Тема 9. Поняття і види робочого часу.
План.
1. Поняття і види робочого часу.
2. Нормальна тривалість робочого часу.
3. Скорочений та неповний робочий час.
4. Нічні та надурочні роботи.
5. Ненормований робочий час.
Література:
1. Трудове право України. За ред. П. Д. Пилипенка. – К.: «Ін Юре», 2004, с. 269-278.
2. Трудове право України. За заг. ред. Н. М. Хуторян. – К.: Видавництво А.С.К., 2004, с. 311-319.
3. Кодекс законів про працю України. – Х.: «Оддісей», 2006, с. 36-42.
1)Робочий час— це встановлений законом проміжок часу, протягом якого працівник повинен виконувати певну роботу, визначену трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку. Цей час повинен фіксуватися. Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності відповідно до законодавства.
Правове регулювання робочого часу здійснюється нормативними актами, які видаються як на рівні держави, так і на рівні окремих підприємств та організацій.
Тривалість робочого часу визначено у главі IV Кодексу законів про працю України.
Законодавчо встановлені максимальна тривалість робочого часу, основні положення щодо порядку і способу розподілення робочого часу в межах доби, тижня чи іншого календарного періоду (зміни); мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні; визначені питання, що можуть бути вирішені в локальних актах або за згодою сторін. Так, наприклад, у ст. 50 КЗпП підприємствам і організаціям при укладенні колективного договору надано право встановлювати меншу тривалість робочого часу, за рахунок своїх коштів надавати працівникам щорічну оплачувану відпустку більшої тривалості, а також встановлювати й інші пільги стосовно тривалості та режиму роботи.
Залежно від тривалості робочого часуйого можна поділити на такі види: нормальна тривалість, скорочена та подовжена.
2)Нормальна тривалість робочого часу— законодавчо визначена норма тривалості робочого часу, протягом якої працівник повинен виконувати обумовлені трудовим договором функції за нормальних умов праці кожного робочого дня повного робочого тижня.
Нормальна тривалість часу може бути конкретизована залежно від тривалості робочого дня та робочого тижня.
У ст.45 Конституції зазначено, що максимальна тривалість робочого часу визначається законом. КЗпП закріплює у ст. 50, що нормальна тривалість робочого часу працівників не повинна перевищувати 40 годин на тиждень. Виходячи з цього встановлюються два види робочого тижня: п'ятиденний з двома вихідними днями (тривалість робочого дня дорівнює 8 годин) та шестиденний — з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні робочий час розподіляється так, щоб робочий день напередодні вихідного не був довший ніж п'ять годин. П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з виборним органом первинної профспілкової організації з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.
Підприємства й організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу. Але перевищувати зазначену тривалість законом забороняється.
3)Скорочена тривалість робочого часу— менша за нормальну тривалість робочого часу протягом робочого дня (тижня), можливість застосування якої передбачене виключно у законодавчих актах. Скорочена тривалість робочого часу поширюється на визначені законом категорії працівників з метою надання додаткового часу для відпочинку та охорони праці. При роботі зі скороченою тривалістю часу оплата праці здійснюється як за роботу, виконану при нормальній, тобто повній, тривалості.
Скорочена тривалість робочого часу встановлюється ст. 51 КЗпП:
1) для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) — 24 години на тиждень.
Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому ч.І ст. 50 для осіб відповідного віку;
2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень. Право на скорочений робочий день мають працівники, які працюють у шкідливих умовах не менше половини робочого дня, незалежно від галузі народного господарства.
Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством. Перелік цих робіт визначається у Порядку застосування Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня», затвердженому Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 122 від 23 березня 2001 р. та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 4 квітня 2001 р. за № 304/5495.
Крім скороченої тривалості робочого часу можна виділити неповний робочий час— за згодою сторін зменшена тривалість робочого дня (тижня), встановлена для окремих категорій працівників у випадках, передбачених у нормативних, у тому числі і локальних, актах. Оплата праці за таких умов, на відміну від оплати праці за умов скороченої тривалості робочого часу, здійснюється пропорційно відпрацьованому часу чи залежно від виробітку.
Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
Можливість роботи за умов неповного робочого часу передбачена у ст.56 КЗпП і може бути встановлена як при укладенні трудового договору, так і в процесі його виконання. При цьому законодавством не обмежується тривалість роботи за умовою неповного робочого часу.
Неповний робочий день (тиждень) може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; особам, що здійснюють догляд хворих членів сім'ї відповідно до медичного висновку, інвалідам війни, інвалідам інших категорій. Ст.186 КЗпП поширює цю пільгу також і на батьків, які виховують дітей без матерів, а також на опікунів (піклувальників).
4) Законодавством передбачено особливості роботи у нічний час. Нічним вважається час з 10-ї години вечора до 6-ї години ранку.
Цей вид роботи поєднує в собі риси двох видів тривалості робочого часу, а саме нормальної та скороченої тривалості, оскільки у ст. 54 КЗпП передбачено, що при роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу відповідно до п.2 ч.І ст. 51 та ч.З ст, 51 КЗпП.
