Порядок визначення обсягів цього фінансування та механізм контролю за використанням коштів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Слід також підкреслити, що з метою забезпечення ефективного використання бюджетних коштів хід виконання програми поетапно перевіряється спеціально створюваними Міністерством освіти і науки комісіями з участю представників замовника програми, заінтересованих міністерств і відомств, відповідних координаційних рад, провідних учених та фахівців безпосередньо на підприємствах та в організаціях, що виконують роботи з організації програми.

3. Фінансування поставок продукції для державних потреб здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього. Обсяги коштів для закупівлі зазначеної продукції щорічно передбачаються в Законі про Державний бюджет України на поточний рік та визначаються Кабінетом Міністрів України відповідними рішеннями про використання інших джерел фінансування.

Слід зазначити, що державні потреби — це потреби України в продукції, необхідній для розв’язання соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення і підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних і міждержавних цільових програм, забезпечення функціонування органів державної влади, що утримуються за рахунок Державного бюджету України. Формування обсягів державних потреб на наступний рік проводиться відповідно до пріоритетів, визначених у проекті Державної програми економічного і соціального розвитку держави.

Реалізація державних потреб здійснюється через державне замовлення, що являє собою засіб державного регулювання економіки шляхом формування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів продукції, необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб’єктів господарської діяльності України всіх форм власності.

Суб’єктами державного замовлення є державні замовники і виконавці цього замовлення. Державними замовниками можуть бути міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади України, Уряд Автономної Республіки Крим, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації й установи, уповноважені Кабінетом Міністрів укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення. Виконавці державного замовлення — це суб’єкти господарської діяльності України всіх форм власності, які виготовляють і постачають продукцію для державних потреб.

Основним інструментом, який визначає економічні й правові зобов’язання сторін і регулює взаємовідносини замовника і виконавця, є державний контракт (договір). З метою організації робіт, пов’язаних з формуванням державного замовлення, розміщення поставок продукції для державних потреб і контролем за їх виконанням, Кабінет Міністрів України визначає і затверджує, по-перше, державних замовників і, по-друге, міністерства, відомства, інші центральні органи державної виконавчої влади, які координують роботу державних замовників щодо розміщення поставок продукції для державних потреб, формують державне замовлення і доводять до державних замовників збалансовані з фінансовими ресурсами обсяги поставок продукції для укладення державних контрактів з виконавцями державного замовлення.

Державні замовники здійснюють вибір виконавців державного замовлення, укладають з ними державні контракти і гарантують їм оплату продукції. Вони є відповідальними за задоволення державних потреб у відповідній продукції. Слід підкреслити, що Кабінет Міністрів України є гарантом за зобов’язаннями державних замовників і забезпечує їх фінансовими ресурсами в обсягах, необхідних для повної оплати державних потреб. З метою економічного стимулювання виконання державних замовлень виконавцям можуть надаватись пільги щодо податку на прибуток, пільгові дотації і субсидії, кредити на пільгових умовах, валютні кошти, митні та інші пільги.

Потреба в продукції, необхідній для забезпечення виконання регіональних цільових програм (поставки продукції для регіональних потреб), визначаються Урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Поставки продукції для виконання регіональних програм забезпечуються за рахунок коштів Республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також позабюджетних джерел, що залучаються для цієї мети.

Кошторисне планування

Види і структура кошторисів. Установи невиробничої сфери, основним джерелом фінансування яких є бюджетні кошти, називаються бюджетними. До них належать установи освіти, охорони здоров’я, науки, державної влади й управління, оборони і правоохоронних органів. Установа, незалежно від того, веде вона облік самостійно чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси і плани асигнувань за кожною виконуваною нею функцією. Усі видатки цих установ визначаються на основі кошторису, а тому порядок планування і фінансування видатків називається кошторисним.

У практиці кошторисного планування застосовуються дві форми кошторисів: кошторис доходів і видатків складають, як правило, установи освіти й охорони здоров’я, які, крім бюджетних коштів, одержують кошти від комерційної діяльності (надання платних послуг); кошторис видатків складають органи державної влади й управління, оборони та правоохоронні органи, суди і прокуратура.

Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень. Бюджетним призначенням є повноваження, яке надано головному розпорядникові коштів бюджету Законом України про Державний бюджет, постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішенням місцевої ради про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження. Таке призначення дає змогу Міністерству фінансів України, Державному казначейству або місцевому фінансовому органу надавати бюджетні асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи за рахунок коштів відповідного бюджету.

Кошторис видатків бюджетної установи — це основний плановий документ, який визначає обсяг видатків, джерела їх формування, цільове спрямування коштів, необхідних для утримання бюджетної установи, розвитку її матеріально-технічної і соціальної бази.

Остаточне формування кошторису здійснюється на підставі лімітної довідки про асигнування з бюджету, яку в тижневий термін після опублікування Закону України про Державний бюджет України, відповідного рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад Міністерство фінансів України, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників. Згідно із зазначеними лімітними довідками головні розпорядники та розпорядники вищого рівня уточнюють розпорядникам нижчого рівня річні обсяги бюджетних асигнувань, здійснюють помісячний розподіл асигнувань із загального фонду та доводять до них відповідні лімітні довідки.

Лімітна довідка про бюджетні асигнування — це документ, який містить затверджені бюджетні призначення (встановлені бюджетні асигнування) та їх помісячний розподіл, а також інші показники, що згідно із законодавством мають бути визначені на основі відповідних нормативів. Лімітна довідка видається відповідно Міністерством фінансів України, Міністерством фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органом, розпорядником вищого рівня та доводиться до головних розпорядників, розпорядників нижчого рівня для уточнення проектів кошторисів і складання проектів планів асигнувань.

План асигнувань із загального фонду бюджету установи — це помісячний розподіл видатків, затверджених у кошторисі для загального фонду, за скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов’язань протягом року. Він є невід’ємною частиною кошторису і затверджується разом з кошторисом.

Бюджетні асигнування — це повноваження розпорядникові бюджетних коштів на взяття зобов’язань та витрачання бюджетних коштів на конкретну мету в процесі виконання бюджету, яке надано відповідно до бюджетного призначення.

Установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів і планів асигнувань. При цьому установи мають право брати зобов’язання та витрачати бюджетні кошти на цілі і в межах, установлених затвердженими кошторисами і планами асигнувань.

Зобов’язання — це будь-яке розміщення замовлення, укладення контракту (угоди), придбання товару, одержання послуги чи інші ідентичні операції протягом бюджетного року, згідно з якими необхідно буде здійснити платежі з бюджету протягом цього ж бюджетного року або в майбутньому.

У бюджетному плануванні розрізняють такі види кошторисів: індивідуальний кошторис, загальний кошторис, кошторис на проведення централізованих заходів, зведений кошторис. Аналогічно до видів кошторисів розрізняють види плану асигнувань із загального фонду бюджету.

