Зміст, особливості й завдання української політології

Українська політологія — це нова наука і навчальна дисципліна, яка почала свій процес становлення з 90-х років XX ст. Предметом української політології є сутність, форми, закономірності політичного життя українського суспільства, політика й політична система України в їх історичному розвитку. Сучасні дослідники пропонують наступну періодизацію української науки про політику:

1) період Київської Русі та Галицько-Волинської держави;

2) козацько-гетьманський (кінець XV ст. — до другої половини XVIII ст.);

8) дворянський (кінець XVIII — перша половина XIX ст.);

4) дореволюційний (1848—1917 pp.);

5) міжвоєнний (1918—1939);

6) післявоєнний (1945—1991);

7) новітній (з 1991 p.).

У Радянському Союзі політологія як наука не визнавалася. Від 1917 р. до кінця 80-х років на неї було накладено ідеологічне "табу". її називали "лженаукою", "буржуазною наукою" тощо. Тривалий час забороненою і недоступною для читачів була наукова політологічна спадщина визначних українських вчених Михайла Драгоманова, В'ячеслава Липинського, Михайла Грушевського та багатьох інших. Це стосується і праць визначних російських дослідників минулого. Політологія в Україні, Росії та інших колишніх республіках СРСР дістала імпульс до бурхливого розвитку лише на поч. 90-х років XX ст. До цього часу були спроби лише окремих вчених надати політичній науці статус як окремої та необхідної для суспільства науки, але й вони інтенсивно гальмувалися владою, їм не давали можливості інституційно сформуватися. У 80-х роках, тобто ще в умовах існування СРСР, ряд вчених розвивали політологічну проблематику в філософії, політекономії, науковому комунізмі. Були опубліковані цікаві монографії, проводились науково-теоретичні конференції, уточнювався політологічний категоріальний апарат. Хоча їх вивчення мало догматичний, однобічний характер.

Інституціалізація політології в Україні почалася, як майже й у всіх республіках СРСР, у 1989 р. з постанови Вищої атестацій ної комісії (ВАК) СРСР про введення відповідних спеціальностей. Політологію як навчальну дисципліну почали викладати в українських вищих навчальних закладах, були відкриті перші кафедри політології при Київському, Одеському, Дніпропетровському, Харківському, Львівському університетах та інших освітніх закладах, починається підготовка спеціалістів з даного профілю.

В 1990 р. була відкрита аспірантура в Київському університеті ім. Т. Шевченка. Пізніше з інтервалом у кілька місяців відкрилися аспірантури й докторантури в багатьох університетах обласних міст (насамперед Львові, Одесі, Харкові).

Але активна підготовка досліджень і регулярні захисти дисертацій в Україні починаються тільки з 1994—1995 pp. Загальна ситуація в українській політичній науці після розпаду Радянського Союзу була досить складною. Економічний спад і непродумана політика представників влади стосовно освітньої і наукової сфери призвели до того, що авторитет, суспільна значимість науки в перші роки після здобуття незалежності залишалися дуже низькими. Такий стан справ в українській науці тривав до середини 90-х років, але відтоді з кожним роком кількість дисертацій, що захищають, починає збільшуватися. Станом на 10 серпня 2007 р, захищено та затверджено ВАКом України 742 дисертаційні праці на здобуття наукового ступеня доктора і кандидата політичних наук.

В цілому напрями наукових досліджень і спектр захищених в Україні дисертацій з політичної науки відповідають основним компонентам, змісту та структурі політичної науки, що були окреслені 1948 року на Міжнародному колоквіумі в Парижі. Захист дисертаційних робіт з політичних наук в Україні здійснюється з п'яти наукових спеціальностей:

• 23.00.01 —теорія та історія політичної науки;

• 23.00.02 — політичні інститути та процеси;

• 28.00.03 — політична культура та ідеологія;

• 23.00.04 — політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку;

• 23.00.06 — етнополітологія та етнодержавознавство.

Спеціалізовані вчені ради по захисту дисертацій з політичної науки працюють переважно в Києві. Крім столиці, спеціалізовані вчені ради працюють в регіональних центрах — Одесі, Львові, Харкові, Дніпропетровську, Чернівцях.

Заявили про себе наукові установи, що досліджують політичні проблеми: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Кураса та Інститут держави і права ім. В. Корецького, Національна академія наук України, Національний інститут стратегічних досліджень (НІСД), Інститут проблем міжнародної безпеки та ряд аналітичних центрів. Плідно працюють Український центр економічних і політичних досліджень (УЦЕПД) ім. О. Разумкова, який видає журнал "Національна безпека і оборона"; Український національний центр політичних досліджень (УНЦПД), метою діяльності якого є сприяння формуванню в Україні інститутів громадянського суспільства, партій, профспілок, інших недержавних організацій, а також поглиблення взаємодії держави і цих інституцій; громадська організація "Лабораторія законодавчих ініціатив", головним завданням якої є підготовка методичних матеріалів та проведення експертних оцінок з питань державної політики та законодавства. Центром видається часопис "Парламент".

