ФИЗИОЛОГИЯ РАСТИТЕЛЬНОЙ КЛЕТКИ 6 страница
Визначним представником цього напряму був П.Блонський (в Україні - В.Протопопов).
Соціогенетичний напрям у вивченні розвитку дитини брав за основу її пристосування до соціального середовища, де саме середовище відігравало роль рушійного фактора формування особистості. Дослідження проводились у руслі науки про поведінку. Закони поведінки дитячого колективу виводились на основі соціології та рефлексології.
Соціогенетичний напрям був широко розповсюджений на Україні, на відміну від Росії, де переважав біогенетичний підхід. Найбільш відомими представниками цього напряму були І.Соколянський, О.Залужний.
Великого значення надавали українські педагоги розробці і удосконаленню тестів (Г.Костюк, О.Раєвський). Були створені тести з українського правопису, суспільствознавства, математики.
Педологічна служба в школі вела облік шкільної успішності за методом тестів, вивчала інтереси і ідеали дітей, коло їх уявлень, визначала їх фізичний та розумовий розвиток, здійснювала педологічний аналіз середовища.
Треба відзначити, що перенесення центру уваги з дитини на дитячий колектив, який почали досліджувати тими ж методами, що і дитину, не могло не відбитися негативно на педологічній науці й стало початком розмивання її предмета й об'єкта. Після того, як педологія почала втрачати свій предмет і об'єкт дослідження і перед нею було поставлено цілком конкретне завдання обслуговування педагогічного процесу, вона починає розглядатися як допоміжна дисципліна, а.після постанови 1936 р. "Про педологічні перекручення в системі Наркомосу" взагалі зникає як наука.
2. УНІФІКАЦІЯ ЗАГАЛЬНОЇ ОСВІТИ В 30-ті РОКИ
Система освіти в Україні в 20-ті роки докорінно відрізнялась від російської. Як уже було сказано, на Україні затвердили систему освіти, яка складалась з семирічної школи двох концентрів (1-го -чотири роки навчання, 2-го - три) й профшколи. У цей час у Росії склалася така система освіти:
1) початкова школа (І ступінь) - 4 роки навчання;
2) семирічна школа як фундамент всієї шкільної системи;
3) школа II ступеня (дев'ятирічна середня школа);
4) фабрично-заводські семирічки;
5) школи селянської молоді;
6) школи фабрично-заводського учнівства;
7) робітничий факультет.
У середині 20-х років уряд Радянської Росії рішуче змінює свою тактику щодо інших радянських республік. В квітні 1930 р. на Всесоюзній партійній нараді Нарком освіти України М.Скрипник виступив з пропозицією уніфікації системи народної освіти СРСР, обґрунтовуючи це тим, що "цього вимагає єдиний план господарської перебудови СРСР'. Таким чином, поступово сформований наприкінці 20-х років тоталітарний режим ліквідував українську освітню специфіку в рамках загальносоюзної уніфікації системи освіти. При цьому за взірець було взято, звичайно, російську систему народної освіти.
Таким змінам також сприяли постанови ЦК ВКП (б) про організацію і зміст роботи радянської школи. 5 вересня 1931 року ЦК ВКП (б) прийняв постанову "Про початкову і середню школу", в якій зобов'язав наркомоси республік негайно розпочати роботу по складанню нових навчальних планів і програм, що забезпечили б засвоєння учнями основ наук і відповідали б завданням політехнічного навчання, яке повинно здійснюватись на основі опанування учнями загальноосвітніх дисциплін, зв'язку теорії з практикою, вивчення основ виробництва.
Невдовзі після цієї постанови були затверджені нові навчальні плани, побудовані на основі предметного викладання, і введені нові програми з основних навчальних предметів, в яких ще було багато серйозних недоліків.
25 серпня 1932 року ЦК ВКП(б) прийняв постанову "Про навчальні програми та режим у початковій і середній школГ. Даною постановою було засуджено комплексну систему навчання, бригадно-лабораторний метод, метод "цілих слів" у навчанні грамоти, недооцінку класно-урочної системи навчання. Вимагалось, щоб основною фюрмою навчальної роботи став урок зі сталим складом учнів і стабільним розкладом; при навчанні повинен використовуватись систематичний виклад учителем матеріалу, самостійні та лабораторні роботи, екскурсії. В постанові давались принципові вказівки щодо обліку знань учнів. Рекомендувалось проводити індивідуальний систематичний облік знань.
