Дія ринкового механізму

На конкурентному ринку рівновага досягається на перетині кривих попиту і пропозиції (точка е на рис. 15). Позначмо рівноважну ціну і рівноважну кількість відповідно через P₀ і Q_0. На рис. 15 рівноважною є ціна у 16 грн за 1 кг, а рівноважна кількість становить 77 500 кг.

Рівновага означає стан спокою або баланс між протидіючими силами. Це така ситуація, за якої

відсутня тенденція до зміни. Рівноважна ціна відповідає такому рівню ціни, до якого прямують фактичні ціни на ринку. Це ціна, яка може утримуватися на певному рівні тривалий час. Будь-яка ціна, яка не є рівноважною, не може утримуватися на певному рівні довго, оскільки діють базові ринкові сили попиту і пропозиції, які стимулюють зміну ціни.

Властивість ціни на вільному ринку змінюватися доти, доки ринок не досягне рівноваги (тобто величини попиту і пропозиції на зрівняються) нерідко називають ринковим механізмом. У найбільш загальному вигляді його можна визначити як механізм пристосування пропозиції до наявного попиту. Це поняття застосовують як стосовно окремого ринку, на якому встановлюється часткова рівновага, так і до усієї сукупності ринків, коли йдеться про встановлення загальної рівноваги у межах національної економіки. Ядром ринкового механізму є система цін, або ціновий механізм.

З¢ясуймо, чому фактичні ціни відхиляються час від часу від рівноважної ціни і як саме ринковий механізм спрямовує їх у потрібному напрямку.

Фактична ціна відхиляється від рівня рівноважної, по-перше, тоді, коли продавці прагнуть нав¢язати покупцям ціну вищу, ніж рівноважна. Для ілюстрації цього випадку знову повернімося до рис. 15. Наприклад, за ціни 22 грн за 1 кг крива попиту показує, що величина попиту на курчатину становитиме 60 000 кг на рік, тоді як крива пропозиції показує, що пропонуватиметься 122 500 кг на рік. За такої ціни утвориться надлишок,або перевищення величини пропозиції над величиною попиту в 62 500 кг, що показано лінією «надлишок». За цих обставин, деяку кількість пропонованої курчатини не буде продано. Запаси курчатини збільшаться, і виробники змушені знижувати свої ціни для того, щоб позбутися небажаних запасів. Стрілки вздовж кривих - це напрям, в якому змінюється ціна, якщо на ринку є надлишок.

По-друге, ціну, що є нижчою ніж рівноважна певний час на ринку можуть утримувати покупці. Якби на ринку курчатини ціна становила 12 грн, то крива попиту показала б бажану для споживачів кількість продукту (110 000 кг), а крива пропозиції - бажану для виробників величину пропозиції (5000 кг). Знову виявляємо розбіжність між цими величинами. Проте, як показано на рис. 15, тепер має місце нестача, або перевищення величини попиту над величиною пропозиції у 105 000 кг на рік, що показано лінією «нестача». За цих обставин, деякі споживачі не зможуть придбати дефіцитний товар. В умовах дефіциту блага конкуренція між покупцями призводить до зростання його ціни, що показано спрямованими вгору стрілками. Отже, ціна 12 грн за 1 кг курчатини не змогла б утримуватись довго.

Доки фактична ціна на конкурентному ринку перевищує рівноважну, доти на неї тиснутиме надлишок. Аналогічно, якщо фактична ціна менша, ніж рівноважна, на неї тиснутиме нестача. У першому випадку фактичну ціну конкурентні сили штовхатимуть униз, а в другому - вгору. Ринковий механізм, по суті, ділить усіх покупців і продавців товару на дві групи: одну складають ті покупці і продавці, які зможуть відповідно викуповувати і продавати рівноважну кількість товару; до другої групи входять ті покупці і продавці, які не зможуть купувати і продавати товар за рівноважної ціни. У цьому полягає суть нормувальної функції рівноважної ціни.

Отже, завжди фактична ціна прямує до рівноважної. Проте потрібно пам'ятати, що цей рух не завжди є швидким. Нерідко він може бути тривалим, а інколи фактична ціна не може зрівнятися з рівноважною, бо за короткий час рівноважна ціна знову змінилася. Загалом доходимо висновоку, що фактична ціна блага прямує до його рівноважної ціни. Цей висновок має велике теоретичне і практичне значення. Однак у багатьох випадках єдине, що потрібно - це передбачити, зростатиме ціна чи вона знижуватиметься.

