Міжнародний ринковий механізм перерозподілу фінансових ресурсів і капіталу

Світовий фінансовий ринок - система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію та перерозподіл світових фінансових потоків і міжнародних потоків капіталу.

З інституціонального погляду, світовий фінансовий ринок- сукупність фінансово-кредитних інституцій (банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ, фондових бірж), які виконують посередницькі функції у перерозподілі фінансових активів між кредиторами та позичальниками, продавцями та покупцями фінансових ресурсів, забезпечують рух світових фінансових потоків (рис.16.1).

Рис.16.1Міжнародний ринковий механізм перерозподілу фінансових ресурсів і капіталу

За рівнем організації і функціонування світовий фінансовий ринок об’єднує національні фінансові ринки країн та міжнародний фінансовий ринок, що відрізняються як умовами емісії, так і механізмом обігу фінансових активів.

Міжнародний фінансовий ринок як складова світового фінансового ринку - надзвичайно розгалужена система акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на принципах ринкової конкуренції. Ринок набув величезних масштабів і перетворився в одне з найважливіших джерел фінансових ресурсів, став визначальним фактором господарського життя всіх без винятку країн світу. На відміну від національних, міжнародні фінансові ринки відрізняються: масштабністю операцій, відсутністю географічних кордонів, операції проводяться цілодобово, а їх учасники - переважно першокласні банки, корпорації, фінансово-кредитні інститути з високим рейтингом, надзвичайно диверсифікована сегментарна структура ринків, інструментів та операцій в умовах революції сфери фінансових послуг, забезпечується стандартизація операцій та високий ступінь інформаційних технологій.

Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає у забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів для сталого економічного розвитку світового господарства й одержання від цих операцій певного доходу.

Функціональне призначення міжнародного фінансового ринку полягає у забезпеченні міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучити достатню кількість фінансових ресурсів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні.

Головні елементи міжнародного фінансового ринку:

міжнародний валютний ринок;

міжнародний ринок боргових зобов'язань (у тому числі міжнародний ринок банківських кредитів та міжнародний ринок боргових цінних паперів);

міжнародний ринок цінних паперів (у тому числі міжнародний ринок титулів (або прав) власності та міжнародний ринок боргових цінних паперів (міжнародні ринки облігацій));

міжнародний ринок похідних фінансових інструментів (деривативів).

Міжнародні валютні ринки — міжнародна мережа офіційних центрів, де відбувається купівля-продаж іноземних валют. Міжнародні валютні ринки забезпечують своєчасність здійснення міжнародних платежів і розрахунків, страхування валютно-кредитних ризиків, диверсифікацію валютних резервів.

Функціональне призначення міжнародного валютного ринку полягає:

у здійсненні міжнародних розрахунків;

регулюванні валютних курсів;

диверсифікації валютних резервів;

хеджуванні валютних ризиків;

отриманні учасниками валютного ринку прибутку у вигляді різниці курсів валют;

узгодженні валютної політики в межах світового господарства.

Міжнародний ринок боргових зобов'язань— сфера обігу боргових зобов'язань, що гарантують кредиторові право стягувати борг із боржника. З інституційного погляду, міжнародний ринок кредитних ресурсів — сукупність установ і організацій, за допомогою яких здійснюється рух позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Кредиторами є приватні банки, фірми, небанківські фінансові інститути. Джерела міжнародного кредиту такі:

тимчасово вивільнена у підприємств у процесі кругообігу частина капіталу в грошовій формі;

грошові накопичення держави, мобілізовані банками;

грошові заощадження населення, мобілізовані банками.

Міжнародний ринок боргових зобов'язань складається з двох головних сегментів: міжнародного ринку банківських кредитів та міжнародного ринку боргових цінних паперів (міжнародного ринку облігацій).

Міжнародний ринок банківських кредитів— сфера ринкових відносин, де здійснюється рух позикового капіталу між країнами на умовах повернення та платності, формується попит і пропозиція кредитних ресурсів та позикового капіталу. Рух кредитних ресурсів на міжнародному ринку боргових зобов'язань здійснюється на загальновідомих принципах: обов'язкового повернення коштів, терміновості, платності і забезпеченості.

До основних суб'єктів міжнародного ринку банківських кредитів належать:

Світовий банк та його організаційні структури;

держави;

корпоративні позичальники;

банки і фінансові інституції;

фізичні особи.

Місце і роль міжнародного ринку банківських кредитів у світовій економічній системі визначаються, насамперед, функціями міжнародного кредиту, які відображають особливості руху міжнародного позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин.

Міжнародний кредит виконує такі функції:

забезпечує перерозподіл фінансових ресурсів;

активізує процеси концентрації і централізації капіталу, його нагромадження у рамках світового господарства;

забезпечує економію затрат обігу у сфері міжнародних розрахунків, прискорює процес реалізації товарів (робіт, послуг) і сприяє цим самим зростанню обсягів світової торгівлі;

сприяє урядам в отриманні іноземної валюти для стабілізації економіки чи рефінансування зовнішньої заборгованості.

Основні сегменти міжнародного банківського ринку такі:

ринки традиційних коротко -, середньо - і довгострокових іноземних кредитів;

ринок середньо - і довгострокових (від 1 до 15 років і більше) єврокредитів (синдикованих кредитів, що застосовуються у міжнародній практиці з 1968 р.).