ЦК ВКП(б) рекомендував Наркомосу переробити навчальні програми до 1 січня 1933 року для того, щоб забезпечити "дійсно міцне і систематичне засвоєння дітьми основ наук."
Як уже зазначалось, у 20-ті роки на Україні відбувався інтенсивний розвиток педології. ЦК ВКП(б) в постанові від 4 липня 1936 року "Про педологічні перекручення в системі Наркомосу" викрив педологію і шкідливу діяльність педологів, вказав, що вони базуються на антинаукових, антимарксистських положеннях. Засудивши педологічні перекручення, ЦК ВКП(б) в своїй постанові вимагав "відновити повністю в правах педагогіку і педагогів", вказав на необхідність розвитку марксистської науки про дітей.
Отже, 1936 роком датується остання згадка про педологію. Вона зникає з педагогічного небосхилу, а разом з нею припиняються будь-які вивчення вікових та індивідуальних особливостей дітей взагалі.
3. ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ОСВІТИ У ПІСЛЯВОЄННИЙ ЧАС (КІНЕЦЬ 40-50-ті РОКИ)
Непрості випробування пройшла вітчизняна школа в роки другої світової війни. З самого початку війни десятки тисяч вчителів і учнів старших класів добровільно пішли на фронт зі зброєю в руках захищати Вітчизну.
У тяжких умовах воєнного часу почалася підготовка до початку 1941/42 н.р. 1-го вересня 1941 року почались заняття в районах України, які не були окуповані (деякі р-ни Донбасу, Одеса, Севастополь, деякі райони Чернігівської і Сумської областей). Учні шкіл України, які евакуювалися на схід, почали 1941/42 н.р. у школах інших республік - Росії, Туркмени, Казахстані, Грузії.
23 січня 1942 року виходить Постанова Раднаркому СРСР "Про заходи по боротьбі з безпритульністю серед дітей'. При обласних і крайових виконкомах створювались комісії для боротьби з безпритульністю, притулки і розподільники для дітей-сиріт і безпритульних, дитячі будинки. Для підлітків, які в роки війни залишили навчання і пішли працювати, в 1943 році були створені вечірні школи.
З 1943 року почалось відновлення роботи шкіл в районах України, визволених від окупантів. 31 грудня 1943 року Раднарком УРСР прийняв постанову "Про організацію облік)' дітей і підлітків
віком 7-15 років і про порядок контролю за виконанням закону про
обов'язкове загальне навчання". 31 вересня 1944 року на переваж
ній більшості території України відновилась робота шкіл. У
1943/44 н.р. на Україні було 12802 школи, в яких навчалось
1770179 учнів. З 1944/45 н.р. було запроваджено обов'язкове на
вчання дітей у школах, починаючи з семирічного віку, що сприяло
ліквідації розриву між дошкільними установами і школою. У серп
ні 1943 року були прийняті "Правила для учнів", в яких визнача
лись їх обов'язки і правила поведінки. З 1943/44 н.р. в школах було
запроваджено цифрову п'ятибальну систему оцінки успішності та
поведінки учнів. *
21 червня 1944 року Раднарком СРСР прийняв постанову "Про заходи поліпшення якості навчання в школі"", згідно з якою для учнів, які закінчили початкові і семирічні школи, вводились випускні екзамени, а також екзамени на атестат зрілості для тих учнів, які закінчили середню школу. Цією постановою також було запроваджено нагородження випускників середньої школи золотими і срібними медалями.
Після закінчення війни в Україні розпочалася відбудова народного господарства, відновлення роботи загальноосвітньої школи. У 1949 році було запроваджено обов'язкове загальне семирічне навчання. У 1956 році був створений новий тип школи - школа-інтернат, куди приймались діти одиноких матерів, інвалідів, сироти.
