукатурці.

Вони дають повне уявлення про грамот­ність прихожан соборів та широких верств населення Київської Русі. Всі ці пам'ятки вказують на те, що писемність у Київській Русі була не тільки привілеєм князів і духовенства, а й надбанням широких верств міського населення.

Розвиток освітиу Київській Русі ґрунтується на власних національних традиці­ях та використанні античного і болгаро-візантійського досвіду шкільного навчання. Поширенню грамотності сприяло запровадження християнства. Після церковної реформи Володимира Великого виникла потреба у навчанні та вихованні освічених людей. Вони потрібні були не тільки для впровадження нового християнського культу, але і для функціонування органів державного управління та розвитку торгі­влі.

Тому шкільна освіта за князювання Володимира Великого та Ярослава Мудро­го набула державної ваги. Утворилися три типи шкіл: палацова школа підвищеного типу, школа «книжного вчення» для підготовки священиків та світська (приватна) школа домашнього навчання, переважно для купецького і ремісничого населення.

У школах вивчали основи письма, читання, арифметику, спів, музику, поетику, риторику, іноземні мови (передусім грецьку і латинську). Вищу освіту визначали філософія і риторика. Центрами освіти були міста Київ, Новгород, Полоцьк, Черні­гів, Галич та Володимир-Суздальський. Освітнім центром у Києві був собор Святої Софії. Тут складено літописний звід 1037 p., написано і виголошено «Слово про за­кон і благодать» митрополита Іларіона, складатись основи першого збірника зако­нів Київської Русі, що називається «Руська Правда», створено «Ізборник» Святос­лава 1076 p., написано у 1056—1057 pp. відоме «Остромирове євангеліє». Тут містилася книгозбірня Ярослава Мудрого, переписуватися книги.

Освітнім і художнім центром був також і Печерський монастир, у якому знахо­дилися художня і книгописна майстерні. У його стінах була створена визначна пам'ятка історії Київської Русі «Повість минулих літ» та ін.

Утворення шкіл і поширення писемності були пов'язані з соціальними та куль­турними вимогами давньоруського суспільства.