Формування стійкості у вірусів до хімічних препаратів

Стійкість у вірусів розвивається при багатократному застосуванні препаратів і передається наступним поколінням. У лабораторних умовах досить швидко можливо отримати стійкі штами збудників практично до усіх відомих противірусних засобів. У природних умовах, в організмі, цей процес йде з меншою швидкістю, але також ефективно.

У основі зміни спадкових властивостей вірусів, як і інших біологічних систем, лежать процеси зміни спадкової інформації (мутаційні, рекомбінаційні) і наступний відбір стійких форм. У основному, поява природних мутантів - досить рідкісне явище, і першочергова роль у формуванні резистентних штамів належить процесам селекції. У клінічних умовах зареєстровані випадки стійкості до ряду противірусних препаратів.

Ацикловір. Виділені штами герпесвірусів малопатогенні для нормальних осіб, але вони представляють серйозну загрозу для хворих з імунодефіцитами. Механізм стійкості обумовлений відсутністю або модифікаціями структури тимідинкінази; рідше стійкість опосередковують мутації генів, кодуючих структуру ДНК-полімерази, що робить її несприйнятливою до дії інгібіторів ферментів.

Зідовудін. Спостерігається майже повна резистентність штамів ВІЛ, виділених від хворих, які одержують препарат більше 6 місяців. Стійкість обумовлена мутаціями генів, що кодують структуру зворотної транскриптази.

Ганцикловір. Стійкість обумовлена зниженням рівня фосфорилірування препарату в заражених клітинах у зв'язку із змінами структури вірусної фосфотрансферази і ДНК-полімерази.

Виділяють два основні шляхи подолання стійкості до хіміопрепаратів - комбіноване застосування препаратів з різними механізмами дії і використання препаратів, що впливають на ранні етапи репродукції, що різко знижує вірогідність появи резистентності.