Методика проведення диспутів

Диспут – вільний, жвавий обмін думками, колективне обговорення питань, які хвилюють його учасників.

Диспут - спеціально організована вистава, в ході якої відбувається демонстративне зіткнення прямо протилежних точок зору, думок по якому-небудь питанню (проблемі). Взагалі диспут (від лат. dіsputare – міркувати, сперечатися) трактується в словниках як вид діалогічного мовлення, публічна суперечка на злободенну наукову або розмовно-побутову тему. Із приводу даної проблеми учасники диспуту й виражають різні думки й судження. Розгортається диспут завдяки оцінкам, аргументаціям, значеннєвим зв'язкам з реальним життям, опорі на особистий досвід, яким користуються учасники суперечки. У диспуті є елементи монологу й діалогу. Діалогічні елементи надають емоційне пофарбування дискусії, а монологічні служать для вираження її логічного змісту. Як виховні потенціали диспуту можуть бути названі вміння доказово, аргументовано викладати свою точку зору, зберігати витримку й спокій, сприймати критику, з повагою ставитися до думки опонента [21].

Диспут, таким чином, сприяє формуванню суспільної уваги в учнівському колективі з проблеми обговорення, поглибленню та розширенню кругозору, розвиненню необхідних якостей особистості. Добре організований диспут, сприяє розвитку активного, творчого ставлення школярів до своїх обов’язків, впливає на формування у його учасників стійких наукових понять, переконань, допомагає розвитку логічного мислення. Його можна і варто проводити зі старшокласниками.

Тема диспуту не повинна нав’язуватися класним керівником, вона має виходити з потреб учнівського колективу. Тематику диспутів підбирають з таким розрахунком, щоб спонукати учнів до думки про мету життя, про справжнє щастя, про обов'язок людини перед суспільством. Тематика диспутів має спонукати учнів до глибоких роздумів, пошуку власних шляхів вирішень обговорюваної проблеми. На диспуті можна обговорити факти, що мають місце в класі чи в школі, літературний твір, газетну чи журнальну статтю. Обираючи тему диспуту, необхідно виявити, наскільки учні обізнані з нею, які погляди і переконання наявні в них з цієї проблеми.

Ефективність диспуту залежить від ґрунтовної попередньої підготовки.

Основні завдання підготовчого етапу: визначення теми, мети диспуту (має бути конкретною, орієнтованою на інтереси його учасників), створення організаційної групи (бажано, щоб до неї входили дорослі й учні), розподіл обов'язків, вибір ведучого, анкетування. Під час визначення основних питань, слід намагатися, щоб вони були значущими для учнів, містили в собі приховані суперечності, але при цьому позбавлені провокативності. Доцільно обговорювати не більше 5-6 питань.

Вже за три-чотири тижні в класі вивішується художньо оформлений плакат-оголошення, де вказується тема з одним або кількома епіграфами, основні питання теми, література. Його бажано доповнити правилами або законами диспуту, які б включали приблизно такі положення:

Ø диспут – вільний обмін думками; на ньому всі активні, в суперечці всі рівні;

Ø головне – факти, логіка, доказовість;

Ø перешіптування на місці, непотрібні жарти забороняються;

Ø гостре, влучне слово схвалюється;

Ø якщо людина під час наведення аргументів переходить на обговорення особистих вад опонента – це значить, що в неї немає доказових фактів;

Ø говори, що думаєш, думай, що говориш тощо.

Успішному проведенню диспуту сприятиме випуск окремого номера стінної газети, оформлення вітрини з книгами, журнальними і газетними статтями до його теми, проведення анкетування, індивідуальних і групових бесід, радіопередач тощо.

Ведучий повинен добре підготуватися до диспуту, продумати як викликати обмін думками між його учасниками, вміло керувати полемікою, спрямовувати її так, щоб вона не перетворювалась в беззмістовну балаканину. Він повинен вчасно зупинити тих, які надто відхиляються від головного, допомогти тим, хто висловлює розумні думки, але не вміє їх аргументувати, підвести учасників дискусії до необхідних узагальнень і правильних висновків.