Верховна Рада СРСР 24 грудня 1958 року прийняла закон "Про зміцнення зв'язку школи з життям та про дальший розвиток системи освіти в СРСР". Законом запроваджувалась загальна обов'язкова восьмирічна освіта. Згідно з цим законом встановлено нову систему шкільної освіти:
• загальна обов'язкова восьмирічна школа для дітей віком від
7 до 15-16 років;
• повна середня для підлітків і молоді 15-18-річного віку (
денні середні школи, вечірні /змінні/ й заочні середні школи пра
цюючої молоді);
• школи-інтернати, спеціальні школи-інтернати для дітей з
вадами фізичного і розумового розвитку;
• технікуми та інші середні і вищі навчальні заклади.
Головним в перебудові системи народної освіти було поєднання навчання з продуктивною працею. З 15-16 років вся молодь повинна була включатися в посильну суспільно-корисну працю.
4. РОЗВИТОК ОСВІТИ Й ПЕДАГОГІКИ У 60-ті РОКИ
Важливим завданням у галузі народної освіти у 60-ті роки було здійснення в країні загальної обов'язкової середньої освіти, перехід школи на новий зміст освіти, удосконалення навчального процесу і виховання учнів.
Процес введення загальної обов'язкової середньої освіти вирішено було здійснити в кілька етапів. З цією метою Центральний Комітет партії і Рада Міністрів СРСР прийняли рад постанов.
Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів від 10 серпня 1964 р. "Про зміни терміну навчання в середніх загальноосвітніх трудових політехнічних школах з виробничим навчанням" було встановлено замість 3-річного - 2-річний термін навчання в середній школі на базі 8-го класу.
Школа знову ж ставала 10-річною. Причинами відходу від 11-річної школи були: перша демографічна криза (школу закінчували діти війни, яких було мало, і тому тримати молодь зайвий рік в школі було невиправдано); незначний процент випускників 11-х класів йшов у виробництво за отриманим фахом; слабка матеріально-технічна база виробничого навчання; у багатьох школах виробниче навчання не було органічно пов'язане з вивченням основ наук. У зв'язку з цим, у 1966 р. в "Закон про школу" було внесено часткові зміни, у відповідності з якими скасовано обов'язкову професійну підготовку в загальноосвітніх школах.
10 листопада 1966 року ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР при* йняли постанову "Про заходи дальшого вдосконалення роботи середньої загальноосвітньої школи". Найважливішим завданням в галузі народної освіти постанова вважала здійснення, в основному до 1970 р., у країні загальної обов'язкової середньої освіти для підростаючого покоління.
Суттєвим у 60-ті роки XX століття було запровадження в українській школі кабінетної системи навчання .У ці роки серед вчителів шкіл і працівників органів народної освіти виділяється багато ентузіастів, добрих організаторів, справжніх майстрів педагогічної справи.
Також у цей час у загальноосвітній школі широко запроваджуються нові методи навчання (проблемне , програмоване навчання , дослідницький метод та ін.}.
На зазначений період припадає діяльність видатного українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського. Його теоретичні висновки, дослідження, особистий досвід роботи з дітьми, літературна спадщина є безцінним вкладом у вітчизняну педагогічну науку.
5. ШКОЛА І ПЕДАГОГІКА УКРАЇНИ У ПЕРІОД ЗАСТОЮ (70-80 РОІСИ)
У 1970 році був прийнятий новий Статут середньої загальноосвітньої школи. На основі цього державного документу випускники восьмирічних шкіл могли продовжити освіту в загальноосвітніх повних середніх (десятирічних) школах (9-10 класи), середніх спеціальних навчальних закладах - технікумах (3-4 роки навчання), а також в школах робітничої і селянської молоді (9-11 класи). Всі ці навчальні заклади давали повну середню освіту і атестат зрілості.
Вважалось, що таким чином буде вирішена проблема одержання повної середньої освіти в поєднанні з професійною підготовкою молоді до праці.
20 червня 1972 року було прийнято постанову "Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді та дальший розвиток загальноосвітньої школіГ. Перед органами народної освіти висувалось завдання завершити до 1975 року здійснення середнього всеобучу, переходу на нові навчальні плани І програми.
Школа орієнтувалась на створення кабінетної системи навчання, ефективне використання ТЗН, кіно, радіо і телебачення. З метою стимулювання постійного росту кваліфікації, педагогічної майстерності і творчої ініціативи викладацьких кадрів запроваджувалась атестація учителів. За результатами атестації вчителям, які найбільш успішно працювали, присвоювались звання "старший вчитель", "вчитель-методист".