Серед довгострокових боргових зобов'язань виокремлюють такі:

боргові зобов'язання центральних або місцевих органів влади, що формують державний борг;

боргові зобов'язання приватних фірм, гарантовані урядом, що формують гарантований державою борг;

боргові зобов'язання приватних фірм, не гарантовані урядом, що формують приватний, негарантований державою борг.

Міжнародний ринок боргових цінних паперів є одним із найпотужніших джерел середньо - і довгострокового капіталу в міжнародній сфері. На міжнародному ринку облігацій обертаються два види цінних паперів:

іноземні облігації – цінні папери, емітовані нерезидентом у національному фінансовому центрі та в національній валюті. Валюта їх емісії є іноземною для емітента;

єврооблігації – боргові цінні папери на пред'явника, що випускаються позичальником (як правило, в іноземній валюті) для отримання довгострокової позики на євроринку. Дохід за єврооблігацією сплачується раз на рік, а погашення відбувається наприкінці строку разовим платежем або упродовж певного строку з фонду погашення.

Прагнення інвестиційних банків уникнути підвищених ризиків в умовах наростання нестабільності на фінансових ринках і глобальних кризових явищ призвело до виникнення програми випуску євронот, що належать до короткострокових боргових цінних паперів євроринку.

Євроноти – 1–6-місячні векселі або депозитні сертифікати (строком від 7 до 365 днів), що випускаються першокласними позичальниками за межами країни походження валюти в рамках середньострокових кредитних програм з банківською гарантією (підтримкою) розміщення. Вони забезпечують позичальнику більшу ліквідність, більші гарантії надання кредиту, можливість отримання резервних кредитів та більший прибуток.

Міжнародні ринки титулів (або прав) власності — сфера купівлі-продажу цінних паперів, що засвідчують участь інвестора в капіталі підприємств. До таких цінних паперів належать акції та депозитарні розписки.

Міжнародні ринки похідних фінансових інструментів (деривативів) охоплюють обіг групи нових фінансових інструментів, що використовуються для передавання або нейтралізації ризиків.

Фінансові деривативи— інструменти торгівлі фінансовим ризиком, вартість яких прив'язана до ціни інших активів (ціни товарів або акцій, курсу валюти, відсоткової ставки). Розрізняють два механізми обігу фінансових деривативів:

торгівля деривативами на біржах;

торгівля деривативами поза біржами.

В операціях хеджування, як і в спекулятивних операціях, зазвичай використовуються різні модифікації трьох різновидів строкових угод:

класичні строкові контракти (форварди та ф'ючерси);

строкові угоди з правом відмови від їх виконання (опціони);

строкові контракти, ускладнені зустрічними обмінними операціями. пов'язаними з негайною поставкою (валютні та боргові свопи).

Ф'ючерсний контракт— зобов'язання купити або продати визначену кількість фінансових інструментів або товару за узгодженою сторонами угоди ціною на строковій біржі.

Форвардний контракт— угода купівлі-продажу товару, іноземної валюти або фінансового інструменту з поставкою та розрахунком у майбутньому. Форвардний контракт укладається на гнучких умовах: може бути встановлено будь-які строки та суми операцій і не вимагається внесення гарантованого депозиту.

Опціон — різновид строкової угоди, котра надає його власнику (не зобов'язує, як форвард чи ф'ючерс) право купити (Саll Орtіоп) або продати (Риt Орtіоп) товар, валюту чи фінансовий інструмент протягом певного строку за обумовленою ціною в обмін на сплату визначеної суми (маржі, премії). Опціон не є обов'язковим до виконання, використовується для хеджування і спекуляції.

Розрізняють два види багаторівневих строкових угод, ускладнених зустрічними обмінними операціями, пов'язаними з негайною поставкою валюти:

валютні свопи поєднують різноспрямовані обміни валют із негайною (спот) та терміновою (форвард) поставкою;

боргові (купонні) свопи забезпечують обмін валюти як основної суми боргу, так і доходів від позики у вигляді відсотків.

Отже, строкові угоди — операції купівлі-продажу валютних та фінансових ресурсів, у рамках яких платіж (поставка визначеної суми у конкретних грошових одиницях) здійснюється в обов'язковому порядку через установлений проміжок часу (зазвичай від одного тижня до півроку).

На міжнародному ринку золота здійснюються операції з його купівлі-продажу, які проводяться регулярно шляхом публічного продажу на золотих аукціонах. Золото на таких аукціонах реалізується з метою його промислового споживання, придбання необхідної іноземної валюти, тезаврації та спекуляції. Обіг золота відбувається також через депонування його в банку. Золото підлягає обов'язковому обміну на грошовий еквівалент за ринковою ціною. Такі операції оформляються свідоцтвом — золотим сертифікатом.

Посередниками між покупцями та продавцями на ринку золота виступають консорціуми банків, уповноважених здійснювати операції з металом. Вони також щоденно, а іноді кілька разів на день, фіксують середньо-ринковий рівень ціни золота. Золото продається у вигляді зливків, монет, медалей, листів, дроту та золотих сертифікатів. На світові ринки золото потрапляє через дилерів - особливих фірм, які ще називають фінансовою аристократією.