Основою для формування програм є схвалені Урядом України концепції відповідних пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки.
Неподаткові надходження включають насамперед рентну плату за нафту та природний газ, що видобувається в Україні, різницю в цінах на природний газ, відрахування від плати за транзит газу трубопровідним транспортом через територію України.
Рентна плата введена з метою вирівнювання ціни на нафту і природний газ, що видобуваються в Україні, та ціни, за якою вони імпортуються з інших держав. Сума рентної плати визначається на підставі прогнозних обсягів власного видобутку нафти і газу та діючих ставок рентної плати.
Оптова ціна на нафту, природний газ та рентна плата встановлюється в доларовому еквіваленті в перерахунку в гривню за курсом Національного банку України.
Різниця в цінах на природний газ вітчизняного видобутку — це різниця між граничною оптово-відпускною ціною на природний газ для споживачів України і ціною власного видобутку з урахуванням частини витрат газотранспортних організацій. Гранична оптова ціна на природний газ, що реалізується споживачам України, визначається на основі ціни закупки імпортованого газу і ціни на газ власного видобутку, часткового відшкодування витрат на транспортування газу територією України з урахуванням податку на додану вартість.
Сума надходжень до Державного бюджету різниці в цінах на природний газ визначається множенням обсягу добутку природного газу (в 1000 м3) на розмір різниці в цінах (у доларах США на 1000 м3).
Відрахування від плати за транзит газу трубопровідним транспортом через територію України здійснює НАК «Нафтогаз України» і визначає цю суму у розмірі, еквівалентному 0,20 дол. США за 1000 м3 природного газу на кожні 100 км відстані, і обсяги газу, що транспортуються транзитом.
Планування інших видів неподаткових надходжень здійснюється на основі даних Державної податкової адміністрації про фактичне їх надходження на дату складання проекту бюджету, очікуваного надходження до кінця року, а також з урахуванням тенденцій, які складаються в останні роки.
Планування видатків на економічну діяльність
Планування бюджетних видатків на економічну діяльність пов’язане насамперед з необхідністю забезпечення пропорційного розвитку економіки держави. Активне державне регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки необхідне державі з будь-якою системою господарювання. Тільки завдяки державному фінансуванню можна забезпечити структурну перебудову економіки, підвищення її ефективності.
В умовах монополізму державної власності держава була головним інвестором. У 80-х роках за рахунок бюджетних асигнувань фінансувалось близько 90 % реальних інвестицій. З розвитком ринкових відносин і стабілізації економіки функції прямого впливу держави на інвестиційний процес будуть звужуватись. Це — об’єктивний процес, оскільки на зміну адміністративним методам управління приходять економічні. Розвиток галузей економіки має забезпечуватись насамперед за рахунок коштів підприємницьких структур. Держава повинна більше зосередитись на методах прямого впливу на інвестиційний процес, які вона реалізує через макроекономічні регулятори: податкові, амортизаційні, кредитні, систему субсидій. Проте є галузі економіки і виробництва, продукція яких має загальнонаціональний характер. Передусім це паливно-енергетичний, металургійний, агропромисловий комплекси. Ще тривалий час держава залишиться замовником і споживачем продукції оборонного виробництва, окремих об’єктів загальнодержавної інфраструктури: магістралі, термінали та ін. Без державної підтримки вони не мають достатніх фінансових можливостей для розвитку.
Фінансове забезпечення розвитку економіки здійснюється в таких формах:
· капітальні вкладення;
· фінансування національних, державних і міжнародних науково-технічних програм;
· поставки продукції для державних потреб;
· фінансування підприємств, організацій та окремих заходів.
1. Поняття «капітальні вкладення»тотожне поняттю «інвестиції». У світовій практиці розрізняють такі види інвестицій:
· реальні (прямі) інвестиції — це вкладення капіталу безпосередньо в засоби виробництва, тобто в основні фонди і на приріст матеріально-виробничих запасів;
· фінансові інвестиції — вкладення в цінні папери (так звані «портфельні інвестиції»), а також розміщення капіталу в банки;
· інтелектуальні інвестиції — вкладення в придбання патентів, ліцензії, ноу-хау, в підготовку і перепідготовку персоналу, в науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи.
Довгострокові інвестиції пов’язані зі здійсненням капітальних вкладень у формі нового будівництва, реконструкції, розширення і технічного переозброєння діючих підприємств і об’єктів невиробничої сфери; придбанням будівель, споруд, обладнання, транспортних засобів та інших об’єктів основних засобів; придбанням і створенням активів нематеріального характеру.