Індивідуальний кошторис — це фінансовий план конкретної бюджетної установи, що відображає специфіку й особливості її виробничої діяльності; його складають установи освіти, охорони здоров’я, державної влади й управління, правоохоронні органи, суди і прокуратура та ін. Він також є основним документом при плануванні і фінансуванні окремих заходів, передбачених кодами видатків бюджетної класифікації.

Загальний кошторис складається на видатки однотипних установ, що обслуговуються централізованою бухгалтерією. Такі кошториси складаються по школах, клубах, бібліотеках, фельдшерсько-акушерських пунктах. Для цих установ характерним є невеликий обсяг фінансування і стабільний штат працівників.

Кошторис видатків на проведення централізованих заходів розробляють міністерства, відомства, управління (відділи) місцевих органів влади й управління на видатки, які доцільно здійснювати в централізованому порядку (наприклад, видатки на підготовку кадрів, придбання цінного навчального обладнання та інвентарю, медичного обладнання, автомобілів швидкої медичної допомоги, проведення спортивних змагань тощо).

Зведений галузевий кошторис містить усі видатки на утримання установ одного відомства, наприклад управління (відділу) освіти чи охорони здоров’я, тобто в ньому об’єднуються індивідуальні кошториси, загальні кошториси і кошториси видатків на проведення централізованих заходів. Розроблення зведених кошторисів можливе завдяки тому, що в основу індивідуальних кошторисів покладені єдині показники плану економічного і соціального розвитку, а базою для розрахунків усіх кошторисів слугують діючі норми витрат, і складаються вони за єдиними формами і статтями (підстаттями) бюджетної класифікації.

Зведені кошториси і плани асигнувань — це зведення показників усіх видів кошторисів і планів асигнувань розпорядників коштів бюджету нижчого рівня за функціональною класифіка-
цією. Вони складаються головним розпорядником, розпорядником вищого рівня для подання їх Міністерству фінансів України, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам. Зведені кошториси не затверджуються.

Індивідуальний кошторис є основним елементом кошторисного планування і має дві складові:

— загальний фонд, який відображає надходження із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою, організа-
цією основних функцій;

— спеціальний фонд, який відбиває надходження зі спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов’язаних з виконанням установою основних функцій.

До кошторису також додаються розрахунки та обґрунтування видатків і доходів у розрізі видів доходів і елементів витрат за кожним фондом кошторису.

У дохідній частині проектів кошторисів зазначаються планові обсяги асигнувань, які передбачається спрямувати на покриття видатків установи із загального та спеціального фондів проектів відповідних бюджетів.

Формування дохідної частини спеціального фонду проекту кошторису здійснюється на підставі розрахунків доходів, які складаються за кожним джерелом доходів, що плануються на наступний рік.

За основу цих розрахунків беруться такі показники:

· обсяг надання тих чи інших платних послуг, а також інші розрахункові показники (площа приміщень та вартість обладнання, іншого майна, що здаються в оренду, кількість місць у гуртожитках, кількість відвідувань музеїв, виставок тощо) та розмір плати в розрахунку на одиницю показника, який повинен установлюватися відповідно до законодавства;

· прогнозне надходження зборів (обов’язкових платежів) до спеціального фонду бюджету.

На підставі цих показників визначається сума доходів на наступний рік за кожним джерелом їх надходження з урахуванням конкретних умов роботи установи. Під час формування показників, на підставі яких визначаються доходи планового періоду, обов’язково враховується рівень їх фактичного виконання за останній звітний рік, а також очікуваного виконання за період, що передує плановому. Показники повинні наводитися в обсязі, зазначеному у розрахунку, і повною мірою відповідати показникам бухгалтерської звітності за відповідні періоди.

У процесі формування спеціального фонду проекту кошторису планування спеціальних коштів та інших власних надходжень установ здійснюється за правилами, визначеними для цих категорій чинним законодавством, включаючи кошти, що спрямовуються на відновлення касових видатків.

Спеціальний фонд проекту кошторису передбачає зведення показників за всіма джерелами надходжень коштів до цього фонду та відповідними напрямами їх використання (за видами).

Під видатками бюджетної установи розуміють державні платежі, які не підлягають поверненню. Вони бувають відплатними, тобто здійсненими в обмін на товар чи послугу, або невідплатними (односторонніми). Категорія видатків не включає платежів у рахунок погашення державного боргу, які класифікуються як фінансування.

Розрізняють чотири групи видатків бюджетної установи — поточні та капітальні видатки, кредитування з вирахуванням погашення і нерозподілені видатки. Групи видатків поділяються на предметні статті видатків кошторису, які, у свою чергу, містять підстатті видатків. Останні поділяються на елементи витрат. Фінансування установ і організацій, що перебувають на бюджеті, здійснюється згідно з кошторисом доходів та видатків, який має таку структуру за економічною класифікацією видатків:

Засади кошторисних розрахунків. Визначення обсягу витрат за кожною статтею здійснюється на базі двох основних елементів: оперативно-сітьових показників і встановлених норм і нормативів.

Оперативно-сітьові показники — це показники, які відображають діяльність бюджетної установи й покладені в основу кошторисних розрахунків (кошторисного планування). Вони мають як директивний, так і розрахунковий характер. Директивними оперативно-сітьові показники є у разі створення бюджетної установи, коли державним планом економічного і соціального розвит­ку визначаються її потенційні можливості.

Директивний вплив на формування оперативно-сітьових показ­ників можливий для окремих бюджетних установ у зв’язку з тим, що організація вищого рівня доводить план за показниками, які визначають обсяги її діяльності. Насамперед це стосується вищих навчальних закладів, яким щорічно доводиться план набору студентів. Розрахункові показники характерні для діючої системи бюджетних установ і повною мірою визначають весь обсяг її (установи) діяльності.

Оперативно-сітьові показники можна розділити на основні й похідні. Основні показники характеризують функціональне призначення установи, а похідні — деталізують функції реалізації її діяльності. Так, для дошкільних установ основним показником є кількість дітей, а похідним — кількість груп за строком перебування в них дітей. Для загальноосвітніх середніх шкіл основний показник — кількість учнів, а похідний показник першого порядку — число класів, яке визначається відповідно до кількості учнів у класі. Похідним показником другого порядку є кількість педагогічних ставок, яка залежить насамперед від числа класів як у цілому по школі, так і по групах класів (1—4-х, 5—9-х, 10—11-х).

Визначення системи показників для оцінки діяльності загальноосвітніх шкіл пов’язане з особливостями організації навчального процесу й оплати праці педагогічного персоналу. Під час формування класів ураховується гранична наповненість, яка становить для 1—9-х класів 30 учнів, а для 10—11-х — 35 учнів. У школах з поглибленим вивченням іноземної мови з першого класу число учнів у класі встановлено 24—30 осіб. Якщо в школі є групи з подовженим днем, то їх наповненість установлюється в кількості 35 учнів, а у малокомплектних школах — 20.