Відхилення цін від рівноважного рівня можливе також тоді, коли у процес ринкового ціноутворення втручається держава, яка може вдаватися до прямого регулювання цін, що означає встановлення певного значення ціни. Розрізняють два основні варіанти такого державного втручання – запровадження максимальної (Р_max) і мінімальної (Р_min) ціни. У першому випадку уряд встановлює верхню межу ціни, яка є нижчою ніж рівноважна (Р_max < Р₀). В другому - запроваджує верхню межу ціни, яка перевищує рівень рівноважної (Р_min > Р₀).

Максимальну ціну уряд запроваджує на деяких продовольчих ринках здебільшого у надзвичайних ситуаціях – під час війни, стихійних лих тощо. Іноді її запроваджують на ринку палива та ринку дешевого муніціпального житла. В будь-якому разі ця ціна породжує хронічний дефіцит, який ринковий механізм усунути не може.

Річ у тім, що уряд забороняє продавати дефіцитний товар за цінами, вищими ніж фіксована ціна. Тих продавців, які цю заборону порушують, уряд притягає до адміністративної і навіть кримінальної відповідальності. Проте, завжди знаходяться ті, хто, незважаючи на можливе покарання, продають деяку кількість дефіцитного товару на “чорному” ринку за цінами, що перевищують Р_max. Неможливість повного задоволення попиту на дефіцитний товар робить необхідним раціонування його споживання, що досягається за допомогою впровадження альтернативних щодо ринкового механізму способів розподілу дефіцитних товарів – продовольчих карток, черг тощо.

Мінімальну ціну часто застосовують на ринку праці (мінімальна заробітна плата), на ринках сільськогосподарської продукції. Ця ціна так само як і максимальна ціна, паралізує дію ринкового механізму, бо фактичні ціни не можуть опуститися нижче фіксованого урядом рівня. Наприклад, запровадження урядом мінімальної заробітної плати може індукувати безробіття та “чорний” ринок. На цьому ринку ставка заробітної плати є нижча, ніж мінімальна заробітна плата.

Розглянуті випадки передбачали наявність певного рівня рівноважної ціни, до якого прямують фактичні ціни. Проте на вільному ринку рівень рівноважної ціни так само час від часу змінюється. Розгляньмо кілька можливих ситуацій, коли змінюється стан ринкової рівноваги.

Вплив на ринкову рівновагу змін у попиті. Як уже зазначалося, криві попиту переміщуються відповідно до змін у нецінових визначниках попиту. Будь-які криві попиту і пропозиції, подібні до зображених на рис. 15, по суті, є моментальною світлиною ринкової ситуації протягом певного періоду, тобто такого періоду, в межах якого нецінові визначники попиту і пропозиції є сталими. Нас цікавить, що відбувається з рівноважною ціною і кількістю продукту, наприклад, тієї ж курчатини, коли крива попиту цього продукту змінюється?

Припустімо, що зростають доходи споживачів, і крива попиту на курчатину переміщується вправо (від D₀ до D₁). Коли відбудеться таке переміщення, ціна Ро перестане бути рівноважною, проте деякий час саме за такою ціною продуценти продаватимуть цей товар. За цієї ціни виникне дефіцит курчатини, який на рис. 16 вимірюється довжиною відрізку Q₀Q^¢ = 77 500 кг - 100 800 кг = - 23 300 кг. Якась частина споживачів не зможе придбати за ціною Ро бажану кількість курчатини, що спонукатиме їх підвищувати ціну попиту. Підвищення ціни попиту - це форма прояву конкуренції між споживачами за право купівлі додаткової кількості курчатини. Вона сти­мулює виробників до збільшення обсягу пропозиції курчатини, оскільки з'являється можливість підвищувати ціну пропозиції відповідно до зростання ціни попиту. Така залежність спонукатиме виробників конкурувати між собою за право продавати більшу кількість курчатини за вищою ціною. Отже, тимчасове порушення ринкової рівноваги, спричинене зростанням доходів споживачів, матиме такі наслідки:

1) виникне тимчасовий дефіцит курчатини;

2) запрацюють конкурентні сили;

3) рівноважна ціна Ро втратить свій «статус», тобто перестане бути рівноважною, але деякий час залишатиметься реальною;

4) фактична ціна якийсь час перебуватиме ниж­че рівня нової рівноважної ціни, і неухильно прямуватиме до нього.