Проте у ч.2 ст. 54 також зазначено, що тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем.
Скорочення тривалості роботи (зміни) у нічний час не тягне за собою скорочення загального робочого часу працівника протягом облікового періоду.
Законодавством встановлено певні обмеження, передбачені у ст. 55 КЗпП України, щодо залучення до роботи у нічний час певних категорій працівників:
1) вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (стаття 176 КЗпП);
2) осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192 КЗпП);
3) інших категорій працівників, передбачених законодавством.
Робота жінок у нічний час не допускається, за винятком випадків, передбачених статтею 175 КЗпП. Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 172 КЗпП).
Відповідно до законодавства третім видом тривалості робочого часу — подовженим — є надурочні роботи, тобто такі роботи, які виконуються працівником відповідно до обумовленої трудової функції з ініціативи власника понад встановлену норму тривалості робочого часу.
Проведення надурочних робіт дозволяється виключно у випадках, передбачених статтею 62 КЗпП України.
Як зазначено у ч.І ст. 62 КЗпП, надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61 КЗпП). Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи тільки у таких виняткових випадках:
1) при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;
2) при проведенні громадських необхідних робіт з водопостачання, газопостачання, опалення, освітлення, каналізації, транспорту, зв'язку — для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;
3) за необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;
4) за необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;
5) для продовження роботи при нез'явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.
Статтею 63 КЗпП передбачені випадки заборони залучення до надурочних робіт. Зокрема, до надурочних робіт забороняється залучати:
1) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (стаття 176 КЗпП);
2) осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192 КЗпП);
3) працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять (стаття 220 КЗпП). Таким чином, навіть при отриманні згоди працівників, передбачених у п.1-3 частини першої ст. 63 КЗпП, власник або уповноважений ним орган не має права залучати цих працівників до надурочних робіт.
Законодавством можуть бути передбачені й інші категорії працівників, яких забороняється залучати до надурочних робіт. Так, наприклад, відповідно до ст. 186-1 КЗпП до надурочних робіт, незважаючи на згоду, не можуть бути залучені також батьки (опікуни, піклувальники), які виховують дітей у віці до 3-х років без матерів чи у випадку тривалого лікування матері у лікувальній установі (ст. 186і КЗпП).
Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою (стаття 177 КЗпП).
Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 172 КЗпП).
Відповідно до ст. 64 КЗпП надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації.
Кодекс законів про працю також передбачає граничні норми застосування надурочних робіт. Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.
5) Від надурочних робіт необхідно відрізняти і такий вид подовженої тривалості праці, як ненормований робочий день— особливий режим праці певних категорій працівників, який встановлюється у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу, при цьому виконана робота не вважається надурочною.
У КЗпП України в главі IV, де йдеться про робочий час, не визначено поняття «ненормований робочий день», але в главі V «Час відпочинку» передбачена додаткова відпустка для тих, хто працює за умов ненормованого робочого дня. Закон України «Про відпустки» також передбачає надання додаткової відпустки за умови роботи при ненормованому робочому дні.
Категорії працівників, для яких може бути застосований режим ненормованого робочого дня, а також порядок залучення до роботи на таких умовах були викладені у Рекомендації щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затвердженій наказом Мінпраці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р. № 7, але ці Рекомендації досі не зареєстровані у Міністерстві юстиції, отже вони не мають сили нормативно-правового акта.
Список професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день, може визначатися у колективному договорі.
Від надурочних робіт і роботи з ненормованим робочим днем відрізняються також чергування. Чергування— це перебування працівника на підприємстві, в установі, організації в неробочий час (по закінченні робочого дня, в вихідні та святкові дні), мета якого — оперативне вирішення невідкладних організаційних чи виробничих питань, які не входять до повноважень працівника відповідно до трудового договору.
Постанова Секретаріату ВЦРПС «Про чергування на підприємствах і в установах» від 2 квітня 1954 р. передбачала, що залучати працівника до чергування можливо лише за погодженням з профспілковим органом не частіше одного разу на місяць. При цьому тривалість чергування не повинна перевищувати нормальної тривалості робочого дня. Компенсуватися чергування повинно наданням відгулу тієї ж тривалості, що і чергування, протягом найближчих десяти днів.
Проте в сучасних умовах на підприємствах та в організаціях дедалі частіше виникає необхідність у чергових, які б оперативно вирішували питання, що належать чи ні до їхніх трудових обов'язків. Тому на підприємствах, в установах і організаціях вводять відповідні посади, згідно з якими до обов'язків працівників входить і чергування.
Облік робочого часу у таких умовах повинен вести власник або уповноважений ним орган з метою надання у подальшому додаткової відпустки, відповідної відпрацьованому додатково часу тривалості.
Напередодні святкових і неробочих днів, передбачених у ст. 73 КЗпП, тривалість роботи працівників (крім працівників, зазначених у статті 51 КЗпП) скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні відповідно до ст. 53 КЗпП. Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.
Дата добавления: 2015-02-05; просмотров: 1093;