У невеликих населених пунктах, особливо в сільській місцевості, за рахунок обмеженого контингенту учнів не завжди можна сформувати класи з установленою наповненістю. У цих випадках початкові класи з невеликою наповненістю об’єднують у класи-комплекти, до яких входять кілька класів. З таким класом-комплектом заняття проводить один учитель. Так, якщо в 1-му класі є 15 учнів, у 2-му — 33, у 3-му — 18, у 4-му — 30, то для проведення занять 1-ші і 3-ті класи об’єднуються в один комплект. У цьому разі в школі будуть чотири класи із загальною кількістю учнів 96 осіб, а класів-комплектів, урахованих у кошторисі, — три.

Визначаючи кількість класів, необхідно враховувати можливості об’єднання паралельних класів певної школи або класів найближчих шкіл, для чого організовується підвіз учнів або створюються інтернати.

Кількість педагогічних ставок визначається на основі числа годин навчальних занять за навчальним планом і встановленої норми навчального навантаження учителя на тиждень.

Максимальну кількість обов’язкових годин навчальних занять на тиждень установлено для середньої загальноосвітньої школи: 1—4-х класів — 24; 5—9-х класів — 36; 10—11-х класів — 32. Міністерство освіти і науки України затверджує типовий навчальний план початкової, основної і старшої середньої загальноосвітньої школи.

З метою одержання учнями поглиблених знань з фізико-математичних, природничих і гуманітарних наук, а також розвит­ку різнобічних інтересів і здібностей школярів, у школах починаючи з 7-го класу в навчальних планах передбачаються факультативні заняття.

Визначаючи кількість педагогічних ставок, необхідно мати на увазі, що в розрахунках до кошторису кількість годин навчальних занять на тиждень може бути більшою, ніж передбачено в затвердженому навчальному плані. Збільшення кількості оплачуваних годин занять на тиждень може бути викликане умовами оплати праці вчителів і особливостями проведення занять за окремими навчальними дисциплінами.

Учителям, яким з незалежних від них причин не може бути забезпечене повне навчальне завантаження, заробітна плата виплачується в розмірі не нижче місячної ставки, за умови завантаження її до встановленої норми годин якоюсь іншою навчально-виховною роботою. Заробітна плата в розмірі не нижче місячної ставки може виплачуватися: вчителям 1—4-х кла­сів, які за станом здоров’я не можуть вести уроки фізичного виховання, а також за станом здоров’я та з інших причин — уроки співів; вчителям 1—4-х класів, які викладають низку предметів іноземною мовою.

Визначаючи кількість оплачуваних годин навчальних занять на тиждень для 5—11-х класів, необхідно враховувати, що на заняттях з трудового навчання та з іноземної мови клас може поділятися на дві групи, якщо в ньому є понад 25 учнів. Поділ класу на групи для проведення занять з іноземної мови здійснюється у разі наявності кваліфікованих вчителів іноземної мови й необхідних приміщень.

У 5—11-х класах заняття з фізичної культури проводяться окремо з хлопцями й дівчатами за наявності в кожній групі не менше восьми хлопців чи дівчат.

У професійно-технічних навчальних закладах та вищих закладах освіти першого рівня акредитації основними оперативно-сітьовими показниками є кількість учнів, навчальних груп і педагогічних ставок. Особливість визначення кількості педагогічних ставок полягає в тому, що розрахунок ведеться на загальну кількість годин, які підлягають оплаті, і виходячи з норми річного навантаження на одного викладача, що становить 720 год.

Для вищих навчальних закладів другого—четвертого рівнів акредитації основними показниками їх діяльності є: кількість студентів за формою навчання (денна, вечірня, заочна); кількість аспірантів.

Наведені вище кількісні (об’ємні) показники протягом багатьох років є основними показниками державної програми розвитку соціально-культурної сфери як країни в цілому, так і окремих регіонів та адміністративно-територіальних одиниць (формувань). Вони покладені в основу державного фінансового забезпечення реалізації зазначеної програми.

У планах економічного і соціального розвитку показники мережі навчальних закладів і контингентів учнів та студентів затверджуються на кінець планового року. Для вищих і професійно-технічних навчальних закладів установлюється показник прийняття і випуску. А тому в процесі складання кошторису видатків на утримання окремих типів установ освіти дуже важливо правильно визначити перехідний і попереднього року контингенти учнів та студентів. Пояснюється це тим, що найбільші суми витрат у плановому році припадають на утримання перехідного контингенту, оскільки він, як правило, значно перевищує приріст контингенту в плановому році. Перехідний на початок планового року контингент учнів та студентів визначається на підставі даних статистичних і фінансових звітів.

Приріст контингентів навчальних закладів та інших установ, як правило, відбувається не одночасно з початком бюджетного року. До нового навчального року діє зазвичай перехідний на плановий рік контингент, а потім до кінця бюджетного року — розширений контингент. Цим викликана необхідність подвійного розрахунку усіх видатків — на перехідний контингент до моменту його розширення і на новий — до кінця року. Тому кошторисні розрахунки ведуться на середньорічні контингенти, які визначаються за такою формулою:

,

де К_с — середньорічний контингент;

К₁ — контингент на початок планового року;

М₁ — число місяців функціонування перехідного контингенту;

К₂ — контингент після розширення (або скорочення);

М₂ — число місяців функціонування нового контингенту.

Середньорічний показник може бути розрахований також за такою формулою:

.

Оперативно-сітьові показники установ охорони здоров’я відбивають: кількість лікарняних ліжок, число лікарських відвідувань, кількість ліжко-днів, число лікарських посад.

Для всіх видів лікарняних установ (стаціонарних установ), до яких належать лікарні, санаторії, будинки дитини тощо, показником для планування є кількість ліжок та ліжко-днів в установі. Для визначення суми видатків на утримання лікарень розраховується середньорічна кількість ліжок (К_с), яку встановлюють за такою формулою:

,

де М₁ — число місяців функціонування ліжок, що виводяться з експлуатації;

К₁ — перехідна кількість ліжок на початок планового року;

З — кількість нових ліжок, які вводяться в дію в плановому році;

В — кількість ліжок, які виводяться з експлуатації в плановому році;

М — число місяців функціонування нових ліжок.

В амбулаторно-поліклінічних та інших установах, де здійснюються лікарські прийоми хворих (самостійні амбулаторії, поліклініки, станції швидкої медичної допомоги тощо), а також у бюро судово-медичної експертизи показником для формування видатків є число лікарських посад та лікарських відвідувань, річна завантаженість лікаря.

Важливим елементом механізму кошторисних розрахунків є бюджетне нормування видатків. Норми і нормативи є економічними важелями забезпечення обґрунтованого рівня видатків за окремими видами, створення рівних фінансових умов функціонування однотипних установ, задоволення їхніх потреб. За допомогою нормування раціоналізується техніка розрахунків видатків, досягається єдність методів аналізу кошторисів установ та оцінка їхньої діяльності, полегшується контроль за якістю складання і виконання кошторисів, значно скорочуються планові розрахунки.