Проведення анкетування, попередніх бесід з учасниками диспуту полегшить роботу ведучого, підкаже йому, на кого можна спиратися, до певної міри застрахує від несподіванок, підготує до подолання помилкових поглядів. У такому разі не буде мовчазних хвилин або поверхового вирішення спірних питань.

Основний етап передбачає розвиток дискусії на основі сформульованих питань, які мають стимулювати роздуми учнів над проблемою, кристалізувати власне ставлення до неї. Диспут нерідко розпочинають з проблемного запитання до аудиторії, показу інсценованого епізоду літературного твору. Найкращий початок – короткий виступ ведучого, в якому оголошується, порядок проведення диспуту, конкретизується предмет обговорення, його актуальність, уточнюються окремі поняття. Важливо, щоб під час диспуту учні уважно, вислуховували винесені на обговорення думки, відстоювали свою позицію, переконуючись у правильності чи помилковості поглядів як своїх, так і опонентів. Усе це має сприяти розкриттю та розвитку їх ерудиції, культури, мислення, уміння аналізувати, узагальнювати, робити висновки, логічно висловлюватись. Ефективність диспуту залежить від того, наскільки невимушеною є його атмосфера. З цією метою складають і оприлюднюють правила поведінки під час диспуту. Девізом диспуту часто обирають слова: «говори, що думаєш, думай, що кажеш».

Г. Плоткін пропонує правила для учасника диспуту, розроблені разом зі школярами:

1. Кожен має право висловити свою думку. Якщо в тебе є що сказати слухачам, нехай вони довідаються про це.

2. Говори, що думаєш, думай, що говориш! Висловлюйся ясно й чітко. Не стверджуй того, у чому не розібрався сам.

3. Намагайся, якнайбільш переконливо викласти свою точку зору. Спирайся тільки на безсумнівних факт.

4. Не повторюй того, що до тебе було сказано.

5. Поважай чужу думку. Намагайся зрозуміти її. Умій вислухати точку зору, з якої не згодний. Будь витриманим. Не перебивай виступаючих. Не надавай особистісних оцінок. Правоту доводь доводами, а не лементом. Не нав'язуй своєї думки.

6. Якщо доведена помилковість твоєї позиції, май мужність визнати свою неправоту.

Нехай головним підсумком диспуту стане твоє просування нелегким шляхом збагнення істини.

Важливу роль у проведенні диспуту відіграє ведучий, який нібито створює відповідний «мікроклімат» у колективі – повагу до присутніх, заборону перебивати виступаючого, водночас ведучий не повинен захоплюватися оціночними вирішеннями («правильно», «неправильно», «от як, куди тебе занесло!»).

З метою оволодіння школярами культурою диспуту можна запропонувати до використання ряд словесних кліше:

Я згодний (згодна), тому що ...

Я не згодний (не згодна), тому що ...

Я виражаю особливу думку, тому що ...

Ефективними є й інтерактивні вправи, такі, наприклад, як «метод ПРЕС», у який вже закладені мовні кліше. Так, 4 представника дискусійної групи висказують свою точку зору на запропоновану проблему:

1-й учень висловлює свою думку, пояснює у чому полягає його точка зору (починає словами «Я вважаю, що...»);

2-й учень пояснює, на чому ґрунтуються докази його позиції («Тому що....»);

3-й учень наводить факти, які підтверджують позицію («Наприклад...»);

4-й учень узагальнює думку, робить висновок про те, чому необхідно прийняти таку позицію («Отже, тому...»).

Завершальний етап передбачає короткий аналіз диспуту, найхарактерніших позицій та рефлексію - відзначаються помилкові погляди і судження учасників, найвлучніші аргументи, позиції, цікаві приклади та факти, щирість учасників, детальніше зупиняються на тому що цінного, корисного дає диспут його учасникам.

' Завдання: Чим відрізняються між собою дискусія та диспут? У чому проявляються їх спільні риси та відмінності?