Порушення ринкової рівноваги в умовах вільного ринку є тимчасовим явищем, якщо уряд не втручається у ри­нок певного товару і не встановлює обмеження на зміну ціни. Через деякий час ринок знову урівноважується, вста­новлюється нова рівноважна ціна Р₁ і кількість Q'₀ y точці перетину попередньої кривої пропозиції S₀ та нової кривої попиту D₁ (точка е' на рис. 16). Тепер на ринку курчатини продаватиметься кількістьQ'₀.

Вплив змін у пропозиції на ціну. Криві пропозиції так само, як і попиту, з часом переміщуються внаслідок змін у нецінових визначниках пропозиції. Що ж відбувається з рівноважною ціною і кількістю продукту, тієї ж курчатини, коли його пропозиція змінюється?

P

D1

P0

е¢

P¢0

Q

Рис. 17. Зміна ринкової рівноваги в

умовах удосконалення технології виробництва

крива пропозиції переміститься вправо.

Цю ситуацію змодельовано на рис. 17. З удосконаленням технології виробництва рівноважна ціна знизиться з Р₀ до Р'₀, а рівноважна величини попиту - пропозиції збільшаться з Q₀ до Q₁. Можна зробити висновок: збільшення пропозиції за інших однакових умов знижуватиме рівноважну ціну і збільшуватиме рівноважний обсяг попиту - пропозиції. Не важко з'ясувати, що зменшення пропозиції супроводжуватиметься протилежними наслідками.

Ринковий механізм – це один з основних механізмів організації національної економіки. Він узгоджує діяльність суб¢єктів господарського життя, установлює загальну рівновагу цін, а відтак

забезпечує розв¢язання основних проблем організації економіки: “що виробляти?”, “як виробляти?”, “для кого виробляти?”.

Проблема “що виробляти” розв¢язується на товарних ринках, на яких попит споживачів є вирішальним у визначенні асортименту і кількості продукції, яку виробляють різні галузі. Зміни у попиті на ринках продуктів спричиняють відповідні зміни у цінах, що позначається на прибутках виробників. Зрозуміло, що підприємці прагнуть постачати на ринки ті товари і послуги, які приносять їм найбільші прибутки.

Прибуток визначають як різницю між виторгом та витратами.

Загальний, або валовий виторг – це добуток ціни одиниці продукту та проданої його кількості.

Загальні, або валові витрати обчислюють як суму добутків цін відповідних виробничих ресурсів та їхніх кількостей, що залучають для виробництва певного продукту.

Проблема “як виробляти” пов¢язана з розподілом ресурсів між окремими галузями та використовуваними фірмами технологіями виробництва. Розподіл ресурсів визначає кількості різних продуктів, які виробляють окремі галузі. Ринки спрямовують достатні кількості ресурсів у галузі, в яких виробництво є прибутковим. Водночас вони обмежують використання ресурсів у галузях, попит на продукти яких звужується. Отже, має місце конкуренція за додаткові ресурси між прибутковими і неприбутковими галузями і виробництвами.

Прибуток фірми залежить як від рівня ціни продукту, який вона постачає на ринок, так і витрат на його виробництво. Фірма прагне знижувати витрати виробництва. Наявні технології, як правило, дозволяють виробляти бажану кількість продукції за різних комбінацій ресурсів. Тому виробники мають змогу заміщувати у процесі виробництва відносно дорожчі ресурси дешевшими. Отже, зміни цін на ресурсних ринках та технологічний прогрес спонукають виробників застосовувати найефективніші методи виробництва.

Нарешті, проблема “для кого виробляти товари” так само розв¢язується взаємодією попиту і пропозиції на вільному ринку. Виробники продають виготовлені продукти тим покупцям, які мають гроші. Суми останніх залежить від доходів, які отримують власники ресурсів. Великі доходи привласнюють постачальники тих ресурсів, на ринках яких має місце значний попит. Це стимулює власників матеріальних ресурсів до їхнього нагромадження та дбайливого використання. Ринкова економіка створює також ефективні стимули до праці. Домогосодарства, що постачають на ринок кваліфіковану працю, отримують високу платню. Проте, не лише доходи на фактори виробництва визначають купівельну спроможність населення. Окремі домогосподарства можуть отримувати спадок. Значна частина незаможних домогосподарств отримує державні трансфери.