Зміст нормування полягає у створенні науково обґрунтованої системи норм і нормативів, яка повинна забезпечити якісний рівень планових розрахунків. Слід зазначити, що створення такої системи стримується недостатнім розробленням теорії нормування та її методологічних основ. Крім того, в економічній літературі немає чіткого визначення понять норм і нормативів.

Норми і нормативи є показниками кількісного вираження матеріальних, трудових чи грошових витрат на виробництво матеріальних і нематеріальних благ певної розрахункової одиниці (на одного хворого, на одного студента тощо).

Норма відрізняється від нормативу тим, що вона слугує тільки основою для визначення розміру (величини) необхідних матеріальних і нематеріальних благ, тоді як норматив має додаткове призначення — державне регулювання тих чи інших розподільних відносин. Тому характерною ознакою нормативу є його затвердження вищим органом, тоді як норми може затвердити керів­ник будь-якої бюджетної організації.

Отже, норматив і норма є інструментами розподілу на всіх стадіях суспільного відтворення, тобто вони регулюють трудові, матеріальні і фінансові витрати як на виробничі, так і на споживчі цілі. Але нормативу притаманна вища роль — регулювання ззовні, тобто з боку держави. Нарешті, норматив відрізняється ще й тим, що він іноді виражає загальну потребу в матеріальних або грошових ресурсах, що зовсім не притаманне нормі.

Розрахунковою одиницею для розроблення норм слугує основ­ний виробничий показник, прийнятий у плані економічного і соціального розвитку для відповідних установ і заходів (клас, ліжко та ін.). Норматив, на відміну від норми, не пов’язаний безпосередньо з одиницею нормування (наприклад, ставки заробітної плати, штатні нормативи, тарифи внесків на соціальне страхування та ін.). Основою практичного нормування можуть бути загальні соціальні нормативи, передбачені окремими законодавчими актами.

Норми і нормативи можна класифікувати за такими ознаками: за характером установлення і формою вираження.

За характером установлення норми і нормативи поділяються на обов’язкові і факультативні. Обов’язкові встановлюються Урядом або ж за його дорученням міністерствами та відомствами і не можуть бути змінені, наприклад ставки заробітної плати, норми видатків на харчування в лікарнях та інших установах, а факультативні визначаються фінансовими органами або відомствами і погоджуються з фінансовими органами. Вони характери­зують середні витрати ресурсів на розрахункову одиницю і відображають конкретні умови роботи установи.

За формою вираження норми можуть бути як матеріальні, так і фінансові; нормативи поділяються на абсолютні показники (матеріальні, трудові, фінансові) та відносні показники (процентні).

Планування видатків за окремими статтями (підстаттями, елементами видатків) кошторису

Специфіка роботи різноманітних бюджетних установ визначає особливості планування їх фінансово-господарської діяльності. Відмінності в методах розрахунків аналогічних показників кошторису неоднотипових установ часом дуже значні. Водночас ряд підстатей кошторису видатків, наприклад видатки на оплату комунальних послуг та енергоносіїв, відрядження, капітальний ремонт будівель та споруд, визначаються за єдиною для всіх установ методикою.

Планування видатків за стандартною методикою. Видатки на оплату комунальних послуг та енергоносіїв є найбільшими за обсягом і містять переважно видатки на оплату теплопостачання, водопостачання і водовідведення, постачання електроенергії, природного газу. Розраховуються вони у процесі планування кожний окремо, а інші види енергоносіїв та комунальних послуг, як правило, в загальній сумі входять до елементів витрат «Оплата інших комунальних послуг та енергоносіїв» (код 1165).

Серед видатків на оплату комунальних послуг та енергоносіїв найбільшою є питома вага витрат, пов’язаних з опаленням будівель (приміщень). Їх величина і методи планування залежать насамперед від системи теплопостачання (опалення) будівель. Зараз бюджетні установи користуються послугами теплоцентралей або мають власне (пічне чи котельне) опалення. У першому випадку сума видатків бюджетної установи визначається відповідно до укладеної угоди з опалювальною організацією, в другому — плановий розрахунок складніший: видатки на опалення розраховуються згідно з установленими нормами витрат палива, діючих цін і тарифів на нього, даних про кубатуру опалювальних приміщень.

У розрахунках бюджетних асигнувань на опалення одним з найважливіших показників є показник об’єму (кубатури) приміщень. Кубатура будівель визначається за зовнішнім обміром. Слід мати на увазі, що при плануванні видатків на опалення цей показник відрізняється від аналогічного показника, який використовується під час планування видатків на капітальний ремонт будівель і споруд. Різниться і методика їх використання.

Кубатура опалювальних приміщень визначається за формулою:

,

де В₀ — середньорічна кубатура будівель, за якою визначаються видатки на опалення;

В₁ — кубатура будівель на початок року;

В₂ — кубатура будівель на кінець року;

М₁ — тривалість опалювального сезону в місяцях;

М₂ — число місяців опалювального сезону, протягом яких функціонує нова кубатура.

Приклад. Тривалість опалювального сезону в районі, де розташована школа, становить 7 місяців (з 15 жовтня до 15 травня). Об’єм будівель за зовнішнім обміром на початок року — 15 000 м³. З 1 вересня очікується введення нових приміщень сумарним об’ємом 600 м³. За наведеною вище формулою середньорічний об’єм опалювальних приміщень становить 15 214 м³, тобто

.

Якщо протягом року не передбачається зміна кубатури опалювальних приміщень, видатки на опалення визначаються виходячи з фактичної кубатури будівель на початок планового року.

Потреба в паливі розраховується окремо на опалення будівель, приготування (розігрів) їжі, кип’ятіння води тощо. Ця потреба визначається в кілограмах умовного палива на 1 м³ будівель за зовнішнім обміром, а при пічному опаленні — на 1 м³ опалювальної площі. Норми витрат умовного палива встановлюються, як правило, обласними органами державної влади. Переведення умовного палива в натуральне (сорт вугілля, мазуту, дров та ін.) здійснюється за встановленими коефіцієнтами. Якщо установа одержує один вид палива, то потреба визначається за нормами на цей вид палива, без застосування таких показників, як умовне паливо і коефіцієнти переведення. При використанні двох і більше видів палива попередньо визначається питома вага кожного виду в загальній кількості палива.

Норми витрат палива для приготування (розігріву) їжі, санітарно-гігієнічних та інших потреб установлюються в кілограмах на одного учня, одне ліжко чи інші розрахункові одиниці в рік.

Приклад.Загальноосвітня школа використовує два види палива: вугілля Донецького басейну (85 %) і дрова (15 %). Норма витрат вугілля для підігріву їжі і кип’ятіння води — 2 кг на одного учня. У школі навчається 900 учнів. Коефіцієнт умовного палива для донецького вугілля дорівнює 1,11, а для дров — 5,387.