Розрізняють класичні диспути, традиційні диспути, наукові диспути, диспут після проблемної лекції, урок-диспут. Залежно від цього є розбіжності у регламенті обговорення, але загальні підходи до організації та проведення диспуту залишаються єдиними.

Краса і творчість – потреба чи вимога життя?

Мета. Формувати в учнів прагнення до пізнання і розуміння прекрасного в житті і в мистецтві. Спрямувати учнів до бажання навчитись розуміти мову мистецтва, до бажання виховувати в собі власний естетичний смак.

Обладнання.

1. Виставка репродукцій картин: О.К. Саврасова, І.І. Левітана, Г.Г. Нісського; Веласкеса («Папа Інокентій X»), І.Ю. Рєпіна («Протодиякон»); репродукцій скульптур Венери Мілоської та Цариці Нефертіті.

2. Записи музичних композицій: П.І. Чайковський, «Пори року»; Ф.Гойя, «Ностальгія»; Е.Морріконе, «Сни майї».

3. Плакати з висловами видатних людей:

Потреба краси і творчості, що її втілює, нерозлучна з людиною, і без неї людина, мабуть, не схотіла б жити на світі. (Ф.М. Достоєвський)

Під красою розуміється таке поєднання різних матеріалів, а також звуків, барв, слів, яке надає створеному, зробленому людиною, майстром, форму, що діє на почуття й розум як сила, яка збуджує в людях подив, гордість і радість перед їхньою здатністю до творчості. (М.Горький)

Насправді добре і прекрасне не вмирає. (Е.Арндт)

Той, хто побачив прекрасне – співучасник його створення. (К.Боуві)

Прекрасне в мистецтві завжди правдиве, однак правдиве не завжди прекрасне. (Е.Рітшель)

Усі види мистецтва служать найвеличнішому з мистецтв – мистецтву жити на землі. (Б.Брехт)

Мистецтво стало першим вчителем народу. (В. Шкловський)

Мистецтво – це дослідження світу, це можливість зупинити людину, зрозуміти, хто вона, що вона бачить і куди йде. (В. Шкловський)

4. Плакат із «Правилами диспуту»:

Якщо хтось говорить – слухай.

Кожен говорить по черзі, а не водночас.

Якщо хочеш висловитись, підніми руку, щоб тебе побачили.

Не перебивай того, хто говорить.

Якщо ти не погоджуєшся з кимось, переконайся, що ти хочеш критикувати ідею, а не особу, яка її висловила.

Не смійся, коли хтось говорить (за винятком, коли хтось жартує).

Заохочуй до участі інших.

Питання для обговорення

1. Звідки у людини взялося почуття краси? Хто її вчив розуміти, бачити і відчувати красу? Чому вона завжди так радіє зустрічі з прекрасним?

2. Доведіть, що почуття прекрасного властиве лише людині. Чим різниться людина від всіх інших живих істот?

3. Як праця відрізняє людину від тварин? В чому це виявляється?

4. Що означає «діяти за законами краси»? Як можна розуміти цей вислів?

5. Чому такі неоднакові людські уявлення про красу? Чому те, що одним здається гарним, інші навіть і не помітять? Чому те, що в одних викличе подив, інших приводить у захоплення?

6. Що ми знаємо з історії мистецтва про ідеали краси різних часів?

7. В чому спільне й відмінне між поняттями: «красиве» і «прекрасне»? Чим саме вони різняться?

8. Чи можна погодитися з думкою, що «мистецтво відтворює тільки красиве, і тільки прекрасні явища життя удостоюються того, щоб потрапити в мистецтво»?

9. Що може дати мистецтво людині? І навіщо виховувати в собі естетичний смак?