В Україні існують професійні асоціації політологів: Українська академія політичних наук, Українська асоціація політологів, Асоціація молодих політиків і політологів України. Безперечно, що створення всеукраїнського об'єднання політологів відповідно до світових стандартів, активні контакти з міжнародними інституціями з політичної науки сприятимуть зростанню авторитету української політичної науки.

В Україні виходить чимало політологічних часописів та періодичних видань, де публікуються статті з різних проблем політичної науки: "Віче", "Генеза", "Грані", "Політичний менеджмент", "Сучасність", "Соціологія: теорія, методи, маркетинг", "Людина і політика", "Політика і культура", культурологічний часопис "І" та ін.

Практично кожен національний університет має свій "вісник з політології". Зокрема, регулярно виходять друком "Вісник Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Серія: Філософія. Політологія", "Наукові записки Києво-Могилянської академії. Політологія", "Вісник політології Національного університету ім. В.Каразіна" (м. Харків), "Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія, Соціологія, Філософія", "Вісник Прикарпатського університету. Серія: Політологія" та інші.

Систематичний аналіз статей і нових монографій з політичної науки в Україні щомісячно здійснюється в Українському реферативному журналі [Серія 3. Соціальні та гуманітарні науки. Мистецтво.]. Видання реферативного журналу є показником становлення й диференціації структури політичної науки, класифікації зростаючого обсягу знань.

З розвитком електронної мережі Internet інтенсифікуються комунікації в полі політичної науки. Українські політичні журнали, наукові центри, кафедри створюють web-сторінки, які постійно оновлюються, подають актуальну інформацію про графіки проведення конференцій, семінарів, здійснення проектів, вміщують електронні версії публікацій з політологічної проблематики. Безумовно, все це спрощує доступ до потрібної інформації, інтенсифікує зв'язки між науковцями, викладачами, студентами. Хоча українським користувачам бракує сайту з політології, орієнтованого на аналіз як поточної політики, так і загальних теоретичних проблем політичної науки. Інтенсифікація комунікації усередині політичної науки сприятиме зростанню дослідницького рівня й формуванню активного наукового співтовариства в Україні.

Особливості української політології полягають в наступному.

По-перше, особливість вітчизняної політології в тому, що протягом усієї своєї історії вітчизняна політична думка розвивалась самобутньо, на основі специфічних, національних традицій.

По-друге, українська політична наука впродовж тривалого часу розвивалась в єдиному руслі з угорським, польським, чехословацьким, російським та радянським державознавством, оскільки українські землі протягом віків перебували у складі різних імперій та держав. Не викликає заперечень також твердження, що чужі політичні системи суттєво впливали на формування поглядів і концепцій українських мислителів.

По-третє, Україна фактично не мала практики власної державності. Таким чином, за досить короткий термін в Україні вже закладені основи сучасної української політичної науки.

Основні завдання української політології зводяться до наступного:

1) розробка теоретико-методологічних засад української політології;

2) фундаментальне теоретичне обґрунтування сутності й шляхів побудови суверенної, демократичної, правової держави;

3) теоретичне обґрунтування національної демократичної доктрини;

4) вивчення динаміки трансформаційних процесів і модернізації суспільства;

5) створення об'єктивних політичних портретів українських князів, гетьманів, політичних діячів нової та новітньої доби;

6) формування на вітчизняному ґрунті субдисциплін політичної науки (етнополітологи, порівняльної політології, політичної конфліктології, політичної історії, партології та ін.);

7) виокремлення, наповнення змістом і практична апробація основних сегментів прикладної політології.

"Ключовим завданням політології, — відзначив професор Фелікс Рудич, — є навчально-просвітницька діяльність, формування високої політичної свідомості та політичної культури громадян, зокрема — молодого покоління. У цих процесах політологія як навчальна дисципліна має надзвичайно велике значення. Йдеться передусім про поширення політологічних знань по вертикалі, тобто про підготовку професійних політиків, парламентаріїв, працівників державного апарату. Не менш актуальною і такою ж складною проблемою є поширення політичних знань по горизонталі: серед найширших верств населення, учнівської і студентської молоді, усіх соціальних груп, партій, рухів і організацій... Ґрунтовно вивчивши основи політології, випускник, зрештою, має відчути себе повноцінним громадянином, реальним творцем справжньої демократії, має вміти професійно оцінювати реалістичність (чи утопічність) здійснюваної політичної модернізації і тим самим стати на шлях творення політичної філософії життя, формування правової свідомості, активної громадянської позиції..."