Умовного палива на 1 м³ приміщень витрачається 7,14 кг. Потреба в паливі буде визначена в результаті такого розрахунку: (15 214 ´ 7,14) + (2 ´ 900) і становить 110 428 кг умовного палива. Необхідний об’єм натурального палива становить: 104,2 т вугілля (110,428 ´ 0,85 ´ 1,11) і 89,2 м³ дров (110 428 ´ 0,15 ´ 5,387).

Загальна сума видатків на паливо визначається множенням потреби в паливі на вартість 1 т або 1 м³ палива і додаванням до одержаного добутку вартості його перевезення та вартості рубання дров.

Приклад такого розрахунку показано в табл. 5.

Таблиця 5

Розрахунок вартості палива

Другим за величиною видом видатків на оплату комунальних послуг та енергоносіїв бюджетних установ є витрати на оплату електроенергії. Їх розмір залежить від площі освітлювальних приміщень, функціонального їх призначення (класна кімната, коридор, вестибюль тощо), тарифів на електроенергію, а також від кількості годин природного освітлення (географічні райони, в яких розташована установа і число змін її роботи).

Планування витрат на освітлення здійснюється за двома позиціями: освітлення приміщень і витрати електроенергії для техніч­них потреб. При визначенні витрат на освітлення із загальної площі виокремлюється площа підсобних приміщень, оскільки на їх освітлення електроенергії витрачається значно менше.

Витрати на освітлення визначаються залежно від площі будівель, фактичних витрат електроенергії та діючих норм і тарифів. Потреба в електроенергії на освітлення визначається за встановленими нормами на 1 м² площі або на одну освітлювальну точку в рік.

Витрати на оплату електроенергії для технічних потреб визначаються виходячи з потужності апаратури, терміну її використання і встановленого тарифу, а також з урахуванням фактичних витрат. За нововведеними в дію електроприладами витрати електроенергії визначаються на основі даних про їх потужність і число годин роботи.

Оскільки ці витрати призначені на оплату електроенергії, яка використовується бюджетними установами для своїх основних цілей, то державою встановлені для них нижчі тарифи, ніж на електроенергію, яка використовується іншими споживачами.

Витрати на оплату електроенергії визначаються на основі даних спеціальних лічильників, котрі встановлюються окремо для обліку електроенергії на освітлення і на технічні потреби. Коли в установі немає роздільного обліку витрат електроенергії, обсяги електроенергії, спожитої на технічні потреби, визначаються керівником бюджетної установи разом з організацією електропостачання.

У кошторисі бюджетної установи розрахунок видатків на оплату електроенергії складається приблизно за такою формою (табл. 6):

Таблиця 6

Розрахунок видатків на оплату електроенергії

Третім видом видатків установ освіти й охорони здоров’я, розташованих у сільській місцевості, які визначаються за окремим розрахунком під час індивідуального кошторисного планування за кодом 1343, є витрати, пов’язані з наданням керівним, педагогічним і медичним працівникам та членам їхніх сімей, що проживають разом з ними, безплатних квартир і комунальних послуг.

Квартира, а також опалення й освітлення надаються в натурі за нормами, що діють у даній місцевості.

За рахунок бюджетної установи здійснюється оплата за квартиру, опалення й освітлення. Усі інші послуги оплачуються за рахунок доходів працівників цих установ.

У кошторисах бюджетних установ розрахунок видатків на оплату безплатно наданих квартир і комунальних послуг здійснюється за такою формою (табл. 7):

Таблиця 7

Розрахунок вартості житлово-комунальних послуг

Для розрахунку даного виду видатків основним показником є розмір житлової площі, яку займає працівник. При цьому до уваги беруться всі члени сім’ї працівника незалежно від того, перебувають вони на його утриманні чи мають самостійні заробітки.

Оплата квартир проводиться згідно з їх фактичною площею. Якщо в наданих квартирах житлова площа перевищує встановлені нормативи, то установа оплачує і надлишки, тобто за надлишки житлової площі плата з працівників не утримується.

Працівники, які мають право на безплатну житлову площу, забезпечуються паливом для опалення та електроенергією для освітлення їхніх квартир виходячи з фактичних витрат палива та електроенергії і тарифів (цін) на них. Витрати на опалення й освіт­лення квартир працівників освіти й охорони здоров’я визначаються за тими самими місцевими нормами, за якими визначаються відповідні витрати на опалення та освітлення будівель бюджетних установ. Необхідно підкреслити, що комунальні послуги цим працівникам надаються тільки в натуральній формі, заміна їх грошовою компенсацією не допускається.

Якщо немає можливості надати квартири зазначеним вище працівникам у будинках, які належать місцевим органам влади чи відповідним державним установам, житлова площа надається за нормами місцевої влади в найманих приміщеннях. Укладання угод щодо наймання квартир та видатки на їх оплату здійснюють органи місцевого самоврядування або відповідні установи. При цьому вартість наймання квартири ці установи оплачують безпосередньо особі, яка здала житлову площу в найм.

Працівники, які проживають у власних будинках, мають право на безплатне отримання тільки палива й електроенергії за встановленими нормами.

За медичними та педагогічними працівниками і членами їхніх сімей зберігається право на безплатні квартири з опаленням та освітленням у разі виходу їх на пенсію за умови, що загальний стаж роботи кожного з цих працівників в установі освіти або охорони здоров’я становить не менше 10 років.

Право на безплатну квартиру (незалежно від розміру житлової площі) з опаленням та освітленням зберігається за членами сім’ї померлого пенсіонера, якщо на момент його смерті вони користувались цими пільгами і після смерті пенсіонера отримували пенсію, яка є для них єдиним джерелом існування.

Видатки на водопостачання і водовідведення, утримання в чистоті будівель (приміщень), вулиць і дворів установ визначаються на підставі фактичних середніх витрат на розрахункову одиницю (одного учня, одне ліжко тощо). Наприклад, видатки на поточний ремонт будівель визначаються за нормами на 1 м³, а видатки на поточний ремонт інвентарю та обладнання — в розмірі 2—4 % від його балансової вартості. Така методика розрахунків дає змогу забезпечити високу якість планування. А тому, коли необхідна особлива точність розрахунків цих видатків, найзначніші із них плануються окремо. При цьому виділяються витрати на водопостачання і водовідведення, поточний ремонт будівель і споруд, поточний ремонт інвентарю та обладнання, на заходи з охорони праці і техніки безпеки, на утримання і наймання автотранспорту, на позавідомчу охорону, а також видатки на канцелярське приладдя, матеріали й предмети для поточних господарських потреб.

Розрахунок господарських та інших поточних видатків здійснюється в кошторисах установ за такою формою (табл. 8).

Таблиця 8

Розрахунок господарських та інших поточних видатків

Видатки на відрядження (код 2250).Службовим відрядженням вважається поїздка працівника підприємства, організації, установи за розпорядженням керівника на певний строк для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. Службові поїздки працівників, постійна робота яких має роз’їзний характер, не може розглядатись як відрядження.