Проблеми “що виробляти”, “як виробляти” і “для кого виробляти” покликана розв¢язувати будь-яка національна економіка. Сьогодні ці проблеми найкраще розв¢язує ринковий механізм. Саме завдяки своїм перевагам ринкова економіка змогла потіснити командну економіку у пострадянських країнах.

Модель конкурентної ринкової економіки грунтується на кількох важливих припущеннях: усі ринки є конкурентні; виробничі ресурси і створені блага перебувають у приватній власності;

учасники ринку не мають змоги перекладати частину своїх витрат на інших економічних суб¢єктів; ринкові угоди відбуваються миттєво і ринковий механізм діє беззатратно тощо.

Однак реальна економіка є далекою від ідеальної моделі. Тут панують ринки з недосконалою конкуренцією, такі як олігополія і монополістична конкуренція. На цих ринках виробники мають економічну владу і можуть впливати на ціни та обсяги пропонованої продукції. Щоб збільшити свої прибутки, їм не обов¢язково впроваджувати нововведення, що знижують витрати і забезпечують більший обсяг виробництва. Більші прибутки можна отримувати також за рахунок підвищення ціни продукту та зменшення обсягу його пропозиції.

Неконкурентна поведінка може виникнути на ринку також з боку попиту. Наприклад, за чистої монопсонії єдиний покупець стикається з конкурентними постачальниками і тому може вплинути на ціну, вибираючи бажаний для себе обсяг закупівель продукту чи ресурсу.

Отже, монопольна влада знижує ефективність ринкової системи як механізму раціонального розподілу обмежених ресурсів.

Ринковому механізму притаманні й інші слабини. Так, ринкова система неспроможна забезпечити виробництво певних благ взагалі або на найбільш бажаному рівні. Щоб пояснити чому так відбувається, економісти розмежовують дві групи благ – індивідуального і громадського вжитку. Звернімо увагу на різницю між ними.

Блага індивідуального вжитку, що пропонують на ринку, характеризуються двома основними властивостями – принципом виключення та конкурентністю у споживанні. Про принцип виключення мова уже йшла в аналізі нормувальної фунції рівноважної ціни. Його суть полягає в тому, що рівноважна ціна допускає до купівлі продукту лише тих покупців, які можуть платити цю ціну. Інші покупці виключаються з числа його споживачів. Суть конкурентності у споживанні полягає в тому, що благо спожите однією особою, не може бути спожите іншою. Індивідуальні блага є подільними і їх можуть купувати і споживати окремі особи. Тому саме вони вилучають корисність від споживання цих благ. Так, цілком природно, що канапку можна з¢їсти лише один раз і ніхто не може з¢їсти її двічі. Той, хто придбав індивідуальне благо, набуває право власності на нього і здійснює над ним виключний контроль. Зверніть увагу на те, що принцип виключення має два аспекти: фізичний і юридичний. Наприклад, ви придбали черевики. Зрозуміло, що інші особи не можуть користуватися ними, коли вони у вас на ногах, бо це неможливо фізично. З іншого боку, ви маєте виключне право контролювати використання ваших черевиків. Право на контроль за придбаною вами річчю є одним із елементів відомого пучка прав власності. Якщо ви перешкоджаєте іншим особам користуватися вашою річчю без вашого дозволу, то говорять, що ви ефективно утверджуєте своє право власності. Ідеальному благу індивідуального вжитку притаманні цілковита конкурентність у споживанні та повне ефективне право власності.

Громадські блага характеризуються відсутністю властивостей (виключення і конкурентність), типових для благ індивідуального вжитку. На них не поширюється принцип виключення, оскільки немає ефективних способів виключення індивідів із кола користувачів цих благ, якщо вони вже є. Так, вигоду від проведення протиповеневих робіт у певному регіоні отримують усі його мешканці, навіть ті, які не сплачують податки чи внески на проведення цих робіт.

Більшість громадських благ є неподільними. Фізичні розміри цих благ такі, що їх складно продати індивідуальним покупцям. Це стосується космодромів, військових полігонів, меншою мірою автострад чи залізниць.

Відсутність конкурентності у споживанні громадських благ означає, що споживання їх одними особамии не впливає на рівень їх споживання іншими. Наприклад, корисність, яку отримує турист від огляду Львівського оперного театру не зменшується від того, що цю пам¢ятку архітектури оглядали тисячі людей.

Поняття “громадські блага” приховує істотні відмінності між окремими їхніми видами, що пов¢язано з різною природою ринкових слабин.

