ІДЕЇ ВИХОВАННЯ Й НАВЧАННЯ У ПЕДАГОГІЦІ ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМУ

На рубежі ХІХ-ХХ століть традиції гуманістичного виховання підтримали і розвинули численні представники реформаторської педагогіки і, передусім, засновники педагогічної течії педоцентри-зму О.Декролі, Р.Кузіне, Дж.Дьюї. Методологічною основою су­часних неогуманістичних педагогічних концепцій є персоналісти-чні філософські, соціологічні та психологічні ідеї, серед яких про­відну роль відіграють екзистенціалізм, гуманістична психологічна школа та соціально-критична франкфуртська школа.

На думку представників соціально-критичної франкфуртської школи (Т.Адорно, Г.Маркузе та ін.), в сучасному технократичному суспільстві людина все більше відчужується, знеособлюється, втрачає своє "Я", все більше усвідомлює, що її життя спрямовуєть­ся сторонніми для неї силами, знеособленими соціальними інсти­тутами, як то засоби масової інформації, реклама тощо. Саме вони формують смаки людей. Їх потреби, життєві цінності, стосунки. В уніфікованому суспільстві виникає уніфікована або "одномірна", за Маркузе, людина.

Питання про те, як повернути людині її істинну людську сут­ність, як зробити її вільною особистістю становить центр уваги філософії екзистенціалізму. Її представники (Ж.-П.Сартр, К.Ясперс та Ін.) вважають, що людина повинна творити себе сама, вірити у себе, у свої власні сили. Своєрідним гаслом стали для прихильників цієї філософської течії слова Ж.-П.Сартра "людина є не що інше як те, якою вона творить себе". Таке "творіння себе" відбувається у життєвих ситуаціях, коли людині доводиться роби­ти вибір, приймати рішення, керуючись такими загальнолюдськи­ми моральними категоріями, як доброта, довіра, терпимість, любов, вдячність, допомога.

Близькими до екзистенціалістських концепцій "олюднення" людини є і погляди представників "третьої сили" - неогуманісти-чної психологічної школи. Лідером цієї школи є найвидатніший американський психолог XX століття, батьки якого були вихідця­ми з України,А.Маслоу. У його оригінальній концепції особисто­сті йде мова про те, що сутність людини є апріорно заданою, ви­значеною, закладеною з моменту народження у "згорнутому" ви­гляді. Людина залежить від своєї внутрішньо закладеної сутності, тому не може мати повної свободи волі, як це стверджував Ж.-П.Сартр. Головним призначенням людини, за Маслоу, є "відкриття своєї ідентичності, свого справжнього "Я".