Відрядження оформляється наказом по установі, в якому зазначається пункт призначення, установа (організація), куди відряджається працівник, термін і мета відрядження. Відрядному працівникові видається належним числом оформлена відрядна посвідка. Час прибуття працівника на місце відрядження позначається у відмітках про день прибуття і день від’їзду, які простав­ляються у відрядній посвідці. Якщо працівник відряджається в кілька населених пунктів, відмітки про день прибуття і від’їзд ставляться в кожному населеному пункті. Наказ про направлення працівника у відрядження не видається і відрядна посвідка не виписується, якщо працівник повинен повернутись на місце роботи в той самий день.

Службові відрядження реєструються на підприємствах, в організаціях, установах, у спеціальних журналах, форми яких установлені Міністерством фінансів України. У них фіксується дата від’їзду працівника у відрядження і повернення на постійне місце роботи.

За відрядженим працівником зберігається місце роботи (посада) і середній заробіток на час відрядження. Час перебування працівника в дорозі входить у термін відрядження.

Заробітна плата відрядженому працівникові виплачується за основним місцем роботи, але за його бажанням може бути переведена йому поштовим переказом до місця відрядження. Витрати на пересилання заробітної плати несе установа, яка відрядила працівника.

Згідно з інструкцією термін відрядження не повинен перевищувати 30 днів у межах України, а за кордон — 60 календарних днів, не враховуючи часу перебування в дорозі. Цей строк визначається керівником або його заступником, але не може перевищувати встановленої вище загальної норми календарних днів.

Днем від’їзду працівника у відрядження вважається день відправлення транспортного засобу (потягу, літака, автобуса тощо), а днем прибуття — день прибуття до місця постійної роботи. При відправленні транспорту до 24-ої години включно днем від’їзду вважається поточна доба, а з 0 годин — наступна доба. Аналогічно визначається і дата приїзду. Якщо станція, пристань, аеродром розташовані за межами населеного пункту, де знаходиться місце роботи відрядженого, необхідно врахувати час прибуття працівника до станції, пристані, аеродрому.

Відрядженому працівникові виплачуються добові за кожний день перебування його у відрядженні, у тому числі витрати у свят­кові дні, дні перебування у дорозі, дні вимушеної зупинки в дорозі.

Установа, яка відрядила працівника, відшкодовує витрати, пов’язані з найманням ним житла за місцем відрядження (за винятком випадків, коли відрядженому безплатно надане житлове приміщення) на основі пред’явлених працівником рахунків з оплати житлових приміщень. Витрати на наймання житлового приміщення оплачуються за термін від дня вибуття працівника у відрядження до дня прибуття з неї включно.

У разі пред’явлення працівником документів, які підтверджують оплату ним бронювання місць у готелі, витрати також від-
шкодовує установа.

Установа (організація), яка відрядила працівника, оплачує йому проїзд до місця відрядження і назад на підставі поданих працівником проїзних документів, але оплата не повинна перевищувати: у разі користування залізницею — вартості проїзду в плацкартному (купейному) вагоні; водними шляхами — вартості проїзду в каютах, які оплачуються за 5—8-ю групами тарифних ставок на суднах морського флоту і в каютах 3-ї категорії на суднах річкового флоту; шосейними і ґрунтовими дорогами — вартості проїзду транспорту загального користування (крім таксі). У разі користування повітряним транспортом відшкодовується вартість квитка звичайного класу.

Вид транспорту вибирає, як правило, відряджений. Але адміністрація вправі запропонувати працівникові вид транспорту, яким йому необхідно користуватись. Відрядженому компенсуються також видатки, пов’язані з його проїздом на громадському транспорті (крім таксі) до залізничної станції, пристані, аеродрому, якщо вони розташовані за межами населених пунктів.

З дозволу керівника установи відрядженому працівникові може бути оплачений проїзд у м’якому вагоні потягу, в каютах, які оплачуються за 1—4-ю групами тарифних ставок на суднах морського флоту, і в каютах 1—2-го класу на суднах річкового флоту, якщо проїзд продовжується більше доби в один кінець чи здійснюється в нічні години або можуть бути відшкодовані витрати на придбання квитка 1-го класу при користуванні повітряним транспортом.

Дозвіл керівника установи на відшкодування працівникові витрат з проїзду до місця відрядження і назад потрібний і тоді, коли працівник не подав проїзних документів. У даному разі з дозволу керівника працівникові компенсується лише мінімальна вартість проїзду від місця постійної роботи до місця відрядження і назад.

У разі тимчасової втрати працівником працездатності в період відрядження йому виплачуються добові і відшкодовуються витрати, пов’язані з найманням житлового приміщення (крім випад­ків, коли він перебуває на стаціонарному лікуванні).

Добові і видатки на наймання житлового приміщення оплачуються за термін, протягом якого працівник за станом здоров’я не зміг приступити до виконання службового доручення чи повер­нутись до місця постійного проживання. Але даний термін не повинен перевищувати двох місяців. Тимчасова непрацездатність і неможливість за станом здоров’я повернутись до місця постійного проживання підтверджуються відповідними документами в установленому порядку. Дні тимчасової непрацездатності не включаються у строк відрядження. За ці дні працівникові виплачується допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю на загальних умовах.

За кодом 1140 кошторису видатків бюджетних установ «Видатки на відрядження» плануються тільки видатки, пов’язані з оплатою проїзду, виплатою добових і квартирних працівникам при відрядженнях та оплатою підйомних, проїзду, добових при переміщеннях працівників. Заробітна плата відрядженим працівникам виплачується за рахунок коштів, передбачених за підстаттею 1.1 «Оплата праці працівників бюджетних установ».

Бюджетні асигнування за цією підстаттею в кошторисах бюджетних установ передбачаються, як правило, на рівні сум, запланованих на попередній рік. У разі необхідності різкого збільшення бюджетних асигнувань на відрядження порівняно з попереднім роком (у зв’язку з виробничими потребами) бюджетна установа дає детальне обґрунтування і методом прямого розрахунку визначає суму видатків на вказані цілі.

Визначаючи кошти на оплату видатків на відрядження, необхідно врахувати можливість подальшого скорочення цих витрат у зв’язку з більш раціональною організацією відряджень, скороченням їх числа і терміну, а також зниженням витрат на оплату видатків за службовими переміщеннями.

Асигнування на капітальний ремонт будівель і споруд (код 3130) для бюджетних установ визначає вищестояща організація, спеціалісти якої проводять обстеження технічного стану будівель і споруд, складають перелік ремонтних робіт, необхідних для першочергового виконання. На основі дефектних актів і технічної документації на кожну будівлю складається кошторис витрат на капітальний ремонт.