У постанові ЦК КПРС і Ради Міністрів "Про дальше покращення навчання, виховання учнів загальноосвітніх шкіл і підготовки їх до працГ від 22 грудня 1977 року вказувалося, що школа зобов'язана допомогти учням оволодіти глибокими знаннями основ
наук і трудовими навичками. Постанова підкреслювала важливість єдності навчання і виховання, тісного взаємозв'язку розумового, трудового і морального виховання, а також поєднання навчання з участю у виробничій праці. Особлива увага приділялась питанням змісту і методам навчання, удосконаленню навчально-виховного процесу, позакласної і позашкільної роботи, яка повинна враховувати інтереси і бажання школярів.
Одночасно з даною постановою була прийнята постанова про безплатне користування підручниками і про створення шкільних бібліотечних фондів підручників.
На жаль, вищезгадані постанови не працювали, і радянська влада поступово входила в кризовий період, піддавалась "застійним" впливам, характерним для всього суспільства. В 1984 р. була зроблена спроба вивести школу з кризи, накреслено заходи по проведенню реформи загальноосвітньої і професійної школи, яка мала на меті подолання наявних недоліків в системі освіти, в змісті і методах навчання і виховання.
Творчі завдання і реферати
1. Порівняльний аналіз загальної освіти УРСР і РСФСР (20-ті
роки).
2. Педологія як наука про дитину.
3. Характеристика нових методів навчання (60-ті роки).
4. Трудове навчання школярів (ретроспектива 20-80-х років).
Питання для роздумів і проблемні запитання
1. Переваги та недоліки комплексної системи навчання (20-ті
роки).
2. Чому досвід діяльності в освіті 20-х років О. Субтельний на
зиває етапом "комуністичного національного відродження"?
3. Доведіть, що у 60-ті роки досить відчутною є тенденція по
жвавлення діяльності у галузі освіти.
4. У чому у 70-80 роках школа в УРСР набуває ознак застою?
Тест
1. Основною ланкою освітньої системи в Україні, починаючи з
1920 р., була: а) єдина трудова школа; б) дитячий будинок; в) шко
ла повного дня.
2. Комплексна система навчання - це: а) трудове ознайомлення
дітей з природою і суспільним середовищем; б) індивідуалізоване
навчання, не пов'язане з загальною класною роботою,яке базуєть
ся на вільному виборі дитиною занять, довільному використанні
свого навчального часу; в) система навчання, за якою учні набува
ють умінь і навичок в процесі планування й використання практи
чних завдань-проектів.
3. Педологія - це: а) наука про дитину; б) наука про виховання;
в) наука про розвиток виховання, школи ** педагогічних теорій в
різні історичні періоди.
4. Уніфікація системи народної освіти була закріплена: а) "Де
кларацією про соціальне виховання дітей"; б) Постановою ЦК
ВКП(б) "Про навчальні програми і режим в початковій і середній
школі"; в) Законом "Про зміцнення зв'язку школи з життям та
про дальший розвиток системи народної освіти".
1. ЖИТТЯ ТА ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ В. СУХОМЛИНСЬКОГО
ТЕМА XX ПЕДАГОГІЧНА СИСТЕМА В. СУХОМЛИНСЬКОГО
7. Життя і педагогічна діяльність В. Сухомлинського.
2. Навчання й виховання дітей б-річного віку.
3. В. Сухомлинський про формування гуманної особистості.
4. Морально-трудове виховання школярів.
5. Етнічні засади родинного виховання.
6. Ідеї становлення вчителя-вихователя.
Література:
1. Сухомлинський В.О. Вибр.тв.: В 5-ти т. -Тт. 1-5. -
К.:Рад.шк, 1976-1977.
2. Дзеверін О. Видатний радянський педагог. - У кн.: Сухо
млинський В.О. Вибр.тв. В 5-ти т.Т.І. - К.:Рад.шк, 1976.
3. Сухомлинський В. О. Бібліографія творів /Вступ, ст. В.З.
Смаля. Пок. пр. склали Г.І. та О.В. Сухомлинська. - К,:Рад.шк,
1978.
4. Левківський М.В. Методичні рекомендації з використання
творчої спадщини В. О. Сухомлинського. - Житомир, 1980.