Принципи виключення і конкурентності не можна застосовувати до чистих громадських благ (оборона країни, зовнішня політика, пам¢ятки архітектури), проте вони можуть поширюватися в певних межах на змішані (громадські) блага. Останні мають ознаки як чистих громадських благ, так і благ індивідуального вжитку. До таких належать платні громадські блага та загальнодоступні блага.

Платними громадськими благами називають ті товари, до яких застосовують принцип виключення, проте їм не властива конкурентність у споживанні. Яскравими прикладами цього типу благ може слугувати кабельне телебачення. До його мережі можна підключити будь-яку кількість користувачів і всі вони отримуватимуть корисність. Отже, конкурентність у використанні послуг кабельного телебачення відсутня. Проте фірма, що надає ці послуги, має виключне право на підключення абонентів до мережі. Вона виключає з числа користувачів кабельного телебачення тих, хто не може платити за цю послугу.

Зі збільшенням кількості абонентів кабельного телебачення виникають додаткові витрати на надання цих послуг. Їхня величина дорівнює вартості підключення до мережі додаткового користувача і є незначною. Відповідно середні витрати визначають в основному початковими інвестиціями цієї фірми і вони зменшуватимуться упродовж усього періоду її роботи на цьому ринку. Це означає, що одна фірма за рахунок позитивного ефекту масштабу може надавати послуги з нижчими середніми витратами, ніж велике число фірм, що працюють на цьому ринку. Такі галузі виробництва називають природними монополіями.

Для обмеження монопольної влади уряд може регулювати поведінку природних монополій або ж самостійно надавати платні громадські блага. До категорії цих благ відносять також залізниці, автомагістралі, водні канали, водопостачання і водовідведення, електропостачання, пошту, телеграф тощо. Наприклад, в Україні частина обленерго приватизована, тоді як інші залишаються у власності держави. “Укрзалізниця” є прикладом державної природної монополії.

Принцип виключення здебільшого не поширюється на загальнодоступні блага (їх ще називають “альменде - блага”), проте при їх використанні панує конкурентність. У цьому випадку до блага є відкритий доступ, оскільки воно є об¢єктом загальної власності. До категорії таких благ належать деякі види природних ресурсів – общинні пасовища, морські запаси риби тощо. Люди або країни, що мають вільний доступ до природних ресурсів, усвідомлюють: те що вони не встигнуть спожити, споживе хтось інший. Тому кожне домогосподарство або країна прагнуть споживати ресурс швидше, ніж тоді, коли вони мали б на нього виключне право. Усе це створює передумови для надмірної експлуатації цього виду природних ресурсів.

Розглянуті відмінності між видами індивідуальних і громадських благ є до певної міри відносними. Так, деякі блага, віднесені нами до категорії чистих громадських, за умови поліпшення можливостей поширення на них принципу виключення, можуть набувати ознак платних громадських благ, або, якщо виникає конкурентність у їх використанні, - ознак благ індивідуального вжитку, і навпаки.

Розподіл ресурсів, здійснюваний ринком, може виявитися неефективним також і у випадку виникнення побічних наслідків діяльності, або витрат переливу. Вони виникають тоді, коли дії окремої особи чи фірми позначаються на іншій особі чи фірмі. Розмежовують витрати і вигоди переливу. Прикладами витрат переливу можуть бути численні форми забруднення довкілля. У цьому випадку фірми, що використовують шкідливі технології виробництва, знижують продуктивність або корисність для деякого зовнішнього суб¢єкта. Наприклад, викиди в атмосферу шкідливих речовин підприємствами хімічної промисловості спричиняють кислотні дощі, що знижують урожайність сільськогосподарських культур. Взаємні вигоди переливу виникають, наприклад, коли поряд розташовані яблуневий сад і пасіка, що належать різним власникам. За такого взаємовигідного розташування зросте продуктивність пасіки і саду.

Чи завжди ринок неспроможний забезпечити ефективний розподіл ресурсів за наявності побічних наслідків діяльності? На думку Рональда Коуза, неефективність розподілу ресурсів, спричинену побічними наслідками діяльності, можна подолати приватними діями. Він стверджував, що у випадку, коли права власності чітко визначені й захист їх не вимагає витрат, усі витрати переливу “інтерналізуються”, тобто зовнішні наслідки діяльності стають внутрішніми. Ця ідея відома як теорема Коуза. Оскільки ж у реальному світі права власності часто є розмиті, а їх захист – річ не безкоштовна, то виникає потреба втручання уряду у функціонування деяких ринків.