Матеріали для диспуту:

Вступне слово: Ми часто говоримо: це красиве, це прекрасне. І кажемо так про дуже різні речі. Прекрасне велике місто з його гомінливими вулицями, високими будинками і безперервним рухом машин, але прекрасне й маленьке село, загублене серед лісів та полів. Прекрасна розумна, добра людина і прекрасна мудра, цікава книжка. Прекрасними можуть бути вистава, кінофільм, картина талановитого художника. А яка красива природа будь-якої пори року! А тепер поглянемо на іншу природу, на ту, яку людина створила своєю працею. Скільки тут прекрасного! Конструктор створить новий тип машини – зручний, легкий, економічний, зовні красивий – і наслідок його праці назвуть прекрасним. Математик оригінально і просто розв'яже складну задачу, робітник виточить деталь, хірург зробить операцію і врятує людину – все це прекрасно. Прекрасна і сама людина, яка силою волі здійснює подвиг і здатна пожертвувати собою в ім'я врятування іншого. Прекрасні явища великі й малі. Прекрасні машини, які допомагають нам долати простір, випереджати час, звільняють від важкої й нецікавої роботи. Сьогодні хотілось би з вами поговорити про ту красу, яку пропонують нам найяскравіші зразки мистецтва і поміркувати: чи потрібно нам, людям сучасності, мистецтво? Чи вартісними є ті зразки красивого, які воно пропонує. Отже будемо намагатися дати відповідь на запитання «Краса і творчість – потреба чи вимога життя?»

Зразки поезії:

Все потонуло в сніжній білизні,

Стоять дерева тихо, як в обнові,

Так тихо, що аж страшно тут мені

Зітхнуть незручно чи промовить слово.

Скрізь тихо. На деревах – білизна,

І з кожною секундою ясніше

Стає мені, що сніг – це письмена,

Яких не прочитать мені у тиші. (Кайсин Кулієв)

Та досі ми говорили про прекрасне в природі.

Світ який – мереживо казкове!..

Світ який – ні краю, ні кінця!

Зорі й трави, мрево світанкове,

Магія коханого лиця.

Світе мій, гучний, мільйонноокий,

Пристрасний, збурунений, німий,

Ніжний і ласкавий, і жорстокий,

Дай мені свій простір і неспокій,

Сонцем душу жадібну налий! (Василь Симоненко)

Які щасливі очі у казок!

Я прокидаюсь, серце калатає.

Зима стоїть персидська, як бузок,

1 жоден птах її не хилитає...

Мої палаци, вежі крижані,

Я в першу мить не знаю навіть, де я –

Чи там, в дитинстві, чи де у сні,

Чи в Ірпені, чи в царстві Берендея.

Я в першу мить не знаю, що це – я,

Сосновий світ здивовано вивчаю.

Я прокидаюсь. І твоє ім'я

Наповнить душу сонцем і печаллю. (Ліна Костенко)

Двори стоять у хуртовині айстр.

Яка рожева й синя хуртовина!

Але чому я думаю про вас?

Я вас давно забути вже повинна.

Це так природно – відстані і час.

Я вже забула. Не моя провина –

То музика нагадує про вас,

То раптом ця осіння хуртовина.

Це так природно – музика, і час,

І ваша скрізь присутність невловима.

Двори стоять у хуртовині айстр.

Яка сумна й красива хуртовина! (Ліна Костенко)

Троянди й виноград

Із поля дівчина утомлена прийшла

І, хоч вечеряти дбайлива кличе мати,

За сапку – і в квітник, де рожа розцвіла,

Де кучерявляться кущі любистку й м'яти.

З путі далекої вернувся машиніст,

Укритий порохом, увесь пропахлий димом, –

До виноградника! – Чи мільдю часом лист

Де не попсований? Ну, боротьбу вестимем!

В саду колгоспному допитливий юнак

Опилення тонкі досліджує закони, –

А так же хороше над чорним ґрунтом мак

Переливається, мов полум'я червоне!

Ми працю любимо, що в творчість перейшла,

І музику палку, що ніжно серце тисне.

У щастя людського два рівних є крила:

Троянди й виноград, красиве і корисне. (Максим Рильський)

Звичайна собі мить. Звичайна хата з комином.

На росах і дощах настояний бузок.

Оця реальна мить вже завтра буде спомином,

А післязавтра – казкою казок.

А через півжиття, коли ти вже здорожений,

Ця нереальна мить – як сон серед садів!

Ця тиша, це вікно, цей погляд заворожений,

І навіть той їжак, що в листі шарудів.