5. Кравець В.П. Історія української школи і педагогіки: Курс лек
цій. -Тернопіль, 1994.
6. Історія педагогіки /за ред. М. В. Левківскього, О. А. Дуба-
сенюк/. - Житомир, 1999.
7. Любар О. О. та ін. Історія української педагогіки /за ред.
М. Г. Стельмаховича. - К.: ІЗМН, 2000.
8. Сбруєва А. А., Рисіна М. Ю. Історія педагогіки у схемах,
картах, діаграмах: Навчальний посібник. - Суми: СумДПУ, 2000.
9. Левківський М.В. Історія педагогіки ,- Житомир : ЖДПУ ,
2002.
Ключові СЛОВА ТА ТЕРМІНИ
Довготривалий експеримент, "зелений клас", "школа радості", дитяча кімната казки, продуктивна праця.
Василь Олександрович хомлинський народився у незаможній селянській родині 28 вересня 1918 року в с. Василівна Онуфріївського району Кіровоградської області .Навчався Сухомлинський у Василівській семирічці (1926-1933). Влітку 1934 р. .він розпочав навчання у Кременчуцькому педагогічному інституті, проте через хворобу мусив залишити навчання. З 1935 року працював вчителем української мови й літератури у школах Онуфріївського району. 1936-1938 р.р. навчався на заочному відділі Полтавського педагогічного інституту, де здобув кваліфікацію вчителя української мови та літератури.
З 1938 року і до початку Великої Вітчизняної війни Сухомлинський працює вчителем української мови й літератури і завідуючим навчальною частиною Онуфріївської середньої школи. У липні 1941 року він був призваний до лав Червоної Армії. 9.02.1942 року в бою під Ржевом був тяжко поранений і понад чотири місяці лікувався в евакогоспіталях.
З червня 1942 року по березень 1944 року Сухомлинський працює директором і вчителем російської мови та літератури в смт. Ува Удмурської АРСР.
Навесні 1944 року Сухомлинський разом з дружиною переїжджає до смт. Онуфріївка Кіровоградської області, де протягом чотирьох років очолює Онуфріївський районний відділ народної освіти та викладає у школі за сумісництвом.
1948 року його призначають, у зв'язку з особистими клопотаннями, директором Павлиської середньої школи.
Починаючи з 1949 р., він періодично виступає зі статтями на сторінках республіканських та всесоюзних журналів.
У 1955 р. В.Сухомлинський захищає кандидатську дисертацію "Директор школи — керівник навчально-виховної роботи" у Київському університеті ім. Т. Шевченка. Через рік виходить з друку його перша монографія "Виховання колективізму у школярів".
У 50-х роках В.Сухомлинський написав ще кілька монографій: "Педагогічний колектив середньої школи", "Виховання патріотизму у школярів", "Виховання комуністичного ставлення до праці". Починаючи з 1960 р., виходять з друку його праці: "Духовний світ школяра", "Праця і моральне виховання", "Як ми виховали мужнє покоління", "Виховання особистості в радянській школі", "Павлиська середня школа ".
У 1957 р. його обирають членом-кореспондентом АПН РСФСР, а в 1958 р. Міністерство освіти УРСР присвоїло йому звання заслуженого вчителя школи УРСР.
У другій половині 60-х Василь Олександрович готує трилогію з проблем формування особистості у загальноосвітній школі: "Серце віддаю дітям", "Народження громадянина", "Листи до сина". Щодо першої частини трилогії, то вона була вперше надрукована в тодішній Німецькій Демократичній Республіці, а у 1969 р. - в Україні. Пізніше (1974) книга була удостоєна Державної премії УРСР.
У 1968 р. В.Сухомлинського обирають делегатом Всесоюзного з'їзду вчителів і присвоюють звання Героя Соціалістичної праці. Останніми роботами вченого стали "Батьківщина в серцГ та "Батьківська педагогіка", які вийшли друком у 70-ті роки. 2 вересня 1970 року Василя Олександровича не стало.
2. НАВЧАННЯ Й ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ 6-РІЧНОГО
ВІКУ
У 1951 році, як писав В.Сухомлинський у книзі "Серце віддаю дітям", він розпочав навчання шестирічних першокласників. Ідея більш раннього навчання дітей постійно супроводжувала педагогічні пошуки вчених. Однак, на терені колишнього СРСР довготри-
валий експеримент з навчання шестирічок було розгорнуто саме у Павлиші.