За останні роки значно скоротились обсяги фінансування та освоєння капітальних вкладень, незадовільно виконується програма введення в дію важливих виробничих потужностей та об’єктів соціальної сфери, погіршились показники технологічної та відтворювальної структури капітальних вкладень, зростають обсяги незавершеного будівництва. Це є наслідком зменшення інвестиційної можливості переважної більшості суб’єктів господарювання, бюджетів усіх рівнів, недостатньо розвинутих ринкових механізмів акумулювання капіталів, зростання вартості будівництва та послаблення уваги з боку міністерств і відомств-замовників до підвищення ефективності капітального будівництва.
Планування обсягів капітальних вкладень тісно пов’язане з основними показниками розвитку економіки відповідно до проблем суспільства і встановлених пріоритетів. Для включення інвестиційних проектів у план їх детально вивчають і глибоко аналізують. Це здійснюється, як правило, в два етапи. На першому з них дається оцінка проекту з метою попереднього виявлення передумов реалізації і визначення його рентабельності на основі узагальнюючих оцінок (параметрів).
Оцінюються витрати найчастіше на основі проектів-аналогів, рідше — на основі фактичних матеріалів. Далі вивчаються загальні можливості реалізації проекту, враховуючи природно-економічні фактори конкретного регіону: його географічне положення, економічна характеристика, наявність сировинних ресурсів, можливості їх використання і витрати на освоєння, характер технологічних процесів діючої інфраструктури, попит на конкретну продукцію на внутрішньому і зовнішньому ринках, потреба в кваліфікованих кадрах, можливості будівельних організацій і матеріальна база будівництва, строки реалізації проекту і рівень виробничих затрат.
За результатами попереднього аналізу складається підсумковий висновок, який є основою для проведення поглибленого дослідження другого етапу — техніко-економічного обґрунтування проекту. При цьому досліджуються різні економічні альтернативи:
— ринки і потужності підприємства;
— попит і ринок;
— маркетинг і збут;
— виробнича програма і потужність підприємства;
— матеріальні витрати технологічної частини проекту;
— економічна частина, у тому числі розрахунки комерційної ефективності.
У разі необхідності дослідження можуть здійснюватись багаторазово з введенням додаткових змінних або з коригуванням діючих параметрів, особливо параметрів, які стосуються виробничої програми, а також матеріальних факторів з метою підвищення ефективності проекту.
Сучасного інвестора цікавить насамперед економічна вигода від реалізації інвестиційного проекту, він має бути впевненим, що прийняті у ньому рішення є найкращими з усіх можливих варіантів і забезпечать йому збільшення прибутку або доходу. Для держави як інвестора ефективність інвестицій ного проекту чи програми виражається в прирості внутрішнього валового продукту. Відношення даних показників до обсягів інвестицій за проектами характеризує економічну ефективність інвестиційного капіталу. Головним критерієм державних вкладень в економіку мають стати їх ефективність, найвища віддача. Водночас завжди будуть галузі і виробництва, невигідні для комерційного капіталу. Це передусім об’єкти виробничої і соціальної інфраструктури, де досягається лише соціальний ефект, а тому назріла необхідність розроблення спеціальної методики його визначення.
Отже, визначення обсягів державного фінансування базується на пріоритетних напрямах розвитку економіки і соціальної сфери, прийнятними на близьку і далеку перспективу. Це насамперед:
— розвиток і модернізація паливно-енергетичного комплексу;
— створення власної бази й інфраструктури енергоносіїв;
— упровадження енергозберігаючих технологій;
— структурна перебудова економіки;
— науково обґрунтована конверсія виробництва;
— розвиток інфраструктурних галузей з використанням інноваційних проектів;
— реконструкція і створення нових екологічно чистих виробництв;
— інвестування галузей виробництв, які розширюють конкурентне середовище, розвивають приватизацію і підприємницьку діяльність, ліквідують неперспективні, технологічно відсталі й завідомо збиткові підприємства.
Зазначені пріоритетні напрями є основними орієнтирами під час оцінювання інвестиційних проектів з урахуванням у кожному конкретному випадку їх економічної і соціальної ефективності.
