Тема7. Шабрування

Шабрування — операція остаточної обробки різанням поверхонь, яка полягає в знятті дуже тонких стружок металу зіскрібанням за допомогою різального інструмента, що називається шабером. До шабрування вдаються тоді, коли треба одержати гладенькі тертьові поверхні, забезпечити щільне прилягання спряжених поверхонь, кращу обробку і точні розміри деталей машин.

Шабрують як прямолінійні, так і криволінійні поверхні, наприклад площини напрямних станин металорізальних верстатів, поверхні підшипників, деталі приладів, а також різні інструменти і пристрої — перевірні плити, лінійки, кутники та ін.

Щоб визначити, яку саме поверхню треба шабрувати, деталь пришабровуваною поверхнею кладуть на контрольну плиту, вкриту тонким шаром фарби, і з легким натиском переміщують по ній у різних напрямах. При цьому місця пришабровуваної поверхні, які виступають, вкриваються плямами фарби; ці місця і підлягають шабруванню.

За один прохід шабером знімається шар металу завширшки 0,005—0,07 мм\ при середньому тиску на шабер товщина стружки становить не більш як 0,01—0,03 мм.

Припуски на шабрування встановлюють залежно від розмірів оброблюваних площин або діаметра оброблюваних внутрішніх поверхонь. Припуски мають бути невеликі і не повинні перевищувати величин,указаних у табл. 18 і 19

Шабрування, як і обпилювання, є однією з найпоширеніших слюсарних операцій. Це дуже трудомісткий і стомливий процес, виконуваний, як правило, кваліфікованими слюсарями. У практиці слюсарних і слюсарно-складальних операцій обсяг шабрувальних робіт досягає 20—25%. У зв’язку з цим питання підвищення продуктивності праці при шабруванні має велике значення.

Підвищення продуктивності процесу шабрування може йти в таких напрямах:

удосконалення застосовуваних прийомів роботи, а також конструкцій шаберів, допоміжних пристроїв тощо;

зменшення припусків на шабрування і часткова заміна процесу шабрування механічною обробкою;

механізація процесу шабрування шляхом застосування спеціальних механізованих інструментів і пристроїв.