Вчений називав свій експеримент підготовкою дітей до систематичного навчання. Однак навіть короткий аналіз "школи радос-тГ дозволяє вважати, що це була цілісна система навчання дітей шестирічного віку. При цьому педагог враховував такі особливості дитячого мислення, як образність, пластичність, емоційна збудливість думки. Саме на них спирався вчений, коли проводив з дітьми уроки "живої думки".
Звичайно, спостереження дітей у навчанні достатньо використовували Ж.-Ж. Руссо, Л.М.Толстой, ^ К.Д.Ушинський. Але В.О.Сухомлинський по-новому використовує природу як широкий засіб загального розвитку дитини. Головним завданням таких уроків серед природи був розвиток у дітей здатності до кольорового та просторового відчуттів. Педагог не просто вчив дітей спостерігати, але й спонукав помічати у звичайному - незвичайне, відчувати й емоційно переживати гаму різноманітних кольорів і відтінків. Подібні досліди проводяться у школах сучасної Японії, де учні розрізняють до 300 кольорів і відтінків.
Щодо виховного впливу казки на особистість шестирічного школяра, то В.Сухомлинський, природно, є новатором. Тому у Па-влиській школі вперше у ті роки була обладнана дитяча кімната казки. При цьому кімната була незвичною не лише за інтер'єром, але й за змістом діяльності дітей у ній.
Поступово у процесі занять серед природи та у кімнаті казки накопичувався позитивний досвід дітей, на основі якого дітей спонукали до усного складання казок. Загалом ця робота у Павлиші продовжувалась до 7-го класу (старші школярі щорічно складали не менше двох казок). У меморіально-педагогічному музеї В.О.Сухомлинського нині зберігається 70 томів дитячих казок. Положення та досвід вченого у цьому аспекті у наш час використовуються у багатьох школах України та за кордоном.
Принципово по-новому впроваджував вчений і методику навчання грамоти, використовуючи при цьому образні порівняння природи. У наш час цей метод у технології навчально-виховного процесу називають адитивним. Поступово Василь Олександрович підводив дітей до сутності людських взаємин. Суттєво, що всі
20"
шестирічні учні оволодівали вміннями читати, мали достатній словниковий запас і творче особистісне самовираження .
3. В. СУХОМЛИНСЬКИЙ ПРО ФОРМУВАННЯ ГУМАННОЇ ОСОБИСТОСТІ
Новаторським за своєю суттю є положення педагога про гармонію суспільних та індивідуальних потреб у структурі особистості. У тогочасній педагогіці згадане положення зводилось до того, що особисті інтереси мають підпорядковуватися потребам колективу, суспільства. Тому кардинально змінюється і саме співвідношення особистості і колективу. Зазначимо, що домінуючим стилем взаємин у тоталітарній державі (СРСР) був конформістський (як всі, так і я).
В.Сухомлинському вдалося його замінити нонконформістським, за яким дитина і в школі може виявляти власні найнеповтор-ніші грані діяльності та поведінки. Суттєвим є те, що у системі В.Сухомлинського дитина наділялася значною автономією. Але вчений, розуміючи різницю рівнів задатків і здібностей дітей, продовжував удосконалювати гуманний стиль взаємин у колективі, підсумовуючи, що саме формування моралі поведінки у школярів дозволяє мати рівні можливості для гуманного, морального зростання.
Загалом, виховання гуманності, на думку педагога, починається з виховання любові до всього живого, до матері, бабусі, рідних. У книгах "Серце віддаю дітям", "Народження громадянина", "Павлиська середня школа" педагог розкриває конкретні форми становлення гуманної поведінки дітей. Серед них: створення лікарень для пташок І тварин, допомога немічним, участь в естетизації школи і селища тощо. Формуванню гуманізму дітей сприяло також створення галереї портретів матерів найвідоміших людей світу.
У програмі роботи школи порад із загальними категоріями етики (моральний ідеал, гідність, чесність, працьовитість, справедливість) достатньо реалізуються й такі, як щастя, радість, совість, співчуття, духовність. Саме останні і відображають зміст гуманності як інтегральної риси підростаючої особистості. Проте заслуга вченого полягає не лише в тому, що він включив ці поняття до
програми, але, насамперед, в реалізації цих понять у практиці роботи Павлиської школи.