Слід мати на увазі, що за кошти, виділені на капітальний ремонт будівель і приміщень, в установленому порядку може здійснюватися розширення, реконструкція та благоустрій об’єктів освіти й охорони здоров’я.

За рахунок цих коштів дозволено (надано право) здійснювати роботи з приєднання вказаних будівель (приміщень) до водопроводу, каналізації, електроосвітлювальних мереж, з улаштування центрального опалення замість пічного й упорядкування у зв’яз­ку з цим споруд для котельних, з побудови споруд для дров, обладнання ліфтів.

Роботи з капітального ремонту, як правило, повинні виконувати ремонтно-будівельні організації, які здобули це право за конкурсом. На практиці невеликі за обсягом роботи з капітального ремонту можуть здійснювати працівники цих установ із залученням інших осіб зі сторони.

Планування видатків за галузевою ознакою. Специфіка діяльності окремих бюджетних установ, як уже зазначалося, обумовлює значні відмінності в методиці розрахунків інших статей кошторису. Найважливішим у кошторисних розрахунках є визначення суми витрат за підстаттею 1.1 «Оплата праці працівників бюджетних установ». У більшості бюджетних установ ці витрати становлять понад 50 %, а їх розрахунок є найбільш складною і трудомісткою частиною роботи зі складання кошторису.

Особливості кошторисного планування у середніх загальноосвітніх школах. До фонду заробітної плати працівників школи входить заробітна плата вчителів за проведені уроки і перевірку зошитів; заробітна плата за додаткову та інші види праці вчи­телів; заробітна плата керівних працівників (навчально-допоміж­ного персоналу), адміністративно-господарських працівників. За кожною категорією працівників у кошторисі школи складається окремий розрахунок.

Розрахунок витрат на оплату праці починається з визначення фонду заробітної плати педагогічного персоналу, який охоплює оплату учителям за години навчальних занять, перевірку зошитів та інші види робіт.

Фонд заробітної плати учителів планується виходячи з кількості педагогічних ставок і розміру середньої ставки вчителя в місяць. Визначення кількості педагогічних ставок (а не числа учителів) обумовлено тим, що оплата праці учителів здійснюється пропорційно виконаному навчальному навантаженню, встановленому на повну ставку: вчителям 1—4-х класів — за 20 год., а вчителям 5—11-х — за 18 год. педагогічної роботи в тиждень. Використання в розрахунку фонду заробітної плати педагогічного персоналу такого показника, як середня ставка учителя в місяць, викликане ще й тим, що ставки заробітної плати вчителям визначаються залежно від їх освіти і кваліфікації.

Число навчальних годин на один клас у тиждень на 1 січня планового року і на 1 вересня, як правило, однакове. Воно може змінитися, наприклад, у тому разі, якщо вчителі початкових класів будуть самі вести заняття з музики, співів і фізкультури або в окремих старших класах (особливо в сільській місцевості) зміниться наповненість класу й у зв’язку з цим клас буде (або, навпаки, не буде) розділятися на дві підгрупи на уроках праці та іноземної мови.

Середня ставка заробітної плати учителя за місяць визначається на основі даних тарифікаційного списку вчителів у школі. Для цього місячний фонд заробітної плати вчителів за кожною групою класів (1—4-ті, 5—9-ті, 10—11-ті), показаною у тарифікаційному списку, ділиться на відповідне цим групам класів число педагогічних ставок.

Тарифікаційний список слугує основним вихідним документом для визначення фонду заробітної плати вчителів та інших працівників школи.

Тарифікація вчителів — важливий і відповідальний момент у житті школи. Вона слугує не тільки для визначення заробітної плати, а й для раціонального та об’єктивного розподілу навчального навантаження, з тим щоб педагогічні кадри були використані найактивніше.

Головна роль у проведенні тарифікації належить директору школи. Він перевіряє документи про освіту і кваліфікаційну категорію учителів, вихователів та інших працівників разом з працівниками профспілкової організації, розподіляє навчальне навантаження і визначає ставки заробітної плати та посадові оклади.

Тарифікаційний список за затвердженою формою складає директор школи разом з представником централізованої бухгалтерії (бухгалтером школи), після чого подає його в вищестоящу організацію, де його затверджують у встановленому порядку.

У тарифікаційному списку вказуються всі працівники школи (директор, його заступники, вчителі, вихователі, лікарі, бібліотекарі та ін.), ставки заробітної плати і посадові оклади, які залежать від освіти та кваліфікаційної категорії працівників.

Місячний фонд заробітної плати визначається множенням середньої ставки на кількість педагогічних ставок, установлених за числом класів, планованих на 1 січня і 1 вересня.

Знаючи місячний фонд заробітної плати вчителів, який повинен виплачуватись у поточному і в наступному навчальних роках, можна обчислити фонд заробітної плати на відповідне число місяців і на рік. Річний фонд заробітної плати за кошторисом міської школи визначається множенням місячного фонду заробітної плати на 1 січня на 8,5 і на 1 вересня — на 3,5 місяця, а в сільських школах — відповідно на 8 і 4 місяці. Це обумовлено тим, що заробітна плата вчителям міських шкіл виплачується два рази в місяць, і тому за другу половину грудня вона виплачується в січні наступного бюджетного року. Вчителі ж сільських шкіл переважно одержують заробітну плату один раз (20-го числа кожного місяця), у зв’язку з чим усі виплати проводяться протягом одного бюджетного року.

Річний фонд заробітної плати вчителів за години навчальних занять визначається як сума підсумків заробітної плати за 8,5 і 3,5 місяця або 8 і 4 місяці.

Крім заробітної плати за години навчальних занять, вчителі одержують додаткову оплату за перевірку зошитів і письмових робіт учнів. Учителям 1—4-х класів загальноосвітніх шкіл додаткова оплата за перевірку зошитів учнів проводиться в розмірі 10 % ставки заробітної плати за місяць. Вона виплачується тільки основному вчителю класу, незалежно від обсягу педагогічного навантаження.

Вчителям 5—11-х класів загальноосвітніх шкіл доплата за перевірку письмових робіт учнів здійснюється в таких розмірах: мова і література — 13 %; математика — 10 %; іноземна мова — 6 % ставки заробітної плати.

Якщо кількість учнів у класі менша 15 осіб, перевірка письмових робіт учнів оплачується вчителям у розмірі 50 % установленої доплати.

Додаткова оплата за перевірку письмових робіт учнів 5—11-х класів проводиться пропорційно навчальному навантаженню учителів. При цьому розмір одержуваних кожним вчителем доплат за перевірку письмових робіт у місяць визначається під час тарифікації і не перераховується у зв’язку зі зміною кількості учнів у класі протягом року.

Загальне число годин на перевірку зошитів у 5—11-х класах обчислюється на підставі числа годин, передбачених навчальним планом на предмети, згідно з якими здійснюється оплата за перевірку зошитів.