Капітальні вкладення на будівництво об’єктів виробничого призначення за галузями плануються окремо від капітальних вкладень на виробництво об’єктів невиробничого призначення. Під час розроблення проектно-кошторисної документації на будівництво, розширення і реконструкцію підприємств і споруд зведені кошторисно-фінансові розрахунки складаються і затверджуються окремо на:
— спорудження об’єктів виробничого призначення;
— будівництво житлових будинків, підприємств комунального господарства, шкіл, дитячих дошкільних установ, установ культури, охорони здоров’я та інших об’єктів невиробничого призначення.
У цілому на будівництво, розширення і реконструкцію підприємств складається зведення витрат. При цьому будівництво об’єктів виробничого призначення здійснюється за рахунок капітальних вкладень у відповідну галузь, а будівництво житлових будинків, побутового водопроводу і каналізації, шкіл, дитячих дошкільних установ, клубів, лікарень, поліклінік та інших — за рахунок капітальних вкладень відповідно на житлове і комунальне господарство, будівництво об’єктів освіти, культури, охорони здоров’я.
Згідно з цим плани капітальних вкладень розробляються окремо на:
— будівництво об’єктів виробничого призначення з виділенням у тому числі показників по кожній галузі;
— будівництво об’єктів невиробничого призначення з виділенням у тому числі житлового будівництва, комунального будівництва, будівництва об’єктів освіти, культури, охорони здоров’я, фізичної культури і соціального забезпечення.
2. Одним із найважливіших напрямів фінансового забезпечення розвитку економіки є фінансування за рахунок Державного бюджету національних, державних і міждержавних програм. Розроблення і реалізація програми передбачає розв’язання завдань структурної перебудови економіки, створення новітніх технологій та продукції, що забезпечують конкурентоспроможність, зменшення залежності від імпорту, ресурсо- та енергозбереження, радикальне підвищення продуктивності праці. Розробки, що мають велике соціально-економічне значення і високий ступінь завершеності, включаються до державного контракту на плановий рік.
Основою для формування програм є схвалені Урядом України концепції відповідних пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки.
Суб’єктами програми є:
— ініціатор розроблення програми;
— державний замовник;
— орган управління;
— керівник та її виконавець.
Ініціаторамирозроблення програми можуть бути органи державної влади, органи місцевого самоврядування, академії наук, підприємства, установи, організації та громадяни. Державним замовником програми може бути міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади, сфера діяльності якого найбільшою мірою відповідає меті і завданням цієї програми. Органом управлінняпрограмою може бути центральний орган державної виконавчої влади, Академія наук, національний науковий центр, а в окремих випадках — провідна державна наукова або проектно-конструкторська організація. Керівником програми, як правило, призначається керівник або заступник керівника органу управління програмою, який несе персональну відповідальність за формування та хід виконання програми.
Виконавцямипрограми є науково-дослідні, проектно-конструкторські, інші організації науково-технічної сфери, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності. Виконавці програми визначаються, як правило, на конкурсних засадах.
Ініціатор програми розробляє і подає Міністерству освіти і науки концепцію програми, в якій зазначаються її мета, кількісні та якісні параметри науково-технічної продукції, які передбачається отримати внаслідок виконання програми, очікувані техніко-економічні й соціальні результати впровадження цієї продукції, пропозиції про замовника, орган управління та керівника програми, а також джерела та обсяги фінансування.
Міністерство освіти і науки за участю координаційних рад з відповідних пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки розглядає на підставі експертизи матеріали, внесені ініціатором програми, готує і подає Кабінету Міністрів обґрунтовані висновки щодо доцільності формування програми.
Уряд України з урахуванням висновків Міністерства освіти і науки, погоджених з Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції і Міністерством фінансів, приймає рішення про формування програми, визначення замовника, органу управління та керівника програми.
Організація виконання програми забезпечується через укладання угод (контрактів) між органом управління програмою та її виконавцями, в яких визначаються обсяги, терміни виконання робіт, порядок фінансування та звітування, а також відповідальність сторін за взяті зобов’язання.
Фінансове забезпечення програми здійснюється за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті на фінансування державних науково-технічних програм, а також за рахунок коштів інноваційних фондів і коштів заінтересованих підприємств, організацій та інших інвесторів.
Кошти, виділені на виконання програми з Державного бюджету та інноваційних фондів, є цільовими асигнуваннями і не можуть бути використані виконавцями та співвиконавцями програми на будь-яку іншу мету.
Конкретний механізм фінансування кожної програми визначається замовником програми виходячи з умов максимально ефективного використання виділених коштів, реального складу і можливостей виконавців та змісту і термінів виконання завдань програми.
Дата добавления: 2015-03-20; просмотров: 557;