Педагогічна діагностика якості виховної роботи як складова педагогічного моніторингу
Діагностика (від грецького dіagnostіkos – здатний розпізнавати) – процес розпізнавання й оцінки властивостей, особливостей і станів людини, що полягає в цілеспрямованому дослідженні, тлумаченні отриманих результатів і їхньому узагальненні у вигляді висновку (діагнозу). Діагностика використовується для оцінки здоров'я, фізичного й психічного розвитку, професійної придатності, а також і в інших сферах діяльності людини. Набуває важливого значення й діагностика педагогічних явищ.
Об'єктом діагностики якості виховної роботи є розумовий, моральний, трудовий, естетичний та фізичний розвиток учня й стан розвитку учнівського колективу.
Л.П. Кацинська визначає структуру об’єктів педагогічної діагностики [10].
1. Діагностика особистості школяра, з метою виявлення індивідуальних особливостей, рівнів їхньої вихованості та загального розвитку. Вивчаються:
- спрямованість особистості (потреби, інтереси, переконання, ціннісні орієнтації, мотиви, установки).
- пізнавальна і навчальна культура, культура розумової праці;
- культура поведінки та спілкування;
- здоров'я і фізична культура;
- умови сімейного виховання;
- характерологічні особливості (характер, темперамент, воля);
- індивідуальні характеристики.
2. Діагностика виховного колективу, з метою виявлення виховних можливостей колективу та умов для інтелектуального розвитку. Вивчаються:
- структура, особливості міжособистісних стосунків;
- ставлення до навчання в школі;
- характер громадської думки;
- згуртованість (традиції, суспільна думка, роль активу тощо);
- зовнішні зв'язки;
- історія колективу;
- форми дозвілля.
3. Діагностика виховної роботи, з метою виявлення затрачених педагогом зусиль; одержання всебічної інформації про характер впливів навколишніх мікро- і макросередовищ на розвиток школярів). Вивчаються:
- рівень вихованості і загального розвитку учнів;
- виховна система роботи в класі;
- емоційні реакції учнів на впроваджувані заходи, педагогічні вимоги;
- ступінь задоволеності виховною роботою її суб’єктами;
- ступінь і характер взаємодії (співробітництво) суб'єктів виховання;
- моменти напруженості в стосунках учнів і педагогів та їх причини;
- ступінь узгодження виховної роботи сім'ї, школи, ін.
4. Самодіагностика особистості і діяльності педагогів, з метою оцінки ними власних можливостей у розв'язанні конкретних виховних завдань, включаючи самоаналіз особистих рис і професійних умінь. Вивчаються:
- виховна діяльність педагогів;
- індивідуальний стиль педагогічного спілкування та керівництва;
- поведінка у складних, у тому числі й конкретних ситуаціях;
- культура розумової праці та самовдосконалення.
- рівень оволодіння педагогічними вміннями;
- авторитет у колег та учнів і їхніх батьків;
- володіння, педагогічною технікою, технологією та методикою індивідуальних педагогічних взаємин;
- характер і причини труднощів у виховній роботі.
Методи діагностики, які варто використати:
· неекспериментальні (анкетування, педагогічне спостереження, вивчення документації, вивчення продуктів діяльності);
· діагностичні (тестування, ранжирування, рейтинг);
· експериментальні (метод педагогічних ситуацій);
· формувальні методи, спрямовані на підвищення морального, суспільного розвитку учнів, рівня пізнавальних здібностей, потреб, інтересів і нахилів школярів й, водночас, такі, що дозволяють діагностувати наявний рівень сформованості цих якостей у тому числі й їх «зону ближнього розвитку».
· соціометричні методи вивчення стосунків у класному колективі.
Види діагностики:
- вихідна, яка проводиться на початку нового навчального року чи у нещодавно створеному учнівському колективі;
- поточна, що відбувається у ході виховної роботи;
- підсумкова або рубіжна, яка завершує вивчення даного колективу у цей час.
Діагностика, що проводиться у системі й за певною програмою дозволяє зробити процес педагогічного моніторингу цілеспрямованішим і результативнішим, акцентувати увагу на головних, істотних моментах досліджуваного явища, що підвищує дієвість отриманої інформації й дає можливість оперувати фактами під час вирішення практичних педагогічних завдань з даним учнівським колективом.
Для цього діагностична програма моніторингу будується на наступних принципах: організації педагогічного спілкування; прагматичної значущості; інтегративному характері інформації; педагогічній діагностиці; соціально-нормативної обумовленості; прогностичної спрямованості; науковості; безперервності; цілісності й наступності. Урахування цих принципів у ході розробки програми моніторингу сприяє успішності його протікання й одержання об'єктивної інформації.
До складових діагностичної програми моніторингу якості виховної роботи відносять:
1) постановку мети (вказівка на те, яким повинен бути результат виховного впливу);
2) вироблення критеріїв, за якими буде проводитися відстеження педагогічних фактів і явищ;
3) вибір коригувальних дій педагога;
4) вибір форми моніторингу;
5) визначення об'єкта спостереження (рівень знань, рівень вихованості, якість викладання, характер педагогічного впливу на учнів, взаємодії в системі «учитель – учень», взаємодія сім’ї та школи, форми та методи виховного впливу тощо);
6) вибір методів моніторингу.
Далі ми зупинимося на конкретних формах і методах моніторингу якості виховної роботи.
У загальнопедагогічному розумінні складовими моніторингу виховної роботи є:
· форми поточної оцінки спостережуваного явища, процесу, педагогічного факту;
· форми проміжної оцінки, відстеження змін шляхом аналізу самостійних робіт і контрольних завдань;
· фіксація зібраної інформації в каталожних картках;
· підсумкова атестація;
· підсумкові педради й консиліуми за результатами спостереження, узагальнення й аналіз процесу, що відслідковується, явищ або педагогічного факту.
До найбільш розповсюджених форм педагогічного моніторингу варто віднести: психологічний практикум; консультації; індивідуальні й групові бесіди; тренінги; педагогічний консиліум; класні збори тощо.
Дата добавления: 2015-02-07; просмотров: 2372;