Видатки на перевірку зошитів за місяць визначаються за даними тарифікаційного списку. У кошторисі школи планування видатків на оплату за перевірку зошитів проводиться виходячи із середніх витрат на один клас відповідно до тарифікації. Середні витрати за перевірку зошитів на один клас за тарифікацією визначаються діленням місячного фонду заробітної плати на перевірку зошитів на кількість класів за відповідними групами.

За фондом заробітної плати педагогічного персоналу в кошторисі школи здійснюється розрахунок фонду заробітної плати керівних працівників, адміністративно-господарського і навчально-допоміжного персоналу. Планування фонду заробітної плати цієї категорії працівників має деякі особливості, обумовлені встановленим порядком визначення штатів і посадових окладів.

Штатні розписи шкіл визначаються на основі затверджених Міністерством освіти і науки України типових штатів, де кількість штатних одиниць залежить переважно від кількості класів. Штатні розписи шкіл затверджуються відповідними органами освіти згідно з типовими штатами.

Ставки заробітної плати і посадові оклади керівних працівників залежать від кількості учнів у школі, адміністративно-госпо­дарського і навчально-допоміжного персоналу шкіл. Вони встановлюються згідно з чинними нормативами залежно від освіти та кваліфікаційної категорії окремих працівників.

Чисельність цього персоналу на початок планового року визначається з урахуванням його фактичної наявності і можливостей доукомплектування в межах типових штатів, а на кінець року — з урахуванням зміни числа класів, учнів та інших показ­ників, залежно від яких установлюються штати. У зв’язку з цим для кошторису школи розраховують середньорічну кількість ставок. Під час розрахунку цього показника враховується місцезнаходження школи (місто або село). Для міських шкіл розрахунок ведеться за 8,5 і 3,5 місяця, а для сільських — із розрахунку 8 і 4 місяці.

Для деяких категорій цього персоналу розрахунок середньоріч­ної кількості ставок ведеться з урахуванням сезонного характеру роботи. Наприклад, у школі є чотири ставки машиніста (кочегара). Тривалість опалювального сезону — 7 місяців. На ремонт котельні і надання відпустки зазначеним працівникам передбачено ще 1 місяць. Середньорічне число ставок кочегарів у цьому разі становить 2,667 одиниць (4 ставки × 8 місяців / 12 місяців).

У школах, що знову відкриваються, посади директора школи і заступника директора з адміністративно-господарських питань вводяться не раніше, ніж за 2 місяці до відкриття школи, а інших працівників — не раніше, ніж за 2—3 тижні.

Для кожної групи персоналу школи в кошторисі вказується середня ставка заробітної плати за місяць. Її розрахунок для працівників, заробітна плата яких залежить від рівня освіти, кваліфікації і обсягу роботи, здійснюється на основі тарифікаційного списку, а для персоналу, посадові оклади якого встановлені в твердих сумах, — на основі штатного розпису.

До фонду заробітної плати навчально-допоміжного персоналу входить також додаткова оплата за виконання вчителями обов’яз­ків, не пов’язаних безпосередньо з проведенням навчальних занять. Фонд заробітної плати за додатковими видами оплати визначається виходячи із середньорічного числа ставок і середньої ставки за місяць.

Визначаючи кількість ставок, необхідно мати на увазі, що класне керівництво оплачується вчителям 1—4-х класів у розмірі 13 %, а 5—11-х класів — у розмірі 20 % ставки заробітної плати. Причому учитель може здійснювати класне керівництво тільки в одному класі. Питання про доплату за завідування конкретним кабінетом вирішується директором школи виходячи із наявності в кабінетах необхідного для проведення навчальних занять обладнання. За наявності в школі навчально-дослідної ділянки, доплата за завідування нею передбачається тільки на період сільськогосподарських робіт учнів. У школах, де є теплиці або парни­кове господарство, доплата за завідування здійснюється протягом усього року.

Після того як розраховано фонд заробітної плати за додатковими видами оплати праці вчителів, визначається загальна сума фонду оплати праці вчителів, а також загальна сума фонду заробітної плати керівного, адміністративно-господарсь­кого і навчально-допоміжного персоналу школи. До загальної суми річного фонду заробітної плати цієї категорії працівників включаються виплати допомоги у разі тимчасової непраце­здатності.

Видатки за підстаттею 1.2 «Нарахування на заробітну плату» (код 1120) показують витрати, пов’язані зі сплатою зборів на обов’язкове державне пенсійне страхування, загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Розмір відрахувань визначено у відсотках до суми фонду заробітної плати. До підстатті 1.2 видатків шкіл входять тільки нарахування на суми асигнувань, передбачених за підстаттею 1.1.

Обсяг видатків за підстаттею 1.2 визначається множенням фонду оплати праці за підстаттею 1.1 «Оплата праці працівників бюджетних установ» на тариф зборів, який встановлено чинним законодавством.

Видатки на продукти харчування (код 2230) плануються в кошторисі школи за рахунок бюджетних асигнувань на харчування учнів, які перебувають на режимі подовженого дня і повністю або частково звільнені від плати за харчування.

Виконавчим органам місцевих органів влади надано право звільняти від оплати за харчування дітей малозабезпечених сімей у кількості до 25 % до загального числа учнів школи (групи) з подовженим днем, з них до 10 % — повністю, до 15 % — половина розміру плати. Число днів харчування одного учня у рік визначається з урахуванням звітних даних за минулі роки.

У зв’язку з тим, що протягом року кількість учнів, що перебувають у групах подовженого дня, може змінюватись, у кошторисі розраховується середньорічна кількість учнів. Розрахунок видатків на харчування ведеться в перерахунку на повністю звільнених від плати за харчування.

Приклад. У школі на 1 січня планового року в групах подовженого дня перебувало 200 учнів, а з 1 вересня планується довести їх кількість до 290; середньорічна кількість учнів у групах подовженого дня становить 230 осіб, тобто .

Число учнів, повністю звільнених від плати за харчування, — 23. У перерахунку на повністю звільнених від плати за рахунок бюджету харчування буде надаватися 40 учням (23 + 34,5 × 50 %).

Загальна сума видатків на харчування визначається множенням середньорічної кількості учнів, звільнених від плати за харчування (у перерахунку на повністю звільнених), на кількість днів харчування в році і на вартість харчування одного учня в день.

Обсяг витрат на придбання обладнання та інвентарю з терміном служби менше одного року (код 1131) і придбання невиробничого обладнання та предметів довгострокового користування (код 2112) установлюється згідно з кошторисом школи вищестоящою організацією в межах асигнувань, передбачених на ці потреби з бюджету. При цьому враховується кількість наявного інвентарю та обладнання, а також розглядається перелік і вартість основних предметів та обладнання, яке підлягає придбанню в плановому році. Останній перелік необхідного школі обладнання та інвентарю складається з виділенням кількості намічених до придбання предметів і вартості одиниці кожного предмета.

На основі цих даних визначається сума видатків на придбання предметів кожного конкретного виду. Підсумувавши отримані величини, одержимо загальну суму витра