Поняття та соціальні функції парламенту

Термін “парламент” походить від англійського “рarliament”, що є похідним від французького дієслова parler – говорити.

Сучасний парламент – це загальнодержавний представницький орган, головною функцією якого в системі розподілу влади є здійснення законодавчої влади. Він також здійснює і верховне порядкування державною скарбницею: ухвалює державний бюджет та контролює його виконання. У той чи інший спосіб, залежно від форми правління, парламент здійснює контроль за виконавчою владою.

Парламент має представницький характер, оскільки вважається виразником інтересів та волі народу (нації), тобто свого загалу громадян певної держави, тому до нього застосовуються такі терміни, як „національне” або „народне представництво”.

Концепція національного або народного представництва має такі основні положення:

1) національне (народне) представництво визначається конституцією;

2) нація (народ) як носій суверенітету уповноважує парламент здійснювати від його імені законодавчу владу;

3) з цією метою нація (народ) обирає до парламенту своїх представників – депутатів, сенаторів.

При цьому варто мати на увазі, що представницькі відносини, виходячи з цього, мають місце між нацією взагалі та парламентом; загалом, кожен член парламенту захищає інтереси всієї нації, а парламент, з свого боку, захищає інтереси кожного окремого громадянина. Вважається, таким чином, що парламент сам знає, чого бажає нація (народ), та виражає його волю в законах та інших актах. Воля парламенту й є волею нації (народу). У цьому і полягає сама ідея представницького правління.

Проте, у наш час парламентські вибори у розвинених демократичних країнах, зазвичай, монополізовані політичними партіями. Тож, така демократизація виборчого права вивела політичні партії на панівні позиції в демократичному процесі формування громадської думки та вираження волі народу за умов парламентаризму.

Незважаючи на те, що юридичними засобами нагляду за діяльністю своїх депутатів пересічні громадяни, зазвичай, не володіють, проте фактично такий контроль існує: оскільки без народної підтримки жодна особа практично не має змоги стати депутатом, а ставши депутатом ефективно діяти у палаті. Партії, у свою чергу, повинні враховувати інтереси свого електорату задля посилення свого впливу та збільшення числа прихильників. Тож, у силу цих обставин парламентське врядування набуває необхідних представницьких рис.