* * *

Самі на себе дивляться ліси,

Розгублені од власної краси.

Немов пройшов незримий Левітан –

То там торкнув їх пензликом, то там.

Осінній вітер одгуляв, затих.

Стоїть берізонька – як в іскрах золотих.

* * *

Красива осінь вишиває клени

Червоним, жовтим, срібним, золотим.

А листя просить: – Виший нас зеленим!

Ми ще побудем, ще не облетим.

А листя просить: – Дай нам тої втіхи!

Сади прекрасні, роси – як вино.

Ворони п'ють надкльовані горіхи.

А що їм, чорним? Чорним все одно. (Ліна Костенко)

Заключне слово: Ми з вами намагалися з'ясувати, що таке краса, чому люди люблять красиве. Ми робили спроби дати визначення багатьом поняттям, які пов'язані з мистецтвом та наукою про нього – естетикою. Ми ставили одне одному питання і намагалися дати на кожне з них відповідь, шукаючи її у самому мистецтві. Ми знайшли різницю між красивим і прекрасним. Дізналися про те, що насправді краса – поняття змінне, як змінне усе, що нас оточує навколо.

Отже, мистецтво – велике, справжнє мистецтво – може навчити людей бачити, любити і розуміти прекрасне. І не тільки в ньому самому, а й у житті. Воно подмічає прекрасне в самій дійсності; некрасиве і потворне, розкриваючи його сутність, перетворює на художньо прекрасне; непомітну красу життя робить зримою. А, взявши справді прекрасне з життя і перетворивши його на витвір мистецтва, лишає жити в віках.

Ось чому знати і любити мистецтво необхідно кожній людині. Ось чому, навчившись розуміти мову мистецтва, проникаючи в глибину задуму художника, осягаючи всю неповторну красу кожного справді художнього твору, люди починають більше бачити, тонше відчувати, гостріше сприймати прекрасне.

В картинних галереях, на виставках – багато прекрасних картин і скульптур. В них художники відобразили багато важливих явищ життя. У книжках, п'єсах, виставах, музичних творах багато мудрих і думок, і тонких почуттів. Прийдіть до них з відкритою душею і чутливим серцем, і вони навчають вас бачити, розуміти і любити прекрасне!

Схема аналізу диспуту [7]

1. Чи вдалий вибір теми диспуту з погляду на її актуальність, наявність дискусійних питань, що спонукають самостійні міркування, судження учнів? Ким вона висунута (учителями, родителями, школярами) і чи пов'язана з вивченням якого-небудь навчального матеріалу або має вільний характер?

2. Яка мета диспуту? Чи правильно вона була сформульована?

3. Хто був його організатором? Хто брав участь у підготовці й проведенні роботи (ініціативна група, гурток, вчитель)?

4. Як виявилася активність школярів під час підготовки (участь у розробці плану, у підборі літератури, у підготовці виступів і т.п. ) і проведення диспуту (кількість виступаючих, щирість і переконаність їхніх суджень, уміння самостійно обґрунтовувати й захищати свою точку зору й т.п.)? Які матеріали одержали бажаючі взяти участь у диспуті (план, готовий текст виступу, літературу для вивчення й т.п. )?

5. Яка попередня виховна робота, пов'язана з диспутом проведена (екскурсії, перегляд спектаклів або кінофільмів, анкетування, творчі твори тощо)?

6. Наскільки чітко й гостро у вступному слові були висунуті питання для обговорення? Чи вдалося створити настрій для дискусії?

7. Чи переконливим було заключне слово (чітко зазначені провідні ідеї диспуту, даний ретельний аналіз виступів, спростовані помилкові судження, освітлені недостатньо розкриті питання й т.п. )?

8. Як здійснювалося керівництво диспутом (чи вдавалося керівникові направляти виступаючих, гнучко реагувати на висловлення учасників диспуту й т.д.)?

9. Чи відповідало оформлення приміщення темі диспуту?

10. Яке загальне враження від проведеної роботи? Чим вона збагатила учнів?