Ринкові невдачі мають місце і у випадку так званих неповних ринків. Деякі економісти вважають, що приватні ринки особливо невдало здійснюють пропозицію страхування і кредитування, і це є підставою для державного втручання у ці сфери.

Існують й інші слабини в роботі ринкового механізму. Так, недостатність інформації несприятливо впливає на економічні рішення учасників ринку. Інформація до певної міри є благом громадського вжитку, оскільки збільшення кількості її користувачів не зменшує її кількість і якість. Приватний ринок часто пропонує неоптимальний обсяг інформації, так само, як він пропонує недостатню кількість інших громадських благ.

Нарешті, частина економістів і політиків уважає, що ринковий механізм не може самостійно забезпечувати високий рівень зайнятості та низькі темпи інфляції, так само як і справедливий розподіл доходів.

Розглянуті традиційні недоліки ринкового механізму, на думку багатьох, є підставами для державного втручання в економіку. Для послаблення цих недоліків держава виконує кілька економічних функцій, які проаналізуємо в наступній темі.

П і д с у м к и

1. Попит характеризує взаємозв¢язок між ціною та кількістю товару, яку покупці бажають і спроможні купувати на ринку протягом визначеного періоду часу за інших однакових умов. Цей зв¢язок називають шкалою або кривою попиту. Між зміною ціни та зміною величини попиту існує обернена залежність, яку називають законом попиту. Зміну у попиті спричиняють зміни у нецінових визначниках попиту.

2. Пропозиція – це кількість певного товару, яку виробники бажають і спроможні постачати на ринок за кожної ціни протягом певного періоду часу за інших однакових умов. Прямий зв¢язок між зміною ціни та зміною величини пропозиції продукту називають законом пропозиції. Додатний нахил кривої пропозиції пояснюють дією двох економічних законів – спадної віддачі та зростання альтернативної вартості. Зміну у пропозиції спричиняють зміни у нецінових її чинниках. Якщо пропозиція зростає, то її крива зпереміщується вправо і, навпаки, коли пропозиція звужується, то вліво.

3. Рівноважна ціна – це така ціна, до якої прямує фактична ринкова ціна. За рівноважної ціни величини попиту і пропозиції збігаються. Властивість ціни на вільному ринку змінюватися доти, доки ринок не досягне рівноваги, нерідко називають ринковим механізмом. У найбільш загальному вигляді його можна визначити як механізм пристосування пропозиції до наявного попиту. Це поняття застосовують як стосовно окремого ринку, на якому встановлюється часткова рівновага, так і до усієї сукупності ринків, коли йдеться про встановлення загальної рівноваги у межах національної економіки. Ядром ринкового механізму є система цін, або ціновий механізм.

4. На ринку виникає нестача, або дефіцит товару, коли рівноважна ціна перевищує фактичну. Навпаки, коли фактична ціна перевищує рівноважну на ринку виникає надлишок. Зміни у попиті та пропозиції змінюють рівноважну ціну і рівноважну кількість товару.

5. Держава може вдаватися до прямого регулювання цін, що означає встановлення певного значення ціни. Розрізняють два основні варіанти такого роду державного втручання – запровадження максимальної і мінімальної ціни. У першому випадку уряд фіксує верхню межу ціни, яка є нижчою, ніж рівноважна ціна, а в другому запроваджує верхню межу ціни, яка перевищує рівноважну. Отож відхилення цін від рівноважного рівня можливе також тоді, коли у процес ринкового ціноутворення втручається держава.

6. Ринковий механізм – це один з основних механізмів організації національної економіки. Він узгоджує діяльність суб¢єктів господарського життя, установлює загальну рівновагу цін, а відтак забезпечує розв¢язання основних проблем організації економіки: “що виробляти?”, “як виробляти?”, “для кого виробляти?”. Ці проблеми покликана розв¢язувати будь-яка національна економіка. Сьогодні їх найкраще розв¢язує ринковий механізм. Саме завдяки своїм перевагам ринкова економіка змогла потіснити командну економіку у пострадянских країнах.

7. Ринковий механізм зазнає певних невдач унаслідок проявів монопольної влади, існування благ громадського вжитку, недостатності інформації, побічних наслідків діяльності, що пов¢язані з витратами або вигодами переливу. Ці та деякі інші недоліки ринкового механізму є підставами для державного втручання в економіку.