У школі поважали гідність дитини, оскільки без любові і поваги до вихованців, за переконанням В.Сухомлинського, будь-які розмови про гуманність і людяність стають порожнім звуком, Природно, що формування гуманності школярів здійснювалося у Павлиші шляхом використання "Хрестоматії моральних цінностей людства" та "Хрестоматії з етики". Ці рукописні матеріали постійно поповнювалися вченим та його колегами і слугували розвитку у дітей людяності, доброти, гідності.
В умовах гуманізації виховання вчений по-новому осмислював суть взаємин колективу і кожного вихованця, розвивав ідеї А.С.Макаренка щодо виховного впливу колективу на дитячу особистість. У роботах "Виховання колективізму у школярів", "Духовний світ школяра", "Розмова з молодим директором школи" він встановлює принципи взаємозалежностей особистості і колективу. На думку педагога, колектив лише тоді позитивно впливає на становлення кожного вихованця, коли сам має насичене духовне життя та складається з яскравих особистостей. За цих умов кожен вихованець здатен впливати на загальний стиль взаємин у колективі, збагачуючи при цьому один одного, що дозволить гармонізувати взаємини у дитячому співтоваристві.
4. МОРАЛЬНО-ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ
У праці "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистос-тГ В.О.Сухомлинський пише: "Праця і тільки праця - основа всебічного розвитку особистості. Не може бути й мови про всебічний розвиток, якщо людина не пізнала радості праці". Заслугою вченого є розроблення ним, у книзі "Павлиська середня школа", принципів трудового виховання: єдність трудового виховання і загального розвитку особистості - морального, інтелектуального, естетичного, фізичного; розкриття та розвиток індивідуальності в праці; раннє включення у продуктивну працю; різноманітність видів праці; постійність, неперервність праці; елементи продуктивної праці дорослих у дитячій праці; творчий характер праці, поєднання зусиль розуму і рук; спадкоємність змісту трудової діяльності; цілісний
характер продуктивної праці; посильність трудової діяльності; єдність праці та багатогранного духовного життя.
У процесі організації продуктивної праці педагогічний колектив враховував особливості об'єктивних (зміст праці, її характер та цілі підготовки, час виконання трудових завдань) та суб'єктивних (рівень усвідомлення учнями необхідності участі в трудовій діяльності, відповідний емоційний настрій) факторів. Враховуючи особливості даних факторів, у школі прагнули, щоб виконання завдань поєднувалася з включенням у повний цикл сільськогосподарських робіт (колективно або невеликою групою), щоб потижнево кожен учень трудився 4-6 годин, а трудові процеси здійснювалися під керівництвом вчителів, кращих спеціалістів чи колгоспників.
Центральною у педагогічній системі В.О.Сухомлинського є ідея гармонійно розвиненої особистості. Незадовго до відходу у небуття вчений підготував доповідь для захисту докторської дисертації за сукупністю робіт під назвою "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості", де вчений розкриває складники всебічного розвитку особистості учня у період його навчання. За традиційного підходу до компонентів всебічного розвитку вчений, разом з тим, по-новому окреслює власне розуміння змісту виховання та шляхів його реалізації.
У розвитку особистості першорядного значення він надавав розумовому вихованню. Ідеалом школи є те, щоб у життя не вступала жодна невихована у розумовому відношенні людина. Невігласи небезпечні для суспільства, незалежно від того, освічені вони чи ні. Невіглас не може бути щасливим сам і завдає нещастя іншим. Той, хто вийшов зі стін школи, може чогось і не знати, але він має бути розумною людиною. Розумова вихованість, на думку Сухо-млинського, нерівнозначна обсягу набутих знань: "Уся суть у тому, як відбувається життя знань у складній і багатогранній діяльності людини".
Важливе завдання школи педагог вбачав у формуванні стійких переконань вихованців. Знання стають переконаннями за умови, коли у школі живуть ці переконання - у взаємовідносинах між вихованцями і педагогами, в їхніх вчинках, прагненнях, радощах і прикрощах. Моральний розвиток, писав педагог, є складне життя
Дата добавления: 2015-01-24; просмотров: 637;